Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №441/2714/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 441/2714/25 пров. № А/857/38589/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О. І.,

Запотічного І. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 червня 2026 року (головуючий суддя Перетятько О.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Городок у справі №441/2714/25 за позовом ОСОБА_1 до Західного офісу Держаудитслужби про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

22.12.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Західного офісу Держаудитслужби, в якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 13/0204/2025пн від 10 грудня 2025 року, а справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 164-14 КУпАП закрити.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 24 червня 2026 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративне стягнення на позивача може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, проте таке застосування відбулося поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 38 КУпАП. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені ст. 38 КУпАП, відповідно така справа підлягає закриттю.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 червня 2026 року та відмовити у задоволені позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувана постанова є законною, обґрунтованою та прийнятою в межах наданих повноважень, оскільки за результатами проведеного моніторингу закупівлі UA-2025-08-26-009450-а встановлено порушення позивачкою вимог законодавства у сфері публічних закупівель під час складання тендерної документації, а саме неправильне визначення істотних умов договору про закупівлю у пункті 4 розділу 6 тендерної документації. На думку відповідача, такі положення не відповідали вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», Особливостей № 1178 та Загальних умов укладення і виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 668 від 01 серпня 2005 року. Також зазначає, що укладення Додаткової угоди № 1 до договору підряду не спростовує факту допущення порушення на стадії складання та затвердження тендерної документації, а лише свідчить про вжиття заходів після його виявлення. Крім того, відповідач вважає, що порушення мало триваючий характер, тому строк притягнення позивачки до адміністративної відповідальності не пропущено, а підстав для скасування постанови та закриття провадження у справі немає.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вжиття судом заходів повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження, за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 26 серпня 2025 року ОСОБА_1 , як уповноваженою особою Городоцької міської ради Львівської області, оголошено відкриті торги (з особливостями) на закупівлю робіт «Благоустрій території комунальної власності (капітальний ремонт пішохідної доріжки) на ділянці від будинку №153 на вул. Львівська до будинку № 46 на вулиці Винниченка, місто Городок Львівської області». ID закупівлі: UA-2025-08-26-009450-а. Кінцевий термін подання тендерних пропозицій - 10 вересня 2025 року.

15 вересня 2025 року протокольним рішенням уповноваженої особи № 4 розглянуто тендерну пропозицію учасника ТОВ «Будівельник-Плюс-Р.В.» та визнано його переможцем закупівлі.

24 вересня 2025 року укладено Договір № 24-09/2025 на виконання робіт на об`єкті.

01 жовтня 2025 року Західним офісом Держаудитслужби розпочато моніторинг вказаної закупівлі. ID моніторингу:М-2025-10-01-000057.

Згідно висновку моніторингу від 15 жовтня 2025 року, за результатами аналізу питання відповідності тендерної документації вимогам Закону та Особливостей № 1178 встановлено порушення вимог норм абзацу першого частини третьої статті 22 Закону, пунктів 3 та 28 Особливостей № 1178. Водночас порушень щодо визначення предмета закупівлі; відображення закупівлі у річному плані; розміщення та оприлюднення інформації про закупівлю; правильності заповнення документів, розгляду тендерної пропозиції; надання переможцем тендеру документів; відповідності умов укладеного договору вимогам тендерної документації та тендерній пропозиції - не встановлено.

На виконання висновку Західного офісу Держаудитслужби у системі «PROZORRO» розміщено пояснення щодо усунення порушень. Надалі Західним офісом Держаудитслужби складено протокол на уповноважену особу.

10 грудня 2025 року Західним офісом Держаудитслужби винесено Постанову про накладення адміністративного стягнення № 13/0204/2025пн на підставі розгляду протоколу про адміністративне правопорушення № 13/0204/2025пр від 25 листопада 2025 року, висновку про результати моніторингу закупівлі та інших матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

В оскаржуваній постанові зазначено, що при складанні тендерної документації, у пункті 4 розділу 6 тендерної документації, затвердженої рішенням уповноваженої особи від 26 серпня 2025 року № 2 вказано, що істотними умовами договору про закупівлю є предмет (найменування, кількість, якість), ціна та строк дії договору, а інші умови договору про закупівлю істотними не є та можуть змінюватися відповідно до Цивільного кодексу, що суперечить пункту 5 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою КМУ від 01 серпня 2005 року № 668.

Вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною, позивачка звернулася з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, відповідно до абз.2 статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-ХІІ (далі - Закон № 2939-ХІІ) орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Згідно з частинами другою, третьою статті 2 Закону №2939-ХІІ державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі, порядок проведення яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 5 Закону 2939-ХІІ, контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

Частиною 1 статті 164-14 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення порядку визначення предмета закупівлі; несвоєчасне надання або ненадання замовником роз`яснень щодо змісту тендерної документації; тендерна документація складена не у відповідності із вимогами закону; розмір забезпечення тендерної пропозиції, встановлений у тендерній документації, перевищує межі, визначені законом; неоприлюднення або порушення строків оприлюднення інформації про закупівлі; неоприлюднення або порушення порядку оприлюднення інформації про закупівлі, що здійснюються відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»; ненадання інформації, документів у випадках, передбачених законом; порушення строків розгляду тендерної пропозиції, що тягне за собою накладення штрафу на службових (посадових), уповноважених осіб замовника у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч.1 ст.38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Отже, законодавець встановив чіткі часові рамки, за дотриманням яких особа може бути притягнена до відповідальності, вразі вчинення адміністративного правопорушення. Водночас накладення стягнення поза таких часових рамок виключає можливість застосування до особи заходів відповідальності, оскільки такі [заходи] безпосередньо лежать в площині як темпорального встановленого факту вчинення правопорушення так і темпорального, з дотриманням строків, застосування заходів відповідальності до правопорушника.

Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції слушно до обставин цієї справи застосовано правові висновки Верховного Суду, що наведені у постановах від 03.05.2018 по справі №487/2854/17, та від 06.09.2024 у справі №560/2798/19 в яких зазначено, що Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення. Проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. Характер триваючого правопорушення оцінюється судом в кожному конкретному випадку індивідуально.

Також, Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Аналізуючи склад правопорушення, за вчинення якого позивача притягнуто до відповідальності (частина 1 статті 164-14 КУпАП) суд першої інстанції правильно вважав, що таке правопорушення не може вважатися триваючим у розумінні наведених правових норм та позиції Верховного Суду.

У розглядуваних правовідносинах судом першої інстанції встановлено, що тендерна документація була затверджена рішенням уповноваженої особи від 26 серпня 2025 року № 2, а процедура закупівлі оголошена цього ж дня. Кінцевий строк подання тендерних пропозицій визначено 10 вересня 2025 року. Оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення винесено 10 грудня 2025 року, тобто поза межами двомісячного строку, встановленого частиною 1 статті 38 КУпАП, як від дати затвердження та оприлюднення тендерної документації, так і від кінцевого строку подання тендерних пропозицій.

Як уже було зазначено вище, під триваючим правопорушенням розуміють тривале вчинення особою дії або бездіяльності (тривале невиконанням обов`язків, передбачених законом). Якщо ж незаконна діяльність (бездіяльність) особи завершена, то і порушення вважається таким, що уже вчинено.

Водночас апеляційний суд враховує, що виявлене під час моніторингу порушення було усунуто шляхом укладення Додаткової угоди № 1 від 22 жовтня 2025 року до договору підряду № 24-09/2025, тобто ще до складання протоколу про адміністративне правопорушення від 25 листопада 2025 року та до винесення оскаржуваної постанови від 10 грудня 2025 року.

При цьому, відповідачем не доведено, що зазначені положення тендерної документації фактично створили дискримінаційні умови для учасників закупівлі, обмежили конкуренцію, перешкодили поданню тендерних пропозицій чи вплинули на результати закупівлі.

Апеляційний суд звертає також увагу на те, що встановивши при розгляді справи факт закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу, уповноважений орган (посадова особи) зобов`язані закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення. За таких підстав встановлення вини особи у вчиненні проступку шляхом дослідження та аналізу доказів, не здійснюється.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Отже, враховуючи вище вкладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що накладення стягнення на позивачку, яке застосоване 10.12.2025 року відбулося поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 38 КУпАП, а отже така постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягали задоволенню, а оскаржувана постанова № 13/0204/2025пн від 10 грудня 2025 року, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164-14 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 700,00 грн скасуванню, із закриттям справи, оскільки на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені ст. 38 КУпАП.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції, правильно встановлено обставини справи та додержано норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби залишити без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 червня 2026 року у справі №441/2714/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний