Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №240/3367/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/3367/26

Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк Микола Федорович

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

25 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №064350009013 від 18.08.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 11.08.2025 року ОСОБА_1 пільгову пенсію за віком відповідно до вимог пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вказано, що судові витрати ОСОБА_1 у вигляді судового збору в сумі 1331,20 грн. підлягають відшкодуванню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 право позивача на пільгову пенсію підлягає оцінці за редакцією статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", чинною до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII; що непроведення власником підприємства атестації робочих місць не може позбавляти працівника права на пільгову пенсію, а розбіжність у написанні імені у трудовій книжці (російською мовою) та паспорті (українською мовою) не спростовує належності трудової книжки позивачу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Житомирській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування скарги апелянт зазначає, що заява позивача опрацьовувалася за екстериторіальним принципом, установленим Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1; до страхового стажу не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою від 24.11.1982 НОМЕР_1 , оскільки ім`я власника трудової книжки (" ОСОБА_2 ") не відповідає паспортним даним заявника (" ОСОБА_2 "), а згідно з пунктом 26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у разі виявлення розбіжностей у написанні прізвища, імені та по батькові належність документів заявникові встановлюється в судовому порядку; підтверджений страховий стаж становить 07 років 05 місяців 01 день, який є недостатнім для призначення пенсії за віком; а також що покладення на ГУ ПФУ в Житомирській області обов`язку призначити пенсію є втручанням у дискреційні повноваження та суперечить екстериторіальному принципу, за яким рішення про призначення пенсії приймає той орган, який розглядав заяву.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила щодо доводів і мотивів такої скарги та просила залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві позивачка зазначає, що з 24.11.1982 перебувала у трудових відносинах з Радомишльським заводом капронових виробів, а з 31.01.1984 по 18.01.2000 працювала ливарником виробів із пластмас на цьому підприємстві (згодом - завод "Алмаз", орендне підприємство "Завод "Алмаз", ВАТ "Радомишльський завод "Алмаз"), що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Позивач наголошує, що непроведення власником підприємства атестації робочих місць не може бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду до пільгового стажу, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, а також що титульний запис трудової книжки виконано російською мовою, у зв`язку з чим форма імені " ОСОБА_2 " відповідає українському варіанту " ОСОБА_2 " і не ставить під сумнів належність трудової книжки саме їй. Позивачка також вважає, що зобов`язання відповідача призначити пенсію не є втручанням у дискреційні повноваження, оскільки спрямоване на ефективний захист порушеного права.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.08.2025 звернулась до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності зазначена заява була передана на розгляд до ГУ ПФУ у Львівській області, яке 18.08.2025 прийняло рішення № 064350009013 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За змістом цього рішення страховий стаж позивача становить 07 років 05 місяців 01 день.

Підставою для невизнання періодів роботи, відображених у трудовій книжці НОМЕР_1 від 24.11.1982, зазначено невідповідність імені власника трудової книжки (" ОСОБА_2 ") паспортним даним заявника (" ОСОБА_2 ").

Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 з 24.11.1982 позивач перебувала у трудових відносинах з Радомишльським заводом капронових виробів, а в період з 31.01.1984 по 18.01.2000 працювала ливарником виробів із пластмас на Радомишльському заводі капронових виробів, який згодом реорганізовано у завод "Алмаз", орендне підприємство "Завод "Алмаз", ВАТ "Радомишльський завод "Алмаз".

Рішенням Комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, при ГУ ПФУ в Житомирській області від 28.08.2025 підтверджено стаж роботи позивача ливарником виробів із пластмас за період з 31.01.1984 по 21.08.1992; стаж за період з 22.08.1992 по 18.01.2000 не підтверджено з мотивів відсутності наказів про проведення на підприємстві атестації робочих місць.

Не погоджуючись із рішенням ГУ ПФУ у Львівській області позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць.

Пунктом "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII) передбачено право на пенсію за віком на пільгових умовах для жінок - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII. Конституційний Суд України прямо зазначив, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Позивач працювала ливарником виробів із пластмас до 1 квітня 2015 року, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню умови, встановлені пунктом "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до 02.03.2015: а саме: досягнення 50 років, наявність не менше 20 років загального стажу, з них не менше 10 років на роботах за Списком № 2.

Професія ливарника пластмас передбачена позицією 23200000-13399 розділу ХХХІІІ "Загальні професії" Списку № 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10, та аналогічною позицією 23200000-13399 розділу ХХХІІІ "Загальні професії" Списку № 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162.

Щодо невизнання періоду роботи з 22.08.1992 по 18.01.2000 у зв`язку з непроведенням атестації робочих місць, колегія суддів вказує про наступне.

Пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 442), встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника (власника) підприємства, організації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформулювала правовий висновок, згідно з яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника; контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Крім того, у цій же постанові Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16.09.2014 у справі № 21-307а14, згідно з якими, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Зазначений висновок стосується подібних правовідносин і в силу приписів частини другої статті 356 та частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Оскільки Рішенням Комісії від 28.08.2025 підтверджено пільговий стаж позивача за період з 31.01.1984 по 21.08.1992, а трудова діяльність на тій самій посаді ливарника виробів із пластмас на тому самому підприємстві тривала без перерви до 18.01.2000, відсутність наказів про проведення атестації робочих місць після 21.08.1992 не може бути підставою для виключення періоду з 22.08.1992 по 18.01.2000 з пільгового та страхового стажу позивача.

Щодо невідповідності написання імені у трудовій книжці, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до пунктів 1 та 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка.

Пункт 26 Порядку № 637, на який посилається апелянт, передбачає встановлення належності документів заявникові в судовому порядку у разі виявлення розбіжностей у написанні прізвища, імені та по батькові. Однак ця норма підлягає застосуванню лише за умови наявності реальних сумнівів щодо належності документа конкретній особі.

Варто врахувати, що титульна сторінка трудової книжки НОМЕР_1 заповнена російською мовою, де ім`я " ОСОБА_2 " є російськомовним відповідником українського імені " ОСОБА_2 ", а зміна прізвища зі " ОСОБА_3 " на " ОСОБА_4 " підтверджена свідоцтвом про одруження від 07.08.1984. Жодних інших розбіжностей пенсійним органом не встановлено.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на суперечливість позиції відповідача, який на підставі цієї самої трудової книжки зарахував позивачу періоди роботи з 17.06.2020 по 19.11.2020 та з 20.11.2020 по 14.12.2020, водночас відмовивши у зарахуванні решти періодів, відображених у тому самому документі. Вказане на переконання суду, не може свідчити про обґрунтованість та правомірність рішення суб`єкта владних повноважень

Апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це означає, що особу не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо позбавлена можливості реалізувати своє право. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Апеляційний суд також враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що весь період роботи позивача з 24.11.1982, у тому числі з 31.01.1984 по 18.01.2000 на посаді ливарника виробів із пластмас, підлягає зарахуванню до її загального страхового стажу, а період з 31.01.1984 по 18.01.2000 - також і до пільгового стажу за Списком № 2, а відтак станом на дату досягнення 50-річного віку позивачка мала необхідний стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Оскільки позивач звернулась із заявою 11.08.2025, суд першої інстанції вірно визначив дату призначення пенсії - з 11.08.2025.

За таких обставин рішення ГУ ПФУ у Львівській області № 064350009013 від 18.08.2025 є протиправним і правомірно скасоване судом першої інстанції, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Водночас, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині того, що покладення на ГУ ПФУ в Житомирській області обов`язку призначити пенсію суперечить екстериторіальному принципу, за яким рішення про призначення пенсії приймає той орган, який розглядав заяву, колегія суддів враховує наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджено постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846.

Згідно з пунктом 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію).

Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію, та зберігається в електронній пенсійній справі особи; рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 питання про призначення пенсії за наслідками, в тому числі, судового розгляду справи має вирішувати той орган, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у такому призначенні. До компетенції органу за місцем проживання особи належить здійснення виплати вже призначеної пенсії.

Вказаний підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, яка стосується подібних правовідносин і враховується колегією суддів на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Оскільки у спірному випадку заяву позивача від 11.08.2025 розглядало та рішення № 064350009013 від 18.08.2025 про відмову у призначенні пенсії приймало ГУ ПФУ у Львівській області, обов`язок призначити позивачу пільгову пенсію за віком з 11.08.2025 має бути покладено саме на цей орган, а не на ГУ ПФУ в Житомирській області.

Таким чином, суд першої інстанції, правильно вирішивши спір по суті наявності у позивача права на пільгову пенсію за віком, неправильно визначив суб`єкта владних повноважень, на якого покладається обов`язок вчинити відповідні дії.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Беручи до уваги наведене, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права при визначенні органу, зобов`язаного призначити пенсію, рішення суду першої інстанції належить скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити позивачу пільгову пенсію за віком з прийняттям у цій частині нової постанови про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 11.08.2025 пільгову пенсію за віком.

В решті доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 11.08.2025 року ОСОБА_1 пільгову пенсію за віком.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 11 серпня 2025 року пільгову пенсію за віком відповідно до вимог пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі № 240/3367/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.