Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №560/13772/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/13772/26

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.05.2026 № 1130 в частині призову та відправлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації.

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити його з лав ЗСУ.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду 04 серпня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказ-у зобов`язання вчинити дії - повернуто позивачеві.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник представник апелянт зазначає, що оскільки після мобілізації позивач перебував у специфічних умовах, пов`язаних з мобілізацією, оформленням та проходженням військової служби, дії щодо отримання необхідних документів та відомостей, які перебували у розпорядженні відповідачів вчинялись саме представником позивача.

При цьому, відповідь ІНФОРМАЦІЯ_1 була отримана представником 26.06.2026, після чого відповідний доказ був долучений до заяви про поновлення процесуального строку, а позов подано до суду 14.07.2026.

Так, представник апелянта вказує про те, що нею вчинялись дії з метою отримання документів та доказової бази з метою звернення до суду.

Крім того, на думку апелянта, предметом оцінки суду першої інстанції мала бути не лише календарна дата подання позову, а реальна можливість позивача своєчасно підготувати та подати належним чином обґрунтований позов з необхідними доказами.

В свою чергу, призов позивача на військову службу по мобілізації співпадає з періодом, коли він мав реалізувати право на судовий захист.

Також, представник апелянта просить врахувати, що в межах даної справи за вказаних обставин пропуск позивачем строку звернення до суду є незначним, а подання позовної заяви відбулось без належних зволікань після отримання відповіді відповідача.

Враховуючи викладене, а також незначний пропуск строку, мобілізацію позивача та проходження ним військової служби, необхідність отримання документів від відповідача та фактичні дії адвоката з метою отримання документів для формування позовної заяви, представник позивача просить суд скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким направити справу на продовження розгляду.

Згідно ч. 1, 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Враховуючи положення ст. 312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду - скасувати, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.07.2026 представник позивача звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Хмельницький окружний адміністративний суд від 20.07.2026 позовну заяву позивача залишив без руху та надав десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з дня вручення даної ухвали.

Суд першої інстанції вказав, що аргументи представника позивача щодо того, що з оскаржуваним наказом від 26.05.2026 № 1130 позивач ознайомлений не був, а його копію адвокат отримав лише 26.06.2026, не свідчать про дотримання місячного строку звернення до суду та не змінюють моменту, з якого особа дізналася про порушення свого права.

Мобілізація та відправлення для проходження військової служби є діями, які безпосередньо змінюють правовий статус особи та спричиняють реальне настання юридичних наслідків. Про порушення свого права на відстрочку та про фактичне залучення до військової служби під час мобілізації позивач об`єктивно дізнався та повинен був дізнатися безпосередньо в день його мобілізації та направлення до військової частини - 26 травня 2026 року.

22.07.2026 від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення процесуального строку, в якій зазначає, що строк звернення до суду з цим позовом пропущено з поважних причин, які об`єктивно не залежали від волі позивача. В обґрунтування поданої заяви представник позивача зазначила, що з метою належного збору доказів та формування правової позиції адвокат 18.06.2026 звернулась з адвокатськими запитами до відповідачів: ІНФОРМАЦІЯ_3 та військової частини НОМЕР_1 . Однак, військова частина відмовилася від отримання кореспонденції (поштове відправлення повернулося 06.07.2026), а відповідь на повторний запит досі не надана. У свою чергу, ІНФОРМАЦІЯ_4 надав відповідь із необхідними для позову документами лише 26.06.2026.

Відтак, до моменту отримання відповідей, позивач був позбавлений можливості повною мірою встановити обставини справи, зібрати докази та належним чином обґрунтувати позовні вимоги, а після їх отримання позовну заяву подав без невиправданих зволікань. З огляду на викладене, представник позивача просила визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними, поновити цей строк та прийняти позовну заяву до розгляду.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.07.2026 позовну заяву знов залишено без руху та надано позивачу п`ятиденний строку з дня отримання ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом (у разу їх наявності) та наданням належних і допустимих доказів на їх підтвердження.

Суд першої інстанції вказав, що саме по собі неотримання відповіді на адвокатський запит чи ненадання документів кореспондентом не звільняє позивача від обов`язку дотримуватися процесуальних строків та не перешкоджає зверненню до суду за захистом своїх прав. Позивач не був позбавлений можливості через свого представника звернутися до адміністративного суду з позовною заявою в межах місячного строку, заявивши клопотання про витребування необхідних доказів у порядку, передбаченому статтею 80 КАС України, якщо самостійно отримати ці докази він не мав можливості.

Крім того, відмова військової частини НОМЕР_1 від отримання кореспонденції та ненадання нею відповіді на повторний запит стосуються виключно доказової бази щодо позовних вимог до цього відповідача, однак не є об`єктивною перешкодою для подання самого позову в межах встановленого законом строку з одночасним клопотанням про витребування доказів судом.

Враховуючи, що позивач об`єктивно дізнався про порушення своїх прав (факт призову без його згоди) 26.05.2026, а представник позивача звернувся з адвокатськими запитами лише напередодні закінчення місячного строку та подав позовну заяву до отримання відповідей на ці запити, суд дійшов висновку, що наведені у заяві причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є неповажними, а докази на підтвердження наявності об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду відсутні.

31.07.2026 представник позивача подала до суду заяву про виконання ухвали суду, в якій зазначила наступне:

1. У попередній заяві представником була допущена машинальна помилка - відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_3 була отримана не 26 липня, а 26 червня 2026 року, доказ чого з відповідною датою міститься в матеріалах справи.

2. Відповідно до статті 5 КАС України та пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України, необхідно документально підтверджувати факт порушення права, у зв`язку з чим представник позивача очікував відповідей на адвокатські запити для належного обґрунтування позовних вимог, керуючись принципами процесуальної економії та поваги до суду.

3. Протягом дії воєнного стану суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків звернення до суду може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з посиланням на постанову Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 та постанову Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24, у якій, зокрема, зазначено, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з огляду на обмеження доступу до правової допомоги, виконання обов`язків служби, фактор часу, особливий статус військовослужбовців та обов`язок держави забезпечувати рівний доступ до правосуддя.

Представник зазначила, що після мобілізації позивач залишився без засобів зв`язку, а з`ясувати, до якої частини його мобілізовано, отримати копію постанови ВЛК чи довідку форми 5 у перші тижні було складно.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду 04 серпня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказ-у зобов`язання вчинити дії - повернуто позивачеві.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач достеменно дізнався про порушення свого права 26.05.2026 (дата наказу про призов), місячний строк звернення до суду закінчився 26.06.2026, а позовну заяву подано лише 14.07.2026, тобто зі спливом встановленого законом строку.

Уточнена представником позивача обставина щодо отримання відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 26.06.2026 не є підставою для визнання причин пропуску строку поважними. Якщо відповідь на адвокатський запит з необхідними документами фактично надійшла ще 26.06.2026, тобто в останній день установленого законом місячного строку, то із цієї дати й до дня подання позову (14.07.2026) минуло майже три тижні, протягом яких жодних об`єктивних перешкод для звернення до суду вже не було.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання представника позивача на очікування відповіді на адвокатський запит як на причину пропуску строку не узгоджується з фактичними обставинами, оскільки на момент отримання необхідних документів строк ще не було пропущено, а позов надалі подано із суттєвим запізненням без жодного додаткового пояснення цього проміжку часу.

Крім того, суд зазначив, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду в межах місячного строку з одночасним клопотанням про витребування судом необхідних доказів у порядку статті 80 КАС України, якщо самостійно отримати ці докази позивач не мав можливості. Обраний представником позивача спосіб процесуальної поведінки - очікування відповідей на запити замість своєчасного звернення до суду з клопотанням про витребування доказів не може вважатися об`єктивною, незалежною від волі позивача причиною пропуску строку.

Щодо посилань на постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 та від 29.11.2024 у справі №120/359/24 суд зазначає, що наведена в них правова позиція про можливість поновлення строку у зв`язку з проходженням особою військової служби підлягає застосуванню з урахуванням конкретних обставин справи та за умови надання доказів, що підтверджують наявність об`єктивних перешкод саме для цього позивача в межах спірного періоду (26.05.2026 - 26.06.2026). Однак заява від 31.07.2026 не містить жодних конкретних дат, документів чи інших доказів, які б підтверджували, коли саме позивач залишився без засобів зв`язку, коли й за яких обставин він не мав змоги отримати постанову ВЛК чи довідку форми 5, а також не спростовує того, що вже 18.06.2026 представник позивача мала достатньо інформації про обставини справи, що свідчить про наявність зв`язку між позивачем (або принаймні його представником) та можливість отримання й обробки інформації про обставини мобілізації. Загальні посилання на типові труднощі мобілізованих військовослужбовців без конкретизації щодо обставин саме цієї справи не можуть вважатися доказом поважності причин пропуску строку.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, наведені у заяві представника позивача від 31.07.2026, є неповажними, а докази наявності об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду відсутні.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Умовою прийнятності позовної заяви до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 160, 161 КАС, а також дотримання строків звернення до суду, обов`язкового подання переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї та у разі пропуску строку звернення до суду, подання відповідного клопотання про його поновлення, доказів поважності причин його пропуску.

Згідно із пунктами 3, 5 частини першої статті 171 КАС суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною першою статті 169 КАС передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, встановлюється спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Згідно з частиною шостою статті 161 КАС у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Процесуальні норми КАС, якими врегульовано перебіг строків звернення до суду, визначають, що перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і не пов`язує їх з моментом, коли особа почала вважати, що діями, рішеннями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень ці права чи інтереси порушено.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС.

Відповідно до частини першої статті 123 КАС у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною другою статті 123 КАС якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, системний аналіз положень статті 123 КАС дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Як встановлено зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач достеменно дізнався про порушення свого права 26.05.2026 (дата наказу про призов), місячний строк звернення до суду закінчився 26.06.2026, а позовну заяву подано лише 14.07.2026, тобто зі спливом встановленого законом строку.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, оскільки наявний в матеріалах справи наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" від 26.05.2026 №1130, який безпосередньо стосується позивача, не містить відомостей щодо ознайомлення його під підпис.

Тобто, судом з наявних матеріалів справи не здобуто доказів, які б очевидно підтверджували факт отримання (чи ознайомлення) позивача зі спірним наказом.

В свою чергу, відповідач повинен був ознайомити позивача з наказом, а у разі відмови військовослужбовця від ознайомлення, скласти акт про відмову.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача зі змістом оскаржуваного наказу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про ототожнення дати призову позивача на військову службу по мобілізації з датою ознайомлення його з оскаржуваним наказом без належних на те доказів.

Крім того, з наданих до матеріалів справи доказів встановлено, що представником позивача 18.06.2026 було направлено адвокатський запит на адресу військової частини НОМЕР_1 з метою отримання копії наказу про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , однак як свідчить роздруківка з сайту АТ "Укрпошта" за трек-номером 3230200620131, поштове відправлення "повернуто відправнику у зв`язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою".

Також, 18.06.2026 представником позивача направлено адвокатський запит на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання копії постанови ВЛК щодо позивача та наказу про призов на військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації.

Як встановлено зі змісту відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.06.2026, яка фактично отримана представником позивача засобами поштового зв`язку 26.06.2026, відповідачем надано копії документів щодо ОСОБА_1 , а саме копію картки обстеження та медичного огляду від 26.05.2026 та копію довідки ВЛК від 26.05.2026, однак відомості щодо долучення копії наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації відсутні.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції враховує, що як зазначає представник позивача, наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.05.2026 отримано нею 26.06.2026.

Відтак, надаючи оцінку викладеним обставинам, а також, з огляду на те, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач був призваний на військову службу за мобілізацією та проходив військову службу в умовах воєнного стану, що об`єктивно ускладнювало можливість своєчасної реалізації ним процесуальних прав, а згідно встановлених обставин, а представник позивача отримала оскаржуваний наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.05.2026 - 26.06.2026, колегія суддів приходить до висновку про поважність причин пропуску строку звернення представник позивача в інтересах ОСОБА_1 з позовом до суду.

Слід зазначити, що право на суд, аспектом якого є доступ до суду, є однією із гарантій основоположного права на справедливий суд. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року ("Bellet v. France", заява № 23805/94, § 36)).

Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції про відсутність поважних причин пропуску строку ґрунтується на формальному підході та без врахування всіх фактичних обставин звернення до суду не в межах встановлено ст. 122 КАС України строку.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, та дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви у відповідній частині, внаслідок чого було обмежено право позивача на ефективний доступ до суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позову, у зв`язку з чим ухвала суду підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За приписами ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року скасувати.

Справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.