Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №120/11127/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/11127/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Юлія Миколаївна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення щодо відмови у призначенні пенсії протиправним, зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності та призначити пенсію за віком.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправно прийнято рішення від 15.07.2025 за №024950011977, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.07.2025 №024950011977 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.05.2000 по 31.05.2000, з 01.05.2001 по 31.05.2001, з 01.01.2002 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 16.05.2003, та за результатом розгляду заяви прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 08.07.2025 у віці 61 рік 2 місяці 26 днів звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та рішенням від 15.07.2025 за №024950011977 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” - 32 роки.

Зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.05.2000 по 31.05.2000, з 01.05.2001 по 31.05.2001, з 01.01.2002 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 16.05.2003, оскільки записи у трудовій книжці не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про нарахування заробітної плати та про оплату страхових внесків).

Позивач, не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, звернувся до суду з даним позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює таке нарахування страхових внесків, їх сплату (утримання) із заробітної плати застрахованої особи. Отже, відсутність в інформаційній базі індивідуальних відомостей та в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за оскаржуваний період для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплату пенсії.

Суд дійшов висновку, що пенсійним фондом протиправно не зараховано до стажу позивача періодів роботи з 01.05.2000 по 31.05.2000, з 01.05.2001 по 31.05.2001, з 01.01.2002 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 16.05.2003.

В межах цього судового розгляду суд не надавав правову оцінку підставам незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи у колгоспі з 15.04.1981 по 31.12.1981, з 17.05.1985 по 31.12.1985, повних років роботи у 1987, 1991, 1993, 1996-1999 роках, а також періодів з 01.01.2000 по 28.02.2000 та з 01.05.2021 по 31.07.2021, оскільки оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.07.2025 року №024950011977 не містить жодних мотивів, правових аргументів чи обґрунтувань, з яких пенсійний орган виходив, виключаючи вищевказані періоди трудової діяльності з розрахунку страхового стажу застрахованої особи.

Суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , від 08.07.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.05.2000 по 31.05.2000, з 01.05.2001 по 31.05.2001, з 01.01.2002 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 16.05.2003, та за результатом розгляду заяви прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач та позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, оскаржили його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що підстави для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.05.2000 по 31.05.2000, з 01.05.2001 по 31.05.2001, з 01.01.2002 по 31.01.2003, з 01.03.2003 по 16.05.2003, оскільки записи в трудовій книжці не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про нарахування заробітної плати та про сплату страхових внесків).

Позивач в обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що всі спірні періоди підтверджені в першу чергу записами в його трудовій книжці та архівними довідками щодо періодів роботи в колгоспі. Позивачем виконані всі умови, необхідні для призначення пенсії, тому належним захистом його прав буде зобов`язати відповідача призначити йому пенсію.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційних скарг, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові та організаційні засади загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, умови набуття права на пенсію та порядок її призначення визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

За змістом частини першої статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи, які досягли, зокрема, віку 60 років та мають необхідний страховий стаж.

При цьому необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком особі, яка досягла пенсійного віку у 2024 році, становить не менше 31 року.

Як правильно встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком 08 липня 2025 року у віці 61 рік 2 місяці 26 днів. За результатами розгляду цієї заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 15 липня 2025 року прийнято рішення № 024950011977, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

При цьому пенсійним органом визначено страховий стаж позивача у розмірі 29 років 5 місяців 18 днів та не зараховано до нього періоди роботи з 01 травня 2000 року по 31 травня 2000 року, з 01 травня 2001 року по 31 травня 2001 року, з 01 січня 2002 року по 31 січня 2003 року, з 01 березня 2003 року по 16 травня 2003 року з мотивів відсутності в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків.

Колегія суддів зазначає, що визначальним у межах апеляційного перегляду є питання правомірності неврахування пенсійним органом зазначених періодів роботи позивача до страхового стажу саме з наведеної у спірному рішенні підстави.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містяться записи під номерами 5-7 про його роботу у Вінницькому державному сільськогосподарському МТС с. Некрасове (господарстві «Некрасове»), яке в подальшому було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Вінницька сільськогосподарська машинно-технологічна станція», на посаді водія у період з 01 квітня 2000 року по 16 травня 2003 року.

Водночас пенсійний орган, не заперечуючи наявності відповідних записів у трудовій книжці, не зарахував окремі періоди роботи до страхового стажу виключно з огляду на відсутність відповідної інформації в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому статтею 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Таким чином, законодавством саме на страхувальника покладено обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків, а також відповідальність за неналежне виконання такого обов`язку.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Отже, сама по собі відсутність у системі персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків за відповідний період роботи не може покладати негативні наслідки неналежного виконання страхувальником установленого законом обов`язку на застраховану особу за умови документального підтвердження факту її роботи.

Колегія суддів враховує, що особа, яка належним чином виконувала свої трудові обов`язки, не може бути позбавлена права на врахування відповідного періоду роботи до страхового стажу лише через невиконання роботодавцем обов`язків щодо належного обліку та сплати страхових внесків.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 01 травня 2000 року по 31 травня 2000 року, з 01 травня 2001 року по 31 травня 2001 року, з 01 січня 2002 року по 31 січня 2003 року, з 01 березня 2003 року по 16 травня 2003 року.

Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відсутність підстав для зарахування зазначених періодів до страхового стажу з огляду на відсутність у Реєстрі застрахованих осіб інформації про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки фактично зводяться до повторення підстав, наведених пенсійним органом в оскаржуваному рішенні, яким уже надано належну правову оцінку судом.

При цьому відсутність відповідних відомостей у Реєстрі застрахованих осіб за наявності записів у трудовій книжці про спірні періоди роботи сама по собі не свідчить про відсутність страхового стажу та не може бути підставою для покладення негативних наслідків неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків на працівника.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про те, що встановлені у цій справі обставини є достатніми для безпосереднього зобов`язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Як установлено судом першої інстанції, оскаржуваним рішенням пенсійного органу визначено страховий стаж позивача у розмірі 29 років 5 місяців 18 днів та не враховано, крім зазначених вище періодів, також періоди його роботи у колгоспі з 15 квітня 1981 року по 31 грудня 1981 року, з 17 травня 1985 року по 31 грудня 1985 року, повні роки роботи у 1987, 1991, 1993, 1996-1999 роках, а також періоди з 01 січня 2000 року по 28 лютого 2000 року та з 01 травня 2021 року по 31 липня 2021 року.

Водночас зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15 липня 2025 року № 024950011977 не вбачається, що пенсійним органом наведено конкретні мотиви, правові підстави чи обґрунтування незарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що питання щодо правомірності незарахування вказаних періодів не може бути вирішене по суті судом у межах цього апеляційного перегляду, оскільки відповідні мотиви не були предметом розгляду пенсійного органу при прийнятті оскаржуваного рішення та не знайшли свого відображення у цьому рішенні.

Судовий контроль за рішенням суб`єкта владних повноважень здійснюється щодо тих мотивів і правових підстав, які були покладені таким суб`єктом в основу відповідного рішення. Надання суб`єктом владних повноважень уже під час судового розгляду нових мотивів, які не були зазначені в оскаржуваному рішенні, не може підміняти собою процедуру належного первинного вирішення питання компетентним органом.

У зв`язку з цим доводи апеляційної скарги позивача про те, що всі спірні періоди підтверджуються записами у трудовій книжці та архівними довідками, самі по собі не є достатньою підставою для безпосереднього призначення пенсії за віком, оскільки судом у цій справі не встановлено остаточного обсягу страхового стажу позивача з урахуванням усіх періодів, які не були зараховані пенсійним органом.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобовязує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення можливе за умови встановлення судом того, що особою виконано всі передбачені законом умови для його прийняття, а відповідний суб`єкт владних повноважень не має права на власний розсуд обирати один із декількох варіантів рішення.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції встановив протиправність неврахування чотирьох конкретних періодів роботи позивача, однак водночас не здійснював правової оцінки щодо інших періодів, які також впливають на загальний страховий стаж ОСОБА_1 .

За таких обставин на час розгляду справи відсутні достатні правові підстави вважати, що всі передбачені законом умови для призначення позивачу пенсії за віком є остаточно встановленими, а прийняття відповідного рішення не потребує здійснення пенсійним органом передбачених законом процедурних дій.

Колегія суддів звертає увагу, що адміністративний суд не може підміняти собою суб`єкта владних повноважень у питаннях, які належать до його компетенції, якщо для їх вирішення необхідно здійснити розрахунок страхового стажу, перевірити відповідні документи та надати їм оцінку у встановленому законом порядку.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18 зазначено, що згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, якщо суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішення не перевірив дотримання особою усіх визначених законом умов або якщо вирішення питання належить до його компетенції, суд не може перебирати на себе відповідні повноваження такого органу, а має зобов`язати його повторно розглянути відповідне питання з урахуванням правової оцінки суду.

З огляду на наведене колегія суддів вважає обґрунтованим обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача шляхом скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 липня 2025 року про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01 травня 2000 року по 31 травня 2000 року, з 01 травня 2001 року по 31 травня 2001 року, з 01 січня 2002 року по 31 січня 2003 року, з 01 березня 2003 року по 16 травня 2003 року та прийняттям за результатами такого розгляду рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.

Такий спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення, оскільки забезпечує обов`язкове врахування пенсійним органом висновків суду щодо протиправності неврахування зазначених періодів роботи, водночас не підміняє собою повноваження органу Пенсійного фонду щодо остаточного визначення права позивача на пенсію з урахуванням усіх необхідних для цього умов.

Колегія суддів також враховує, що скасування оскаржуваного рішення без визначення обов`язку пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача не забезпечило б повного та ефективного поновлення його порушеного права, оскільки саме повторний розгляд заяви з урахуванням установлених судом обставин має завершитися прийняттям нового рішення щодо права позивача на призначення пенсії за віком.

Таким чином, висновки суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15 липня 2025 року № 024950011977, а також щодо обраного способу захисту права позивача є правильними та відповідають встановленим у справі обставинам.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Оскільки доводи апеляційних скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.