Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №560/1608/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1608/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якій просив:

1.Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо невиплати нарахованої пенсії;

2.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області невідкладно здійснити виплату пенсії за весь період невиплат одноразово, без будь-яких розстрочок;

3.Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії;

4.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплатити компенсацію за нанесену моральну шкоду в розмірі 30 тисяч гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач протиправно не здійснив нарахування пенсії позивачу, чим порушив його право на пенсійне забезпечення.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.06.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо невиплати нарахованої пенсії ОСОБА_1 .

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) грн 00 коп. моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09.04.1992.

Пенсію за січень 2026 року позивачу виплачено 05.02.2026.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо невиплати йому вчасно пенсії, звернувся до суду з цим позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління ПФУ у Хмельницькій області, не виплачуючи позивачу вчасно пенсію, порушило його конституційне право на соціальний захист, відтак позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати нарахованої пенсії позивачу є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача невідкладно здійснити виплату пенсії, суд зазначив, що оскільки відповідач самостійно виправив порушення права позивача, тому ці позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що пенсія за січень 2026 року позивачу виплачена 05 лютого 2026 року, тобто без затримки на один і більше календарних місяців, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача щодо здійснення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обставини спричинили йому душевні страждання, стрес та негативні переживання, тобто заподіяли моральну шкоду, та, враховуючи те, що розумність і справедливість є оціночними поняттями, суд, дійшов висновку, що співмірною компенсацією завданої моральної шкоди є 3000 грн.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із таким судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 не приймалось. З технічних причин пенсія за січень 2026 року ОСОБА_1 направлена на виплату в лютому 2026 року з датою виплати 5 число. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної шкоди, протиправність діяння Головного управління, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням Головного управління та вини Головного управління в її заподіянні, то в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що судом І інстанції не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення моральної шкоди.

Позивач у встановлений судом строк відзиву на апеляційну скаргу не подав.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав припинення виплати пенсії є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд першої інстанції обґрунтовано ззначив, що Головне управління ПФУ у Хмельницькій області, не виплачуючи позивачу вчасно пенсію, порушило його конституційне право на соціальний захист.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати нарахованої пенсії позивачу є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди саме у розмірі 3000,00грн.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Наявність моральної шкоди позивач мотивував тим, що бездіяльність відповідача протягом 60 діб призвила до моральних страждань, він залишився без засобів до існування, змушений був позичати гроші на їжу та ліки. Постійний стрес спричинив погіршення стану його здоров`я. Вибірковий характер невиплати (колегам позивача виплатили, а йому ні) принижує його честь і людську гідність.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, «Рисовський проти України», № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, «Антоненков та інші проти України», № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони мали вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Як слідує з матеріалів справи, що затримка виплати пенсії позивачу не була наслідком механічної помилки чи безпідставного припинення її виплати. Відповідачем зазначено, що пенсія позивача була перерахована, однак у зв`язку із застосуванням з 01.01.2026 обмежувальних коефіцієнтів, передбачених законодавством на 2026 рік, належна до виплати сума не була своєчасно направлена на виплату з метою запобігання переплаті. При цьому рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не приймалося, а пенсія за січень 2026 року була направлена на виплату у лютому 2026 року.

Водночас наведені обставини не змінюють того, що позивач фактично був позбавлений можливості своєчасно отримати належну йому пенсійну виплату та протягом двох місяців не отримував кошти, які є його основним джерелом матеріального забезпечення. Така обставина обґрунтовано могла спричинити у позивача переживання, занепокоєння та відчуття невизначеності щодо отримання належних йому коштів.

З огляду на характер порушення, тривалість затримки виплати, обставини її виникнення та наведені позивачем обставини щодо негативних переживань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума 3000,00 грн є належним розміром відшкодування моральної шкоди.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.