Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №560/18099/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/18099/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

25 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 через засудження за тяжкий злочин (ч.2 ст.414 КК України) на підставі п.6 ч.6. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу».

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів всі відомості, які містяться в особовій справі про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 через засудження за тяжкий злочин (ч.2 ст.414 КК України) на підставі п.6 ч.6. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу».

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.04.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до запису у військовому квитку, 30.03.2018 року був виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, передбаченого частиною другою статті 414 КК України.

Разом з тим, у військово-обліковому документі зазначено, що позивача знято з військового обліку на підставі наказу Міністерства оборони України №684 від 20.12.2017, що застосовується до осіб, засуджених за злочини середньої тяжкості.

01.08.2025 року позивачу стало відомо, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні відомості про його виключення з військового обліку, натомість він обліковується як військовозобов`язаний.

З метою з`ясування обставин позивач звернувся через представника з адвокатським запитом до відповідача. У відповіді від 11.08.2025 №1/3020 відповідач повідомив, що позивач був знятий з військового обліку на підставі наказу МОУ №684, а станом на час надання відповіді перебуває на військовому обліку відповідно до даних реєстру та вважається порушником військового обліку.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 18.05.2024 редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу законом прямо передбачена можливість призову особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Водночас правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Частинами другою, третьою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

У силу частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з частиною сьомою статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII передбачено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та триває донині.

Також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Статтею 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону № 2232-ХІ передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України на військовий облік військовозобов`язаних:

які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;

призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону;

які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних;

військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;

які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних;

зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;

які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;

які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;

які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;

які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку;

які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Відповідно до частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній станом з 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі спір стосується правомірності відмови відповідача виключити позивача з військового обліку.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до запису у військовому квитку, 30.03.2018 року був виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, передбаченого частиною другою статті 414 КК України.

Разом з тим, у військово-обліковому документі зазначено, що позивача знято з військового обліку на підставі наказу Міністерства оборони України №684 від 20.12.2017, що застосовується до осіб, засуджених за злочини середньої тяжкості.

Суд вказує, що на час дії ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції від 18.02.2018 року відповідач виконав вимоги закону, тому 30.03.2018 року позивача було виключено з військового обліку.

У зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 р. № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (в подальшому - Закон № 3633-ІХ), редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ було виключено.

За змістом частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній станом з 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. Вказівка на раніше засуджених осіб - відсутня.

Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (в подальшому - Порядок № 560).

Згідно п. 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Отже, з 18.05.2024 редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу законом прямо передбачена можливість призову особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.

З урахуванням викладеного, оскільки станом на момент звернення позивача із заявою про внесення до Реєстру інформацію щодо виключення його з військового обліку (серпень 2025 року), редакція ст.37 Закону №2232-XII, не передбачала такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що у відповідача не виникло відповідного обов`язку виключити позивача з військового обліку.

Стосовно доводів апелянта стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин положень ст.58 Конституції України, колегія суддів зазначає наступне.

У Рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст.58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Разом з тим, законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави, зокрема в період оголошення загальної мобілізації, і це не означає погіршення становища особи.

У зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії РФ, що обґрунтовано державним інтересом.

Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки.

З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов`язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі.

У спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами в цій справі правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після набрання чинності Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким внесені відповідні зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, у контексті спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку про необхідність керуватись приписами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто під час звернення позивача до відповідача із заявою та вимогою у серпні 2025 року про внесення до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку.

Враховуючи внесення змін та викладення частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в новій редакції, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення позивача з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-XII, норма якої втратила чинність.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.