Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №580/8583/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/8583/23 Головуючий у 1 інстанції: Руденко А.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції поклав в основу рішення висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23, не надавши належної оцінки доводам позовної заяви та відповіді на відзив. Апелянт наголошує, що Законом № 2983-IX фактично відтворено правове регулювання, аналогічне положенню пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яке рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнано неконституційним, оскільки, Кабінету Міністрів України знову надано право визначати розмір відповідної соціальної виплати. Також, апелянт вказує, що зменшення розміру щорічної разової грошової виплати для осіб з інвалідністю внаслідок війни II групи з восьми мінімальних пенсій за віком до 2 900 грн є звуженням досягнутого рівня соціального захисту та суперечить статтям 17, 22, 46 Конституції України і статті 2 Закону № 3551-XII, оскільки рівноцінної заміни такої пільги законодавцем не передбачено. Окрім того, апелянт стверджує, що передача Верховною Радою України Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру разової грошової виплати не відповідає статті 6 Конституції України, оскільки, законодавцем не визначено базових критеріїв і принципів, у межах яких Уряд мав установлювати її розмір. Апелянт також зазначає, що введення воєнного стану не є належною правовою підставою для обмеження передбаченого статтею 46 Конституції України права на соціальний захист, оскільки Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 можливості обмеження цього права не передбачено. У зв`язку з цим, апелянт вважає, що положення Закону № 2983-IX та постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року № 754, якими суттєво зменшено розмір належної йому виплати без рівноцінної компенсації, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

18 вересня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції..

29 вересня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15 лютого 2011 року.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області виплачено щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі 2 900,00 грн.

11 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою щодо виплати разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік у належному, на його переконання, розмірі.

За результатами розгляду зазначеної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області листом від 17 серпня 2023 року № 10183-11157/Ф-05/8-2300/23 повідомило ОСОБА_1 про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року № 754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» для осіб з інвалідністю внаслідок війни II групи розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2023 році встановлено у сумі 2 900,00 грн та що саме у такому розмірі відповідну виплату позивачу було проведено у серпні 2023 року.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі – Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни передбачений статтею 13 Закону № 3551-XII, зокрема, однією із таких пільг є надання особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової виплати.

Така грошова виплата була запроваджена з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону №3551-XII Законом від 25.12.1998 № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: статтю 13 доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком».

В подальшому, зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.

Законом України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”» статтю 13 Закону № 3551-XII викладено в наступній редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».

Статтею 29 Закону України від 19.12.2006 №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (далі - Закон № 489-V), зокрема, установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України №3551- XII та від 23.03.2000 №1584-III «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Закон № 1584-III) здійснюється у таких розмірах: інвалідам I групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360 гривень, інвалідам III групи - 300 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, зокрема, статтю 29 розділу IV Закону № 489-V визнано такою, що не відповідає Конституції України з тих мотивів, що Верховна Рада України не є повноважною під час прийняття закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або у будь-який спосіб змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Надалі, Законом України від 28.12.2007 №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон № 107-VI) положення статті 13 Закону № 3551-ХІІ щодо грошової допомоги інвалідам війни викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 зазначені положення Закону № 107-VI щодо внесення змін до статті 13 Закону № 3551-ХІІ визнані неконституційними з тих мотивів, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.

Законом України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі Закону № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, з огляду на наявні фінансові ресурси державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Внаслідок таких змін протягом 2014- 2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни.

Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах №640/9677/20, № 440/4157/21, були визнані протиправними та нечинними.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 (справа №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Законом України № 2983-IX, який набрав чинності 15.04.2023, частину п`яту статті 13 Закону №3551-XII, попередня редакція якої була такою: «Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України», викладено в новій редакції такого змісту:

«Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

21 липня 2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» № 754, якою затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Порядок № 754).

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 цього Порядку, грошова допомога виплачується до 24.08.2023 в такому розмірі: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин I групи - 3100 грн; II групи - 2900 грн; III групи - 2700 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи та належить до кола осіб, на яких поширюються гарантії, передбачені статтею 13 Закону № 3551-XII, зокрема щодо отримання щорічної разової грошової виплати.

У серпні 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснено ОСОБА_1 разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі 2900 грн.

Водночас, позивач вважає, що йому, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, належала відповідна виплата у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, установленому статтею 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV.

З даного приводк, колегія суддів зазначає наступне.

Так,, Законом України від 20 березня 2023 року № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», який набрав чинності 15 квітня 2023 року, частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої, щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, установлених законом про Державний бюджет України.

Таким чином, Закон № 2983-IX набрав чинності до настання визначеного законом строку здійснення спірної виплати за 2023 рік та до її фактичного нарахування і виплати позивачу, у зв`язку з чим, спірні правовідносини регулюються частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII саме в редакції Закону № 2983-IX.

Зазначена редакція частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII не встановлює розміру разової грошової виплати шляхом застосування відповідної кількості мінімальних пенсій за віком, а безпосередньо передбачає визначення порядку та розмірів такої виплати Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень.

На виконання наведеного законодавчого припису, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21 липня 2023 року № 754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань», якою затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Згідно з пунктом 3 Порядку № 754, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 року, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни II групи у розмірі 2900 грн.

Відтак, установлення Кабінетом Міністрів України розміру спірної виплати не становить самостійної зміни чи обмеження передбаченого законом розміру соціальної виплати підзаконним нормативно-правовим актом, оскільки, чинна на момент виникнення спірних правовідносин редакція частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII не визначала її у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а прямо передбачала визначення Кабінетом Міністрів України порядку та розмірів такої виплати.

Натомість, редакція статті 13 Закону № 3551-XII, запроваджена Законом України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV та покладена апелянтом в основу заявлених вимог, на момент виникнення спірних правовідносин не була чинною. Застосування цієї редакції до виплати за 2023 рік фактично означало б застосування судом норми закону, яка не регулювала спірні правовідносини.

При цьому, частина п`ята статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX на момент нарахування та виплати позивачу грошової допомоги була чинною та неконституційною не визнавалася, а тому, підлягала застосуванню Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Таким чином, належний позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік визначався відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX та пункту 3 Порядку № 754 і становив 2900 грн.

Колегія суддів зазначає, що питання правомірності застосування пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2983-IX, яким частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено у новій редакції, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23, у якій постановою від 14 травня 2025 року скасовано рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

За результатами розгляду зазначеної зразкової справи Велика Палата Верховного Суду, зокрема, виходила з того, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки, зміна дати її виплати, найменування та порядку визначення розміру не змінює її природи як щорічної разової грошової виплати за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою, яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на визначене законом коло осіб.

У зв`язку з цим, зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган, ураховуючи існуючі фінансово-економічні можливості держави, шляхом ухвалення закону може змінювати умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах власних повноважень внесла зміни безпосередньо до спеціального Закону № 3551-XII, який регулює відносини у сфері соціального захисту ветеранів війни, а тому до правовідносин щодо здійснення виплати у 2023 році підлягають застосуванню саме положення частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX.

Отже, з 15 квітня 2023 року порядок здійснення разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни врегульовано шляхом внесення змін безпосередньо до спеціального Закону № 3551-XII, а не шляхом зміни бюджетного законодавства з подальшим визначенням Кабінетом Міністрів України розміру соціальної гарантії всупереч положенням спеціального закону.

Велика Палата Верховного Суду також урахувала, що в умовах воєнного стану пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо здійснюють захист суверенітету і територіальної цілісності України, та дійшла висновку, що зменшення розміру зазначеної одноразової виплати зумовлено об`єктивними причинами, пов`язаними з необхідністю забезпечення збалансованості державного бюджету.

Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23 зазначила, що орган Пенсійного фонду України, здійснивши особі з інвалідністю внаслідок війни II групи грошову виплату у розмірі 2900 грн, застосував положення частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX, яка була чинною на момент виникнення відповідних правовідносин та неконституційною не визнавалася, а тому діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

Ураховуючи відповідність цієї справи ознакам типової справи, колегія суддів вважає, що наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду підлягають врахуванню під час вирішення спору за позовом ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що Законом № 2983-IX фактично повторно запроваджено правове регулювання, яке було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020.

Зазначеним Рішенням Конституційного Суду України визнано неконституційним положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, якою було передбачено застосування положень статей 12-16 Закону № 3551-XII у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Натомість Закон № 2983-IX прийнято 20 березня 2023 року, тобто після ухвалення Рішення № 3-р/2020, та ним внесено зміни безпосередньо до спеціального Закону № 3551-XII.

За таких обставин, правове регулювання, запроваджене Законом № 2983-IX, відрізняється за способом законодавчого врегулювання відповідних правовідносин від положення Бюджетного кодексу України, яке було предметом конституційного контролю у справі № 1-247/2018(3393/18), оскільки, повноваження Кабінету Міністрів України щодо визначення порядку та розміру виплати у 2023 році закріплено безпосередньо у спеціальному законі.

У зв`язку з цим, посилання апелянта на правову позицію Конституційного Суду України щодо недопустимості повторного запровадження правового регулювання, яке раніше було визнано неконституційним, не свідчить про непідлягання застосуванню Закону № 2983-IX, оскільки, положення цього Закону предметом відповідного рішення Конституційного Суду України не були та неконституційними не визнавалися.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апелянта про порушення статті 22 Конституції України внаслідок зменшення розміру спірної виплати та про необхідність збереження раніше досягнутого рівня соціального захисту.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23 надала оцінку наведеному питанню та виходила з того, що щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо Конституцією України не передбачена, її конкретний розмір визначається на рівні законодавчого регулювання, а тому, Верховна Рада України наділена повноваженнями змінювати умови та порядок надання такого виду державної допомоги з дотриманням конституційних принципів.

При цьому, зміст частини першої статті 46 Конституції України передбачає як безпосередньо визначені Конституцією випадки соціального забезпечення, так і інші випадки, передбачені законом. Саме щодо останньої категорії законодавець визначає обсяг, умови та механізм реалізації відповідних соціальних гарантій, а тому, їх нормативне закріплення у законі не зумовлює незмінності конкретного розміру такої виплати на майбутні періоди.

Посилання апелянта на статтю 2 Закону № 3551-XII щодо неможливості скасування раніше встановлених прав і пільг без їх рівноцінної заміни також не є підставою для застосування до спірних правовідносин редакції статті 13 Закону № 3551-XII, яка втратила чинність.

У спірному випадку зміна порядку та механізму визначення розміру щорічної разової грошової виплати здійснена самим законодавцем шляхом внесення змін безпосередньо до Закону № 3551-XII. При цьому, чинна на час виникнення спірних правовідносин спеціальна норма частини п`ятої статті 13 цього Закону прямо передбачала визначення розміру відповідної виплати Кабінетом Міністрів України.

Положення статті 2 Закону № 3551-XII не можуть тлумачитися як такі, що надають суду повноваження не застосовувати чинну редакцію спеціальної норми цього ж Закону та натомість відновлювати дію її попередньої редакції, яка на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність.

Крім того, Порядок № 754 не встановлює обмеження всупереч визначеному законом розміру виплати, оскільки на момент його прийняття частина п`ята статті 13 Закону № 3551-XII не закріплювала розміру допомоги у восьми мінімальних пенсіях за віком, а безпосередньо уповноважувала Кабінет Міністрів України визначити її порядок та розмір.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що передача Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру разової грошової виплати суперечить статті 6 Конституції України та становить делегування законодавчої функції органу виконавчої влади.

Верховна Рада України Законом № 2983-IX самостійно визначила вид соціальної виплати, коло осіб, які мають право на її отримання, періодичність та час здійснення виплати, а також установила, що порядок і розміри такої виплати визначаються Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень.

Таким чином, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо реалізації встановленого законом механізму соціальної виплати, а не повноваження щодо прийняття чи зміни закону. Реалізація такого повноваження узгоджується з конституційними функціями Кабінету Міністрів України щодо забезпечення проведення державної політики у сфері соціального захисту та виконання Державного бюджету України.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23 безпосередньо дослідила питання наявності у Кабінету Міністрів України відповідних повноважень та дійшла висновку, що надання Верховною Радою України Кабінету Міністрів України права визначати порядок і розміри соціальних виплат, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, узгоджується з функціями Уряду, визначеними Конституцією України.

Відтак, доводи апелянта про відсутність установлених законом критеріїв, у межах яких Кабінет Міністрів України мав визначати розмір виплати, та про надання Уряду необмеженої дискреції не спростовують правомірності застосування Порядку № 754, прийнятого на виконання прямого припису частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII.

Необґрунтованими є також доводи апелянта про те, що відсутність у пункті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 вказівки на можливість обмеження права, передбаченого статтею 46 Конституції України, виключала можливість внесення Законом № 2983-IX відповідних змін до Закону № 3551-XII.

Такі доводи ґрунтуються на ототожненні тимчасового обмеження конституційного права у зв`язку із запровадженням правового режиму воєнного стану із законодавчою зміною умов надання додаткової соціальної виплати, конкретний розмір якої Конституцією України не визначений.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року виходила з того, що щорічна разова грошова виплата, передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII, не належить до тих складових конституційного права на соціальний захист, які безпосередньо визначені пунктами 1-4 частини першої статті 46 Конституції України та не можуть бути скасовані законом. Тому, зміна законом порядку та розміру цієї додаткової соціальної гарантії не є тимчасовим обмеженням конституційного права, яке повинно окремо передбачатися Указом Президента України про введення воєнного стану.

Не змінюють наведеного висновку і посилання апелянта на частину п`яту статті 17 Конституції України та правові позиції Конституційного Суду України щодо підвищених гарантій соціального захисту осіб, які захищають або захищали Батьківщину.

Особливий статус ветеранів війни та обов`язок держави забезпечувати їх належний соціальний захист не заперечуються. Водночас, зазначені конституційні положення не встановлюють конкретного розміру щорічної разової грошової виплати та не передбачають незмінності такого розміру. Допустимість зміни законодавцем порядку та розміру цієї виплати за умов, установлених законом, безпосередньо оцінена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання апелянта на необхідність незастосування Закону № 2983-IX на підставі статті 7 КАС України та безпосереднього застосування норм Конституції України.

Положення статті 7 КАС України передбачають незастосування судом закону чи іншого правового акта у разі встановлення судом його суперечності Конституції України.

Водночас, у даній справі відсутні правові підстави для висновку про таку суперечність, оскільки, конституційні аспекти правового регулювання, запровадженого Законом № 2983-IX, були предметом правової оцінки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23, за результатами якої застосування до відповідних правовідносин частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX визнано правомірним.

Наведені апелянтом постанови Верховного Суду щодо принципу прямої дії Конституції України та незастосування нормативно-правових актів, які суперечать Конституції України, містять загальні правові підходи до вирішення відповідного питання та не стосуються застосування Закону № 2983-IX до виплати особам з інвалідністю внаслідок війни разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік.

Натомість, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 440/14216/23 ухвалена у зразковій справі саме щодо правовідносин, які виникли внаслідок застосування Закону № 2983-IX та визначення розміру разової грошової виплати до Дня Незалежності України відповідно до Порядку № 754, а тому, сформульовані у ній правові висновки є релевантними до обставин цієї справи.

Не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення і посилання апелянта на ненадання судом першої інстанції належної оцінки всім доводам позовної заяви та відповіді на відзив.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції встановив юридично значимі обставини справи, визначив норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23. Незгода апелянта із наданою судом правовою оцінкою його аргументів не свідчить про неповноту судового розгляду або про порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на обставини, пов`язані із загальним рівнем соціального забезпечення ветеранів війни, напрямами використання коштів Державного бюджету України та подальшою зміною розмірів окремих соціальних виплат, оскільки, зазначені обставини не входять до предмета доказування у цій справі та не впливають на оцінку правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, відповідно до нормативно-правового регулювання, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Правомірність застосування органами Пенсійного фонду України при нарахуванні разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік положень частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX підтверджується також послідовною практикою Верховного Суду, сформованою після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови у зразковій справі № 440/14216/23, зокрема, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справах № 560/16431/23 та № 620/12863/23, від 15 липня 2025 року у справі № 300/7045/23, від 29 вересня 2025 року у справі № 420/3669/24, від 22 жовтня 2025 року у справі № 240/8350/24 та від 10 лютого 2026 року у справі № 240/3780/24.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виплата ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, є правомірною, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області при її нарахуванні та виплаті застосувало положення частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX та постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року № 754, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, у зв`язку з чим, правові підстави для виплати позивачу зазначеної допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відсутні.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.