Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №620/6923/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/6923/25 Головуючий у 1 інстанції: Баргаміна Н.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення на військовому обліку ОСОБА_1 ;

- визнати протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення запису/відомостей/змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 , з військового обліку, у зв`язку засудженням до позбавлення волі за вчинення особливо тяжкого злочину;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 привести у відповідність відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно Позивача, шляхом внесення запису щодо статусу ОСОБА_1 про виключення з військового обліку, у зв`язку засудженням до позбавлення волі за вчинення особливо тяжкого злочину.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не просив повторно виключити його з військового обліку, оскільки, він уже був виключений з такого обліку, що підтверджується відповідним записом у військовому квитку, а просив внести відомості про таке виключення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Крім того, апелянт вказує, що судом не враховано положення пунктів 2 та 4 постанови Кабінету Міністрів України № 559, відповідно до яких, військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, залишаються дійсними, а у разі невідповідності відомостей у військово-обліковому документі даним Реєстру громадянин має право звернутися для внесення відповідних змін. Також, апелянт стверджує, що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення чи повторного взяття на військовий облік громадян, які раніше були виключені з військового обліку, при цьому, ОСОБА_1 не підпадає під жодну з передбачених статтею 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підстав для взяття на військовий облік військовозобов`язаних. Окремо апелянт наголошує, що застосування до позивача змін до статті 37 Закону № 2232-XII, які набрали чинності 18 травня 2024 року, фактично надає цим змінам зворотну дію в часі та суперечить статті 58 Конституції України, принципам правової визначеності й недопустимості повороту до гіршого. Водночас, апелянт зазначає, що відповідач, як орган ведення Реєстру, не виконав обов`язку щодо актуалізації відомостей про позивача та внесення інформації про його виключення з військового обліку, попри наявність відповідного запису у військово-обліковому документі та звернення ОСОБА_1 із заявою про усунення невідповідності даних.

20 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції..

27 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 18.03.2008 у справі № 1-81 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187 ч. 2 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання в виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.

Відповідно до відомостей військового квитка серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у розділі VI міститься запис про виключення його з військового обліку згідно з пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», засвідчений підписом відповідної посадової особи та відтиском печатки.

Згідно з військово-обліковим документом, сформованим в електронній формі засобами мобільного застосунку «Резерв+», ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорія обліку - «військовозобов`язаний».

01 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів запис, зміни та відомості про його виключення з військового обліку у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину з урахуванням відмітки, наявної у військовому квитку серії НОМЕР_1 . До зазначеної заяви ОСОБА_1 додано, зокрема, копії вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2008 року у справі № 1-81, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 17 липня 2008 року та військового квитка серії НОМЕР_1 .

За результатами розгляду вказаної заяви ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 30 травня 2025 року № 2733/1 повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для його виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки чинна редакція зазначеної статті не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як попереднє засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на час засудження ОСОБА_1 , було передбачено, що виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Вказана підстава зберігалася у статті 37 Закону № 2232-XII до набрання чинності Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX.

За змістом частини четвертої статті 12 Кримінального кодексу України (у редакції, чинній на час постановлення вироку щодо ОСОБА_1 ), тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Частиною п`ятою статті 12 Кримінального кодексу України у тій самій редакції було визначено, що особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Частиною другою статті 187 Кримінального кодексу України у редакції, чинній на час засудження позивача, передбачалося, що розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року, статтю 37 Закону № 2232-XII викладено у новій редакції.

Станом на 08 квітня 2025 року Закон № 2232-XII діяв у редакції від 17 січня 2025 року, а з 10 травня 2025 року - у редакції від 10 травня 2025 року. Приписи статті 37 Закону № 2232-XII, які мають значення для вирішення цієї справи, у зазначених редакціях були однаковими.

Частиною 1 статті 37 Закону № 2232-XII передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у ІНФОРМАЦІЯ_4, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України.

Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII до осіб, які підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, віднесено, зокрема, тих, які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку та які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Частиною шостою статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено:

« 6. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_4 (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

припинили громадянство України;

визнані непридатними до військової служби;

досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку».

Правові та організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).

За визначенням частини 1 статті 1 Закону № 1951-VIII, Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 3 Закону № 1951-VIII встановлено, що основними засадами ведення Реєстру є обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У силу частини дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII, органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 1951-VIII передбачено право призовника, військовозобов`язаного та резервіста «звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру».

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1951-VIII ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;

знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Частиною другою статті 14 Закону № 1951-VIII визначено, що у разі якщо відомості про призовника, військовозобов`язаного, резервіста вносяться до Реєстру вперше, автоматично формується окремий номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка здійснила запис (у електронній формі).

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Порядок № 1487).

Пунктом 81 Порядку № 1487 (у редакції, чинній у квітні-травні 2025 року) передбачено, що взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_4, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.

Особиста присутність призовників, військовозобов`язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_4, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов`язкова.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форму такого документа. У спірний період зазначена постанова діяла у редакції від 15 лютого 2025 року.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.

Пунктом 3 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 ), було передбачено, що відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Редакція Порядку від 15 лютого 2025 року була чинною на момент звернення позивача; відповідне формулювання було змінено лише у грудні 2025 року.

Пунктом 4 цього Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалося, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін у паперовій формі повинен звернутися до районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_4 або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку, а в електронній формі - скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_4 або його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 4 Порядку № 560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема, особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 18.03.2008 у справі № 1-81 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187 ч. 2 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання в виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю (а.с. 24-32).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 липня 2008 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2008 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляцію захисника Гайдаєнка В.М. - без задоволення (а.с. 33-36).

У військовому квитку серії НОМЕР_1 , виданому на ім`я ОСОБА_1 , у розділі VI міститься запис про виключення його з військового обліку згідно з пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який засвідчено підписом відповідної посадової особи та відтиском печатки (а.с. 38-39).

Водночас, відповідно до військово-облікового документа, сформованого в електронній формі засобами мобільного застосунку «Резерв+», ОСОБА_1 значиться таким, що перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням категорії обліку «військовозобов`язаний» (а.с. 39).

З огляду на невідповідність відомостей, зазначених у військовому квитку серії НОМЕР_1 , відомостям, відображеним у військово-обліковому документі в електронній формі, ОСОБА_1 01 травня 2025 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів запис, зміни та відомості про його виключення з військового обліку у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину з урахуванням відмітки, наявної у військовому квитку (а.с. 40-44).

У відповідь на звернення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 30 травня 2025 року № 2733/1 повідомив про відсутність правових підстав для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про його виключення з військового обліку, пославшись на те, що чинна редакція статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як попереднє засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (а.с. 47-48).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин, виключенню з військового обліку підлягали громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Разом з тим, як встановлено вище, вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2008 року у справі № 1-81 ОСОБА_1 засуджено за вчинення тяжкого злочину, передбаченого частиною другою статті 187 Кримінального кодексу України, а у військовому квитку серії НОМЕР_1 міститься запис про його виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 було виключено з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, і зазначена обставина учасниками справи не заперечується.

Однак, правові наслідки такого виключення підлягають оцінці з урахуванням нормативного регулювання, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема змін, внесених до статті 37 Закону № 2232-XII, які набрали чинності 18 травня 2024 року.

Колегія суддів зауважує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року, статтю 37 Закону № 2232-XII викладено у новій редакції, якою змінено правове регулювання підстав взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Зокрема, частина шоста статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній з 18 травня 2024 року, не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як попереднє засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Натомість, до переліку осіб, які підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, віднесено, зокрема, громадян, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Отже, з 18 травня 2024 року попереднє засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину перестало бути передбаченою законом підставою для виключення особи з військового обліку, у зв`язку з чим, правовий статус ОСОБА_1 у спірний період підлягав визначенню відповідно до статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що застосування до спірних правовідносин положень статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній з 18 травня 2024 року, свідчить про надання Закону № 3633-IX зворотної дії в часі.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі необхідно розуміти таким чином, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У спірних правовідносинах законність виключення ОСОБА_1 з військового обліку, здійсненого відповідно до законодавства, чинного на той час, не переоцінюється та не ставиться під сумнів.

Разом з тим, питання щодо наявності правових підстав для збереження за позивачем відповідного військово-облікового статусу у 2025 році підлягає вирішенню з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, застосування до правовідносин, що виникли після 18 травня 2024 року, статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на відповідний час, не є зворотною дією закону в часі, оскільки, не змінює правової оцінки обставин, які мали місце до набрання чинності Законом № 3633-IX, а визначає правове регулювання актуального військово-облікового статусу особи після набрання цим Законом чинності.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на положення постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 як на підставу для збереження за ОСОБА_1 статусу особи, виключеної з військового обліку.

Так, положеннями пункту 2 зазначеної постанови встановлено дійсність військово-облікових документів, оформлених до набрання нею чинності, до видачі військово-облікового документа нового зразка.

Водночас, наведене нормативне положення регулює питання дійсності військово-облікового документа як документа та не встановлює незмінності відомостей щодо військово-облікового статусу особи у разі подальшої зміни законодавства, яким визначаються підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Положення Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, щодо відповідності відомостей, зазначених у військово-обліковому документі, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також можливості звернення особи для внесення відповідних змін у разі виявлення їх невідповідності, визначають механізм актуалізації таких відомостей, однак, не передбачають пріоритетності відомостей, внесених до військово-облікового документа за попереднього правового регулювання, над вимогами законодавства, чинного на момент вирішення питання щодо військово-облікового статусу особи.

Отже, наявність у військовому квитку серії НОМЕР_1 запису про виключення ОСОБА_1 з військового обліку підтверджує факт такого виключення у минулому, однак, сама по собі не є достатньою правовою підставою для внесення до Реєстру у 2025 році відомостей про перебування позивача у статусі особи, виключеної з військового обліку, за підставою, яка на цей час уже не передбачалася статтею 37 Закону № 2232-XII.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, на переконання позивача, полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про його виключення з військового обліку.

Положення Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» покладають на органи ведення Реєстру обов`язок щодо забезпечення повноти, актуальності та достовірності відомостей, що містяться у ньому, а також передбачають право особи звернутися із заявою про виправлення недостовірних відомостей. Водночас, зазначені приписи регулюють порядок ведення та актуалізації Реєстру і не встановлюють самостійних матеріально-правових підстав для набуття, збереження чи припинення відповідного військово-облікового статусу.

Таким чином, внесення змін до відомостей Реєстру має здійснюватися відповідно до правового статусу особи, визначеного законодавством, чинним на момент вирішення відповідного питання, а не виключно на підставі відомостей, які були внесені до військово-облікового документа за попереднього правового регулювання.

Із матеріалів справи вбачається, що заява ОСОБА_1 від 01 травня 2025 року була розглянута ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами чого, позивачу надано відповідь від 30 травня 2025 року № 2733/1 із зазначенням мотивів відсутності правових підстав для внесення до Реєстру відомостей про його виключення з військового обліку.

За таких обставин, сам по собі факт невнесення до Реєстру відомостей у тому змісті, на якому наполягав ОСОБА_1 , не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки, відповідне звернення було розглянуто, а відмова у внесенні запитуваних відомостей ґрунтувалася на відсутності на час виникнення спірних правовідносин передбаченої статтею 37 Закону № 2232-XII підстави для перебування позивача у статусі особи, виключеної з військового обліку.

Щодо доводів апелянта про те, що чинним законодавством не передбачено процедури повторного взяття або поновлення на військовому обліку осіб, які раніше були виключені з нього, колегія суддів зазначає наступне.

Правове регулювання військового обліку визначається нормами Закону № 2232-XII у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин. При цьому відсутність у законодавстві окремого правового інституту, визначеного терміном «поновлення на військовому обліку», не є правовою підставою для збереження за особою військово-облікового статусу, встановленого відповідно до норми закону, яка у подальшому втратила чинність.

Як зазначено вище, Законом № 3633-IX статтю 37 Закону № 2232-XII викладено у новій редакції, чинній з 18 травня 2024 року, частина шоста якої не передбачає попереднє засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину як підставу для виключення з військового обліку

Матеріалами справи також підтверджується, що 08 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснено операцію «Додавання облікових даних».

Водночас, у відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначив, що з 08 квітня 2025 року ОСОБА_1 взято на військовий облік.

Відтак, після набрання чинності Законом № 3633-IX попереднє засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину не є передбаченою законом підставою для збереження за нею статусу особи, виключеної з військового обліку.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що відсутність окремо визначеної законодавством процедури «поновлення» на військовому обліку сама по собі свідчить про протиправність перебування ОСОБА_1 на військовому обліку у 2025 році. Вирішальним для оцінки спірних правовідносин є нормативне регулювання військово-облікового статусу особи, чинне на момент їх виникнення, а не збереження правових наслідків норми, яка припинила дію з 18 травня 2024 року.

При цьому, колегія суддів враховує, що положення Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, на які посилається апелянт, не змінюють наведених висновків.

Так, встановлення постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 дійсності військово-облікових документів, оформлених до набрання нею чинності, стосується дійсності відповідного документа як військово-облікового документа та не встановлює незмінності військово-облікового статусу особи, відомості про який до такого документа були внесені відповідно до законодавства, чинного на момент їх внесення.

Так само положення пункту 4 Порядку № 559, якими врегульовано механізм внесення змін у разі невідповідності відомостей, зазначених у військово-обліковому документі, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, не встановлюють обов`язку органу ведення Реєстру відтворювати у ньому відомості про військово-обліковий статус особи без урахування законодавства, чинного на момент розгляду відповідного звернення.

Отже, наявність у військовому квитку серії НОМЕР_1 запису про виключення ОСОБА_1 з військового обліку підтверджує факт такого виключення відповідно до законодавства, чинного на момент його здійснення, однак не створює самостійної правової підстави для збереження за позивачем відповідного статусу після зміни нормативного регулювання статті 37 Закону № 2232-XII.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що звернення ОСОБА_1 від 01 травня 2025 року стосувалося виключно технічного приведення відомостей Реєстру у відповідність до відомостей військового квитка, а тому ІНФОРМАЦІЯ_1 був зобов`язаний внести до Реєстру відомості про його виключення з військового обліку.

Право особи на звернення щодо виправлення або актуалізації відомостей Реєстру не означає обов`язку органу ведення Реєстру внести відомості саме у тому змісті, на якому наполягає заявник. Внесення або зміна відомостей у Реєстрі має здійснюватися з урахуванням актуального правового статусу особи та положень законодавства, чинного на момент вчинення відповідних реєстраційних дій.

Матеріали справи свідчать, що заява ОСОБА_1 була розглянута ІНФОРМАЦІЯ_1 , а за результатами її розгляду позивачу листом від 30 травня 2025 року № 2733/1 повідомлено про відсутність передбаченої чинною редакцією статті 37 Закону № 2232-XII підстави для виключення з військового обліку у зв`язку з попереднім засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.

За таких обставин, невнесення до Реєстру відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у тому змісті, в якому цього просив позивач, не свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, оскільки на час розгляду відповідного звернення законодавством не передбачалося збереження такого військово-облікового статусу виключно з підстави, за якою позивача було виключено з військового обліку раніше.

Щодо посилань апелянта на те, що Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, регулює виключно питання призову під час мобілізації та не визначає підстав повторного взяття на військовий облік, колегія суддів зазначає, що положення зазначеного Порядку не встановлюють самостійних підстав для взяття особи на військовий облік.

Водночас, положення Порядку № 560, якими передбачено можливість призову на військову службу під час мобілізації осіб, раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, підлягають урахуванню у системному взаємозв`язку із положеннями статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній з 18 травня 2024 року. Зазначене правове регулювання свідчить про відсутність після вказаної дати законодавчої заборони щодо виконання військового обов`язку особами виключно з огляду на факт їх попереднього засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.

Таким чином, посилання апелянта на те, що Порядок № 560 не встановлює процедури поновлення на військовому обліку, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки, правова оцінка військово-облікового статусу ОСОБА_1 ґрунтується насамперед на положеннях статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що він не належить до жодної з категорій осіб, визначених частиною першою статті 37 Закону № 2232-XII, які підлягають взяттю на військовий облік, оскільки, такі доводи ґрунтуються на помилковому ототожненні відсутності у чинному законодавстві окремої норми про «поновлення» особи, раніше виключеної з військового обліку, із відсутністю правових підстав для перебування такої особи на військовому обліку після зміни законодавчого регулювання.

При цьому, ІНФОРМАЦІЯ_3 у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що ОСОБА_1 взято на військовий облік з 08 квітня 2025 року. Відомості Реєстру, у свою чергу, свідчать про здійснення щодо позивача у зазначену дату операції «Додавання облікових даних». Отже, відповідні облікові дії щодо ОСОБА_1 вчинено після набрання чинності Законом № 3633-IX, коли попереднє засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину вже не було передбачено статтею 37 Закону № 2232-XII як підстава для виключення з військового обліку.

Враховуючи вищевказане в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій та бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також для зобов`язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з його попереднім засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на застосуванні до спірних правовідносин положень законодавства, яке визначало правовий статус позивача до 18 травня 2024 року, та не враховують зміну правового регулювання, запроваджену Законом № 3633-IX. Зазначені доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.