Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №320/42709/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/42709/24 Головуючий у 1 інстанції: Кочанова П.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку основного розміру пенсії з 01 лютого 2022 року, з 01 лютого 2023 року на підставі двох оновлених довідок УДО України № 2/6-3005 від 21 червня 2024 року станом на 01 січня 2022 року; № 2/6-3006 від 21 червня 2024 року станом на 01 січня 2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення з 01 лютого 2022 року на підставі довідки Управління державної охорони України від 21 червня 2024 року № 2/6-3005 про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2022 року, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення з 01 лютого 2023 року на підставі довідки Управління державної охорони України від 21 червня 2024 року № 2/6-3006 про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за весь час затримки виплати - за період з 01 лютого 2022 року по день фактичної виплати пенсії у повному обсязі на підставі двох оновлених довідок УДО України № 2/6-3005 від 21 червня 2024 року, № 2/6-3006 від 21 червня 2024 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нездійснення перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2022 року, з 01 лютого 2023 року на підставі оновлених довідок Управління державної охорони України № 2/6-3005 від 21 червня 2024 року станом на 01 січня 2022 року; № 2/6-3006 від 21 червня 2024 року станом на 01 січня 2023 року.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення з 01 лютого 2022 року на підставі довідки Управління державної охорони України від 21 червня 2024 року № 2/6-3005, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення з 01 лютого 2023 року на підставі довідки Управління державної охорони України від 21 червня 2024 року № 2/6-3006, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимального розміру та постановити нове рішення, яким відмовити в частині зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимального розміру.

Зокрема, апелянт вказує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 06.12.2016 № 1774-VІII встановлено обмеження до 31.12.2017, тобто, Рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/1016 не скасовує обмеження виплати пенсій на 2017 рік, а тому, дії органів Пенсійного фонду України є правомірними.

17 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з довідкою Управління державної охорони України від 21 червня 2024 року №2/6-3005, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01 січня 2022 року становить: посадовий оклад – 12900,00 грн., оклад за військовим званням – 2080,00 грн., надбавка за вислугу років (50%) – 7490,00 грн., надбавка за особливості проходження служби (70%) – 15729,00 грн., надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15%) – 1935,00 грн., премія (100%) – 12900,00 грн., усього – 53034,00 грн.

Відповідно до довідки Управління державної охорони України від 21 червня 2024 року №2/6-3006, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01 січня 2023 року становить: посадовий оклад – 13960,00 грн., оклад за військовим званням – 2250,00 грн., надбавка за вислугу років (50%) – 8105,00 грн., надбавка за особливості проходження служби (70%) – 17020,50 грн., надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15%) – 2094,00 грн., премія (100%) – 13960,00 грн., усього – 57389,50 грн.

В липні 2024 року представник позивача звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про проведення перерахунку основного розміру пенсії відповідно до оновлених довідок про розмір грошового забезпечення.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 26 липня 2024 року №29952-29097/Г-02/8-2600/24 за результатом розгляду звернення представника позивача повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії на підставі оновлених довідок від 21 червня 2024 року №2/6-3005, №2/6-3006.

Відповідно до витягів з пенсійної справи ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), розмір пенсії станом на 01 березня 2022 року становить 30251 гривня 47 копійок, разом з тим, розмір пенсії до виплати становить 19340 гривень 00 копійок. Розмір пенсії станом на 01 березня 2023 року становить 29893 гривні 79 копійок, разом з тим, розмір пенсії до виплати становить 20930 гривень 00 копійок, що підтверджує факт обмеження пенсійної виплати.

Не погоджуючись з вищевказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Правовою основою для реалізації гарантії перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення діючих військовослужбовців, є положення частини третьої статті 43 та частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII.

Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-XII, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій

08 липня 2011 року було прийнято Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.

Згідно частини 1 статті 2 вищевказаного Закону № 3668-VI, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Абзацом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

На підставі Закону № 3668-VI були внесені, також, зміни і до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

За приписами ч. 7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 2262-XII.

Відповідно до витягів з пенсійної справи № 2609047406, станом на 01 березня 2022 року розмір пенсії ОСОБА_1 становив 30 251,47 грн, водночас, розмір пенсії до виплати визначено у сумі 19 340,00 грн. Станом на 01 березня 2023 року розмір пенсії позивача становив 29 893,79 грн, тоді як до виплати визначено 20 930,00 грн, що свідчить про застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві обмеження пенсійної виплати максимальним розміром.

Ураховуючи межі апеляційного перегляду цієї справи, колегія суддів зазначає, що предметом оцінки суду апеляційної інстанції є правомірність застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром та, відповідно, обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо необхідності проведення виплати перерахованої пенсії без такого обмеження.

Водночас, висновки суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на перерахунок пенсії з 01 лютого 2022 року та з 01 лютого 2023 року на підставі довідок Управління державної охорони України від 21 червня 2024 року № 2/6-3005 та № 2/6-3006 у відповідній частині апелянтом не оскаржуються.

Щодо доводів апелянта про наявність правових підстав для обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, якими було передбачено, що максимальний розмір пенсії з урахуванням установлених законодавством складових не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, – 10 740,00 грн.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 установлено, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому, Конституційний Суд України виходив з того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, є пріоритетними та мають безумовний характер, а обмеження максимального розміру пенсії осіб, право на пенсійне забезпечення яких установлене Законом № 2262-XII, порушує сутність установлених Конституцією України гарантій їх соціального захисту.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри щодо дії тимчасового обмеження до 31 грудня 2016 року було замінено словами і цифрами щодо його дії до 31 грудня 2017 року.

Водночас, на момент набрання чинності Законом № 1774-VIII частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII вже втратила чинність унаслідок ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.

Верховний Суд у постановах від 09 вересня 2019 року у справі № 463/925/17, від 23 травня 2023 року у справі № 380/24477/21, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/8461/21 та інших справах сформував правовий висновок, відповідно до якого, зміни, внесені Законом № 1774-VIII до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, яка на той час уже була визнана неконституційною та втратила чинність, є нереалізованими та самі по собі не створюють правових підстав для обмеження пенсії максимальним розміром.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що Законом № 1774-VIII було встановлено обмеження максимального розміру пенсії до 31 грудня 2017 року, а Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 не скасовує такого обмеження.

Крім того, наведений довід апелянта стосується правового регулювання виплати пенсій протягом 2017 року, тоді як спірні у цій справі правовідносини щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 максимального розміру виникли у 2022– 2023 роках. Відтак, саме по собі посилання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на положення Закону № 1774-VIII не обґрунтовує наявності правових підстав для обмеження розміру пенсії позивача у спірний період.

Разом з тим, обмеження граничного розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, було також передбачено статтею 2 Закону № 3668-VI.

Законом № 3668-VI одночасно внесено відповідні зміни до статті 43 Закону № 2262-XII, у зв`язку з чим положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI у частині поширення її дії на пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-XII, були прийняті для регулювання одних і тих самих правовідносин та передбачали однакове за змістом обмеження максимального розміру пенсії.

Після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 положення статті 2 Закону № 3668-VI у відповідній частині формально залишалися чинними, хоча дублювали положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які були визнані неконституційними та втратили чинність.

Таким чином, у правовому регулюванні виникла колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині можливості обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII.

Верховний Суд послідовно виходить з того, що за наявності такої колізії застосуванню підлягають положення Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не положення Закону № 3668-VI. Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 14 листопада 2022 року у справі № 580/5957/21, від 18 липня 2024 року у справі № 300/2531/21 та від 19 березня 2025 року у справі № 320/39247/23.

Так, у постанові від 19 березня 2025 року у справі № 320/39247/23 Верховний Суд, розглядаючи питання правомірності обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, підтвердив наявність колізії між положеннями Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 та Закону № 3668-VI та дійшов висновку, що у таких правовідносинах застосуванню підлягає саме Закон № 2262-XII з урахуванням зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, підлягають тлумаченню на користь особи, а у постанові від 13 лютого 2019 року у зразковій справі № 822/524/18 наголосила, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи. Ці висновки також враховані Верховним Судом при вирішенні спорів щодо обмеження військових пенсій максимальним розміром.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(ІІ)/2022 приписи статті 2 Закону № 3668-VI, які поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, визнано такими, що не відповідають Конституції України, оскільки вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу відповідної категорії осіб.

Зазначеним Рішенням Конституційного Суду України визначено, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення цього Рішення, тобто з 12 квітня 2023 року.

Отже, до 12 квітня 2023 року питання щодо можливості застосування положень статті 2 Закону № 3668-VI до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, вирішувалося з урахуванням сформованого Верховним Судом підходу щодо застосування найбільш сприятливого для особи правового регулювання та пріоритетності Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016, а після 12 квітня 2023 року відповідні приписи статті 2 Закону № 3668-VI втратили чинність.

За таких обставин, правові підстави для обмеження пенсії ОСОБА_1 , призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, у спірних правовідносинах відсутні.

При цьому, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, застосувавши до пенсійної виплати позивача максимальний розмір, фактично надало перевагу правовому регулюванню, яке є менш сприятливим для ОСОБА_1 та не узгоджується із наведеними рішеннями Конституційного Суду України і сформованою Верховним Судом практикою застосування Закону № 2262-XII.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо правомірності обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром та погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність відповідних дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Водночас, оскільки, при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2022 року на підставі довідки Управління державної охорони України від 21 червня 2024 року № 2/6-3005 та з 01 лютого 2023 року на підставі довідки Управління державної охорони України від 21 червня 2024 року № 2/6-3006 правові підстави для обмеження пенсії максимальним розміром відсутні, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром та наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії позивачу без застосування такого обмеження.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.