Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №420/5307/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5307/26

Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:23.07.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 20226 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі – ГУПФ) України в Запорізькій області, ГУПФ України в Одеській області про:

- визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначені пенсії ГУПФ України в Запорізькій області від 28 січня 2026 року №155150006341;

- зобов`язання ГУПФ України в Одеській області зарахувати до стажу роботи для призначення пенсії за віком періоди роботи з 10 січня 1989 по 28 березня 1995 року в КСП "Колос" Гайворонського району Кіровоградської області та в російській федерації з 25 червня 2007 року - 23 листопада 2007 року, 01 квітня 2008 року - 18 листопада 2008 року, 09 лютого 2009 року - 23 березня 2009 року, 16 квітня 2009 року -18 грудня 2009 року, 01 квітня 2010 року - 07 грудня 2010 року за даними трудової книжки НОМЕР_1 та вкладишу серії НОМЕР_2 в повному обсязі та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 21 січня 2026 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що до страхового стажу не було враховано періоди роботи в колгоспі "Рассвсєт" та в російській федерації. Також у відмові було зазначено, що відповідно ч.2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV), у разі відсутності страхового стажу, передбаченого ч. 1 ст. 26 цього Закону право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу від 23 до 33 років. 21 січня 2026 року позивач повторно звернувся до Пенсійного фонду за призначенням пенсії за віком. Заяву було розглянуто ГУПФ України в Запорізькій області та повторно відмовлено в призначені пенсії, оскільки до страхового стажу було зараховано лише 21 рік 7 місяців. До страхового стажу було не враховано періоди роботи за даними трудової книжки , а саме: 1) з 10 січня 1989 по 28 березня 1995 року періоди роботи в КСП "Колос" Гайворонського району Кіровоградської області на посаді бригадира асфальтового заводу, оскільки в архівній довідці яка була надана на підтвердження періодів роботи та отримуваної заробітної плати неправильно зазначено ім`я та по батькові в бухгалтерських документах, (архівна довідка №10 від 14 січня 2025 року). 2) Періоди роботи в російській федерації з 25 червня 2007 -23 листопада 2007, 01 квітня 2008 року - 18 листопада 2008 року, 09 лютого 2009 року - 23 березня 2009 року, 16 квітня 2009 року -18 грудня 2009 року, 01 квітня 2010-07 грудня 2010 року, оскільки 19 червня 2023 року для України припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року. Позивач вважає, що має право на призначення пенсії за віком по досягненню 63 рокі, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідач – ГУПФ України в Одеській області позов не визнав, вказуючи, що починаючи з 19 червня 2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/ договорів. На сьогодні такі двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного забезпечення укладені з Азербайджанською Республікою, Республікою Грузія, Республікою Молдова. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом №1058-IV. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31 грудня 1991 (лист Міністерства соціальної політики від 12 січня 2023 №411/0/2-23/54). Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи до 31 грудня 1991 року, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року. Враховуючи наведене, підстави для врахування зазначених періодів - відсутні. Архівна довідка від 14 січня 2025 №10 видана КУ "Заваллівський трудовий архів" не врахована для призначення пенсії, оскільки ім`я та по-батькові не відповідає паспортним даним заявника (в довідці зазначено ОСОБА_2 , а у паспорті ОСОБА_3 ), та не зазначено по-батькові повністю. Також, не зараховано період роботи з 19 квітня 1990 року - 28 червня 1990 року в колгоспі "Рассвєт" Жабинківського району, Берестейської області, Білорусь, оскільки не надано довідку про встановлений та вироблений трудовий мінімум, трудової участі у громадському господарстві та реорганізацію підприємства. Таким чином, виходячи з вищезазначеного, дії ГУПФ України в Одеській області не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.

Відповідач – ГУПФ України в Запорізькій області позов не визнав, вказуючи, що 01 квітня 2021 органи Пенсійного фонду застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/ перерахунок пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", зареєстрованого в Міністерстві юстиції від 16 березня 2021 .Враховуючи принцип екстериторіальності, ГУПФ України в Запорізькій області розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 28 січня 2026 року №155150006341 про відмову призначені пенсії за віком, оскільки за доданими документами до страхового стажу не зараховано: - період роботи з 10 січня 1989 по 28 березня 1995 року періоди роботи в КСП "Колос" Гайворонського району Кіровоградської області на посаді бригадира асфальтового заводу, оскільки в наданій Позивачем архівній довідці неправильно зазначено ім?я та по батькові В бухгалтерських документах, (архівна довідка №10 від 14 січня 2025 року). - періоди роботи в російській федерації з 25 червня 2007 -23 листопада 2007, 01 квітня 2008 року - 18 листопада 2008 року, 09 лютого 2009 року - 23 березня 2009 року, 16 квітня 2009-18 грудня 2009, 01 квітня 2010-07 грудня 2010 року, оскільки 19 червня 2023 року для України припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року. стажу. Відтак, ГУПФ України в Запорізькій області нарахував позивачу 21 рік 7 місяців та 5 дні страхового стажу. Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи те, що у Позивача відсутній необхідний страховий стаж роботи у відповідача 1 були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення про відмову в призначені пенсії ГУПФ України в Запорізькій області від 28 січня 2026 року №155150006341.

Зобов`язано ГУПФ України в Запорізькій області зарахувати до стажу роботи для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 періоди роботи з 10 січня 1989 по 28 березня 1995 року в КСП "Колос" Гайворонського району Кіровоградської області та в російській федерації з 25 червня 2007 року - 23 листопада 2007 року, 01 квітня 2008 року - 18 листопада 2008 року, 09 лютого 2009 року - 23 березня 2009 року, 16 квітня 2009 року - 18 грудня 2009 року, 01 квітня 2010 року - 07 грудня 2010 року за даними трудової книжки НОМЕР_1 та вкладишу серії НОМЕР_2 в повному обсязі та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 21 січня 2026 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ГУПФ України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі ГУПФ України в Запорізькій області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги:

- вік позивача - 63 роки. Необхідний страховий стаж для призначення пенсії визначений законом становить від 23 до 33 років. Згідно наданих документів страховий стаж позивача складає - 21 рік 07 місяців 05 днів. Таким чином, враховуючи відсутність необхідного страхового стажу, права на пенсію за віком позивач не набув. Також до страхового стажу не зараховано період роботи в російській федерації з 25 червня 2007 року – 23 листопада 2007 року, з 01 квітня 2008 – 18 листопада 2008 року, з 09 лютого 2009 року – 23 березня 2009 року, з 16 квітня 2009 року – 18 грудня 2009 року, з 01 квітня 2010 року – 07 грудня 2010 року, оскільки з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, у зв`язку з чим до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31 грудня 1991 року;

- ГУПФ України в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій щодо призначення пенсії позивачу, оскільки призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, тому ГУПФ України в Запорізькій області було уповноважене лише на розгляд конкретної заяви позивача на прийняття відповідного рішення у відповідності до п. 4.2. Порядку №22-1, на підставі чого ГУПФ України в Запорізькій області не наділене повноваженнями щодо виконання рішення суду, оскільки позивач проживає на території, що обслуговується ГУПФ України в Одеській області;

- відповідно ч.1 ст. 73 Закону №1058-IV кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) та використовуються на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду. Згідно ч.2 ст. 73 Закону №1058-IV забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Таким чином, задоволення такої позовної вимоги щодо стягнення судового збору призведе до нецільового використання коштів.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року іншими учасниками справи не оскаржено.

Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Запорізькій області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

21 січня 2026 року ОСОБА_1 , після досягнення 63 річного віку, звернувся до ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності вказана заява була розглянута ГУПФ України в Запорізькій області.

Рішенням від 28 січня 2026 року №155150006341 ГУПФ України в Запорізькій області відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, та не зарахував періоди роботи, а саме: "період роботи з 10 січня 1989 по 28 березня 1995 року в КСП "Колос" Гайворонського району Кіровоградської області на посаді бригадира асфальтового заводу, оскільки в наданій Позивачем архівній довідці неправильно зазначено ім?я та по батькові в бухгалтерських документах, (архівна довідка №10 від 14 січня 2025 року); - періоди роботи в російській федерації з 25 червня 2007 року - 23 листопада 2007 року, 01 квітня 2008 року - 18 листопада 2008 року, 09 лютого 2009 року - 23 березня 2009 року, 16 квітня 2009-18 грудня 2009 року, 01 квітня 2010 року - 07 грудня 2010 року, оскільки 19 червня 2023 року для України припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, у зв`язку з чим, стаж роботи зараховується по 31 грудня 1991 рік."

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що роки роботи в колгоспі та відомості про кількість вироблених трудоднів, що зазначені в архівній довідці від №10 від 14 січня 2025 року співпадають з такими ж даними зазначеними у трудовій книжці позивача ОСОБА_1 . Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені докази в сукупності підтверджують, що саме позивач працював у зазначені в трудовій книжці та архівній довідці №10 від 14 січня 2025 року в колгоспі Колос.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень. З огляду на викладене, відповідач протиправно відмовив у зарахуванні позивачу періоду його трудової діяльності з 25 червня 2007 року - 23 листопада 2007 року, 01 квітня 2008 року - 18 листопада 2008 року, 09 лютого 2009 року - 23 березня 2009 року, 16 квітня 2009 року -18 грудня 2009 року, 01 квітня 2010 року - 07 грудня 2010 року за даними трудової книжки НОМЕР_1 та вкладишу серії НОМЕР_2 до страхового стажу.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19, ст.46, п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, п.п.1.1, 1.7, 4.1, 4.2, 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, п.п.1-3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній .

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – не менше 31 року.

Позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком досяг 60 років. Таким чином, для призначення пенсії позивачу необхідно мати 31 рік страхового стажу. Саме відсутність 31 року страхового стажу стала підставою для відмови у призначенні пенсії.

Відповідно ч.2 ст. 24 Закону №1058-VI, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

З оскаржуваного рішення відсутність необхідного стажу не зараховано періоди: - з 01 серпня 1988 року по 17 лютого 1992 року у зв`язку із відсутністю назви організації при прийнятті на роботу; між датою звільнення з роботи (17 лютого 1992 року) та датою видачі наказу про звільнення (23 жовтня 1989) – великий проміжок часу; - з 18 березня 1992 року по 03 серпня 1998 року – робота на території РФ.

Як вбачається, згідно запису №4 в трудовій книжці позивача - 01 серпня 1988 року прийнята на посаду лікаря-стоматолога медичного пункту. Згідно запису №5 - 17 лютого 1992 року звільнена за власним бажанням. Вказаний запис скріплено печаткою військової частини НОМЕР_3 .

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Відповідно п.п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів вказує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці немає необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.

Згідно записів про трудову участь в трудовій книжці – сторінка №25 в колгоспі було встановлено наступний річний мінімум трудової участі в : 1982 році 270 днів відпрацьовано позивачем 58 1986 році – 280 відпрацьовано – 283 дні; 1987 році 280 днів відпрацьовано – 344 днів; 1988 році 280 днів, відпрацьовано – 310 днів; 1989 році -280 днів, відпрацьовано – 320 днів. 1990 році -286днів, відпрацьовано – 325 днів. 1991 році 280 днів, відпрацьовано – 314 днів, 1992 році -280 днів, відпрацьовано – 318 днів, 1993 році 280 днів, відпрацьовано – 259 днів та на вказаних записах стоїть печатка колгоспу "Правда".

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі – Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110.

Відповідно п.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність страхового стажу у позивача.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі №654/890/17.

Враховуючи вищенаведене, колегія судів вважає за необхідне зазначити, що формальні неточності у трудовій книжці не є виною позивача. Неналежне виконання своїх обов`язків відповідальними особами не може покладати на позивача відповідальність у вигляді відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи та, відповідно, відмови у призначенні пенсії за віком.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки стаж підтверджується основним документом – трудовою книжкою позивача, то спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до страхового стажу.

Щодо доводів апеляційної скарги про правомірність незарахування до страхового стажу роботи періоду з 25 червня 2007 року – 23 листопада 2007 року, з 01 квітня 2008 – 18 листопада 2008 року, з 09 лютого 2009 року – 23 березня 2009 року, з 16 квітня 2009 року – 18 грудня 2009 року, з 01 квітня 2010 року – 07 грудня 2010 року, колегія суддів зазначає наступне.

Крім того, питання врахування періодів роботи в російській федерації до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією.

Колегія суддів зазначає, що одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав – учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (далі – Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав – учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).

Відповідно ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно ч.2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно абз.абз.2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визнається сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами сторін, без легалізації.

Частиною 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів зазначає, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №676/6166/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26 березня 2008 року №01-1/2-07 визначено, що норма п.3 ст. 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий нею на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території РФ.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі – Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім того, згідно приписів п.2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, трудової книжки позивача З трудової книжки позивача вбачається, що у період з 10 січня 1989 року по 28 березня 1995 року він працював в КСП Колос. У рішенні про відмову у призначенні позивачу пенсії від 28 січня 2026 року №155150006341 ГУ ПФ України в Запорізькій області зазначає, що до страхового стажу позивача не зарахований період роботи з 10 січня 1989 по 28 березня 1995 року в КСП "Колос" Гайворонського району Кіровоградської області на посаді бригадира асфальтового заводу, оскільки в наданій Позивачем архівній довідці неправильно зазначено ім?я та по батькові в бухгалтерських документах.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що позивачем до заяви про призначення пенсії було подано архівну довідку №10 від 14 січня 2025 року, видану КУ "Заваллівський трудовий архів". Відповідно до вказаної довідки, по документах архівного фонду СТОВ "Колос" в книзі обліку трудового стажу та заробітку колгоспників значиться ОСОБА_1 .. По наявних документах працював з 1989-1995 роки. Вказана довідка містить відомості про кількість вироблених трудоднів.

Крім того, роки роботи в колгоспі та відомості про кількість вироблених трудоднів, що зазначені в архівній довідці від №10 від 14 січня 2025 року співпадають з такими ж даними зазначеними у трудовій книжці позивача ОСОБА_1 .

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені докази в сукупності підтверджують, що саме позивач працював у зазначені в трудовій книжці та архівній довідці №10 від 14 січня 2025 року в колгоспі Колос.

Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, враховуючи сукупність наданих позивачем документів, про підтвердження спірного періоду роботи позивача, отже ОСОБА_1 протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Щодо посилань апелянта на те, що ГУПФ України в Запорізькій області не є суб`єктом прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі – Порядок №22-1).

При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі – Постанова №25-1).

Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, процедура передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Відповідно п.1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення (перерахунок) пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно п.4.2 розділу ІV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами п.4.10 розділу ІV Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10).

Враховуючи вимоги Порядку №22-1, у розглядуваній справі органом, що приймає рішення за заявою позивача про переведення пенсії визначено ГУПФ України в Миколаївській області має завершувати процедуру призначення пенсії за віком.

Отже, з огляду на приписи п.п.4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про переведення (призначення) пенсії за віком є ГУПФ України в Запорізькій області має завершувати процедуру призначення пенсії за віком, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення (перерахунок) пенсії та прийняв рішення про відмову.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Крім того, колегія суддів критично відноситься до твердження апелянта про необґрунтованість стягнення з ГУПФ України в Одеській області витрат по сплаті судового збору з посиланням на ст. 73 Закону №1058-IV, оскільки процесуальні правовідносини з приводу розподілу судових витрат регулюються ст. 139 КАС України, яка, стосовно цих правовідносин, є спеціальної правової нормою і тому підлягає застосуванню.

Згідно п.1 ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судова колегія не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 25 вересня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.