Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №420/7662/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7662/26

Перша інстанція: суддя Бабенко Д.А.,

повний текст судового рішення

складено 29.04.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Терлецького Д.С., Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №420/7662/26 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

19.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправними дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні, нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку із встановленням II групи інвалідності;

- зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та призначити, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку із встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок проходження служби в поліції, відповідно до ст. 99 Закону України «Про Національну поліцію».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував про те, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку із встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок проходження служби в поліції. Натомість, відповідач протиправно відмовлено в призначення та виплаті такої допомоги.

Відповідач – Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що немає законодавчо передбачених підстав для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності на підставі пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №420/7662/26 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні, нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку із встановленням II групи інвалідності.

Зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та призначити, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку із встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок проходження служби в поліції, відповідно до ст. 99 Закону України «Про Національну поліцію».

Приймаючи вищеозначене рішення суд першої інстанції вказав, що ІІ групу інвалідності ОСОБА_1 встановлено до звільнення зі служби в поліції, а тому є протиправною відмова Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України в призначенні та виплаті спірної одноразової грошової допомоги, передбаченої п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію».

Не погодившись із рішенням Одеського окружного адміністративного суду відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зазначає, що в спірні правовідносини не мають усіх необхідних умов з якими законодавець пов`язує можливість призначення одноразової грошової допомоги, яку передбачено п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію». Як вказує скаржник, ОСОБА_1 ІІ групу інвалідності встановлено під час проходження служби в поліції, а не пртягом шести місцяв після звільнення з органів поліції. На думку відповідача, приймаючи рішення в даній справі суд першої інстанції перебрав на себе дискреційні повноваження суб`єкта влданих повноважень.

Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом ОСОБА_1 до апеляційного адміністративного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні від 29.04.2026 у справі №420/7662/26, у зв`язку з чим просить залишити його без змін. Натомість, на думку ОСОБА_1 , викладені Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України в апеляційні скарзі доводи є необґрунтованими.

В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини справи.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 проходив службу в поліції на посаді старшого оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Одеського управління.

Під час проходження слжби в поліції позивач отримав захворювання, у зв`язку з чим був визнаний непридатним до служби в поліції (свідоцтво про хворобу №35/2 від 22.01.2026).

30.01.2026 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 30.01.2026 №235/26/299/Р (номер витягу 235/26/299/В).

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 на ім`я начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України подано рапорт від 26.01.2026 про звільнення зі служби в поліції відповідно до п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за станом здоров`я (через хворобу) – за рішенням медичної комісії про непридатність до сллужби в поліції) з 31.01.2026.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №31 о/с від 27.01.2026 (по особовому складу) підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 31.01.2026 за п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за станом здоров`я (через хворобу) – за рішенням медичної комісії про непридатність до сллужби в поліції).

У подальшому, ОСОБА_1 звернувся до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України із заявою від 09.02.2026 про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

За результатом розгляду зазначеного звернення Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України на ім`я ОСОБА_2 надіслано лист від 02.03.2026 №16773-2026, яким адресата повідомлено, що немає законодавчо передбачених підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

Уважаючи таку відмову Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Аналіз змісту положень пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII свідчить про те, що держава гарантує поліцейському, який визнаний особою з інвалідністю (за певних умов), одноразову грошову допомогу, яка відповідно до абзацу першого частини першої статті 97 названого нормативно-правового акту є соціальною виплатою. Отримання одноразової грошової допомоги законодавець зумовлює неможливістю подальшого виконання поліцейським своїх обов`язків за станом здоров`я саме як особи, яка перебуває на службі в Національній поліції України.

Визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 100 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 100 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, які визначають механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Згідно із підпунктами 2, 3 пункту 1 розділу ІІ Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії;

- у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках.

Тобто, протягом трьох років з дня виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності, встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, який визначається за правилами пунктом 1 розділу ІІ Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4, особа вправі реалізувати свої право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної Законом України «Про Національну поліцію» № 580-VIII.

Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4, визначено, що формування документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги в органах поліції, закладах освіти здійснюється бухгалтерською службою у взаємодії з підрозділами кадрового забезпечення, службами державного нагляду за охороною праці (далі - СДНОП), підрозділами правового забезпечення органів поліції та закладів освіти, а також працівниками медичних (військово-лікарських) комісій МВС (далі - ВЛК).

Посадові особи органів поліції, закладів освіти у межах своїх повноважень повинні сприяти особам, які мають право на призначення і отримання одноразової грошової допомоги відповідно до законодавства України, в отриманні та оформленні ними документів, необхідних для своєчасного ухвалення рішення про призначення і виплату зазначеної допомоги (пункт 2 розділу ІІІ Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4).

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається керівнику органу поліції, закладів освіти за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до органів державної влади (пункт 3 розділу ІІІ Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4).

Відповідно до абзацу третього пункту 1 розділу IV Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4, висновок про призначення одноразової грошової допомоги складається працівником бухгалтерської служби і підписується керівниками фінансового та кадрового підрозділів органу поліції, закладу освіти, в якому поліцейський проходить (проходив) службу.

Пунктом 3 розділу IV Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4, передбачено, що у разі затвердження висновку про призначення одноразової грошової допомоги керівником органу поліції або закладу освіти, в якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п`ятнадцятиденний строк з дня його затвердження видається наказ про виплату одноразової грошової допомоги.

У разі відмови у призначенні одноразової грошової допомоги чи повернення документів на доопрацювання (документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) заявника письмово інформують про прийняте рішення з обґрунтуванням підстав відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Аналіз наведених норм права щодо порядку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги в разі визначення втрати працездатності поліцейського свідчить про те, що воно (право на отримання одноразової грошової допомоги) виникає виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1) причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузія, травма або каліцтво), пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2) інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3) причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі № 373/1188/16-а, від 01.11.2018 у справі № 822/3788/17, від 23.11.2018 у справах №822/962/18, №822/1872/18, від 22.01.2019 у справі №2340/2663/18, від 15.04.2019 у справі №823/1798/18, від 05.02.2020 у справі №810/836/18, від 23.04.2020 у справі №822/999/18.

За фактичними обставинами справи, під час проходження слжби в поліції позивач отримав захворювання, у зв`язку з чим був визнаний непридатним до служби в поліції (свідоцтво про хворобу №35/2 від 22.01.2026).

30.01.2026 (до моменту звільнення з органів поліції) ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності.

Згідно із рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 30.01.2026 №235/26/299/Р (номер витягу 235/26/299/В), причиною інвалідності є: «Захворювання одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справи, поліції, Службі судової охорони державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв`язку. Наявний висновок ВЛК, або ЛЕК або МВЛК. НПУ – Національна поліція України/органи МВС: Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в поліції».

Причиною звільнення ОСОБА_1 з органів поліції є п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за станом здоров`я (через хворобу) – за рішенням медичної комісії про непридатність до сллужби в поліції)

За таких підстав колегія суддів вказує, що в спірних правовідносинах у ОСОБА_1 наявні усі три умови з якими законодавець пов`язує можливість призначення та виплати спірної одноразової грошової допомоги.

При цьому, апеляційний адміністративний суд відхиляє довід скаржника про те, що за приписами пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» особа може звенутись за призначенням одноразової грошової допомоги лише у разі якщо інвалідність наступила протягом шести місяців після звільнення особи з поліції, оскільки вказане суперечить законодавчим приписам та вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Надаючи оцінку досліджуваному арґументу відповідача колегія суддів уважає за доцільне враховути рішення Конституційного Суду України від 22.10.2020 у справі № 12-р/2020, яким визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII зі змінами.

У пункті 2.8 названого рішення від 22.10.2020 у справі № 12-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що закріплення у пункті 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII порядку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги потребує встановлення причиново-наслідкового зв`язку між наявністю у поліцейського інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, та неможливістю внаслідок цього продовжувати службу в поліції, що підтверджується відповідним рішенням медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції, на підставі якого поліцейський звільняється зі служби в поліції.

Передбачений положеннями Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII шестимісячний строк, протягом якого особі, звільненій зі служби в поліції, може бути встановлена інвалідність унаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в поліції або органах внутрішніх справ, зумовлений потребою встановлення в розумні строки безпосереднього зв`язку між виявленням в особи захворювання (поранення, контузії, травми або каліцтва), несумісного з подальшим проходженням служби, та встановленням їй інвалідності згідно з документами, що стали підставою для її звільнення (рішення медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції).

Як вказав Конституційний Суд України, встановлений у пункті 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII порядок отримання одноразової грошової допомоги не допускає невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, не містить ознак дискримінації при реалізації поліцейськими права на соціальний захист, є домірним, має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету.

Конституційним Судом України також зауважено, що встановлений державою зазначений порядок забезпечує реалізацію права особи на отримання такої допомоги, і наголошує, що додержання визначених Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII вимог є обов`язком суб`єктів, які претендують на її отримання. Отже, положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII не суперечать приписам статті 21, частин першої, другої статті 24 Конституції України.

Суд апеляційної інстанції вказує, що пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII визначено граничний шестимісячний строк для встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції. Цей термін спливає за закінченням 6 місяців після звільнення поліцейського з поліції.

Законодавцем закріплено саме граничний строк для встановлення інвалідності після звільнення і не обмежено поліцейського в часі щодо можливості встановлення інвалідності ще за час проходження служби в поліції.

Норми Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII не містять заборони щодо можливості встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції у контексті реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги.

Не є юридично спроможним також припущення скаржника стосовно того, що здійснюючи розгляду даної справи окружний адміністративний суд втрутився в його дискреційні повноваження, з огляду на таке.

Згідно із пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження - це повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Комітетом Міністрів Ради Європи у рекомендаціях № R (80) 2 сформульовано принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які - стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою: приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку так, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення, яке захистить або відновить порушене право особи.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження суду при вирішенні справи визначено статтею 245 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, у тому числі, про зобов`язання вчинити певні дії.

За наслідком дослідження законодавчих приписів у контексі спірних правовідносин, апеляційним судом установлено, що в даному випадку суб`єкта владних повноважень не наділено повноваженнями самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

У досліджуваних правовідносинах у суб`єкта владних повноважень був лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки, зокрема, призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу.

Відтак, зобов`язачи Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України вчинити певні дії окружний адміністративний суд не втрутився в дискреційні повноваження суб`єкта влданих повноважень, а забезпечив дотримання гарантій про те, що цей спір буде вирішено. Такий підхід вказує на належність способу захисту порушеного права, а не про втручання в дискреційні повноваження адміністративного органу.

Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №420/7662/26 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Д.С. Терлецький Н.В. Вербицька