Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №400/1374/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1374/26

Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,

повний текст судового рішення

складено 15.04.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Терлецького Д.С., Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі №400/1374/26 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, оформлене протоколом від 15.01.2026 року № 7/д в частині; зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

12.02.2026 ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.01.2026 №7/д, затвердженого 19.01.2026 заступником Міністра оборони України, в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2025 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її батька ОСОБА_6 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з урахуванням правової оцінки у судовому рішенні в цій справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що вона є донькою загиблого під час проходження військової служби ОСОБА_6 . На думку позивачки, вона має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її батька ОСОБА_6 , яку передбачено пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». З метою реалізації такого права ОСОБА_1 подано усі необхідні документи. Однак, відповідачем безпідставно повернуто документи, які подано ОСОБА_1 .

Не погодившись із заявленими позовними вимогами ІНФОРМАЦІЯ_3 до суду першої інстанції скеровано письмові пояснення, у яких учасник справи акцентує увагу на тому, що для реалізації права на отримання спірної грошової допомоги ОСОБА_1 повинна довести: факт проживання із загиблим; наявність у особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов`язків. Однак, у даному випадку, позивачкою наведених обставин не доведено.

Відповідач – Міністерство оборони України з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що з поданих ОСОБА_1 документів неможливо встановити, чи є вона непрацездатною (особою з інвалідністю) та чи перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця.

Уважаючи заявлений ОСОБА_1 позов безпідставним ІНФОРМАЦІЯ_4 до окружного адміністративного суду направлено письмові пояснення, у яких учасник справи зауважує, що з поданих позивачкою документів неможливо встановити чи є вона членом сім`ї загиблого військовослужбовця або перебуває на його утриманні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі №400/1374/26 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.01.2026 №7/д, затвердженого 19.01.2026 заступником Міністра оборони України, в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2025 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її батька, ОСОБА_6 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням правової оцінки у судовому рішенні в цій справі.

Приймаючи вищевказане рішення окружний адміністративний суд вказав, що позивачка, як рідна донька загиблого ОСОБА_1 , має право на отримання одноразової грошової допомоги, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2022 №168, відповідно до абзацу другого частини 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» №3515-ІХ.

Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду Міністерством оборони України подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги Міністерство оборони України зазначає, що судом першої інстанції до спірних правовідносин застосовано неправильну редакцію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ. Як уважає скаржник, до досліджуваній у даній справі правовідносин слід застосовувати Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ в редакції чинній станом на день загибелі ОСОБА_6 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_5 , а не на день подання ОСОБА_1 заяви про призначення одноразової грошової допомоги.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), є донькою ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.04.20207.

10.03.2022 ОСОБА_6 призвано у Збройні Сили України по мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022.

Під час проходження військової служби в Збройних Силах України ОСОБА_6 загинув внаслідок мінно-вибухової травми.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 15.07.2022 №14, сержанта ОСОБА_6 , колишнього інструктора танкової роти 3 танкового батальйону Військової частини НОМЕР_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 під час виконання бойового завдання, у зв`язку із смертю виключено зі списків особового складу Збройних Сил України.

Згідно лікарського свідоцтва про смерть №307 від 08.06.2022, та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , датою загибелі ОСОБА_6 є ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до витягу з протоколу засідання 18 Регіональної військово лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 2197 від 17.10.2022) травма сержанта ОСОБА_6 - «Мінно-вибухова травма з розширенням грудного відділу хребта, спинного мозку та внутрішніх органів», яка призвела до смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , є травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини.

19.09.2022 ОСОБА_1 (як дочка загиблого військовослужбовця) звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявою щодо отримання одноразової грошової допомоги відповідно до положень Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022.

02.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомлено ОСОБА_1 (лист від 28.02.2023 № 319/2), що 11.02.2023 Міністерством оборони України затверджено протокол засідання Комісії Міністерства оборони України №2/д від 10.02.2023, згідно якого подані ОСОБА_1 документи повернуто на доопрацювання.

Мотивуючи таке рішення суб`єкт владних повноважень вказав про ненадання доказів на підтвердження фактів спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільних прав та обов`язків між ОСОБА_1 і загиблим ОСОБА_6 , перебування на утриманні у загиблого ОСОБА_6 , а також, чи має ОСОБА_1 власну сім`ю.

Після доопрацювання документів ОСОБА_1 повторно звернулась до Міністерства оборони України через ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою про визнання права на отримання одноразової грошової допомоги відповідності до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

У відповідь на вказане звернення ІНФОРМАЦІЯ_8 на ім`я ОСОБА_1 скеровано лист від 20.07.2023 №1602/2, яким адресата повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 повернуто документи щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №l68 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

02.06.2025 позивач втретє звернулась до Міністерства оборони України через ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою про визнання права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

За наслідком розгляду названого звернення другим відділом ІНФОРМАЦІЯ_7 на ім`я ОСОБА_1 надіслано лист від 26.01.2026 №106/2, у якому зазначено, що 19.01.2026 заступником Міністра оборони України затверджено протокол засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №7/д від 15.01.2026.

Згідно із рішенням Міністерства оборони України, затвердженим протоколом №7/д від 15.01.2026, подані ОСОБА_1 документи з метою отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №l68, повернуто на доопрацювання.

Мотивуючи такий індивідуальний акт суб`єкт владних повноважень вказав, що з поданих документів неможливо встановити, чи є повнолітня дочка загиблого військовослужбовця непрацездатною (особою з інвалідністю) і перебувала на його утриманні. Також, з поданих документів неможливо встановити, що вона проживала разом зі своїм батьком, вела з ним спільне господарство і мала взаємні права та обов`язки.

Уважаючи порушеним своє право на отримання передбаченої пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №l68 одноразової грошової допомоги позивачка за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів звернулись до суду з даною позовною заявою.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 2, 3, 5 статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.

Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII.

Саме названим нормативно-правовим актом визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, а також встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.

Пунктом 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, наведено у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII.

Так, Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (в редакції чинній на момент смерті військовослужбовця – 05.06.2022) було визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Разом з тим, 29.03.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» №3515-ІХ.

З урахуванням чого статтю 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII викладено в такій редакції:

"1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

- діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

- вдова (вдівець);

- батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

- внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

- жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

- утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»".

Отже, починаючи з 29.03.2024 законодавець істотно розширив коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, віднісши до них, зокрема, дітей, у тому числі усиновлених, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, а також дітей, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав.

Пунктом 3 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ встановлено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

За змістом пунктів 8, 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону №2011-XII та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28.06.2023 № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану», враховуючи необхідність вирішення багатьох невідкладних питань, пов`язаних із запровадженням воєнного стану, виконанням завдань щодо подолання збройної агресії та захисту держави, мобілізаційних та низки інших процесів, Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168.

Положеннями названого підзаконного нормативно-правового акту врегульовано деякі особливості окремих виплат (в тому числі одноразової грошової допомоги), зокрема, для військовослужбовців як осіб, які безпосередньо залучені до виконання завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (в редакції, яка була чинною на момент смерті військовослужбовця) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Аналіз наведених вище законодавчих приписів дає підстави для висновку, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною виплатою компенсаційного характеру, право на яку мають, зокрема, визначені в статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ члени сім`ї загиблого військового, які можуть реалізувати таке право протягом трьох років з дня його виникнення.

Верховний Суд уже досліджував питання стосовно того, у якій редакції має застосовуватися стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII у правовідносинах, які пов`язані із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги члену сім`ї військовослужбовця, який загинув до набрання чинності Законом № 3515-IX, яким внесено зміни до зазначеної норми в частині визначення кола осіб, що мають право на отримання такої допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця (постанови від 12.05.2026 у справі №280/1098/25, від 28.07.2026 у справі №120/6685/25).

У таких постановах суд касаційної інстанції вказав, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо офіційного тлумачення наведеної вище норми Основного Закону.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 вказав на те, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп зазначено, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Виходячи з концепції безпосередньої (прямої) дії нормативно-правового акта в часі, новий нормативно-правовий акт поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, за винятком випадків, коли закон чи інший нормативно-правовий акт пом`якшує або скасовує відповідальність особи, а також коли в ньому прямо передбачено поширення його дії на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Згідно із абзацом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата загибелі військовослужбовця, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Враховуючи таке правове регулювання, Верховний Суд вказав, що право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події.

При цьому, визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, які мають таке право. Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

За наслідком розгляду справ №280/1098/25, №120/6685/25 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що зміни до законодавства, які набрали чинності після настання події, з якою закон пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, щодо розширення кола осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії в часі та не підлягають застосуванню до правовідносин, у межах яких право на таку допомогу виникло до набрання чинності відповідними змінами.

Під час вирішення питання щодо наявності у особи права на отримання одноразової грошової допомоги підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент виникнення такого права, тобто на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги виникає з моменту загибелі (смерті) військовослужбовця, саме на цей момент визначається коло осіб, які мають право на її призначення та виплату.

Отже, внесені Законом №3515-IX зміни до статті 16-1 Закону № 2011-XII, якими розширено коло осіб, що мають право на отримання такої допомоги, не підлягають застосуванню до правовідносин, у яких право на допомогу виникло до набрання чинності Законом № 3515-IX.

Означене спростовує висновок суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин мають застосовуватись положення статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» №3515-ІХ.

Колегія суддів зазначає, що на час загибелі батька – військовослужбовця ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) позивачці - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) виповнилось повних 24 роки.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Тобто, у розумінні приписів статті 6 Сімейного кодексу України на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 втратила правовий статус дитини, адже досягла повноліття.

Оскільки чинна на час загибелі військовослужбовця редакція Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII передбачала право на призначення та отримання спірної допомоги лише для дітей, які не досягли повноліття, а позивачка на момент загибелі батька була повнолітньою, то вона не набула права на одноразову грошову допомогу як дитина загиблого військовослужбовця.

Досягнення повноліття є прямо встановленою законом обставиною, з якою пов`язується зміна правового статусу особи, обсягу її дієздатності та характеру державного захисту, а не довільно обраною законодавцем ознакою.

Надання права на одноразову грошову допомогу дітям, які не досягли повноліття, було спрямоване на забезпечення спеціального соціального захисту осіб, які внаслідок віку мають особливий правовий статус та об`єктивно можуть перебувати у більшій матеріальній і соціальній залежності від батьків. Тому неповнолітні та повнолітні діти загиблого для цілей такого правового регулювання не перебували у тотожному становищі.

Суд апеляційної інстанції враховує, що одноразова грошова допомога є спеціальною соціальною гарантією, право на яку виникає не в кожного родича загиблого військовослужбовця лише внаслідок наявності родинного зв`язку, а виключно в осіб, прямо віднесених законодавцем до кола її отримувачів.

За таких обставин невключення повнолітніх дітей до кола отримувачів одноразової грошової допомоги редакцією Закону, чинною на дату виникнення права на одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, мало об`єктивне обґрунтування та було спрямоване на спеціальний захист неповнолітніх осіб.

Подальше розширення Законом № 3515-IX кола отримувачів одноразової грошової допомоги є зміною законодавчого підходу на майбутнє та саме собою не свідчить про дискримінаційність попередньої редакції статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно повинно мати більш конкретний характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на законодавчому положенні або правовому акті, такому як судове рішення, що стосується відповідного майнового інтересу (рішення у справах «Kopeckэ v. Slovakia» [GC] (заява № 44912/98, пп. 49-52), «Bйlбnй Nagy v. Hungary» [GC] (заява № 53080/13, п. 75)). Оскільки станом на дату загибелі військовослужбовця стаття 16-1 Закону № 2011-XII відносила до кола отримувачів одноразової грошової допомоги лише дітей, які не досягли повноліття, позивачка, яка на цю дату була повнолітньою, не мала достатньої правової підстави для виникнення легітимного очікування на отримання цієї виплати саме як дитина загиблого військовослужбовця.

Положення статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ у редакції, чинній на момент виникнення права на одноразову грошову допомогу, мали імперативний характер і визначали вичерпний перелік осіб, які могли претендувати на її призначення та отримання. Тому розширення цього переліку без урахування прямо встановленої законом умови щодо недосягнення повноліття або шляхом застосування пізнішої редакції закону до раніше виниклих правовідносин є недопустимим.

У цьому контексті колегія суддів також ураховує, що Закон № 3515-IX, яким статтю 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ викладено в новій редакції та включено до кола отримувачів одноразової грошової допомоги дітей загиблого незалежно від досягнення ними повноліття, набрав чинності після загибелі батька позивачки. Водночас, законодавець прямо передбачив можливість застосування положень Закону № 3515-IX до раніше виниклих правовідносин лише щодо дітей, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови, що одноразову грошову допомогу іншим особам ще не було призначено. Інших винятків, які дозволяли б застосовувати нову редакцію статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ до повнолітніх дітей осіб, загиблих до набрання чинності Законом № 3515-IX, його прикінцеві та перехідні положення не містять.

Отже, вибіркове закріплення законодавцем єдиного випадку ретроспективного застосування нового регулювання додатково свідчить про те, що поширення розширеного кола отримувачів на інших осіб, право на допомогу щодо яких мало визначатися до набрання чинності Законом № 3515-IX, не передбачено. Протилежний підхід фактично означав би створення судом додаткового винятку з установленого законом правила дії нормативно-правового акта в часі.

Визначення підстав, умов та кола осіб, які мають право на соціальні виплати з державного бюджету, належить до сфери соціальної та економічної політики, у межах якої національні органи влади мають пріоритетну компетенцію оцінювати суспільні потреби та доцільність відповідного регулювання («Bйlбnй Nagy v. Hungary» [GC], заява № 53080/13, п. 113). Таким чином, застосовуючи спеціальний закон, суд не може шляхом тлумачення поширити нову категорію отримувачів одноразової грошової допомоги на правовідносини, у яких день виникнення права на таку виплату настав до набрання чинності відповідними змінами до цього закону.

Такий підхід застосований Верховним Судом під час розгляду справи №580/6733/25 (постанова від 29.07.2026).

З огляду на вищевикладене, апеляційний адміністративний суд уважає неправильним висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 2 якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Здійснюючи розгляд даної справи Миколаївським окружним адміністративним судом застосовано редакцію статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з чим, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі №400/1374/26 підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити повністю.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі №400/1374/26 скасувати.

Прийняти у даній справі нове судове рішення.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, оформлене протоколом від 15.01.2026 року № 7/д в частині; зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Д.С. Терлецький Н.В. Вербицька