Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №400/1385/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1385/26

Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,

повний текст судового рішення

складено 15.06.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Федусика А.Г.,

суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ) та просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати належної позивачу додаткової винагороди в розмірі 50000 грн. ОСОБА_1 за період знаходження на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку із звільненням з полону за період з 28.05.2025 року по 01.12.2025 року включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі 50000 грн., з розрахунку на місяць, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку із звільненням з полону за період з 28.05.2025 року по 01.12.2025 року включно.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову ВЧ у виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 50000 грн. за період знаходження на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку із звільненням з полону за період з 15.11.2025 року по 01.12.2025 року включно.

Зобов`язано ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 50000 грн. за період знаходження на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку із звільненням з полону за період з 15.11.2025 року по 01.12.2025 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову повністю.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 12.04.2022 року під час виконання бойового завдання у складі ВЧ НОМЕР_1 був взятий в полон та з 12.04.2022 року по 23.05.2025 року перебував у місцях несвободи (на території агресора).

Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №7172 від 25.06.2025 року, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 28.05.2025 року по 26.06.2025 року.

В подальшому, позивач продовжив тривале стаціонарне лікування з 26.06.2025 року по 01.12.2025 року включно, що підтверджено випискою із медичної карти стаціонарного хворого ТБ 09 №СК-004410-25.

Позивач через свого представника звернувся до відповідача з заявою від 02.12.2025 року з метою здійснити перерахунок додаткової винагороди у розмірі 50000 грн. відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» та Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” за час перебування на стаціонарному лікуванні за період з 28.05.2025 року по день звернення.

Відповідач листом від 14.12.2025 року надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що вказана норма закону (Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, звільненим з полону, які мають захворювання, що потребують тривалого стаціонарного лікування) набула чинність 15.11.2025 року. Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, на сьогоднішній день (14.12.2025 року) Кабінетом Міністрів України не прийнято порядку та умов виплати 50000 грн. щомісячної виплати військовополоненим у зв`язку із стаціонарним лікуванням після полону.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення та відмовляючи у частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що норма щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 50000 грн. (абзац 9 пункту 2 розділу II Закону №3124-IX, змінений Законом № 4632-IX) набула чинності 15.11.2025 року. Лікування позивача почалося 28.05.2025 (до чинності), але тривало по 01.12.2025 року (після 15.11.2025). Тобто, лікування є триваючим і норма Закону набула чинності з 15.11.2025 року на час знаходження позивача на лікуванні. Тому, відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди в розмірі 50000 грн є протиправною. Щодо строку виплати позивачу додаткової винагороди, то оскільки відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, то норма щодо її виплати не може бути призначена з 28.05.2025 року, оскільки на той час виплата не була передбачена. При цьому, вказівка в законі, що ця норма розповсюджується на весь час лікування, означає подальший весь період лікування, а не в зворотному часі. Відтак, задоволенню підлягають вимоги позивача щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 50000 грн за період з 15.11.2025 року по 01.12.2025 року.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до абзацу 1 статті 1-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався та станом на час розгляду справи воєнний стан продовжує діяти.

Відповідно до статті 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011 ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 2 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, звільненим з полону, які мають захворювання, що потребують тривалого стаціонарного лікування” від 9 жовтня 2025 року №4632-IX пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" (Відомості Верховної Ради України, 2023 р., № 79, ст. 279 із наступними змінами) було доповнено абзацом 9. Вказана норма закону набула чинності 15.11.2025 року.

Так, абз. 9 пункту 2 до розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» встановлено, що військовослужбовцям, які відразу після звільнення з полону перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я понад 30 календарних днів, включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого, у зв`язку із захворюванням, травмою (пораненням, контузією, каліцтвом), що потребують тривалого стаціонарного лікування, щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 50000 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України. Виплата здійснюється протягом усього періоду безперервного стаціонарного лікування після звільнення з полону. Виплата додаткової винагороди призупиняється, якщо таким військовослужбовцям повідомлено про підозру у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України та/або військових кримінальних правопорушень. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком за вчинення хоча б одного із зазначених кримінальних правопорушень виплата додаткової винагороди в розмірі 50000 гривень таким військовослужбовцям не здійснюється.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - військовослужбовець ВЧ НОМЕР_1 після полону перебував на стаціонарному лікуванні у період з 28.05.2025 року по 01.12.2025 року. З заявою про виплату йому додаткової винагороди в розмірі 50000 гривень на підставі вищезазначеної норми повивач звернувся до відповідача 02.12.2025 року.

Водночас, листом від 14.12.2025 року відповідач відмовив позивачу у виплаті зазначеної додаткової винагороди, оскільки вказана норма закону набула чинність 15.11.2025 року, і станом на день розгляду заяви (14.12.2025 року) Кабінетом Міністрів України не прийнято порядку та умов виплати 50000 грн. щомісячної виплати військовополоненим у зв`язку із стаціонарним лікуванням після полону. При цьому, відповідачем не заперечується лікування позивача після полону.

Колегія суддів вважає такі доводи відповідача протиправними, оскільки закон поширюється на безперервне лікування, незалежно від дати початку, якщо умови виконані на момент чинності. Так, норма щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 50000 грн (абзац 9 пункту 2 розділу II Закону №3124-IX, змінений Законом №4632-IX) набула чинності 15.11.2025 року. Лікування позивача почалося 28.05.2025 (до чинності), але тривало по 01.12.2025 року (після 15.11.2025).

Тобто, лікування є триваючим і норма Закону набула чинності з 15.11.2025 року на час знаходження позивача на лікуванні, а тому, відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди в розмірі 50000 грн є протиправною.

Разом з тим, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції стосовно строку виплати позивачу додаткової винагороди, то оскільки відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, то норма щодо її виплати не може бути призначена з 28.05.2025 року, оскільки на той час виплата не була передбачена. А вказівка в законі, що ця норма розповсюджується на весь час лікування, означає подальший весь період лікування, а не в зворотному часі.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що задоволенню підлягають вимоги позивача щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 50000 грн за період з 15.11.2025 року по 01.12.2025 року.

Апеляційний суд також відхиляє посилання відповідача на відсутність станом на день розгляду заяви (14.12.2025 року) Кабінетом Міністрів України прийнятого порядку та умов виплати 50000 грн. щомісячної виплати військовополоненим у зв`язку із стаціонарним лікуванням після полону, оскільки відсутність або не встановлення Кабінетом Міністрів України порядку виплати не є підставою для невиконання обов`язку з виплати або нарахування коштів, якщо такий обов`язок прямо передбачений законом.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Федусик

Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький