Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №280/11064/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/11064/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Кальника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

16 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якій позивач просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2025 року №№ 0589101-2411-0829-UA23060070000082704, 0589100-2411-0829-UA23060070000082704, 0589103-2411-0829-UA23060070000082704.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при визначенні суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідач застосував передбачене Податковим кодексом України зменшення бази оподаткування на 60 кв.м., тоді як Положенням про податок на майно, затвердженим рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5, встановлено нульову ставку податку для різних типів об`єктів житлової нерухомості, загальна площа яких не перевищує 370 кв.м.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 19 листопада 2025 року №№ 0589101-2411-0829-UA23060070000082704, 0589100-2411-0829-UA23060070000082704,0589103-2411-0829-UA23060070000082704.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до Інформації, які міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач є власницею таких об`єктів нерухомості:

частки житлового будинку (27/100 – 21,51 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 79,7 кв.м.;

квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 34,88 кв.м.;

квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 86,58 кв.м.;

квартири за адресою: АДРЕСА_4 , загальна площа 35,15 кв.м.

Отже, загальна сумарна власність площ належної позивачу квартир та частки будинку становить 178,12 кв.м.

ГУ ДПС у Запорізькій області 19.11.2025 прийняті податкове повідомлення-рішення, а саме:

№0589100-2411-0829-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік на загальну суму 127,07 грн.;

№0589101-2411-0829-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік на загальну суму 1930,66 грн.;

№0589103-2411-0829-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік на загальну суму 120,14 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Спірним у цій справі є питання правомірності визначення позивачу податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік з урахуванням лише загального зменшення бази оподаткування, передбаченого Податковим кодексом України, а також питання врахування при визначенні податкових зобов`язань частки житлового будинку, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 15 січня 2024 року.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За змістом підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи – платника податку, зменшується, зокрема, для квартири/квартир незалежно від їх кількості – на 60 кв.м., для житлового будинку/будинків – на 120 кв.м., а у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків – на 180 кв.м.

Водночас підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості встановлюються рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування та типів таких об`єктів нерухомості.

Таким чином, положення пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України передбачають різні правові механізми визначення податкового навантаження: зокрема, загальне зменшення бази оподаткування, встановлене безпосередньо законом, а також встановлення органами місцевого самоврядування пільг з податку.

Рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5 «Про встановлення податку на майно» затверджено Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

З урахуванням змін, внесених до зазначеного Положення, для фізичних осіб встановлено нульову ставку податку щодо квартир/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м., будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв.м., а також різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, у разі одночасного перебування у власності платника квартири/квартир та житлового будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 370 кв.м.

Отже, зазначеним рішенням Запорізької міської ради встановлено не збільшення передбаченої підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України неоподатковуваної площі, а окрему ставку податку – нульову – для визначеної категорії об`єктів житлової нерухомості.

Такий спосіб реалізації повноважень органу місцевого самоврядування узгоджується з положеннями підпунктів 266.4.2 та 266.5.1 пункту 266 Податкового кодексу України.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 квітня 2026 року у справі № 280/2977/25, в якій суд касаційної інстанції, розглядаючи питання застосування Положення про податок на майно, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5, зазначив, що Запорізька міська рада, використавши повноваження, визначені підпунктом 266.4.2 та підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, встановила як ставки податку на нерухоме майно, так і відповідні пільги, зокрема нульову ставку для визначеної категорії об`єктів житлової нерухомості.

З огляду на наведене посилання апелянта на необхідність застосування виключно передбаченого підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України зменшення бази оподаткування не спростовує правомірності застосування до спірних правовідносин нульової ставки податку, встановленої рішенням Запорізької міської ради.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідні положення рішення Запорізької міської ради № 5 не були скасовані чи визнані нечинними у встановленому законом порядку.

Лист Державної регуляторної служби України від 11 серпня 2021 року № 5849/0/20-21 таких висновків не спростовує.

Зазначений лист не є нормативно-правовим актом, яким скасовано або припинено дію відповідних положень рішення Запорізької міської ради, а тому сам по собі не може бути правовою підставою для неврахування контролюючим органом чинних положень рішення органу місцевого самоврядування при визначенні податкового зобов`язання платника.

При цьому Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2026 року у справі № 280/2977/25 надав правову оцінку доводам щодо відповідності зазначених положень рішення Запорізької міської ради вимогам податкового законодавства та дійшов висновку про необхідність врахування встановленої органом місцевого самоврядування нульової ставки податку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо неправомірності застосування положень рішення Запорізької міської ради № 5 є необґрунтованими.

Під час вирішення цієї справи колегія суддів враховує актуальний висновок Верховного Суду щодо застосування норм права до аналогічних правовідносин, викладений у постанові від 02 квітня 2026 року у справі № 280/2977/25.

Таким чином, посилання апелянта на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 280/9407/24 не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Право власності позивача на 27/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано лише 15 січня 2024 року, колегія суддів зазначає таке.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для державної реєстрації права власності позивача на 27/100 частки житлового будинку є договір купівлі-продажу від 25 лютого 1998 року.

Отже, саме по собі проведення державної реєстрації відповідного речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 січня 2024 року не є достатньою підставою для висновку про набуття позивачем права власності на відповідну частку житлового будинку лише у 2024 році.

Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

У спірних правовідносинах матеріалами справи підтверджується наявність правовстановлюючого документа договору купівлі-продажу від 25 лютого 1998 року, на підставі якого позивач набула право власності на 27/100 частки житлового будинку.

При цьому відповідачем не наведено належного обґрунтування того, що право власності позивача на зазначену частку житлового будинку виникло саме 15 січня 2024 року, а не існувало на підставі правовстановлюючого документа, укладеного у 1998 році.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

У цій справі відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність неврахування зазначеної частки житлового будинку при визначенні податкового зобов`язання позивача за 2023 рік.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, формулюючи висновок про застосування до позивача «пільги у вигляді зменшення бази оподаткування на 370 кв.м.», фактично ототожнив два різні правові механізми, передбачені пунктом 266.4 статті 266 Податкового кодексу України.

Так, передбачене підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України зменшення бази оподаткування є загальним правилом, безпосередньо встановленим законом, та становить, зокрема, 60 кв.м. для квартири (квартир), 120 кв.м. для житлового будинку (будинків) та 180 кв.м. для різних типів об`єктів житлової нерухомості, у тому числі їх часток.

Натомість відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України органам місцевого самоврядування надано повноваження встановлювати пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується на відповідній території. При цьому така пільга може бути реалізована, зокрема, шляхом встановлення зниженої ставки податку, у тому числі нульової, що узгоджується з положеннями підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України щодо встановлення ставок такого податку рішеннями відповідних рад.

Отже, передбачене рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5 встановлення нульової ставки податку для визначеної категорії об`єктів житлової нерухомості, у тому числі різних типів таких об`єктів та їх часток за умови їх одночасного перебування у власності платника податку та дотримання встановленого рішенням граничного розміру загальної площі, не є збільшенням розміру зменшення бази оподаткування, передбаченого підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України.

Таким чином, формулювання суду першої інстанції щодо «зменшення бази оподаткування на 370 кв.м.» є неточним у частині визначення правової природи застосованої до позивача податкової пільги. Правильним є висновок про необхідність застосування до спірних правовідносин положень рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5, яким для відповідної категорії об`єктів житлової нерухомості встановлено нульову ставку податку.

Зазначена неточність у мотивуванні суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення спору, оскільки за встановлених у справі обставин визначення позивачу податкового зобов`язання за спірними податковими повідомленнями-рішеннями без урахування встановленої органом місцевого самоврядування нульової ставки податку є неправомірним.

При цьому колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 02.04.2026 у справі № 280/2977/25 виходив із того, що встановлення органом місцевого самоврядування пільги з податку на нерухоме майно може здійснюватися, зокрема, шляхом встановлення нульової ставки податку, а також звернув увагу на необхідність застосування чинного рішення відповідної ради щодо встановлення місцевого податку.

За таких обставин наведена неточність у формулюванні мотивів рішення суду першої інстанції не є підставою для його скасування, оскільки не впливає на правильність висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

При цьому колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності прийнятих ним рішень.

У цій справі Головним управлінням ДПС у Запорізькій області не доведено правомірність визначення позивачу податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у визначеному оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями розмірі.

Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з наданою судом першої інстанції оцінкою встановлених обставин та застосуванням норм податкового законодавства, однак не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Запорізькій області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Кальник