Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №160/18352/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/18352/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Малиш Н.І., Шлай А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 (суддя суду першої інстанції Кучма К.С.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/18352/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

24.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (виключенні зі списків військової частини) за період з 24.05.2018 р. по 22.05.2025 р.;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку під час звільнення (виключення зі списків військової частини) за 1701 день затримки;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому компенсації втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по день фактичної виплати індексації - 22.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 року по справі №60/8055/25;

- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь компенсацію втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по день фактичної виплати індексації 22.05.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 року по справі №60/8055/25.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він у період з 26.03.2012 року по 24.05.2018 року проходив військову службу в ВЧ НОМЕР_1 та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При звільненні відповідачем з ним не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення (виплати індексації грошового забезпечення). На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 року у справі 160/8055/25 остаточний розрахунок було проведено з ним лише 22.05.2025 року. Отже, починаючи з 01.12.2015 року у нього виникло право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 01.10.2025 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнав протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 703195,41 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежі. Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. У задоволенні решти позовної заяви - відмовив.

Не погодившись з рішенням суду Військова частина НОМЕР_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом невірно встановлені фактичні обставини справи, неправильно надана правова оцінка спірним правовідносинам, не надана правова оцінка доводам відзиву Відповідача, в порушення ч.6 ст. 7 КАС України застосована аналогія закону, не врахована наявність урегульованості спірного питання Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), відповідно судом розрахунок обчислення середнього заробітку у відповідності до ПКМУ №100 від 08.02.1995року застосований незаконно.

Позивач до суду подав додаткові пояснення, в яких зазначає про правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – залишити без задоволення.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 26.03.2012 року по 24.05.2018 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується копією послужного списку.

Станом на дату розгляду вказаної справи позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_1 .

Судом також встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 року у справі №160/8055/25 позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року.

Вказане рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 року у справі №160/8055/25 набрало законної сили 20.05.2025 року.

На виконання цього рішення суду, 22.05.2025 року відповідачем на картковий рахунок позивача виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 84 638,95 грн.

Звернувшись до суду з адміністративним позовом, позивач просить суд стягнути на його користь середній заробіток за час затримки в проведенні розрахунку, а також стягнути компенсацію втрати частини доходів.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів, а також виплату середнього заробітку за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні, в межах та строках, визначених Законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно із статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, Законом №2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116 - 117 КЗпП України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.

Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

26.02.2020 р. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 24.05.2015 року, що свідчить про недотримання вимог ст.116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Так, позивача звільнено з військової служби та виключено зі всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_1 – 24.05.2018 року.

Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі №160/8055/25 проведено лише 22.05.2025 р. (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Отже, оскільки позивач виключений зі списків - 24.05.2018 року, а виплата індексації грошового забезпечення в сумі 84 638,95 грн. відповідачем здійснена лише 22.05.2025 року, відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде період з 25.05.2018 року (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 21.05.2025 року включно (день, що передує дню проведення з ним повного розрахунку, коли була виплачена індексація грошового забезпечення) .

Компенсація відповідно до статті 117 КЗпП України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.

Період затримки розрахунку при звільненні складає з 25.05.2018 року по 21.05.2025 року.

Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція ст.117 КЗпП України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, до 18.07.2022 року включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.

В силу принципу прямої дії норми права на ту частину спірних правовідносин, яка тривала до 18.07.2022 року, поширюється редакція ст.117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження періоди затримку розрахунку при звільненні, в той час як до періоду з 19.07.2022 року належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.

Аналогічним чином правозастосування щодо періоду, який тривав в період дії двох різних редакцій норми права, здійснено у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22.

Необхідність виокремлення двох періодів є правовим висновком, що міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, а також у постановах від 23.05.2024 року у справі № 560/11616/23, від 22.02.2024 року у справі №560/831/23.

Суд окремо підкреслює, що шестимісячне обмеження не застосовується до тієї частини спірних правовідносин, що тривала до 18.07.2022 року включно. Водночас, починаючи з 19.07.2022 року таке обмеження належить застосувати, оскільки правовідносини тривали, а нормативно-правове регулювання зазнало змін, при цьому ультраактивної (переживаючої) дії для попереднього правового регулювання не передбачено.

Отже, період з 19.07.2022 року по 21.05.2025 року, обмежений шістьма місяцями.

Натомість, як правильно вказав суд першої інстанції, тривалість другого періоду складає 183 дні, що підтверджується правозастосуванням, яке міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 23.05.2024 року у справі №580/9003/23. Тривалість першого періоду складає 1516 днів. Загальна тривалість – 1699 днів.

Стосовно принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.

У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р. із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22.

Отже, принцип пропорційності застосовується лише до першого періоду.

Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.

Згідно із розрахунком ВЧ НОМЕР_1 середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 середньоденна заробітна плата позивача складає 434,84 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється наступним чином:

1) за перший період: 434,84 грн. х 1516 = 659 217,44 грн.

До цього періоду належить застосувати принцип співмірності.

Затримана виплата склала 84 638,95 грн.

Суд підкреслює, що у вже згаданій постанові Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22 вказано порядок застосування принципу співмірності, згідно із яким належить визначати частку невиплаченої при звільненні суми відносно загального розміру належних при звільненні витрат.

Згідно із розрахунком відповідача позивачу при звільненні належало до виплати 4 783,25 грн. Не виплачено при цьому 84 638,95 грн.

Таким чином, належало при звільненні 4 783,25 грн. + 84 638,95 грн. = 89 422,20 грн.

Як наслідок, протиправно не виплачено 94,6% від сум, що мали бути виплачені.

Як наслідок, позивачу до виплати за перший період належить 659 217,44 грн. х 94,6% = 623 619,69 грн.

2) за другий період: 434,84 грн. х 183 = 79 575,72 грн.

Як вже зазначав суд, згідно із правових висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 до цього періоду принцип співмірності не застосовується.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 623 619,69 грн. + 79 575,72 грн. = 703 195,41 грн.

стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.

При цьому належним та ефективним способом захисту порушеного права є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення (включно) за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із ст.2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

В силу статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 р. №159 (далі - Порядок) проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджено постановою КМУ №159 від 21.02.2001 р., компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Згідно із пунктом 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи, суд зазначає наступне.

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 24.07.2024 року у справі №520/2674/2020.

Умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати.

Отже, в цій справі не має визначального значення чи здійснив відповідач відмову у виплаті позивачу спірної компенсації, оскільки така виплата є імперативним його обов`язком, який має встановлений порядок виконання - компенсація сплачується в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Як наслідок, виплативши позивачу заборгованість відповідач в силу закону та незалежно від подання позивачем окремої заяви з цього приводу мав обов`язок в тому ж місяці здійснити виплату позивачу відповідної компенсації.

Колегія суддів зазначає, що оскільки позивачу вказаних виплат проведено не було, достатніми є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни чи скасування судового рішення – відсутні.

Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 в адміністративній справі № 160/18352/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - суддя О.О. Круговий

суддя Н.І. Малиш

суддя А.В. Шлай