Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №520/3449/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 р.Справа № 520/3449/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/3449/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі – ГУ ДПС у Харківській області, відповідач, апелянт), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0301982-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.06.2025;

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0273647-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025;

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0273645-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0365989-2405-2030-UA63120270000028556 від 10.06.2025;

- стягнути із Відповідача на користь Позивача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем не підтверджено, що належний ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна належить до будівель готельних, будівель офісних, будівель торговельних, а тому повинне оподатковуватись податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв м. Відповідачем не надано підтверджень отримання технічних характеристик належного ОСОБА_1 об`єкту нерухомого майна з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Позивачем було зроблено запит до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, на який не отримано відповідь, оскільки відсутня інформація щодо майна належного Позивачу. В реєстрі Речових прав на нерухоме майно відсутні відомості стосовно типу до якого віднесена спірна будівля. Згідно з технічним паспортом належний ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна визначено як «Блок-контора». Зважаючи на відсутність відомостей про належність нежитлового об`єкта до категорії торгівельних, офісних чи готельних будівель, суб`єкт владних повноважень безпідставно застосував податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за ставкою 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. об`єкта нерухомого майна, а тому, зазначені вище ППР є безпідставними, прийняті з порушенням норм закону та підлягають скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0301982-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.06.2025, № 0273647-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025, № 0273645-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025, № 0365989-2405-2030-UA63120270000028556 від 10.06.2025.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 4430 (чотири тисячі чотириста тридцять) грн 26 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 у справі № 520/3449/26 та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з метою запобігання невірного обчислення бази оподаткування, повинен звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду і отримати необхідний висновок щодо віднесення об`єктів нерухомості до відповідного класу Класифікатора та надати його до податкового органу. Зазначена правова позиція відповідає висновку Верховного Суду, викладеному ним у постанові від 2 лютого 2020 року у справі № 819/2191/17.

Також апелянт зазначає, що ПК України передбачено гарантію дотримання прав платників, при винесенні податкових повідомлень-рішень з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). ОСОБА_1 до ГУ ДПС для проведення звірки даних щодо сум податку, нарахованого оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, не звертався та уточнюючих документів щодо характеристик оподаткованої будівлі для вірного розрахунку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки не надав. До контролюючого органу платником податків не надано документів на право власності, які підтверджують тип нежитлової будівлі. Наданий позивачем технічний паспорт не є документом, який підтверджує право власності на вищевказану нежитлову будівлю. Відтак, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС керувалось відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, апелянт посилається на те, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення були надіслані 13.06.2025 на податкову адресу позивача: АДРЕСА_2 , засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Дане поштове відправлення було повернуто Укрпоштою за зворотною адресою 01.07.2025 (поштове відправлення № 0601158283453) у зв`язку з закінченням строку зберігання, а відтак, вважається, що воно фактично вручене відповідно до приписів ПК України 01.07.2025. Таким чином, початком відліку строку для оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень контролюючого органу є саме 01.07.2025, в той час, як з відповідним позовом до Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 звернувся 19 лютого 2026 року, що свідчить про свідоме та тривале зволікання з реалізацією позивачем його права на судове оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, враховуючи, що строк судового оскарження є обмеженим, в силу положень чинного законодавства. Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з пропуском шестимісячного строку звернення, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин його пропуску. Апелянт вказує, що Верховним судом фактично сформовані висновки, що для належного вручення податкового повідомлення-рішення контролюючому органу достатньо забезпечити його направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення на дійсну юридичну адресу платника податків.

Позивач, скориставшись правом, передбаченим ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що наведені доводи апеляційної скарги ґрунтуються переважно на незгоді відповідача з висновками суду першої інстанції та власному тлумаченні норм податкового законодавства, однак не спростовують встановлених судом фактичних обставин справи та правильності їх правової оцінки. Саме Головне управління ДПС у Харківській області повинно було довести, як під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, так і під час судового розгляду справи, що у нього були належні правові та фактичні підстави для застосування до спірного об`єкта нерухомого майна саме ставки податку у розмірі 1 відсотка. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до повторення правової позиції відповідача, викладеної ним під час розгляду справи судом першої інстанції, та висловлення незгоди з правовою оцінкою встановлених судом обставин. При цьому апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновок суду про невиконання контролюючим органом покладеного на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язку довести правомірність застосування до спірного об`єкта нерухомості ставки податку у розмірі 1 відсотка. В апеляційній скарзі також відсутні будь-які посилання на докази, які існували на момент прийняття податкових повідомлень-рішень та підтверджували б належність спірного об`єкта до офісних, торговельних або готельних будівель. Отже, відповідач фактично не спростував висновок суду першої інстанції про недоведеність відповідної обставини. За таких обставин висновок контролюючого органу про віднесення спірного об`єкта до офісних будівель є припущенням, яке не ґрунтується на відомостях, визначених підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, та не підтверджене жодним належним доказом, що існував на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Також позивач вказує, що доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами. Відповідач стверджує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були направлені позивачу засобами поштового зв`язку 13.06.2025, поштове відправлення було повернуто Укрпоштою за зворотною адресою 01.07.2025 та саме з цієї дати, на думку відповідача, повинен обчислюватися строк звернення до суду. Разом із тим, відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу того, що саме податкові повідомлення-рішення, які є предметом оскарження у цій справі, були направлені позивачу 13.06.2025. Надані відповідачем документи не містять відомостей, які б дозволяли ідентифікувати вкладення поштового відправлення та встановити, що ним були надіслані саме спірні податкові повідомлення-рішення. За таких обставин твердження відповідача про направлення саме оскаржуваних податкових повідомлень-рішень 13.06.2025 ґрунтується виключно на припущенні, яке не підтверджене жодним належним доказом. Натомість матеріали справи містять докази, які свідчать про інше. Так, відповідно до відомостей наявних в Електронному кабінеті платника податків, 05.06.2025 позивачу були направлені податкові повідомлення-рішення, які в подальшому були самим контролюючим органом скасовані. Натомість податкові повідомлення-рішення, що є предметом оскарження у цій справі, відображаються в Електронному кабінеті лише 30.08.2025, що підтверджується наявними у матеріалах справи скріншотами. За таких обставин більш вірогідним є висновок про те, що у червні 2025 року відповідач направив позивачу саме первинні податкові повідомлення-рішення, які згодом були ним скасовані, тоді як оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення, були направлені лише 30.08.2025.

Також позивач зазначає, що він є особою похилого віку, має проблеми зі станом здоров`я та з кінця 2025 року проходив лікування. 22.01.2026 йому було проведено оперативне втручання, що підтверджується наданими суду доказами. Зазначені обставини об`єктивно ускладнювали своєчасне звернення за професійною правничою допомогою та підготовку позовної заяви.

В судовому засіданні представник апелянта просив рішення суду першої інстанції скасувати з підстав наведених в апеляційній скарзі та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що 26.09.2003 між КП «Газбуд» (Продавець) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (Покупці) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за яким Продавець продав, а покупці купили у спільну сумісну власність нежитлову будівлю літ. Б-5 (блок-контора), бетон, загальною площею 4231,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Договір посвідчено приватним нотаріусом та зареєстровано в реєстрі за № 5841.

Вищевказаний договір зареєстровано в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 02.10.2003 за № 3213, що підтверджено Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відомості щодо майна підтверджуються також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, розділ «Відомості про об`єкт нерухомого майна» (реєстраційний номер 259810), згідно з яким за адресою: АДРЕСА_3 знаходиться нежитлова будівля літ. «Б-5» загальною площею 4231,3 кв.м., номер об`єкта в РПВН: 259810, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу від 26.09.2003 № 5841.

Щодо платника податків ОСОБА_1 Головним управлінням ДПС у Харківській області було сформовано ряд податкових повідомлень-рішень про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (нежитлова будівля площею 4231,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 ) за 2020-2023 роки, а саме:

1) податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0301982-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.06.2025 на суму 253 878,00 грн;

2) податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0273647-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025 на суму 45 839,08 грн;

3) податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0273645-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025 на суму 70 874,27 грн;

4) податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0365989-2405-2030-UA63120270000028556 від 10.06.2025 на суму 183 190,61 грн.

Вважаючи, що відповідачем неправильно визначено ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості при нарахуванні податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що національним законом України не визначено процедури та механізму кваліфікації об`єкту нерухомого майна у цілях справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема, у якості будівлі промисловості, складу, готельної будівлі, торгівельної будівлі, офісної будівлі тощо. Тому, з огляду на положення ст. 17 Закону України від 23.02.2006р. № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серков проти України» (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) найбільш сприятливим для заявника приватної особи є кваліфікація об`єкту нерухомого майна за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, технічного паспорту на будинок або відповідного правочину (за яким об`єкт було набуто у власність), а не за розсудом контролюючого органу. Суд першої інстанції вказав, що відповідачем у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено правомірності обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки саме за ставкою за ставкою 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. об`єкту нерухомого майна. У даному конкретному випадку з огляду на приписи п. 54.3.3 ст. 54 та ст. 266 Податкового кодексу України саме суб`єкт владних повноважень повинен здобути до події вчинення управлінського волевиявлення з приводу визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належно оцінити під час вчинення управлінського волевиявлення з приводу визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і довести у суді обставини належності конкретного об`єкта власності конкретного учасника суспільних відносин до категорії торгівельних, офісних чи готельних будівель. Невиконання суб`єктом владних повноважень цього обов`язку та відсутність об`єктивних та загальновідомих у розумінні ч. 3 ст. 78 КАС України даних про належність конкретного об`єкта власності конкретного учасника суспільних відносин до категорії торгівельних, офісних чи готельних будівель унеможливлює кваліфікацію у якості правомірного управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за ставкою 1% мінімальної заробітної плати станом на 01 січня звітного календарного року за 1 кв.м. об`єкта нерухомого майна.

Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду суд першої інстанції зазначив, що оскільки в листі Головного управління ДПС у Харківській області №34180/6/20-40-24-05-10 від 11.06.2025 не зазначено дати, номерів податкових повідомлень-рішень, відповідно, представником відповідача не надано належних доказів направлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів, загалом погоджується з такими висновками суду першої інстанції, однак вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з п. 6.1. ст. 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

За змістом п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний, зокрема: стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку та строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 ПК України).

Відповідно до приписів ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно із пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За змістом пп. 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з пп. 266.6.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За змістом пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Із аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що для справляння податку відповідно до ст. 266 ПК України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна (будівлі чи приміщення) як об`єкту оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; місце розташування об`єкта (тобто адреса будівлі); технічні характеристики об`єкта (тобто тип будівлі чи категорія будівлі, площа об`єкту тощо).

Колегія суддів зазначає, що для визначення бази оподаткування необхідно встановити як використовує позивач належні йому приміщення, чи застосовуються до нього пільги, передбачені чинним законодавством.

Рішенням 11 сесії 7 скликання Харківської міської ради «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 № 542/17 зі змінами та доповненнями, на підставі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори:

п. 1.1. податок на майно, який складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до п. 1 Додатку № 1 до вищезазначеного Рішення ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.

Положеннями п. 5 зазначеного вище Додатку № 1 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) виключений; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.

Отже, ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, залежить від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.

Відповідно до пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Станом на дату виникнення спірних правовідносин класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).

Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з метою запобігання невірного обчислення бази оподаткування, повинен звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду і отримати необхідний висновок щодо віднесення об`єктів нерухомості до відповідного класу Класифікатора та надати його до податкового органу. Зазначена правова позиція відповідає висновку Верховного Суду, викладеному ним у постанові від 2 лютого 2020 року у справі № 819/2191/17. Також апелянт зазначає, що ПК України передбачено гарантію дотримання прав платників, при винесенні податкових повідомлень-рішень з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). ОСОБА_1 до ГУ ДПС для проведення звірки даних щодо сум податку, нарахованого оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, не звертався та уточнюючих документів щодо характеристик оподаткованої будівлі для вірного розрахунку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки не надав. До контролюючого органу платником податків не надано документів на право власності, які підтверджують тип нежитлової будівлі. Наданий позивачем технічний паспорт не є документом, який підтверджує право власності на вищевказану нежитлову будівлю. Відтак, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС керувалось відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Колегія суддів вважає зазначені доводи необґрунтованими з огляду на таке.

Із матеріалів справи встановлено, що нежитлова будівля літ. «Б-5» загальною площею 4231,3 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , належить позивачу на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до наявного у матеріалах справи технічного паспорта нежитлова будівля літ. «Б-5» є блок-конторою.

Суд звертає увагу, що посилання відповідача на відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо підтипу та цільового призначення нежитлової будівлі як на підставу для покладення на платника податку обов`язку вчиняти додаткові дії з метою забезпечення такої інформації для цілей оподаткування не узгоджується з приписами ст. 266 ПК України.

Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або оригіналів документів платника податку, а згідно з пп. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 ПК України обов`язок щодо подання таких відомостей покладено на органи державної реєстрації прав на нерухоме майно.

При цьому пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України надає платнику податку право, а не обов`язок, звернутися до контролюючого органу із заявою про проведення звірки даних. Податковим кодексом України не передбачено обов`язку платника податку самостійно забезпечувати наявність у державних реєстрах відомостей про класифікацію об`єктів нерухомості для визначення ставки податку.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з метою запобігання невірного обчислення бази оподаткування, повинен звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду і отримати необхідний висновок щодо віднесення об`єктів нерухомості до відповідного класу Класифікатора та надати його до податкового органу, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному ним у постанові від 2 лютого 2020 року у справі № 819/2191/17, оскільки у зазначеній постанові такий висновок відсутній. Крім того, суд зазначає у справі № 819/2191/17 предметом судового розгляду було питання застосування податкової пільги, передбаченої пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, тобто питання виключення об`єкта з оподаткування, а не визначення ставки податку у зв`язку з відсутністю відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом застосовано ставку податку у розмірі 1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року, визначену відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України та рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17, без урахування функціонального призначення нежитлової будівлі.

При цьому базу оподаткування відповідачем обчислено виключно на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в яких відсутні відомості щодо підтипу та цільового призначення об`єкта.

Матеріали справи не містять доказів того, що на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у розпорядженні відповідача були будь-які належні відомості, які б підтверджували віднесення нежитлової будівлі позивача до будівель готельних, офісних, торговельних або будівель для публічних виступів.

Судом встановлено, що нежитлова будівля літ. «Б-5», розташована за адресою: м. Харків, вул. Новгородська, буд. 3, за своїм функціональним призначенням не належить до готельних, офісних, торговельних будівель чи будівель для публічних виступів, а відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного.

З огляду на викладене, з урахуванням приписів пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України та рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування відповідачем ставки податку у розмірі 1 відсотка є необґрунтованим.

Водночас, при вирішенні цієї справи суд першої інстанції, скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення у повному обсязі, виходив з того, що при неправомірному визначенні контролюючим органом суми грошових зобов`язань, відповідне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в повному обсязі.

У зв`язку з цим колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач наділений будь-якими пільгами зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і тому не має його сплачувати взагалі.

У межах спірних правовідносин судом встановлено, що нежитлова будівля літ. «Б-5», розташована за адресою: АДРЕСА_3 , за своїм функціональним призначенням не належить до готельних, офісних, торговельних будівель чи будівель для публічних виступів, а відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного, а тому колегія суддів вважає, що у цьому випадку підлягає ставка у розмірі 0,1 відсотка як для типу «інші будівлі».

При цьому, часткове скасування податкового повідомлення-рішення із зміною відсоткової ставки, з якої здійснювався розрахунок грошового зобов`язання не може розглядатися як втручання у дискреційні повноваження контролюючого органу або перебирання на себе його функцій, оскільки у цьому випадку лише уточняється правильний розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Суд проводить розрахунок розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за об`єкт нерухомості: нежитлова будівля літ. «Б-5» загальною площею 4231,30 кв.м., розташована за адресою: за адресою: АДРЕСА_3 , таким чином.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0365989-2405-2030-UA63120270000028556 від 10.06.2025 щодо податкового зобов`язання зі сплати податку за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік.

На 1 січня 2020 року мінімальна заробітна плата становила 4723,00 грн, отже ставка податку, яка мала бути застосована до нежитлових будівель позивача у 2020 році, становила 4,723 грн (0,1 % х 4723,00 грн) за 1 кв.м.

Розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік за нежитлову будівлю «Б-5» загальною площею 4231,30 кв.м., з урахуванням періоду оподаткування 11 місяців складає 18 319,06 грн (4231,30 х 4,723 / 12 х 11 = 18 319,06 грн).

Отже, у податковому повідомленні-рішенні від № 0365989-2405-2030-UA63120270000028556 від 10.06.2025 визначене податкове зобов`язання у сумі 183 190,61 грн є завищеним на 164 871,55 грн (183 190,61 грн - 18 319,06 грн = 164 871,55 грн) і лише в цій частині це податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а в частині визначення розміру податку на суму 18 319,06 грн воно є правомірним та підстави для його скасування в цій частині відсутні.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0301982-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.06.2025 щодо податкового зобов`язання зі сплати податку за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік.

На 1 січня 2021 року мінімальна заробітна плата становила 6000,00 грн, отже ставка податку, яка мала бути застосована до нежитлових будівель позивача у 2021 році, становила 6,00 грн (0,1 % х 6000,00 грн) за 1 кв.м.

Розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік за нежитлову будівлю «Б-5» загальною площею 4231,30 кв.м., з урахуванням періоду оподаткування 12 місяців складає 25 387,80 грн (4231,30 х 6,00 = 25 387,80 грн).

Отже, у податковому повідомленні-рішенні від № 0301982-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.06.2025 визначене податкове зобов`язання у сумі 253 878,00 грн є завищеним на 228 490,20 грн (253 878,00 грн - 25 387,80 грн = 228 490,20 грн) і лише в цій частині це податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а в частині визначення розміру податку на суму 25 387,80 грн воно є правомірним та підстави для його скасування в цій частині відсутні.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0273647-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025 щодо податкового зобов`язання зі сплати податку за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік.

На 1 січня 2022 року мінімальна заробітна плата становила 6500,00 грн, отже ставка податку, яка мала бути застосована до нежитлових будівель позивача у 2022 році, становила 6,50 грн (0,1 % х 6500,00 грн) за 1 кв.м.

Розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік за нежитлову будівлю «Б-5» загальною площею 4231,30 кв.м., з урахуванням періоду оподаткування 2 місяці складає 4583,91 грн (4231,30 х 6,50 / 12 х 2 = 4583,91 грн).

Отже, у податковому повідомленні-рішенні від № 0273647-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025 визначене податкове зобов`язання у сумі 45 839,08 грн є завищеним на 41 255,17 грн (45 839,08 грн - 4583,91 грн = 41 255,17 грн) і лише в цій частині це податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а в частині визначення розміру податку на суму 4583,91 грн воно є правомірним та підстави для його скасування в цій частині відсутні.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0273645-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025 щодо податкового зобов`язання зі сплати податку за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік.

На 1 січня 2023 року мінімальна заробітна плата становила 6700,00 грн, отже ставка податку, яка мала бути застосована до нежитлових будівель позивача у 2023 році, становила 6,70 грн (0,1 % х 6700,00 грн) за 1 кв.м.

Розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік за нежитлову будівлю «Б-5» загальною площею 4231,30 кв.м., з урахуванням періоду оподаткування за ставкою 0,1 % 3 місяці складає 7087,43 грн (4231,30 х 6,70 / 12 х 3 = 7087,43 грн).

Отже, у податковому повідомленні-рішенні від № 0273645-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025 визначене податкове зобов`язання у сумі 70 874,27 грн є завищеним на 63 786,84 грн (70 874,27 грн - 7087,43 грн = 63 786,84 грн) і лише в цій частині це податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а в частині визначення розміру податку на суму 7087,43 грн воно є правомірним та підстави для його скасування в цій частині відсутні.

Щодо посилання апелянта на те, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення були надіслані на податкову адресу позивача 13.06.2025 і повернулись відповідачу у зв`язку із закінченням строку зберігання (поштове відправлення № 0601158283453), а відтак, вважається, що вони фактично вручені відповідно до приписів ПК України 01.07.2025, тобто звернувшись до суду 19.02.2026 позивач пропустив шестимісячний строк, а суд першої інстанції не надав цьому належної правової оцінки, колегія суддів зазначає, що зазначене поштове відправлення не містить опису вкладення, на конверті вказано, що відправляється «лист №34188 нерух», тобто із зазначеної інформації не вбачається, що у вказаному конверті позивачу було направлено саме оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Стосовно листа ГУ ДПС у Харківській області від 11.06.2025 № 34180/6/20-40-24-05-10 суд зазначає, що у ньому не зазначено дати, номерів податкових повідомлень-рішень, відповідно, представником відповідача не надано належних доказів направлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

А отже, доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в цій частині під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на те, що судом першої інстанції не було враховано обставин, які наведені судом апеляційної інстанції вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року по справі № 520/3449/26 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0365989-2405-2030-UA63120270000028556 від 10.06.2025 в частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання зі сплати податку за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік у розмірі 164871,55 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0301982-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.06.2025 в частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання зі сплати податку за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік у розмірі 228490,20 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0273647-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025 в частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання зі сплати податку за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік у розмірі 41255,17 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0273645-2405-2030-UA63120270000028556 від 05.05.2025 в частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання зі сплати податку за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік у розмірі 63786,84 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 25.09.2026.