Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №440/4906/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 р. Справа № 440/4906/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2026, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/4906/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.02.2026 №П/С № 923060816465;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити оформлення та виплату ОСОБА_1 допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 .

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 р. задоволено адміністративний позов.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.02.2026 №П/С № 923060816465.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 .

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, буд.158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ідентифікаційний код 20490012) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що позивач 10.02.2026 відповідно до статті 53 Закону №1058 подав заяву № 737 щодо оформлення допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 разом з копіями наступних документів:

заява щодо виплати допомоги на поховання від 10.02.2026 № 737;

паспорт ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 , виданий Бердянським РВ УМВС України в Запорізькій області, 31.03.2004.;

свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09.02.2026 серія НОМЕР_3 , місце смерті – с. Андрівка, Бердянський район, Запорізька область;

витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 09.02.2026 року № 00056392180 /а.с. 30-33/.

За результатами розгляду такого звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення №923060816465 від 23.02.2026 про відмову у виплаті допомоги на поховання відповідно до статті 53 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 34/.

Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 23.02.2026 №П/С № 923060816465 про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_1 за померлу ОСОБА_2 є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ст. 11 Закону України «Про поховання та похоронну службу» від 10.07.2003 р. № 1102-IV, поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого. Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров`я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України. Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов`язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі.

Відповідно до ст. 13 Закон України «Про поховання та похоронну справу», виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-IV).

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 1058-IV, у солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера.

Відповідно до ст. 53 Закону № 1058-IV, у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (в подальшому - Порядок № 22-1).

Звернення за допомогою на поховання регламентовано нормами розділу V Порядку № 22-1.

Відповідно до п. 5.1 Порядку № 22-1, особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2008 р. № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.07.2008 р. за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

Згідно з п. 5.2 Порядку № 22-1, заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.

Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що інших підстав для невиплати допомоги на поховання Порядком №22-1 не передбачено.

Відповідно до п. 4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через Веб-портал або засобами Порталу Дія; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду з заявою про нарахування і виплату допомоги на поховання його померлої матері, долучивши копії наступних документів: паспорт ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 , виданий Бердянським РВ УМВС України в Запорізькій області, 31.03.2004; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , видане Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09.02.2026 серія НОМЕР_3 , місце смерті – с. Андрівка, Бердянський район, Запорізька область;витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 09.02.2026 року № 00056392180 /зв.а.с. 31-33/.

Тобто, разом з заявою про виплату допомоги на поховання позивач надав пенсійному органу документи, передбачені п.5.1 розділу V Порядку №22-1. Жодних зауважень щодо повноти поданих документів або їх змісту відповідачем не зазначено та суду не повідомлено.

Спірним рішенням позивачу відмовлено у призначенні допомоги на поховання, оскільки на момент смерті ОСОБА_2 не отримувала пенсію в органах Пенсійного фонду України.

Як зазначено відповідачем у спірному рішенні, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в ГУПФ України в Запорізькій області та отримувала пенсію за віком відповідно до положень Закону №1058-IV. Нарахування та виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.01.2026 відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 ЗУ №1058 у зв`язку з непроходженням відеоідентифікації згідно з ПКМУ №299.

Відповідно до п.4 Порядку №299 пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) та страхові виплати виплачуються через установи уповноважених банків відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596, або за бажанням одержувачів пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат (далі - одержувачі) з числа осіб, які виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, - акціонерним товариством «Укрпошта» відповідно до Порядку виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1279 «Деякі питання організації виплати пенсій та грошової допомоги».

Згідно п.6 Порядку №299 документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою, разом із письмовою заявою особи про продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, складеною в довільній формі, надсилається рекомендованим поштовим відправленням або поштовим відправленням з оголошеною цінністю територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем її перебування на обліку. Заява про продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат разом із сканованою копією документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою, яка відповідає оригіналу документа і придатна для сприйняття її змісту (повинна містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), може бути подана через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Відповідно до п.10 Порядку №299 особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або які виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться за умови неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат.

Відповідач стверджує, що за життя мати позивача для проходження фізичної ідентифікації та повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації до органів Пенсійного фонду України не зверталася, а тому виплата пенсії їй була призупинена.

Водночас колегія суддів зауважує, що факт призупинення виплати пенсії жодним чином не позбавляє громадянина України статусу пенсіонера. Навіть призупинення нарахування та виплати пенсії померлому пенсіонеру не позбавляло його статусу пенсіонера, що передбачав наявність у нього всіх гарантій, передбачених статтею 46 Конституції України та Законом № 1058.

Будь-яких застережень, обмежень, заборон про виплату допомоги особам, що здійснили поховання пенсіонера, якому по тим чи іншим підставам призупинено виплату пенсії, ані приписи Закону № 1058, ані Порядку № 22-1 не містять.

Колегія суддів звертає увагу, що правова природа допомоги на поховання є відмінною від пенсійної виплати, оскільки допомога на поховання, на відміну від пенсій, надається не пенсіонеру, а особі, яка здійснила поховання, і пов`язується лише з фактом смерті і поховання такого пенсіонера.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. в справі ''Рисовський проти України'' (Заява № 29979/04) зазначено, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ГУПФ України в Запорізькій області, відмовивши позивачу у виплаті допомоги на поховання його матері, діяв не на підставах визначених чинним законодавством, тому оскаржуване рішення не відповідає критерію правомірності, визначеного ч.2 ст.2 КАС України, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 по справі № 440/4906/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич