Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №440/951/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 р.Справа № 440/951/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління БЕБ у м. Києві на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, повний текст складено 15.04.26 року по справі № 440/951/26

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві (далі – відповідач) в якій просила:

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

стягнути з Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2024 року по 16.05.2024 року у розмірі 557 381,40 грн.

05.03.2026 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог та позивач просив стягнути з Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2024 року по 16.05.2024 року у розмірі 732 402, 60 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду 14 квітня 2026 року у справі №440/951/26 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2024 по день фактичної виплати, але не більше ніж за шість місяців, у розмірі 511 170,24 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 4089,36 грн.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 у справі №440/951/26 скасувати частково, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що Територіальним управлінням БЕБ у м. Києві 11 серпня 2025 року згідно з постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2025 року по справі №440/14175/24 було в добровільному порядку без відкриття виконавчого провадження відповідно до резулятивної частини рішення суду нараховано та виплачено грошове забезпечення ОСОБА_1 у повному обсязі в загальній сумі 153 454,05 грн.

Крім того, в межах виконання судового рішення у справі № 440/15187/24 відповідач зазначає, що 07.08.2025 року ще до завершення перегляду касаційної скарги Верховним судом, ОСОБА_1 подала до Полтавського окружного адміністративного суду заяву про видачу виконавчого документу, який виданий позивачу 21.08.2025 року. Одночасно 11.08.2025 року до Територіального управління БЕБ у м. Києві надійшло звернення позивача (вхідний № 9984/0/1-25) із зазначенням реквізитів особистого банківського рахунку.

Відповідач зазначає, що отримавши звернення від ОСОБА_1 , та реквізити особистого банківського рахунку, з метою негайного реагування, відповідачем вжито заходи щодо внесення змін до кошторису видатків на 2025 рік та отримання коштів від головного розпорядника бюджетних коштів БЕБ та 27.08.2025 року згідно виписки з рахунку необхідна сума кошті надійшла на рахунок Територіального управління БЕБ у м. Києві (копія виписки з рахунку та одразу забезпечено нарахування та виплату в той же день 27.08.2025 року одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в сумі 670 387,20 грн.

Крім того, відповідач зазначив, що моментом, коли ОСОБА_1 дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, його обсяг та характер, є 29 серпня 2025 року - день виплати Територіальним управлінням БЕБ у м. Києві грошових коштів у сумі 516 198,14 грн на виконання рішень Суду. Відповідно, перебіг тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України, розпочався 29 серпня 2025 року та сплив 29 листопада 2025 року. Разом з тим, з позовною заявою Позивач звернулася лише 29 січня 2026 року, тобто з пропуском установленого законом строку звернення до суду.

Також відповідачем заявлено вимоги стосовно необхідності застосування судом співмірності до суми відшкодування, з урахуванням обставин справи.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 по справі № 440/951/26 залишити без змін, а апеляційну ТУ БЕБ у м. Києві – без задоволення.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у період з 29.06.2024 по 15.11.2024 проходила службу у Територіальному управлінні Бюро економічної безпеки у місті Києві на посаді гласного штатного працівника та відповідно до витягу з наказу БЕБ від 29.06.2024 №278-к/ДСК-ДП, спеціальне звання - лейтенант Бюро економічної безпеки України.

Наказом ТУ БЕБ у м. Києві від 14.11.2024 №207-к/ДСК ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 15.11.2024.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 440/14175/24 позов ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн. Зобов`язано Територіальне управління Бюро економічної безпеки у місті Києві нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік від 09 листопада 2023 року №3460-IX у розмірі 3028 грн. Визнано протиправними дії Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві щодо формування та направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області грошового атестату для призначення пенсії ОСОБА_1 з розрахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн. Зобов`язати Територіальне управління Бюро економічної безпеки у місті Києві підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області грошовий атестат для призначення пенсії ОСОБА_1 з розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 , виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік від 09 листопада 2023 року №3460-IX у розмірі 3028 грн.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 440/14175/24 Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у місті Києві платіжною інструкцією від 11.08.2025 №479 переведено 13.08.2025 на користь позивача, з вирахуванням податків і зборів, - 118 742,19 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 по справі № 440/15187/25 ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про визнання бездіяльністю протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”. Зобов`язано Територіальне управління Бюро економічної безпеки у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”.

21.08.2025 Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №440/15187/24.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 по справі № 440/15187/25 Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у місті Києві платіжною інструкцією від 27.08.2025 №530 переведено 29.08.2025 на користь позивача, з вирахуванням податків і зборів, - 516198,14 грн.

Вказані обставини, на думку позивача, зумовили виникнення у відповідача зобов`язання виплатити додатково середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні прокурора за весь по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з чим позивач і звернулася до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та дійшов висновку, що у межах цієї справи належить ураховувати чинну редакцію статті 117 КЗпП України щодо періоду з 16.11.2024 по 28.08.2025, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, та загальний розмір обрахованої судом суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 511170,24 грн. грн.

Також судом зазначено, що загальна сума присуджена рішеннями судів, яка повинна була бути виплачена позивачу при звільненні становить 823841,25 грн., з огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що сума 511170,24 грн (в межах шести місяців) є співмірною невиплаченим на користь позивача сумам в день звільнення.

Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з урахуванням наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України "Про Бюро економічної безпеки України" не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Конституційним Судом України в рішення від 07 травня 2002 року ухваленого в справі № 8-рп/2002 за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зроблено висновок, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналіз вищенаведеної норми права дозволяє дійти висновку, що першим днем нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з позивачем є наступний за днем події фактичного припинення трудових відносин.

Судовим розглядом встановлено, що Наказом ТУ БЕБ у м. Києві від 14.11.2024 №207-к/ДСК ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 15.11.2024.

Разом з тим, у день звільнення відповідач не здійснив виплату належних позивачу сум грошового забезпечення, що зумовило неодноразове звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 440/14175/24 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Територіальне управління Бюро економічної безпеки у місті Києві нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік від 09 листопада 2023 року №3460-IX у розмірі 3028 грн. Визнано протиправними дії Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві щодо формування та направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області грошового атестату для призначення пенсії ОСОБА_1 з розрахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн; зобов`язано Територіальне управління Бюро економічної безпеки у місті Києві підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області грошовий атестат для призначення пенсії ОСОБА_1 з розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 , виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік від 09 листопада 2023 року №3460-IX у розмірі 3028 грн.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 440/14175/24 Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у місті Києві платіжною інструкцією від 11.08.2025 №479 переведено 13.08.2025 на користь позивача, з вирахуванням податків і зборів, - 118 742,19 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 по справі № 440/15187/25 ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Територіальне управління Бюро економічної безпеки у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 по справі № 440/15187/25 Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у місті Києві платіжною інструкцією від 27.08.2025 №530 переведено 29.08.2025 на користь позивача, з вирахуванням податків і зборів, - 516 198,14 грн.

Виплата позивачу грошових коштів 13.08.2025 на виконання судового рішення у справі № 440/14175/24 та виплата 29.08.2025 на виконання судового рішення у справі № 440/15187/25 стало підставою для звернення до суду з позовом до відповідача про нарахування та стягнення на його користь середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 15.11.2024 р. по 29.08.2025 р.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, важливими є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому, поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку.

Отже, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Відтак, строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 10 лютого 2022 року у справі №300/3142/20, від 07 вересня 2023 року у справі № 160/914/23, згідно з якою строки звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховується окремо.

Повертаючись до обставин справи, колегія суддів зазначає, що свої вимоги щодо нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач пов`язує з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 440/14175/24, здійсненого 13.08.2025 року, та на виконання судового рішення у справі № 440/15187/25, здійсненого 29.08.2025 року.

Однак, колегія суддів, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, зауважує, що кожен епізод виплати є окремим моментом фактичного розрахунку, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

А тому, звернувшись з позовом в частині нарахування середнього заробітку, у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення при звільненні на виконання судового рішення у справі № 440/14175/24, позивачка пропустила строк звернення до суду.

Так, за приписами частин 1 та 5 ст. 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як встановлено судовим розглядом, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 440/14175/24 Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у місті Києві здійснено виплату грошового забезпечення 13.08.2025, що підтверджується платіжною інструкцією від 11.08.2025 №479, з вирахуванням податків і зборів, - 118 742,19 грн.

Натомість, з позовом про виплату середнього заробітку щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивачка звернулася до суду 29.01.2026 року.

Отже, колегія суддів вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даними позовними вимогами.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, внаслідок чого дані позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення при звільненні, здійсненого на виконання судового рішення у справі №440/14175/24, слід залишити без розгляду.

Стосовно строків звернення до суду в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку, у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення при звільненні, здійсненого на виконання судового рішення у справі №440/15187/25, то колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що такі вимоги заявлені до суду з пропуском строку, разом з тим, зауважує на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем 29 серпня 2025 року здійснено перерахування суми одноразової грошової допомоги при звільненні на виконання судового рішення по справі № 440/15187/24.

01 вересня 2025 року позивач звернулась до суду з заявою в порядку статті 383 КАС України в рамках виконання судового рішення по справі № 440/15187/24, оскільки вважала, що відповідач перерахував суму одноразової грошової допомоги при звільненні не у повному обсязі.

Тобто, позивач одразу, після отримання перерахованої суми одноразової грошової допомоги, вважаючи виплату такою, що здійснена в неналежному розмірі, звернулася з заявою в порядку ст. 383 КАС України, з метою виконання рішення суду у повному обсязі.

Окремою ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 по справі № 440/15187/24 заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі 440/15187/24 в частині здійснення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби обчисленого відповідно до грошового забезпечення, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні.

Надіслано окрему ухвалу Територіальному управлінню Бюро економічної безпеки у м. Києві для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у м. Києві.

Встановлено строк для надання відповіді на окрему ухвалу упродовж тридцяти днів з дня отримання її копії.

Приймаючи окрему ухвалу, суд виходив з того, що у Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві залишається обов`язок виконання судового рішення з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у повному обсязі, оскільки розрахунок грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги відповідачем проведено невірно, а саме з урахуванням прожиткового мінімуму у неналежному розмірі.

29.01.2026 року, після спливу 30-ти днів з моменту встановленого судом строку для усунення ТУ БЕБ у м. Києві порушення закону щодо неповного виконання судового рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В той же час, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025, ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 по справі №440/15187/24 - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання дій протиправними - відмовлено.

При цьому, скасовуючи окрему ухвалу, Другий апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що питання правильності обчислення грошового забезпечення при нарахуванні одноразової грошової допомоги не вирішувалось судом першої інстанції, а тому у сторін виник новий спір.

У зв`язку з наведеним, судом апеляційної інстанції не перевірялась правильність проведення відповідачем розрахунку грошового забезпечення при нарахуванні одноразової грошової допомоги.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач звернувся з вказаним позовом до суду до скасування окремої ухвали від 25.12.2025, а тому у позивача на час звернення до суду з позовом у справі, що переглядається, були наявні обґрунтовані очікування, що рішення суду щодо виплати певного виду грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги при звільненні), відповідачем не виконано та остаточний розрахунок не проведений.

Отже, строк звернення до суду з позовом позивачем пропущено з поважних причин.

Скасування окремої ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026 року, не впливає на обставини перебігу строку звернення позивача з даним позовом, оскільки позивач мав законні сподівання на виконання відповідачем встановленого судом обов`язку з виплати одноразової грошової допомоги у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку, у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення при звільненні, виплаченого 29.08.2025 на виконання судового рішення у справі № 440/15187/25, позивачка звернулась з пропуском встановленого законом строку звернення до суду, однак, такі строки пропущені з поважних причин, оскільки позивачкою вживались послідовні заходи для відновлення її порушених прав на підставі судових рішень та позивачка у найкоротший термін, без зайвих зволікань, звернулась з заявою про визнання протиправними дії Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за рішенням суду у неналежному розмірі, її заява була судом першої інстанції задоволена у зв`язку з чим, у позивача були наявні підстави вважати, що виплата одноразової грошової допомоги їй проведена не у повному обсязі.

Виходячи з наведеного, перегляд справи здійснюється в межах позовних вимог про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні щодо суми одноразової грошової допомоги при звільненні, виплаченої 29.08.2025 року, на виконання судового рішення у справі № 440/15187/24.

За таких підстав, у зв`язку з невиплатою належних позивачу сум при звільненні, у відповідача виник обов`язок з нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у місті Києві не виконано, що є підставою для визнання такої бездіяльності відповідача протиправною.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що заходи щодо нарахування і виплати на виконання рішення у справі № 440/15187/25 були здійснені одразу після звернення позивача із зазначенням реквізитів особистого банківського рахунку, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки це не звільняє відповідача від відповідальності, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, повідомити працівника про нараховані суми виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем виконано судове рушення без зайвих зволікань колегія суддів відхиляє, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої бездіяльністю роботодавця.

Таким чином, остаточний розрахунок при звільненні проведений з позивачем з порушенням строків встановлених ст. 116 КЗпП України.

Стосовно доводів апеляційної скарги про застосування положень ст. 234 КЗпП України, то колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 сформувала висновки, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.

Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні, то строки мають обчислюватися з моменту проведення остаточного розрахунку при звільненні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні.

За обставин цієї справи фактичний розрахунок з позивачем належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 29.08.2025, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 16.11.2024 (з дня, наступного за датою звільнення) по 28.08.2025 включно.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 8 Порядку №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як зазначалось вище, днем звільнення позивача є 15.11.2024, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є жовтень 2024 (31 календарних днів) та вересень 2024 року (30 календарних днів).

Згідно до наданого Територіальним управлінням БЕБ у м. Києві, на вимогу суду апеляційної інстанції, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача від 01.09.2026 року № 27 (т.2 а.с.46), грошове забезпечення за останні два календарні місяці роботи складає:

вересень 2024 року – 78 648,50 грн., за жовтень 2024 року – 78 648,50 грн.;

Середньоденне грошове забезпечення становить 2 578, 64 грн. (( 78 648,50 + 78 648,50) : 61 календарний день).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 16.11.2024 по 28.08.2025 (в межах шести місяців) становить 466 733, 84 грн. (181 дні х 2 578, 64 (середньоденне грошове забезпечення)).

Водночас, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Разом з тим, зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Закону України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру.

Водночас, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, до обставин цієї справи, колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

З наданих до суду апеляційної інстанції пояснень, відповідач зазначає, що нараховане грошове забезпечення позивача у місяці, коли її було звільнено, тобто у листопаді 2024 року склало 11 852, 15 грн., при цьому, нарахована сума на виконання судового рішення по справі по справі № 440/15187/25 склала 670 387, 20 грн.

Таким чином, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 682 239, 35 гривень (100%), з яких невиплачена сума грошового забезпечення 670 387, 20 грн. (98,26 %).

Обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення, становить 466 733, 84 гривень.

Колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає, що належним до виплати на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні буде складати 458 612, 67 грн. (98,26 % від 466 733, 84 гривень).

Враховуючи зазначене колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 16.11.2024 по 28.08.2025 (в межах 6 місяців) буде сума 458 612, 67 грн.

За таких підстав, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні щодо грошового забезпечення в сумі 670 387, 20 грн., виплаченого 29.08.2025 року та належним способом захисту прав позивача є стягнення з Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні щодо грошового забезпечення в сумі 670 387, 20 грн., виплаченого 29.08.2025 року, за період з 16.11.2024 року по 16.05.2025 року у розмірі 458 612 (чотириста п`ятдесят вісім тисяч шістсот дванадцять) грн. 67 коп.

Позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні щодо грошового забезпечення в сумі 153 454, 05 грн., виплаченого 13.08.2025 року та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні щодо грошового забезпечення в сумі 153 454, 05 грн., виплаченого 13.08.2025 року, колегія суддів вважає такими, що подані з пропуском строку та дані позовні вимоги слід залишити без розгляду.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Приписи п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, зміст яких зазначено вище.

Частиною 3 ст. 123 КАС України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції частково порушено норми матеріального та процесуального права неповно з`ясовано судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління БЕБ у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 по справі № 440/951/26 скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні щодо грошового забезпечення в сумі 153 454, 05 грн., виплаченого 13.08.2025 року та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні щодо грошового забезпечення в сумі 153 454, 05 грн., виплаченого 13.08.2025 року - залишити без розгляду.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні щодо грошового забезпечення в сумі 670 387, 20 грн., виплаченого 29.08.2025 року та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні щодо грошового забезпечення в сумі 670 387, 20 грн., виплаченого 29.08.2025 року - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення щодо грошового забезпечення в сумі 670 387, 20 грн., виплаченого 29.08.2025 року.

Стягнути з Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні щодо грошового забезпечення в сумі 670 387, 20 грн., виплаченого 29.08.2025 року, за період з 16.11.2024 року по 16.05.2025 року у розмірі 458 612 (чотириста п`ятдесят вісім тисяч шістсот дванадцять) грн. 67 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій

Повний текст постанови складено 25.09.2026 року