Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №480/8284/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 р.Справа № 480/8284/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

представника позивача Сусіденко Я.С.

представника відповідача Чхун С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 (суддя: М.М. Шаповал, м. Суми) по справі № 480/8284/25

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області

про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області в особі Шосткинського відділу (далі по тексту – відповідач, УДМС України в Сумській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 21.11.2024 про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 10 липня 2019 року про набуття громадянства України за територіальним походженням;

- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Сумській області щодо неприйняття декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (код ЄДРПОУ 37846270) прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначив, що згідно з рішенням УДМС у Сумській області від 10.07.2019 ОСОБА_1 набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" та 01.11.2019 документований тимчасовим посвідченням громадянина України серії НОМЕР_1 терміном дії до 10.07.2021.

Відповідно до зобов`язання припинити іноземне громадянство від 17.05.2019 ОСОБА_1 зобов`язувався протягом 2 років з моменту набуття ним громадянства України припинити громадянство (підданство) російської федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) російської федерації. Крім того, у вказаному зобов`язанні зазначено, що в разі неотримання з незалежних від позивача причин документа про припинення громадянства (підданства) російської федерації ОСОБА_1 зобов`язується подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) цієї держави і повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу цієї держави.

02.12.2021 ОСОБА_1 знято з реєстрації на території російської федерації.

03.02.2022, перебуваючи в генеральному консульстві російської федерації в місті Харкові, ОСОБА_1 оформив та подав до вказаного консульства заяву про вихід із громадянства російської федерації.

З огляду на вищевикладене, 03.02.2022 позивачем фактично виконане зобов`язання щодо припинення іноземного громадянства від 17.05.2019.

Разом з тим, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, 24.02.2022 офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, і, відповідно, посольства та консульства російської федерації в Україні припинили свою діяльність.

Отже, ОСОБА_1 з незалежних від нього причин не було отримано документ про вихід із громадянства російської федерації.

Протягом 2022 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до УДМС України в Сумській області з питань завершення процедури отримання громадянства України та подання декларації про відмову від громадянства російської федерації.

УДМС України в Сумській області листом від 09.12.2022 за вих. №5901.3.1-6612/59.1 надано відповідь, в якій зазначено, що на час воєнного стану в Україні зупинені строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та строки видачі документів дозвільного характеру дозвільними органами. Відповідно, тимчасове посвідчення громадянина України буде дійсним до закінчення строку воєнного стану, введеного на території України. Крім того, у вказаному листі проінформовано позивача про те, що станом на 08.12.2022 рішення про оформлення набуття ним громадянства України за територіальним походженням не скасовано та є чинним.

Враховуючи викладене, вважає, що саме відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка виразилась у неприйнятті від ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства.

Зазначив, що у 2025 році позивач отримав повідомлення Сумського відділу № 2 Управління Державної міграційної служби України в Сумській області за вих. № 5930-2769/5930-25 від 07.05.2025 про те, що 21.11.2024 рішенням УДМС в Сумській області оформлено припинення громадянства України відповідно до ст. 21 Закону України "Про громадянство України" щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та оформлено довідку про припинення громадянства України.

З викладених підстав, позивач вважає рішення УДМС України в Сумській області від 21.11.2024 про скасування рішення про набуття ним громадянства України за територіальним походженням від 10.07.2019 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 у справі № 480/8284/25 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області в особі Шосткинського відділу про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 по справі № 480/8284/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ..

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки обставин справи та не врахував, що позивач вчиняв дії щодо припинення громадянства російської федерації, а також об`єктивну неможливість отримання документа про припинення громадянства у зв`язку з припиненням діяльності дипломатичних установ російської федерації на території України після 24.02.2022.

Також, вказує, що судом не враховано, що відповідач листом від 09.12.2022 фактично підтвердив чинність рішення про набуття позивачем громадянства України та повідомив про зупинення строків надання адміністративних послуг на період дії воєнного стану. Попри це, надалі відповідач без належного врахування зазначених обставин скасував рішення про набуття громадянства України, чим порушив принцип належного урядування та правової передбачуваності. З огляду на похилий вік позивача, а також смерть його дружини та фактичне перебування у стані соціальної вразливості, втручання держави у його правовий статус мало для нього надмірно тяжкі та непропорційні наслідки. Крім того, оскаржуване рішення та дії відповідача призвели до порушення прав позивача, гарантованих ст.ст. 8 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідач, у надісланому на апеляційну скаргу відзиві, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 у справі №480/8284/25 залишити без змін.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судовим розглядом встановлено, що 17.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до Сумського МВ УДМС у Сумській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" та взяв на себе зобов`язання щодо виходу з громадянства російської федерації.

Рішенням УДМС у Сумській області від 10.07.2019 позивач набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" та 01.11.2019 документовано тимчасовим посвідченням громадянина України серії НОМЕР_1 , терміном дії до 10.07.2021.

06.12.2022 ОСОБА_1 до УДМС у Сумській області подано заяву, в якій останній просив видати йому інформаційний лист щодо набуття громадянства України та дійсності прийнятого УДМС у Сумській області рішення.

Листом від 09.12.2022 за вих. №5901.3.1-6612/59.1 відповідачем позивачу надано відповідь про те, що відповідно до статті 64 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", постанови КМУ від 28.02.2022 року № 165 "Деякі питання реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб", на час воєнного стану в Україні зупинені строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та строки видачі документів дозвільного характеру дозвільними органами. Відповідно, тимчасове посвідчення громадянина України буде дійсним до закінчення строку воєнного стану, введеного на території України. Крім того, у вказаному листі проінформовано ОСОБА_1 про те, що станом на 08.12.2022 року рішення про оформлення набуття ним громадянства України за територіальним походженням не скасовано та є чинним.

21.11.2024 рішенням УДМС в Сумській області оформлено припинення громадянства України відповідно до ст. 21 Закону України "Про громадянство України" щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та оформлено довідку про припинення громадянства України.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів існування законних підстав, передбачених статтею 21 Закону № 2235-ІІІ, для скасування рішення про оформлення позивачу громадянства України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Конституції України установлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

За умовами пункту 2 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон № 2235-III.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2235-III, громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; реєстрація громадянства України внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи; зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України; декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (абзац 16).

Статтею 6 Закону № 2235-III встановлено підстави набуття громадянства України, зокрема, внаслідок прийняття до громадянства.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України, що засвідчується особою у поданій в установленому порядку заяві про прийняття до громадянства України;

1-1) знання основ Конституції України, історії України.

Складання іспитів з основ Конституції України, історії України здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) подання: особою без громадянства - декларації про відсутність іноземного громадянства;

іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.

Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Відповідно до абзацу 13 статті 1 Закону № 2235-ІІІ, незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.

Перелік документів, які подаються для встановлення, порядок оформлення та перевірка належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедура подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) (далі по тексту - Порядок № 215).

Відповідно до пунктів 117, 119 Порядку № 215, у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Порядок розгляду питань громадянства російської федерації регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства російської федерації, затвердженим 14 листопада 2002 року за № 1325 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Цим Положенням, прийнятим відповідно до Закону, встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства російської федерації, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства російської федерації.

Положення визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід з (припинення) громадянства рф.

Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації або за її межами, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення цієї особи. У випадках, передбачених статтею 20 Федерального закону, вихід із громадянства російської федерації не допускається.

Колегія суддів констатує, що межі дії зазначених вище приписів у спірних правовідносинах необхідно оцінювати виходячи з активних дій іноземця, які ним вчинялися з дати набуття ним громадянства України, щодо отримання документа про припинення іноземного громадянства.

Так, запроваджуючи інститут подання декларації про відмову від іноземного громадянства, законодавець в імперативному порядку, насамперед, зобов`язав іноземця, який звернувся з відповідною заявою до органу ДМС протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подати документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

Такі дії передбачають активну поведінку іноземця, спрямовану на безпосереднє самостійне вирішення питання щодо отримання ним документу про припинення громадянства (підданства) іншої держави.

Колегією суддів встановлено, що рішенням УДМС у Сумській області від 10.07.2019 позивача прийнято до громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" та 01.11.2019 документовано тимчасовим посвідченням громадянина України серії НОМЕР_1 , терміном дії до 10.07.2021.

Водночас, з 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час, крім того дипломатичні відносини з російською федерацією розірвано.

Це означає, що посольства та консульства рф в Україні припинили свою діяльність.

Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), адже як в законодавстві України, так і в законодавстві рф відсутнє правове регулювання процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між відповідними державами.

Листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022 за №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 за № 376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і рф, здійсненим у м. Мінську 14.02.1992, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022.

Отже, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, розірвано дипломатичні відносини між двома державами. Консульські установи країни агресора, які розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують. Відтак, позивач позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни.

Колегія суддів звертає увагу, що 02.12.2021 ОСОБА_1 знято з реєстрації на території російської федерації.

03.02.2022, перебуваючи в генеральному консульстві російської федерації в місті Харкові, ОСОБА_1 оформив та подав до вказаного консульства заяву про вихід із громадянства російської федерації. (а.с. 20-22)

Доказів протилежного відповідачем не надано.

Таким чином, позивач вчинив можливі дії для припинення громадянства російської федерації, у тому числі звернувся до уповноваженого органу російської федерації із документами для припинення російського громадянства, проте у встановлений строк не отримав документ про припинення громадянства російської федерації, що згідно з приписами Закону України «Про громадянство України» і є незалежною причиною неможливості отримати документ про припинення іноземного громадянства та підставою для подачі декларації про відмову від іноземного громадянства.

Окрім того, колегія суддів уважає за необхідне зауважити на те, що Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2025 року у справі №420/11071/23 констатував, що з 24.02.2022 органи ДМС можуть прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства від колишніх громадян російської федерації, які набули громадянство України на загальних підставах до 24.02.2022 за двох умов: - якщо такі особи як до, так і після 24.02.2022 вже безпосередньо зверталися до уповноваженого органу російської федерації з відповідною заявою, у якій виявили бажання припинити попереднє громадянство, проте не отримали інформації щодо вирішення їхньої заяви протягом строків її розгляду, що підтверджується доказами; - якщо такі особи як до, так і після 24.02.2022 вже безпосередньо зверталися до уповноваженого органу російської федерації з відповідною заявою, отримали негативну відповідь та надали докази, що підтверджують ці обставини. В інших випадках відсутні правові підстави для прийняття такої декларації у межах процедури, визначеної Законом № 2235-III, установленої для оформлення громадянства.

Цей висновок узгоджується також із позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 19.12.2024 у справі № 280/1155/23.

У справі "Рисовський проти України" (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). У справі "Рисовський проти України" також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії".

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Колегія суддів вказує, що позивач вчинив необхідні дії для припинення громадянства російської федерації, однак такі дії не призводять до певних правових результатів з незалежних від позивача причин.

У такому разі Закон № 2235-III передбачає можливість подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Разом з тим, хоча у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України консульські установи держави-агресора в Україні не працюють, з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої держави з незалежних від неї причин, що, в свою чергу, призводить до фактичного порушення прав такої особи.

Бездіяльність відповідача щодо неприйняття декларації унеможливлює закінчення процедури прийняття до громадянства України та отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України, а також є такою, що порушує права позивача на постійне проживання в Україні та породжує негативні наслідки, а тому є протиправною.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи колегія суддів констатувала поважність причин неотримання позивачем документа про припинення іноземного громадянства (підданства) та протиправність бездіяльності міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом поновлення порушеного права ОСОБА_1 є зобов`язання відповідача прийняти відповідну декларацію.

Стосовно посилання відповідача на Закон України від 20.08.2024 № 3897- ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканості України», колегія суддів вказує, що положення Закону № 3897-ІХ не обмежують позивача, який в установленому порядку відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» набув громадянство України 10.07.2019 і подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, в праві виконати вимоги ч.5 ст.8 Закону №2235-III і подати декларацію про відмову від іноземного громадянства до настання встановленого строку - протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

Колегія суддів звертає увагу, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.

Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

До того ж, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З огляду на наведене, оскільки колегією суддів констатовано поважність причин неотримання позивачем документа про припинення іноземного громадянства (підданства) та протиправність бездіяльності міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та уникнення необхідного повторного звернення до суду слід зобов`язати Головного управління Державної міграційної служби України у Сумській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. У зв`язку з наведеним, також слід визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 21.11.2024 про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 10 липня 2019 року про набуття громадянства України за територіальним походженням.

Відтак, адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що, вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції не надав правової оцінки підставам прийняття оскаржуваного у цій справі рішення відповідача, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та допустився порушення норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 по справі № 480/8284/25 скасувати.

Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 21.11.2024 про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 10 липня 2019 року про набуття ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Сумській області щодо неприйняття у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Сумській області прийняти декларацію у ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко