Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №620/5599/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/5599/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 в періоди з 01 червня 2022 року по 10 жовтня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_2 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 червня 2022 року по 10 жовтня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2022 року по 10 жовтня 2023 року враховуючи базовий місяць січень 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач у спірний період нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення з розрахунку 1762 грн, а повинен був здійснювати таке нарахування та виплату з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік. Також вважає, що за період служби відповідач неправильно нарахував індексацію грошового забезпечення.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що відповідач діяв у встановлений спосіб та у визначених (чинною редакцією постанови КМУ №704) межах, тому протиправна поведінка з боку відповідача відсутня. Також вказує на пропуск позовачем строку звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Житняк Л.О. від 20.06.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

На підставі розпорядження керівника апарату Чернігівського окружного адміністративного суду «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи» дану справу, у зв`язку припиненням повноважень судді Житняк Л.О., призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Зазначену справу, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передано на розгляд судді Лукашової О.Б.

Ухвалою судді Лукашової О.Б. від 25.09.2026 прийнято справу до провадження та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.

З деталізованого розрахунку грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 - ОСОБА_2 , вбачається, що позивач зарахований до списків військової частини - 01.06.2022, виключений зі списків військової частини – 10.10.2023. За вказаний період позивачу нараховувалась, зокрема, такі види грошового забезпечення:

індексація грошового забезпечення, у таких розмірах: червень 2022 р. – 1017,2 грн, липень 2022 р. – 1066,0 грн, серпень 2022 р. – 1281,8 грн, вересень 2022 р. – 1281,8 грн, жовтень 2022 р. – 1281,8 грн, листопад 2022 р. – 1424,8 грн, грудень 2022 р. – 1470,8 грн, за період з 01.01.2023 по 10.10.2023 – 0,0 грн;

грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік – 14991,6 грн, за 2023 рік – 22 972,2 грн;

матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік – 15 299,4 грн, за 2023 рік – 0,0 грн.

Вважаючи, що відповідачем не вірно здійснено розрахунок грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2022 по 10.10.2023, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Щодо строку звернення до суду, то суд зазначає таке.

Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Так, положеннями частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352, який набрав чинності з 19.07.2022, ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.

Проте, 11.12.2025 Конституційним Судом України прийнято рішення №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат), відповідно до якого визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

- тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

- тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01.05.2026 у справі №420/16340/25, від 07.04.2026 у справі №240/16469/24, від 31.03.2026 у справі №400/953/25, від 24.02.2026 у справі №120/2933/25, від 21.01.2026 у справі №160/6927/25 та інших.

Судова палата Верховного Суду у постанові від 21.03.2025 №460/21394/23 вказала, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

У цій справі не надано жодного доказу, що позовач був повідомлений про обсяг та характер виплачених йому сум до надання відповідді на адвокатський запит листом від 07.05.2025 №1645/1/5508.

Щодо суті позовних вимог в частині розрахунку грошового забезпечення, то суд звертає увагу на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”(далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).

21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103).

Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Враховуючи викладене, з 29.01.2020 чинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

Надалі, 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Тобто, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 в справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Проте, Постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 було скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог фізичної особи до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову фізична особа, про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відмовлено.

При цьому Верховний Суд у названій постанові зазначив, що:

«У жодних з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що, відповідно, не дозволяє суду констатувати, що вносячи зміни до Постанови № 704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноважень, установлених статтею 20 Закону № 794-VII.

Окрім цього, за сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15 вересня 2021 року у справі № 640/33771/20 та від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19, передбачено, що питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень КМУ.

Тобто, саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Законом № 2011-ХІІ.

При цьому, під «умовами» слід розуміти встановлення КМУ необхідних обставин, які роблять можливим здійснення нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям та іншим, прирівняним до них осіб.

Під «порядком» розуміється, що Уряд має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методу здійснення нарахування грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Під «складовими грошового забезпечення» слід розуміти посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, щомісячні (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. При цьому, базовий критерій для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця є визначальною величиною, оскільки саме від цього показника (шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти) обчислюються основні види виплат при розрахунку грошового забезпечення.

Отже, колегія суддів констатує, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців,) встановлюються та регулюються актами КМУ, а саме Постановою № 704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.

Як наслідок, Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки таке не передбачено та не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили (Закону № 1774-VІІІ)».

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що Верховний Суд відмовив у позові про скасування пункту 2 Постанови № 481, оскільки дійшов висновку про законність дій Уряду та наявність у Кабінету Міністрів України повноважень самостійно визначати порядок і базову величину для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців у фіксованому розмірі (1762 грн).

Таким чином, Постанова № 481 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, а тому з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відповідно до пункту 1-2, 6 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно з пунктами 1, 7, 9 розділу ХХІV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Суд звертає увагу на те, що розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань знаходиться в залежності від розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, які обраховувались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до набрання чиності постановою №481, тобто до 19.05.2023.

З 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців та залежні від їх розмірі інші види грошового забезпечення обраховуються шляхом множення фіксованої величини 1762 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними в постановах від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 25 вересня 2025 року у справі № 140/11638/24, від 21 січня 2026 року у справі № 280/12030/24, відповідно до яких із дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) та протягом її чинності у відповідних суб`єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704.

Отже з 20.05.2023 у відповідача були відсутні підстави для застосування при обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для прпацездатних осіб на 1 січня відповідного року, а тому позов в частині вимог з 20.05.2023 по 10.10.2023 задоволеню не підлягає.

Щодо вимог в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2022 року по 10 жовтня 2023 року враховуючи базовий місяць січень 2018 року суд вказує на таке.

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”(далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силу статті 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі - Закон № 1282-ХІІ), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частинами першою та п`ятою статті 2 Закону № № 1282-ХІІ встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу частини першої статті 4 Закону № № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Приписами частини другої статті 5 Закону № № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно з частиною 6 статті 5 Закону № № 1282-ХІІ проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078(далі- Порядок № 1078).

Згідно пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, зокрема, посадового окладу.

На відміну від правил визначення “базового місяця” (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), “місяцем підвищення доходу” є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.

Термін “підвищення тарифних ставок (окладів)” для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто, за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.

Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100 %, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою № 1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Тож з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.

Згідно з Постановою № 704, яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.

Щодо нарахування позивачу “поточної” індексації грошового забезпечення за спірний період, суд зазначає таке.

У межах спірних правовідносин березень 2018 рік є місяцем, в якому відбулось підвищення посадового окладу військовослужбовців та, відповідно, і інших складових грошового забезпечення, тобто є місяцем, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяць підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.

Згідно з інформацією Держстату України, розміщеною на їх офіційному вебсайті, про індекс споживчих цін:

- індекс споживчих цін у березні 2018 склав 101,1;

- індекс споживчих цін у квітні 2018 склав 100,8;

- індекс споживчих цін у травні 2018 склав 100,0;

- індекс споживчих цін у червні 2018 склав 100,0;

- індекс споживчих цін у липні 2018 склав 99,3;

- індекс споживчих цін у серпні 2018 склав 100,0;

- індекс споживчих цін у вересні 2018 склав 101,9;

- індекс споживчих цін у жовтні 2018 склав 101,7.

Відповідно до положень Порядку № 1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Оскільки березень 2018 є місяцем підвищення посадового окладу позивача (значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків та індексація грошового забезпечення відповідно не нараховується), індекс споживчих цін у листопаді 2018 склав 103,7 (1,008*1,00*1,00*0,993*1,00*1,019*1,017*100).

Отже, індекс споживчих цін не перевищував 103 % до листопада 2018.

У листопаді 2018 індекс споживчих цін за вказаний місяць складав 103,7 %.

З урахуванням положень Порядку № 1078, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 складає 103,7 %, то у наступному місяці (грудні 2018) і підлягає індексація грошового забезпечення військовослужбовців.

У грудні 2018 лютому 2019 прожитковий мінімум складав 1921,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у грудні 2018 лютому 2019 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 71,08 грн щомісячно (1921,00 грн (прожитковий мінімум) х 3,7 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У березні - червні 2019 прожитковий мінімум складав 1921,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у березні - червні 2019 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 134,47 грн щомісячно (1921,00 грн (прожитковий мінімум) х 7 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У липні - листопаді 2019 прожитковий мінімум складав 2007,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у липні - листопаді 2019 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 206,72 грн щомісячно (2007,00 грн (прожитковий мінімум) х 10,3 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У грудні 2019 червні 2020 прожитковий мінімум складав 2102,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у грудні 2019 червні 2020 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 216,51 грн щомісячно (2102,00 грн (прожитковий мінімум) х 10,3 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У липні - листопаді 2020 прожитковий мінімум складав 2197,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у липні - листопаді 2020 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 226,29 грн щомісячно (2197,00 грн (прожитковий мінімум) х 10,3 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У грудні 2020 прожитковий мінімум складав 2270,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у грудні 2020 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 233,81 грн (2270,00 грн (прожитковий мінімум) х 10,3 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У січні-березні 2021 прожитковий мінімум складав 2270,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у січні - березні 2021 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 331,42 грн (2270,00 грн (прожитковий мінімум) х 14,6 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У квітні-червні 2021 прожитковий мінімум складав 2270,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у квітні-червні 2021 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 415,41 грн (2270,00 грн (прожитковий мінімум) х 18,3 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У липні-листопаді 2021 прожитковий мінімум складав 2379,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у липні-листопаді 2021 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 540,03 грн (2379,00 грн (прожитковий мінімум) х 22,7 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У грудні 2021 січні 2022 прожитковий мінімум складав 2481,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у грудні 2021 січні 2022 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 563,19 грн (2481,00 грн (прожитковий мінімум) х 22,7 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У лютому-квітні 2022 прожитковий мінімум складав 2481,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у лютому-квітні 2022 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 672,35 грн (2481,00 грн (прожитковий мінімум) х 27,1 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У травні 2022 прожитковий мінімум складав 2481,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у травні 2022 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 913,01 грн (2481,00 грн (прожитковий мінімум) х 36,8 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У червні 2022 прожитковий мінімум складав 2481,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у червні 2022 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 1017,21 грн (2481,00 грн (прожитковий мінімум) х 41 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У липні 2022 прожитковий мінімум складав 2600,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у липні 2022 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 1066,00 грн (2600,00 грн (прожитковий мінімум) х 41 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У серпні жовтень 2022 прожитковий мінімум складав 2600,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у серпні жовтень 2022 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 1281,80 грн (2481,00 грн (прожитковий мінімум) х 49,3 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У листопаді 2022 прожитковий мінімум складав 2600,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у листопаді 2022 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 1424,80 грн (2600,00 грн (прожитковий мінімум) х 54.8 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

У грудні 2022 прожитковий мінімум складав 2684,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у грудні 2022 при застосуванні місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018, складає 1470,83 грн (2600,00 грн (прожитковий мінімум) х 54.8 (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).

В матеріалах справи наявний деталізований розрахунок грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 позивача за 2022 рік, відповідно до якого "поточна" індексація грошового забезпечення нараховувалася позивачу у наведених вище розмірах, тобто із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу). За наведених обставин, підстави для задоволення позову в цій частині позовних вимог відсутні.

Також відсутні підстави для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 10.10.2023, оскільки відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Суд зауважує, що вказане вище положення Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є чинним та неконституційним не визнавалось. Таким чином, оскільки дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» була зупинена на 2023 рік, то підстави для проведення нарахування суми індексації грошового забезпечення, механізм розрахунку якої визначено Порядком № 1078, у 2023 році були відсутні, що узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 18.12.2025 у справі №380/5270/24.

Щодо вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пункти 4, 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З урахуванням наведеного правового регулювання нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22.

За наведених обставин, позов підлягає задоволенню частково шляхом: визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення позивачу грошового забезпечення з 01.06.2022 по 19.05.2023 без урахування розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.06.2022 по 19.05.2023, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих у вказаний період, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду договір про надання правової допомоги від 26.03.2025 з фіксованим розміром гонорару адвоката. Відповідно до наданих доказів сума гонорару адвоката становить 10 000,00 грн.

Аналізуючи матеріали справи, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами, віднесений Кодексом адміністративного судочинства України до справ незначної складності.

Крім того, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову, а відтак, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 3 000,00 грн, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме у зазначеному розмірі.

Враховуючи предмет даного позову, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.06.2022 по 19.05.2023 без урахування розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.06.2022 по 19.05.2023, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих у вказаний період, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

У задоволені позову в іншій частині відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , с. Салтикова Дівиця, Чернігівський р-н, Чернігівська обл.,16322, РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складено 25 вересня 2026 року.

Суддя Олена ЛУКАШОВА