Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №580/3539/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року справа № 580/3539/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України від 29.03.2026 року про відмову у перетинанні державного кордону України громадянином України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників в судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в оскаржуваному рішенні не вказані чіткі причини (підстави) відмови в перетині державного кордону України громадянину України, зокрема, які документи потрібно надати громадянину. В оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону, відповідач лише послався на Правила перетинання державного кордону громадянами України, проте не зазначив конкретну норму (пункт, статтю) законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.

На думку позивача, наведена в оскаржуваному рішенні причина відмови у перетинанні державного кордону України «що громадянин здійснює супровід матері з інвалідністю, проте попередньо супроводжуюча особа, яка здійснювала супровід не повернулася» є формальною та необґрунтованою, оскільки позивач повідомив мету поїздки прикордонному пункту.

У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначив, що в порушення абзацу 13 пункту 2-1 Правил перетинання ДКУ чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у період дії воєнного стану не повернувся до України, а тому після встановлення вказаного факту і відмови 29.03.2026 ОСОБА_2 від перетину державного кордону, у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без особи, яку він супроводжував, зникла підстава для перетину державного кордону самостійно без інших підтверджуючих документів.

Відповідач звернув увагу, що рішення про відмову особі в перетині державного кордону України не тягне за собою юридичної заборони в перетині державного кордону в наступний раз (навіть одразу після повторного повернення в пункт пропуску), тобто має одноразове застосування та приймається на основі вивчення посадовою особою законодавчих підстав та поданих документів для перетину державного кордону саме в момент спроби його здійснення.

На підставі наведеного відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Окрім відзиву на позовну заяву представник відповідача подав до суду заяву від 01.07.2026, в якій просить розглянути питання територіальної юрисдикції (підсудності) даної справи, згідно з частиною 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» та ст. 29 КАС України.

Розглянувши вказану заяву, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Отже, позивач має право вибору підсудності справи у разі оскарження індивідуального акта, яким є рішення відповідача у спорі, що розглядається. Відповідно, справа територіально підсудна Черкаському окружному адміністративному суду.

Що посилання відповідача на вимоги ч. 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 27 КАС України підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається цим Кодексом. Отже, виключно КАС України визначає підсудність окремих категорій адміністративних справ, тому норми Закону України «Про прикордонний контроль» не можуть визначати правила підсудності спору.

За наведених обставин, подана заява щодо територіальної юрисдикції (підсудності) даної справи задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір по суті, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд виходить з такого.

29.03.2026 в потязі № 351 сполученням «Київ-Кишинів» слідувала громадянка України ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є особою з інвалідністю 2 групи довічно, у супроводі свого сина громадянина України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З метою перетину державного кордону ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 надав наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , свідоцтво про народження НОМЕР_3 , свідоцтво про зміну імені НОМЕР_4 (в якому змінено прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_1 ), а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон своєї матері ОСОБА_4 серії НОМЕР_5 , пенсійне посвідчення серії НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_2 , витяги з реєстру територіальної громади м. Сміла про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 .

29.03.2026 уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону – інспектором прикордонної служби 1 категорії впс « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_6 ) (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 майстерсержантом ОСОБА_7 , прийнято рішення №МП - 0473 від 29.03.2026 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення мотивоване тим, що позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України за відсутності підстав на перетинання державного кордону згідно п. 2.1 Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою КМУ №57 від 27.01.1992, так як громадянин здійснює супровід матері з інвалідністю, проте попередньо супроводжуюча особа, яка здійснювала супровід не повернулася.

Не погоджуючись із правомірністю вказаного рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі Закон № 1710, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частиною 1 статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону № 1710).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857).

За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Частиною 1 статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.

Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Статтями 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Із наведеного слідує, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.

Надалі Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, такий діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення та діє станом на час розгляду справи в суді.

Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Частиною 2 статті 3 Закону №3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі – Правила №57, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.

Згідно із пунктом 2 Правил №57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, зокрема: паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Згідно з пунктом 10 Правил №57, пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.

Відповідно до пункту 12 Правил №57, у ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Відповідно до пункту 15 Правил №57, на підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові.

Згідно з пунктом 17 Правил №57, рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду) та тимчасове затримання або вилучення паспортного документа уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону може бути оскаржене громадянином в установленому законом порядку.

Відповідно до пункту 27 Правил №57, виконання законних вимог уповноважених службових осіб підрозділу охорони державного кордону та інших контрольних органів і служб у пунктах пропуску обов`язкове для усіх громадян, які перетинають державний кордон.

Відповідно до пункту 29 Правил №57, за порушення порядку перетинання державного кордону, встановленого цими Правилами, громадяни притягуються до відповідальності згідно із законом.

Відповідач пояснює, що відносно громадянки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 скеровано повідомлення про виявлення кримінального правопорушення, оскільки під час прикордонного контролю осіб, які слідують на виїзд з України, в умовах мобілізації та введенням воєнного стану, виявлено громадянку України ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка являється особою з інвалідністю 2 групи та слідує у супроводі свого сина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час перевірки БД «Ризик» встановлено що 15.08.2023, ОСОБА_4 виїхала у супроводі свого чоловіка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , який перебуває за кордоном. У відповідності до п. 2-1 ПКМУ №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України», громадяни України чоловічої статі віком від 23 до 60 років, які супроводжують осіб з інвалідністю, для виїзду за межі України, зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.

Таким чином, як зазначає відповідач, в діях громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вбачаються ознаки вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.332 КК України щодо сприяння, у перетинанні державного кордону на виїзді з України, особам призивного віку з метою ухилення від призову на військову службу, відповідальність за яке передбачена ст. 332 Кримінальним кодексом України, про що встановленим порядком було повідомлено Національну поліцію України, а позивачу відмовлено в перетині державного кордону України.

В контексті наведеного суд зазначає, що згідно абз. 13 пункту 2-1 Правил №57 передбачено, що громадяни України чоловічої статі віком від 23 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.

Як стверджує відповідач, ОСОБА_3 , який попередньо виїхав за межі України, супроводжуючи ОСОБА_9 , на підставі абз. 5 пункту 2-1 Правил, не повернувся в Україну з її поверненням на територію України.

На переконання суду, наявність у відповідача інформації про те, що до України не повернулася інша особа, яка раніше супроводжувала ту саму особу, що і позивач ( ОСОБА_9 ), як особу з інвалідністю ІІ групи, не може слугувати правовою підставою для відмови саме позивачу в перетинанні державного кордону України за наявності в останнього на те підстав, визначених абзацом 5 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57.

Відповідальність за такі дії щодо неповернення має нести саме особа, яка відповідно до наведених вище положень зобов`язана була повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України особи з інвалідністю, яку він супроводжував, а не позивач.

Тобто, у даному випадку відповідач переклав на позивача відповідальність за дії іншої особи, яка не виконала свого обов`язку щодо повернення в Україну.

Однак, таких підстав для відмови у перетинанні державного кордону України законодавством не передбачено.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови саме щодо цієї особи, що відповідачем не дотримано в досліджуваному випадку.

Інших підстав для відмови у перетині державного кордону на виїзд з України в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України від 29.03.2026 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянином України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_8 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО