Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №500/3720/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3720/26

25 вересня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

І. ЗАЯВИ ПО СУТІ СПРАВИ

Позивач звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо невиключення з військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 після досягнення 19.01.2014 граничного віку перебування в запасі відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції станом на 19.01.2014 ;

- зобов`язати внести до документів військового обліку і Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальні відомості про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних відповідно до ч.2 ст. 28 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", який діяв станом на момент виключення.

Ухвалою суду від 15.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку положень ст. 262 КАС України.

Відповідачем 26.06.2026 до суду подано відзив на позовну заяву.

Відповідь на відзив до суду від позивача надійшла 29.06.2026.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У обґрунтування позову позивач посилається на протиправну бездіяльність відповідача, що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення його з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказано, що згідно із положеннями статті 27 Закону №2232 у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі.

Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органів інших військових формувань.

Починаючи із 27.03.2014 з метою забезпечення захисту незалежності та територіальної цілісності держави діючою редакцією п. 2 ч. 2 ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено граничний строк перебування у запасі до 60 років. Оскільки позивач ще не досяг цього віку він може бути призваний на військову службу за мобілізацією на особливий період.

Посилання позивача на те, що закон за яким його було виключено з військового обліку зворотної сили не має конкурувати із необхідністю виконання ним його конституційного обов`язку передбаченого ст. 65 Конституції України та трактуватися як звільнення від нього

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України, 19.01.2014 році досяг 45-річного віку, який був граничним віком перебування в запасі.

Як вбачається із матеріалів справи (військовий квиток серії НОМЕР_1 , п. 20) позивач має військове звання сержант. (а.с. 12-17)

Як вказує позивач у позові, станом на 19 січня 2014 року, він був автоматично виключений з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі.

Однак, у відповідь на адвокатський запит від 20.05.2026 відповідач повідомив, що ОСОБА_2 перебуває на обліку та виключенню з обліку не підлягає.

Вважає, що невиключення у встановленому законодавством порядку з військового обліку 19.01.2014 не змінює за суттю правового статусу та не може бути підставою для продовження перебування на військовому обліку, а тому його подальше перебування на військовому обліку після 19.01.2014 є незаконним, безпідставним та таким, що прямо суперечить вимогам чинного на той момент законодавства України.

Отже, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, останній звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно із статтею 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

За змістом частин 1, 2 та 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Частиною 8 статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Згідно з частиною 14 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1, 5 статті 33 Закону №2232-XI військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону №2232-XI взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, зокрема, які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву.

Частиною 6 статті 37 Закону №2232-XI визначено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;

6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Згідно з пунктом 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Відповідно до положень частин 2 та 4 статті 28 Закону №2232-XI (в редакції, чинної на час досягнення позивачем віку 45 років) запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд:

рядовий склад - до 40 років;

сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років;

прапорщики і мічмани - до 50 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Водночас положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін.

Так, Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України від 22.07.2014 №1604-VII - до 60 років.

При цьому, положення Закону про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та військовому резерві, змін не зазнали. Тобто, з набранням чинності змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того, чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач (1969 р.н.) не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Отже, перебування позивача на військовому обліку військовозобов`язаних є правомірними, а підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання таких дій протиправними відсутні.

Щодо приписів частини першої статті 58 Конституції України, на необхідність застосування яких посилається позивач, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Так, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

Таким чином, дія вказаного Закону у новій редакції поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Відтак, доводи позивача в частині порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі, суд вважає необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі №820/3113/17.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач помилково вважає, що часом виникнення спірних правовідносин є досягнення ним 45-річного віку і саме станом на цей час слід застосовувати норми Закону №2232-ХІІ для вирішення питання досягнення ним граничного віку перебування в запасі, станом на день внесення запису про виключення з обліку спору між сторонами щодо наявності у позивача на той час права на виключення з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі не існувало.

Інші доводи сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Позивачем не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволення позовної заяви слід відмовити.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі № 280/6524/24, виклавши їх у постанові від 09.04.2026.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії без задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.

Судові витрати покласти на позивача відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовити.

Судові витрати покласти на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 25 вересня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- ІНФОРМАЦІЯ_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.