Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №500/4123/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4123/26

24 вересня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області (Микулинецька територіальна громада) про визнання рішень селищної протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №4423 від 11 березня 2026 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині пунктів 4 і 5;

- визнати протиправним та скасувати рішення Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №4536 від 27 травня 2026 року «Про припинення повноважень та звільнення із займаної посади старости Струсівського старостинського округу Микулинецької селищної ради»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старости Струсівського старостинського округу Микулинецької селищної ради з 30 травня 2026 року;

- стягнути з Микулинецької селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 травня 2026 року до дня фактичного поновлення на роботі.

Незаконність звільнення позивачка пов`язувала з недотримання відповідачем процедури звільнення, яка визначена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», КЗпП України.

Позивач зазначала, що:

- питання про звільнення не було предметом обговорення на постійних комісіях селищної ради, що є порушенням ст.47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламенту Микулинецької селищної ради;

- відсутні належно прийняті рекомендації постійних комісій, на які є посилання у преамбулах спірних рішень, існування яких відповідач не підтвердив;

- не визначено в оприлюдненому проєкті рішення №4423 дату виведення посади зі штатного розпису, унаслідок чого строк існування посади тривалістю два місяці не був предметом попереднього розгляду;

- не доведено відповідачем неможливості переведення позивачки на іншу роботу та не виконано обов`язок запропонувати всі наявні вакансії до дня звільнення включно;

- не доведено реального організаційного змісту скорочення — зі збереженням функції представництва жителів відповідних населених пунктів і робочого місця у с. Струсів;

- наявні істотні відмінності остаточного тексту рішення №4536 від оприлюдненого проєкту;

- доводи відповідача про неприступлення позивачки до роботи ґрунтуються на табелях та актах, які не відображають частини фактично відпрацьованого часу, що встановлено перевіркою Держпраці, а також містять внутрішні суперечності;

- не забезпечено позивачці реальної можливості завчасно дізнатися про дату і час розгляду питання щодо припинення її повноважень та висловити свою позицію.

Позивачка зазначає, що наведені порушення не є формальними. Частина з них безпосередньо стосується матеріально-правових умов звільнення, а інші підтверджують, що істотні елементи оскаржуваних рішень не пройшли передбаченої законом і локальними актами процедури розгляду. У сукупності вони свідчать про формальний характер поновлення позивачки та заздалегідь визначену спрямованість подальших дій відповідача на припинення відновлених судовим рішенням трудових відносин.

Відповідач подав відзив, в якому посилається на безпідставність доводів позивачки щодо недотримання вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламенту Микулинецької селищної ради у частині не обговорення питання про звільнення на засіданнях постійно діючих комісій селищної ради, оскільки ні Закон, ні Регламент не передбачають повноважень постійних комісій щодо попереднього розгляду питання про звільнення старости у зв`язку із скороченням чисельності штату. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що постійними комісіями ради завчасно були розглянуті всі питання, включені до проєкту порядку денного сесії, у тому числі і питання звільнення позивачки.

До відзиву відповідач долучив докази належного ознайомлення позивачки із оспорюваним у цій справі рішенням Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №4423 від 11 березня 2026 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ». Відтак, ухвалою суду від 24.09.2026 позовна заява у частині оскарження зазначеного рішення залишена без розгляду через пропуск строку звернення до суду і визнання неповажними причинами пропуску строку його оскарження.

У відповіді на відзив позивачка наполягає на доводах позовної заяви і просить її задовольнити.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам заяв сторін по суті, а також виходячи з меж судового розгляду справи, суд зазначає таке.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі № 500/5098/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано пункти 1 і 2 рішення Микулинецької селищної ради №2874 від 17.05.2024 та пункт 3 рішення №2889 від 19.07.2024, позивачку поновлено на посаді старости Струсівського старостинського округу з 07.08.2024.

На виконання цього рішення 11.03.2026 відповідач ухвалив рішення №4423 «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », пунктом 2 якого ввів посаду старости до штатного розпису з 12.03.2026; пунктом 3 поновив позивачку з 07.08.2024; пунктом 4 вивів посаду зі штатного розпису з 13.05.2026.

13.03.2026 позивачці надіслано рішення сесії Микулинецького селищної ради №4423 від 11.03.2026 із супровідним листом №346 від 13.03.2026, яким повідомлено про поновлення на посаді та долучено повідомлення №1 від 13.03.2026, яким зазначено про виведення зі штату посади «староста Струсівського старостинського округу Микулинецької селищної ради», а також запропоновано вакантні посади Микулинецької селищної ради.

23.04.2026 позивачка подала заяву, в якій, серед іншого, просила не розглядати питання про затвердження іншої особи на посаду старости Струсівсько-Варваринського старостинського округу та висловила бажання бути призначеною на зазначену посаду.

Під час засідання селищної ради 24.04.2026 питання про затвердження ОСОБА_1 на посаді старости Струсівсько-Варваринського старостинського округу розглянуто сесією ради та за результатами голосування відповідний проєкт рішення про її призначення не набрав необхідної кількості голосів депутатів.

27.05.2026 Микулинецька селищна рада ухвалив рішення №4536 «Про припинення повноважень та звільнення із займаної посади старости Струсівського старостинського округу», яким звільнила позивачку на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 29.05.2026.

Позивачка вважає протиправними рішення №4423 від 11.03.2026 в частині пунктів 4 і 5 та рішення № 4536 від 27.05.2026, а тому звернулася із цим позовом до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Виходячи з положень статей 2 і 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", позивачка є посадовою особою місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Спеціальні підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування визначені в статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Частиною першою статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі:

порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону;

порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону);

виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону);

досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Згідно із ч. 3 ст. 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права на працю визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП).

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

До загальних підстав звільнення посадових осіб місцевого самоврядування належать підстави, передбачені статтями 36, 38-41, 45 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Згідно із частиною 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

При розгляді цієї справи суд, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування приписів ст. 49-2 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 800/538/17, а також у постановах Верховного Суду від 09.04.2020 у справі №760/21020/15-ц, від 25.06.2021 у справі №527/1263/20-ц, від 22.09.2021 у справі №280/82/18, від 22.09.2021 у справі №206/2500/20, від 12.04.2023 у справі № 754/12401/21, від 26.09.2023 у справі № 751/4369/22, від 14.02.2024 у справі № 755/12428/22 та багатьох інших, відповідно до яких: «Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги ст. 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо».

Надаючи оцінку підставам звільнення позивача із займаної посади, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадами в органах місцевого самоврядування є:

виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах;

виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;

посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Згідно із ст.54-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» староста затверджується у відповідному старостинському окрузі сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови, що вноситься за результатами громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій з громадськістю), проведеного у межах відповідного старостинського округу.

Отже, посада старости є виборною посадою в органах місцевого самоврядування, на яку особа затверджується відповідною радою на строк її (ради) повноважень.

У свою чергу, а ні Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а ні Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» не визначено процедури звільнення старости.

У той же час, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Таким чином, в правовідносинах щодо звільнення старост, підлягають застосуванню положення КЗпП України.

Оскільки, строк повноважень старост обмежений строком повноважень відповідної ради, то з точки зору законодавства про працю, старости працюють на умовах строкового трудового договору.

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Отже, у зв`язку із зменшенням старостинських округів у відповідній територіальній громаді, що мало місце у спірному випадку, та у зв`язку з цим зменшення кількості посад старост, відповідач правомірно, при вирішенні питання щодо звільнення позивача, керувався положеннями п.1 ст.40 КЗпП України, про які зазначено в рішенні Микулинецької селищної ради №4536 як правову підстава для звільнення позивачки.

Доводи позивачки щодо неналежного виконання відповідачем рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №500/5098/24 не спростовують зазначених висновків суду і можуть бути предметом судового контролю у справі №500/5098/24 або предметом іншої позовної заяви.

Як уже зазначав суд, статтею 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, визначених п.1 ст.40 цього Кодексу, допускається, якщо не можливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно із ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

13.03.2026 позивачці надіслано рішення сесії Микулинецького селищної ради №4423 від 11.03.2026 із супровідним листом №346 від 13.03.2026, яким повідомлено про поновлення на посаді та долучено повідомлення №1 від 13.03.2026, яким зазначено про виведення зі штату посади «староста Струсівського старостинського округу Микулинецької селищної ради», а також запропоновано вакантні посади Микулинецької селищної ради.

Отже, встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідачем було попереджено позивачку про майбутнє звільнення та запропоновано вакантні посади для працевлаштування.

23.04.2026 позивач подала заяву, в якій, серед іншого, просила не розглядати питання про затвердження іншої особи на посаду старости Струсівсько-Варваринського старостинського округу та фактично висловила бажання бути призначеною на зазначену посаду.

Під час пленарного засідання селищної ради 24.04.2026 питання про затвердження ОСОБА_1 на посаді старости Струсівсько-Варваринського старостинського округу розглянуто та за результатами поіменного голосування відповідний проєкт рішення не набрав необхідної кількості голосів депутатів: «за» – 3, «утрималися» – 3, «не голосували» – 9.

Однак, як уже зазначав суд, посада старости є виборною, а відтак підстав стверджувати про порушення прав позивачки внаслідок не обрання її сесією селищної ради старостою Струсівсько-Варваринського старостинського округу суд не вбачає.

Фактично доводи позивачки у цій частині позовної заяви зводяться до незгоди із рішенням (діями, бездіяльністю) сесії селищної ради, якою не призначено її на посаду старости Струсівсько-Варваринського старостинського округу, однак така незгода не свідчить про порушення відповідачем вимог статей 42 та 49-2 КЗпП України, оскільки рішення про затвердження старости відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить до виключної компетенції сесії селищної ради та приймається депутатами шляхом голосування. Окрім наведеного, такі рішення, дія, бездіяльність селищної ради не є предметом судової перевірки у цій справі, адже не оскаржується позивачкою у межах цієї позовної заяви.

Доказів подання відповідачу інших заяв про надання згоди на зайняття позивачкою запропонованих вакантних посад у межах двохмісячного строку після попередження про вивільнення матеріали адміністративної справи не містять. Подання подібних заяв заперечується відповідачем, натомість позивачка про такі не зазначає.

Суд не приймає доводи позивачки про те, що її не було повідомлено відповідачем про наявні вакантні посади перед безпосереднім звільненням, адже такого обов`язку роботодавця закон не передбачає. Ба більше, 08.05.2026 Микулинецькою селищною радою листом №702 повторно ознайомлено позивачку з переліком вакантних посад, який вручено члену сім`ї позивачки 16.05.2026, що також не заперечується позивачкою у позовній заяві.

У той же час, позивачка вказує на порушення відповідачем процедури звільнення, яка, на її думку, полягає в недотриманні відповідачем вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламенту Микулинецької селищної ради в частині не обговорення питання про звільнення на засіданнях постійно діючих комісій.

З приводу таких аргументів позивачки слід зазначити про те, що а ні Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», а ні Регламент Микулинецької селищної ради не містять положень, які б свідчили про те, що в процедурі звільнення працівника з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП України, обов`язковим є обговорення цього питання на засіданнях постійно діючих комісій, з висновками та пропозиціями постійно діючих комісій щодо цього питання.

Відповідно до ч.1 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Згідно із ч.1 ст. 35 Регламенту Микулинецької селищної ради включенню питання до проєкту порядку денного та його винесенню на розгляд пленарного засідання ради передує попередній розгляд відповідного проєкту рішення постійними комісіями ради, до сфери повноважень яких належать відповідні питання (крім процедурних рішень).

Наведені нормативні акти передбачають лише обов`язковість попереднього розгляду питання відповідною постійною комісією та надання нею своїх висновків або рекомендацій. Остаточне ж рішення відповідно до статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» приймається виключно радою на пленарному засіданні її сесії.

При цьому, слід звернути увагу на те, що проект рішення №4536 попередньо розглянутий постійною комісією з питань прав людини, законності, депутатської діяльності, етики та з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності, промисловості, підприємництва та сфери послуг (протокол №15), що відповідає вимогам ст. 35 Регламенту Микулинецької селищної ради. За результатами розгляду комісією прийнято рішення «взяти до відома, винести на розгляд сесії».

Суд не погоджується із доводами позивачки, що комісія не приймала рішення щодо рекомендації її звільнення, оскільки Регламент не встановлює виключного переліку можливих рекомендацій постійної комісії та не вимагає, щоб така рекомендація обов`язково містила формулювання «підтримати» або «відхилити».

Відтак, суд не вбачає порушень вимог закону внаслідок винесення питання на розгляд пленарного засідання сесії селищної ради питання про вивільнення позивачки, адже відповідною постійною комісією реалізовано повноваження щодо попереднього розгляду відповідного проєкту рішення.

Суд не приймає посилання позивачки як на підставу скасування рішення №4536 зазначення у його преамбулі рекомендацій постійної комісії з питань планування, фінансів, бюджету та соціально-економічного розвитку, якою проект оспорюваного рішення попередньо не розглядався, адже зі змісту позовної заяви не йдеться про те, яким чином це вплинуло чи могло вплинути на права та інтереси позивачки. Крім того, матеріали адміністративної справи не містять доказів обов`язкового розгляду проекту оспорюваного у цій справі проєкту рішення постійною комісією з питань планування, фінансів, бюджету та соціально-економічного розвитку. У відзиві на позовну заяву відповідач пояснював це технічною опискою.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що не кожне процедурне порушення є безумовною підставою для визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним. Вирішальним є встановлення того, чи мало таке порушення істотний характер та чи могло воно вплинути на зміст прийнятого рішення або призвести до порушення прав особи (постанова Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18).

Отже, суд не вбачає підставою для скасування спірного у цій справі рішення не розгляду його проекту постійною комісією з питань планування, фінансів, бюджету та соціально-економічного розвитку, про що зазначає позивачка, оскільки не вбачає таке процедурним порушенням, що є безумовною підставою для визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним.

Стосовно аргументів позивачки про недотримання відповідачем строків оприлюднення проєкту рішення про припинення її повноважень, що є порушенням ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», слід зазначити те, що по-перше, надані відповідачем докази свідчать про оприлюднення 22.05.2026 на офіційному сайті відповідача проєктів рішень, тобто за 5 днів до проведення сесії, а по-друге, Закон України «Про доступ до публічної інформації» не визначає того, що наслідком недотримання строків оприлюднення проєктів рішень є їх недійсність (протиправність).

Крім того, надісланим поштовим зв`язком листом №740 від 15.05.2026 позивачку повідомлено, що питання її звільнення з посади старости Струсівського старостинського округу розглядатиметься на пленарному засіданні Микулинецької селищної ради, а листом №776 від 25.05.2026 позивачку додатково повідомлено про дату, час та місце проведення пленарного засідання, на якому розглядатиметься відповідне питання, а саме 27.05.2026 року о 14 год. 30 хв.

Разом з тим, суд вважає слушними доводи позивача щодо неприйняття до уваги тверджень відповідача про те, що позивачка з 12.03.2026 по 29.05.2026 була на робочому місці лише 29.04.2026 та 13.05.2026, оскільки, як зазначає позивачка у додаткових поясненнях на адресу суду від 14.09.2026, звільнення здійснено у зв`язку із скороченням штату, а не за прогул.

Щодо посилання позивачки на наявність ознак мобінгу, оскільки робоче місце визначено у залі засідань ради, де встановлено відеокамеру та наявний вільний доступ сторонніх осіб, на офіційному сайті не опубліковано інформацію про позивачку, на відміну від інших старост робоче місце визначено в селищі Микулинці, а не в селі Струсів, не встановлено надбавки до зарплати аналогічної іншим старостам суд зазначає таке.

Відповідно до статті 2-2 КЗпП України мобінг (цькування) - це систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є:

- створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги);

- безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця);

- нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту;

- нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;

- безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);

- необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

У цій справі не доведено систематичних, тривалих умисних дій або бездіяльності відповідача, які спрямовані на приниження честі та гідності позивачки, її ділової репутації, створення стосовно працівника напруженої, образливої атмосфери, що виявилось у вимаганні з боку керівника виконувати трудові обов`язки, які не передбачені посадовою інструкцією, прояву нерівності у трудових правах, здійснення грубого, несправедливого та безпідставного ставлення.

Про відсутність систематичності у діях відповідача суд приходить до переконання на підставі долучених відповідачем доказів - актів про відсутність працівника на робочому місці 23.03.2026, 03.04.2026, 06.04.2026, 07.04.2026, 08.04.2026, 09.04.2026, 15.04.2026, 16.04.2026, 17.04.2026, 18.04.2026, 20.04.2026, 21.04.2026, 22.04.2026, 23.04.2026, 24.04.2026, 27.04.2026, 28.04.2026, 30.04.2026, 01.05.2026, 04.05.2026, 05.05.2026, 06.05.2026, 07.05.2026, 08.05.2026, 11.05.2026, 12.05.2026, 14.05.2026, 15.05.2026, 18.05.2026, 19.05.2026, 20.05.2026, 21.05.2026, 22.05.2026, 25.05.2026, 26.05.2026, 27.05.2026, 28.05.2026, 29.05.2026.

Суд не погоджується із посиланням позивачки на постанови Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 04.08.2026, адже такі стосувалися порушень відповідачем обліку робочого часу позивачки у табелях і, як наслідок, неправильного нарахування їй заробітної плати. Водночас, такі докази жодним чином не спростовують обставини, що встановлені актами про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 23.03.2026, 03.04.2026, 06.04.2026, 07.04.2026, 08.04.2026, 09.04.2026, 15.04.2026, 16.04.2026, 17.04.2026, 18.04.2026, 20.04.2026, 21.04.2026, 22.04.2026, 23.04.2026, 24.04.2026, 27.04.2026, 28.04.2026, 30.04.2026, 01.05.2026, 04.05.2026, 05.05.2026, 06.05.2026, 07.05.2026, 08.05.2026, 11.05.2026, 12.05.2026, 14.05.2026, 15.05.2026, 18.05.2026, 19.05.2026, 20.05.2026, 21.05.2026, 22.05.2026, 25.05.2026, 26.05.2026, 27.05.2026, 28.05.2026, 29.05.2026. Крім того, у заявах по суті на адресу суду позивачка не наводить жодних доречних спростувань обставин відсутності її на робочому місці у зазначені в актах дні і відповідні робочі години.

Доводи позивачки щодо систематичного застосування щодо неї мобінгу (цькування) судом не встановлено, позивачкою належними та достатніми доказами не підтверджено.

У той же час, наведені позивачкою доводи психологічного тиску мають характер власного суб`єктивного сприйняття службових відносин та не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами. Матеріали справи не містять доказів того, що будь-які посадові особи відповідача здійснювали тиск на позивача, ізолювали її від колективу, погрожували застосуванням заходів або іншим чином обмежували свободу її волевиявлення, створювали нерівні умови, зокрема щодо навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Сам по собі факт незгоди позивачки з управлінськими рішеннями селищної ради або різні позиції з певного питання не може свідчити про факт зазнання позивачкою мобінгу (цькування).

Матеріали адміністративної справи не містять доказів, що ставлення до позивачки виходило за межі звичайних робочих відносин або мало систематичний принизливий чи ворожий характер, було спрямоване на приниження її честі та гідності, створення щодо неї несприятливих умов праці чи її професійної ізоляції.

Верховний Суд у постановах від 21.02.2020 у справі №761/25605/17, від 28.09.2023 по справі №487/7770/21, від 23.11.2023 у справі №540/7633/21 та від 14.08.2024 по справі №300/2818/23 зазначив, що чисельність працівників - це списковий склад працівників і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їхньої кількості. Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства, установи, організації. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства, установи, організації - поняття не тотожні, оскільки зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату і зміна чисельності працівників відповідно відображається у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитися, а інколи навіть збільшитися.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, у постанові від 27.11.2023 у справі № 464/1099/23, не є мобінгом дії роботодавця щодо змін в організації виробництва та праці, скорочення чисельності або штату працівників, зміна істотних умов праці або переведення, звільнення працівника з підстав, визначених законом.

У цій справі суд вважає, що відповідач довів належними і допустимими доказами, що скорочення (виведення зі штату) посади є організаційним заходом, який сам по собі не був спрямований проти конкретної особи, адже позивачці було двічі повідомлено і запропоновано усі вакантні посади, на зайняття жодної з яких вона згоди не висловила.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №580/2623/19 дійшла висновку, що за загальним правилом власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган сам вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, якщо інше не встановлено обов`язковим для нього нормативно-правовим актом. Питання про доцільність скорочення посад, чисельності працівників, структури підприємства, установи, організації судом не обговорюється, оскільки це було б втручанням у діяльність такого підприємства, установи, організації.

Верховний Суд у постанові від 23.07.2021 у справі №766/12805/19 зазначив, що суд не може з`ясовувати доцільність введення (виведення) роботодавцем певних посад та визначення ним штатної структури, давати оцінку необхідності проведення змін в організації виробництва і праці, оскільки юридична особа самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства, установи не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

При цьому, затвердження штатної чисельності виконавчих органів ради відноситься до виключної компетенції селищної ради (п.5 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, повноваження селищної ради щодо затвердження штатної чисельності є дискреційними, а тому суд не має права втручатися у внутрішню компетенцію органу місцевого самоврядування і не може надавати оцінки мотивам ради, з яких вона виходила, приймаючи відповідне рішення.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відповідність процедури вивільнення позивачки з роботи у зв`язку зі скороченням посади та відповідність спірного рішення вимогам ст. 2 КАС України, відтак суд вважає відсутніми підстави для задоволення позову у цій частині. При цьому, суд зауважує, що позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку є похідними від вимог про скасування відповідного рішення, отже також не підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 72, 73, 75, 76 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що права позивача не були порушені відповідачем, і підстави для задоволення позову відсутні

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Микулинецької селищної ради відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Микулинецька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області (Микулинецька територіальна громада) (місцезнаходження: вул. Поштова, 1б, с-ще Микулинці, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 48120 код ЄДРПОУ 04396302).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.