Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №460/14933/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 вересня 2026 року м. Рівне№460/14933/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії відповідача, щодо не нарахування та невиплати Позивачу “винагороди”, відповідно до вимог абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 року №18 за час виконання бойових завдань (за час безперервного лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва)) у період з 2022 по 2025 рік; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити Позивачу, “винагороду”, відповідно до вимог абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 року №18 за час виконання бойових завдань (за час безперервного лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку із отриманням поранення (контузією, травми, каліцтва)) у період з 2022 по 2025 рік із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 01.05.2022 до 20.09.2025, однак відповідач протягом зазначеного періоду не здійснював нарахування та виплати йому винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18. Позивач вважає, що винагорода за постановою № 18 та додаткова винагорода за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 є самостійними виплатами, які мають різне нормативно-правове регулювання. Зазначає, що постанова № 168 не припинила дії абзацу другого пункту 1 постанови № 18, тому виплата додаткової винагороди на період воєнного стану не звільняє відповідача від обов`язку нараховувати винагороду за безпосередню участь у воєнних конфліктах та інших заходах в умовах особливого періоду. На підтвердження своєї правової позиції позивач посилається, зокрема, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2026 у справі № 460/15228/25. Також зазначає, що звертався до військової частини із заявою про нарахування та виплату належних йому коштів, однак відповідач не здійснив відповідних нарахувань. Просить позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти вимог. Зазначає, що на період воєнного стану питання виплати додаткової винагороди військовослужбовцям врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та відповідними нормативними актами Міністерства оборони України. Стверджує, що протягом проходження військової служби позивачу нараховувалася та виплачувалася додаткова винагорода відповідно до постанови № 168, а подвійне нарахування виплат однакового стимулюючого характеру за один період законодавством не передбачено. Відповідач також зазначає, що вимога про компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб є похідною від вимоги про нарахування та виплату винагороди, а тому не підлягає задоволенню. Просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 12.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою від відповідача витребувано докази вручення позивачу документів, які містять відомості про склад і розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, зокрема при звільненні, документи про дату виплати відповідних сум та копію грошового атестата.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.05.2022 до 20.09.2025, є учасником бойових дій, що стверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 31.08.2023.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2025 № 274 позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення з 20.09.2025.

Із зазначеного наказу вбачається також, що позивач отримав грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік. Наказом також визначено належні йому виплати у зв`язку зі звільненням.

Надані відомості з реєстру застрахованих осіб підтверджують перебування позивача у відповідних правовідносинах та містять інформацію про суми доходу за відповідні періоди.

Водночас такі відомості не містять розшифрування всіх складових грошового забезпечення за видами виплат та не дають можливості встановити конкретні періоди виконання позивачем бойових завдань.

Матеріали справи містять адвокатський запит від 11.05.2026, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 , та докази його направлення.

Із матеріалів вбачається, що позивач порушував перед відповідачем питання щодо нарахування та виплати належних йому сум грошового забезпечення.

Разом із тим до матеріалів справи не надано документів, які підтверджують конкретні періоди безпосередньої участі позивача у воєнних конфліктах або інших заходах в умовах особливого періоду, за які він претендує на винагороду відповідно до постанови КМУ № 18.

Також відсутні медичні документи, які підтверджують отримання позивачем поранення (контузії, травми, каліцтва), його обставини та конкретні періоди безперервного стаціонарного лікування.

У відзиві відповідач зазначає про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ № 168 і посилається на картки особових рахунків та відомості нарахування грошового забезпечення за 2022-2025 роки.

Однак серед наявних матеріалів, переданих для дослідження, зазначених карток та відомостей немає. Тому конкретні розміри відповідних виплат, дати їх проведення та документи, на підставі яких вони здійснювалися, суд із досліджених матеріалів установити не може.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зважає на таке.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади соціального захисту військовослужбовців визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Статтею 1-2 цього Закону передбачено, що військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, установлених законодавством.

Відповідно до частин першої–четвертої статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України та керівниками інших державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні відповідні військові формування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських» установлено виплату винагороди військовослужбовцям за виконання визначених цією постановою завдань.

Абзацом другим пункту 1 зазначеної постанови передбачено виплату винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду.

Розміри такої винагороди визначаються керівниками відповідних державних органів за погодженням із визначеними постановою центральними органами виконавчої влади в межах бюджетних призначень, пропорційно часу участі у відповідних заходах.

Отже, постанова КМУ № 18 встановлює загальну нормативну підставу виплати винагороди, тоді як конкретні умови її призначення, підтвердження участі у відповідних заходах та порядок обчислення визначаються прийнятими на її виконання нормативно-правовими актами.

З метою реалізації постанови КМУ № 18 Міністерством оборони України видано наказ від 18.09.2020 № 340 «Питання реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року № 18», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.09.2020 за № 923/35206.

Цим наказом затверджено Порядок виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі - Порядок № 340).

Зазначений Порядок визначає умови та механізм виплати винагороди, її розміри, перелік обставин, за яких військовослужбовці набувають право на її отримання, та документи, якими підтверджується безпосередня участь у відповідних заходах.

Зокрема, ним передбачено збільшення винагороди за безпосередню участь у бойових діях на 1000 гривень за кожну добу такої участі.

Документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях здійснюється на підставі бойових наказів (бойових розпоряджень), журналів бойових дій, відповідних рапортів (донесень) командирів підрозділів та списків особового складу із зазначенням конкретних періодів участі військовослужбовців у бойових діях.

Отже, необхідною умовою для нарахування відповідної винагороди є не лише факт проходження військової служби під час особливого періоду, а й підтверджена безпосередня участь військовослужбовця в передбачених нормативним актом заходах протягом конкретного періоду.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан.

У зв`язку з цим Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зазначеною постановою встановлено додаткову винагороду військовослужбовцям на період дії воєнного стану. Її розміри, умови та порядок виплати протягом 2022-2025 років змінювалися.

Водночас прийняття постанови КМУ № 168 не означало автоматичного припинення всіх виплат, установлених постановою КМУ № 18.

Постановою КМУ № 168 зупинено на період воєнного стану дію абзацу третього пункту 1 постанови № 18, який стосується винагороди за створення безпечних умов виконання бойових завдань і збереження життя та здоров`я під час участі у визначених заходах.

Натомість дія абзацу другого пункту 1 постанови КМУ № 18, який регулює виплату винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах та інших заходах в умовах особливого періоду, зазначеною постановою не зупинялася.

Тому твердження відповідача про те, що з моменту прийняття постанови КМУ № 168 виплата будь-якої винагороди відповідно до постанови КМУ № 18 виключена, не узгоджується з наведеним нормативним регулюванням.

При цьому збереження чинності абзацу другого пункту 1 постанови КМУ № 18 саме собою не свідчить про виникнення у кожного військовослужбовця безумовного права на відповідну винагороду.

Таке право залежить від наявності визначених законодавством фактичних обставин, зокрема характеру виконуваних завдань, безпосередньої участі у відповідних заходах, конкретних періодів такої участі та їх документального підтвердження.

Відтак доводи позивача щодо нормативної можливості виплати винагороди відповідно до постанови КМУ № 18 у період воєнного стану не є достатніми для задоволення заявлених вимог без встановлення фактичних обставин, з якими законодавство пов`язує право на її отримання.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач просить нарахувати та виплатити винагороду за період із 2022 до 2025 року, посилаючись на виконання бойових завдань та перебування на безперервному лікуванні у зв`язку з отриманням поранення.

Водночас позовна заява не містить конкретизації періодів, за які позивач претендує на відповідну виплату.

Матеріали справи не містять бойових наказів, бойових розпоряджень, витягів із журналів бойових дій, рапортів командирів підрозділів чи інших документів, які дозволяли б установити, коли саме позивач безпосередньо брав участь у заходах, передбачених постановою КМУ № 18 та Порядком № 340.

Факт проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 протягом зазначеного періоду підтверджений матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Однак проходження військової служби під час воєнного стану та безпосередня участь у заходах, за які встановлено окрему винагороду, не є тотожними юридичними обставинами.

Суд також враховує доводи відповідача про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ № 168.

Водночас зазначені доводи без відповідних первинних документів не дають можливості встановити конкретні періоди безпосередньої участі позивача у бойових діях, які були враховані відповідачем під час нарахування додаткової винагороди, та зіставити їх з умовами виплати винагороди за постановою КМУ № 18.

Сам факт нарахування додаткової винагороди за постановою КМУ № 168 не може автоматично підтверджувати право позивача на винагороду відповідно до постанови КМУ № 18, оскільки підстави, умови та порядок призначення цих виплат мають самостійне нормативне регулювання. Разом з тим цей факт сам собою і не виключає такого права.

Для вирішення спору необхідно встановити відповідність конкретних обставин проходження позивачем військової служби вимогам постанови КМУ № 18 і Порядку № 340.

Надані суду відомості з реєстру застрахованих осіб не містять інформації про характер виконуваних позивачем завдань та не дозволяють установити конкретні періоди безпосередньої участі у бойових діях.

Посвідчення учасника бойових дій також не є документом, який самостійно підтверджує кожний день безпосередньої участі військовослужбовця у заходах, за які передбачена відповідна винагорода.

Щодо заявлених вимог про виплату винагороди за час безперервного лікування суд зазначає, що матеріали справи не містять медичних документів, які підтверджують конкретні дати отримання позивачем поранень, їх характер, обставини отримання, причинний зв`язок із безпосередньою участю у відповідних заходах, а також періоди перебування на стаціонарному лікуванні.

Відсутність таких відомостей унеможливлює встановлення періоду, за який позивач вважає себе таким, що має право на відповідну винагороду, та перевірку дотримання передбачених Порядком № 340 умов її виплати.

За приписами частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак суд враховує, що ні позивач, ні відповідач не надали належних доказів, які дозволяють перевірити обґрунтованість як тверджень позивача, так і доводів відповідача про виплату позивачу додаткової винагороди за весь спірний період.

Разом із тим ненадання відповідних документів не дає суду підстав установити обставини, які не підтверджені іншими наявними доказами, зокрема конкретні дати безпосередньої участі позивача у відповідних заходах, отримання поранень та перебування на лікуванні.

Суд оцінює докази відповідно до статті 90 КАС України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до цієї статті жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

Оцінивши сукупність наявних доказів, суд констатує, що ними підтверджено проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 протягом заявленого періоду, однак не встановлено конкретних обставин, які відповідно до постанови КМУ № 18 та Порядку № 340 породжують право на спірну винагороду.

Таким чином, за наявними у справі доказами суд не встановив підстав для висновку про протиправність не нарахування та невиплати позивачу винагороди відповідно до абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18 за заявлений період.

Щодо вимоги про компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 цього Порядку передбачено виплату відповідної компенсації військовослужбовцям, а також особам, звільненим із військової служби, для відшкодування утриманих сум податку з виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до пунктів 3–5 Порядку компенсація здійснюється шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку на доходи фізичних осіб, та виплачується за місцем отримання відповідного грошового забезпечення.

Отже, виплата такої компенсації пов`язана з фактичним нарахуванням і виплатою відповідних сум грошового забезпечення, з яких утримується податок на доходи фізичних осіб.

Оскільки підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірну винагороду в межах цього позову судом не встановлено, вимога про одночасну компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб задоволенню також не підлягає.

Щодо строку звернення до суду

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою зазначеної статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Оскільки предметом спору є нарахування та виплата складової грошового забезпечення військовослужбовця, для вирішення питання дотримання строку звернення до суду підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України.

У постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 судова палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо застосування строків звернення до суду у спорах, пов`язаних із грошовим забезпеченням військовослужбовців, за періоди до та після 19.07.2022.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що до правовідносин, які виникли до 19.07.2022, застосовується стаття 233 КЗпП України в редакції, чинній на той час, відповідно до якої звернення до суду з вимогами про стягнення належної заробітної плати не обмежувалося будь-яким строком.

Натомість до правовідносин, що виникли з 19.07.2022, застосовуються положення статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, якими встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Верховний Суд також зазначив, що з урахуванням положень глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відлік тримісячного строку звернення до суду з відповідними вимогами розпочався 01.07.2023.

За змістом частини першої статті 233 КЗпП України тримісячний строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини другої цієї статті у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

У зазначеній постанові Верховний Суд також звернув увагу на необхідність установлення моменту, коли військовослужбовець отримав достовірну та документально підтверджену інформацію про склад і розміри нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення.

У розвиток цього підходу Верховний Суд наголосив, що отримання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, є визначальною обставиною для встановлення початку перебігу відповідного строку. Подальші звернення за додатковими документами самі собою не змінюють моменту, з якого особа вже мала можливість оцінити правильність проведених нарахувань.

Відповідно до статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про загальну суму заробітної плати з розшифруванням за видами виплат, розміри й підстави відрахувань та утримань, а також суму, що належить до виплати.

Застосовуючи наведені положення до обставин цієї справи, суд ураховує, що наказом від 20.09.2025 № 274 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення.

Однак сам по собі факт звільнення не підтверджує вручення позивачу письмового повідомлення, яке містить відомості про всі нараховані та виплачені йому суми з розшифруванням за видами виплат.

Ухвалою від 12.08.2026 суд витребував у відповідача відповідні докази, зокрема документи, які підтверджують вручення позивачу розрахункових листів, письмового повідомлення про проведений при звільненні розрахунок, а також копію грошового атестата.

Проте відповідач не надав доказів, які дозволяли б достовірно встановити дату отримання позивачем зазначених документів.

Наявні відомості з реєстру застрахованих осіб не містять детальної інформації щодо всіх складових грошового забезпечення, а також не підтверджують, що позивач у відповідний час був ознайомлений із розрахунком належних йому виплат.

Суд також враховує факт звернення представника позивача до військової частини з адвокатським запитом від 11.05.2026.

Водночас направлення адвокатського запиту не є безумовною підставою для визначення початку перебігу строку звернення до суду саме із цієї дати.

Визначальне значення має встановлення моменту отримання позивачем документально підтвердженої інформації, достатньої для того, щоб він міг об`єктивно оцінити правильність проведених нарахувань.

З огляду на відсутність відповідних доказів суд не має підстав вважати доведеним, що позивач отримав таку інформацію раніше ніж за три місяці до звернення з цим позовом.

За наведених обставин підстави для застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду відсутні.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою цієї ж статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, як наслідок позовна заява задоволенню не підлягає.

Правові підстави для відшкодування позивачу судового збору відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 25 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Т.О. Комшелюк