Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №607/20012/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.08.2026 Справа №607/20012/25 Провадження №2/607/2401/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Через підсистему «Електронний суд» ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3633013 від 03 травня 2021 року

(далі – Договір).

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» зазначило, що 03 травня 2021 року ОСОБА_1 подала до ТОВ «Мілоан» заявку на отримання кредиту № 3633013. Договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника. До укладення вказаного договору відповідач отримала проєкт кредитного договору разом із додатками, ознайомилася з усіма його умовами та правилами, що розміщені на вебсайті товариства та є невід`ємною частиною Договору. Таким чином, відповідач уклала Договір з ТОВ «Мілоан» у сумі 20 000 грн, яка перерахована платіжним дорученням. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин.

10 серпня 2021 року згідно умов договору факторингу № 06Т (далі – Договір № 06Т) ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за Договором на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно останній набув право вимоги до відповідача у розмірі 89 500,00 грн, з яких:

20 000 грн – заборгованість за основним зобов`язанням; 67 500,00 грн – заборгованість за відсотками; 2 000,00 грн – заборгованість за комісією. У зв`язку з цим позивач просить позов задовольнити.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач – ОСОБА_1 – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві та заяві про розгляд справи без участі просив розгляд справи проводити у відсутності сторони позивача.

Відповідач у судові засідання не з`явилася, не повідомивши суду про причини своєї неявки, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами вручення (надсилання) поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання відповідача.

Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За частиною третьою статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник позивача скористався цим правом та просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Статтею 128 ЦПК України унормовано порядок виклику учасників справи у судове засідання. Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128

ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання дає підстави вважати судову повістку врученою в день проставлення такої відмітки у поштовому повідомленні (постанова від 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц).

Отже, відповідач вважається належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року (справа № 361/8331/18), у якій зазначено, що у разі неявки представників сторін чи інших учасників судового процесу суд може вирішити спір по суті, якщо наявних у справі матеріалів достатньо для ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність учасників справи у судовому засіданні, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, її повторну неявку в судове засідання, відсутність відзиву, суд відповідно до статті 280 ЦПК України доходить висновку про наявність підстав для проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у ній доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом

03 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася з Анкетою-заявою на кредит № 3633013 щодо отримання кредитних коштів в сумі 20 000,00 грн строком на 30 днів, вказавши свої особисті дані (ідентифікаційний номер, дата народження, адреса реєстрації місця проживання, номер мобільного телефону позичальника, паспортні дані) та щомісячний дохід (а.с. 18).

03 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір

(а.с. 19–24), за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит в розмірі 20 000 грн строком на 30 днів. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії і процентів за користування кредитом – 02 червня 2021 року.

Як передбачено у пункті 1.5 Договору, загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 9 500 грн в грошовому виразі та 10 505,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у пунктах 1.5.1–1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 29 500 грн.

Відповідно до пункту 1.5.1 Договору, комісія за надання кредиту: 2 000,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту за Договором одноразово.

Відповідно до пункту 1.5.2 Договору, проценти за користування кредитом:

7 500,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Пунктом 1.6. Договору передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до пункту 6.1 Договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства.

За змістом пункту 6.3 Договору, приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у тому числі Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком розрахунків) та підтверджує, зокрема, що: він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на вебсайті товариства та є невід`ємною частиною цього договору.

Як вбачається з додатку № 1 до Договору, який є графіком платежів, зазначено дату платежу 02 червня 2021 року та суму до сплати: кредит – 20 000,00 грн; комісія –

2 000,00 грн; проценти – 7 500,00 грн, разом 29 500,00 грн. У додатку № 1 до Договору вказано, що у випадку продовження строку кредитування відповідно, позичальник доручає кредитодавцю самостійно оновити Графік платежів/скласти його у новій редакції та розмістити дані графіку в особистому кабінеті позичальника (а.с. 23).

За змістом додатку № 2 до Договору, який є паспортом споживчого кредиту

№ 3633013, він містить аналогічні умови щодо суми та строку кредиту, розміру комісії та процентів. Також зазначено, що паспорт підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с. 23 зворотна сторона, 24).

Із платіжного доручення № 45309275 від 03 травня 2021 року вбачається перерахування платником ТОВ «Мілоан» 20 000 грн отримувачу – ОСОБА_1 на картковий рахунок, призначення платежу: кошти згідно договору 3633013 (а.с. 25).

Як вбачається з наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним Договором, за період з 03 травня 2021 року по 01 серпня 2021 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 89 500,00 грн, з яких: 20 000 грн – заборгованість за основним зобов`язанням, 2 000,00 грн – заборгованість за комісією, 67 500,00 грн – заборгованість за відсотками (а.с. 26).

10.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір № 06Т з додатками, згідно з яким позивачу відступлено право вимоги за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі боржників, в тому числі право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Договором (а.с. 27–35). Суду надано докази оплати за Договором № 06Т (а.с. 36–42)

Відповідно до витягу з додатку до Договору № 06Т ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором у сумі 89 500,00 грн (а.с. 35).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).

За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом статей 207, 639 ЦК України письмова форма правочину може бути дотримана шляхом фіксації його змісту в електронних документах або вираження волі сторін за допомогою електронних засобів зв`язку. Договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне в електронній формі.

2.2. Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів унормовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі – Закон № 851).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII (далі – Закон № 675).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 675 електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5); електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6).

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього

(частина п`ята статті 11 Закону № 675).

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675 електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тож укладення договору в електронній формі шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитодавця та його підписання одноразовим ідентифікатором відповідає передбаченому законом порядку укладення електронного правочину та за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі.

2.3. У статті 526 ЦК України вказано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (частина перша).

У зв`язку з цим Конституційний Суд України зазначив, що одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є «pacta sunt servanda» (договорів слід додержувати), який входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях ЦК України, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629) (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня

2022 року № 6-р(II)/2022).

Згідно із частиною першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в аспекті цієї справи ТОВ «Мілоан»).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (стаття 1046

ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержання такої форми має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються в кредитному договорі.

Судом встановлено, що при укладенні Договору між сторонами цього правочину було дотримано його письмової форми з погодженням усіх істотних умов, а отже, між ними виникли відповідні зобов`язання.

Відтак, суд констатує, що Договір між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису, відповідно до вимог законів № 675 та № 851. При цьому відповідач подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого ТОВ «Мілоан» надіслало ОСОБА_1 за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді верифікаційного коду, який відповідач використала для підтвердження волевиявлення.

2.4. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Відповідно до правової позиції, яка сформульована у постанові Верховного Суду

від 04 червня 2020 року (справа № 910/1755/19), у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні, саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

У постанові від 18 жовтня 2023 року (справа № 905/306/17) Верховний Суд зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року (справа № 753/20537/18), від 21 липня 2021 року (справа № 334/6972/17), від 27 вересня

2021 року (справа № 5026/886/2012).

Так, 10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір № 06Т з додатками. У матеріалах справи наявне підтвердження факту оплати за Договором № 06Т. Відповідно до витягу з додатку до Договору № 06Т ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором у сумі 89 500,00 грн. Отже, необхідно констатувати, що відповідно до вимог чинного законодавства ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором.

2.5. Водночас суд зазначає, що позивачем не доведена повною мірою вимога про стягнення заборгованості за відсотками, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 1.3 Договору кредит надається строком на 30 днів з 03 травня 2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) – 02 червня 2021 року

(пункт 1.4 Договору). Отже, первісно погоджений сторонами строк кредитування становив

30 днів – до 02 червня 2021 року включно. Графіком платежів також визначено єдину дату платежу – 02 червня 2021 року та загальну суму до сплати 29 500,00 грн, з яких

20 000,00 грн – кредит, 2 000,00 грн – комісія та 7 500,00 грн – проценти. Оновленого графіка платежів матеріали справи не містять.

Кредитний договір за своєю суттю є строковим договором. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 612

ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша); боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частина друга).

При цьому, статтею 611 ЦК України передбачено правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша).

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Частиною восьмою статті 18 цього Закону визначено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, при вирішенні спірних правовідносин суд зауважує на необхідності застосування концепції contra proferentem (неоднозначні умови тлумачать проти того, хто їх запропонував).

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року (справа № 352/1950/15-ц) зроблено висновок, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину – це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року (справа № 944/3046/20), вказано, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені», але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін».

Конституційний Суд України свого часу зазначав, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення

від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013).

Пунктом 2.3.1 Договору передбачено два способи продовження строку кредитування – на пільгових та стандартних (базових) умовах.

За підпунктом 2.3.1.1 Договору продовження строку кредитування на пільгових умовах передбачає вчинення позичальником визначених договором та Правилами дій, зокрема здійснення відповідного платежу.

Водночас підпунктом 2.3.1.2 Договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке продовження відбувається кожного разу, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не більше ніж на 60 днів. У такому разі проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, визначеною пунктом 1.6 Договору, – 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

При цьому пунктом 2.3.2 Договору сторони визначили продовження користування кредитними коштами після спливу строку кредитування як відкладальну обставину в розумінні статті 212 ЦК України.

Отже, за змістом наведених положень саме неповернення позичальником кредитних коштів після закінчення погодженого сторонами 30-денного строку кредитування визначено кредитодавцем як підставу для щоденного автоматичного продовження цього строку та нарахування процентів за стандартною (базовою) ставкою.

Застосовуючи правило contra proferentem та враховуючи, що умови Договору сформульовані кредитодавцем, суд доходить висновку, що саме по собі невиконання позичальником обов`язку з повернення кредиту у погоджений строк не може однозначно свідчити про її волевиявлення на продовження строку кредитування на нових умовах та застосування іншої процентної ставки.

При цьому позивачем не надано доказів інших обставин, крім самого факту неповернення кредиту після 02 червня 2021 року, які б свідчили про волевиявлення відповідача на продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах. Сам факт неповернення кредиту у визначений Договором строк свідчить про прострочення виконання зобов`язання, однак не підтверджує погодження відповідачем нового строку кредитування.

За таких обставин суд не встановив належних підстав для висновку про продовження погодженого сторонами 30-денного строку кредитування, а тому проценти за користування кредитом підлягають нарахуванню в межах цього строку в розмірі 7 500,00 грн.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), відповідно до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не звільняє позивача від обов`язку довести розмір заявленої до стягнення заборгованості. Тому зазначення у витягу з реєстру боржників до Договору № 06Т суми відступленої вимоги підтверджує обсяг права вимоги, переданого новому кредитору, однак саме по собі не підтверджує правильності нарахування заборгованості за процентами у зазначеному в ньому розмірі.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене вище, суд констатує, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасила, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості є загалом підставовими. Тож з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором у розмірі 29 500,00 грн, з яких: 20 000 грн – заборгованість за основним зобов`язанням; 2 000,00 грн – заборгованість за комісією за надання кредиту; 7 500,00 грн – заборгованість за відсотками.

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (а.с. 51). Отже, на підставі частини першої статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 798,44 грн (29 500 * 2 422,40 : 89 500), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

3.3. Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає нижченаведене.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

від 5 липня 2012 року № 5076-VI договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності фізичних осіб; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних осіб у судах під час здійснення цивільного судочинства.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з вимогами частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За частиною четвертою цієї статті ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа

№ 751/3840/15-ц) вказано, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини витрати можуть бути компенсовані лише за умови, що вони були фактично понесені, є необхідними та розумними за обсягом (пункт 79 справи «Ніколова проти Болгарії» від 25 березня 1999 року, заява № 31195/96).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року (справа № 755/9215/15-ц) зазначила, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Для стягнення витрат на правову (правничу) допомогу ТОВ «Діджи Фінанс» долучено договір про надання правової допомоги № 42649746 від 05 травня 2025 року, укладений між товариством та ФОП ОСОБА_2 ; додаткову угоду від 29 липня 2025 року до договору про надання правової допомоги № 42649746 від 05 травня 2025 року; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних ОСОБА_2 , необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості; акт надання послуг № 3633013 від 29 липня 2025 року, загальна сума

5 000 грн (а.с. 15–50).

Відповідач із клопотанням про зменшення таких витрат у зв`язку з їх неспівмірністю не звертався. Враховуючи характер і складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову та часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 648,04 грн (29 500,00 грн ? 5 000,00 грн /

89 500,00 грн).

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76–78, 133, 137, 141, 223, 244, 247, 258–268, 273, 274, 280–289, 352–355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту – задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 3633013

від 03 травня 2021 року у розмірі 29 500,00 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот) гривень.

3. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 798 (сімсот дев`яносто

вісім) гривень 44 копійки.

5. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 1 648,04 (одна тисяча шістсот сорок вісім) гривень 04 копійки.

6. Копію заочного рішення суду надіслати відповідачу.

7. Відповідач має право подати до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву про перегляд заочного рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

8. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

9. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

10. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У такому випадку строк на апеляційне оскарження починає обчислюватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

11. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

12. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення виготовлено 03 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ: 42649746, адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець