Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №607/22428/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.08.2026 Справа №607/22428/25 Провадження №2/607/2497/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором надання коштів у кредит № 73664496 від 17 грудня 2024 року (далі – Договір).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17 грудня 2024 року між

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі – ТОВ «1 БАНК») та

ОСОБА_1 було укладено Договір, підписаний електронним підписом позичальника одноразовим ідентифікатором. У позові зазначено, що відповідно до пункту 2.1 Договору кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника з використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника.

27 березня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27/03/25 (далі – Договір факторингу), у відповідності до якого ТОВ «1 БАНК» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ

«ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 БАНК» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників № 4 від 23 квітня 2025 року до Договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 25 800,00 грн. Позивач вказує, що всупереч умовам Договору відповідач не виконав свої зобов`язання та не погасив заборгованість.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач – ОСОБА_1 – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористався.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача – ТОВ «ФК «ЄАПБ» – в судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві висловив прохання здійснювати розгляд справи у відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримав; у разі неявки в судове засідання відповідача просив ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, будь-яких заяв і клопотань до суду не направляв.

Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За частиною третьою статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник позивача скористався цим правом та просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Статтею 128 ЦПК України унормовано порядок виклику учасників справи у судове засідання. Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128

ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання дає підстави вважати судову повістку врученою в день проставлення такої відмітки у поштовому повідомленні (постанова від 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц).

Отже, відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року (справа № 361/8331/18), у якій зазначено, що у разі неявки представників сторін чи інших учасників судового процесу суд може вирішити спір по суті, якщо наявних у справі матеріалів достатньо для ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність учасників справи у судовому засіданні, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, його повторну неявку в судове засідання, відсутність відзиву, суд відповідно до статті 280 ЦПК України доходить висновку про наявність підстав для проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у ній доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

17 грудня 2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір надання коштів у кредит № 73664496, який підписано електронним підписом позичальника одноразовим ідентифікатором (а.с. 5–11).

Згідно з Договором ТОВ «1 БАНК» надає клієнту кредит у розмірі 8 000,00 грн; клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором; кредит надається строком на 30 днів; дата надання кредиту – 17.12.2024; дата повернення кредиту – 15.01.2025. За користування кредитом нараховуються проценти за фіксованою ставкою 0,25 % на день, які застосовуються у межах строку кредитування; крім того, Договором передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту (1 200,00 грн) та пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 4 % від суми заборгованості за кожний день прострочення. Кредит надається клієнту в безготівковій формі шляхом перерахування на банківський рахунок позичальника з використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника (пункти 2.1 та 2.2 Договору).

Позивачем також надано Таблицю обчислення загальної вартості кредиту (а.с. 12), Паспорт споживчого кредиту (а.с. 13, 14)

27 березня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено Договір факторингу (а.с. 15, 16). Згідно з пунктом 1.1 Договору факторингу за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком № 1 та є невід`ємною частиною Договору факторингу. Відповідно до пункту 1.2 Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі відповідного Реєстру боржників, після чого фактор стає кредитором щодо боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

До матеріалів справи долучено додаткову угоду № 2 від 23 квітня 2025 року (а.с. 17), докази оплати за Договором факторингу (а.с. 19).

Згідно з витягом з Реєстру боржників № 4 від 23 квітня 2025 року до Договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором у загальному розмірі 25 800,00 грн, з яких: 8 000,00 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 600,00 грн – сума заборгованості за відсотками; 16 000,00 грн – сума заборгованості за пенею; 1 200,00 грн – комісія за надання кредиту (а.с. 20). Факт переходу прав вимоги підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників № 4 від 23 квітня 2025 року (а.с. 18).

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором за період з 17.12.2024 по 23.04.2025 заборгованість ОСОБА_1 становить 25 800,00 грн, з яких: 8 000,00 грн – заборгованість за основним боргом; 600,00 грн – заборгованість за відсотками;

16 000,00 грн – заборгованість за пенею; 1 200,00 грн – комісія за надання кредиту (а.с. 21).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).

За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом статей 207, 639 ЦК України письмова форма правочину може бути дотримана шляхом фіксації його змісту в електронних документах або вираження волі сторін за допомогою електронних засобів зв`язку. Договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне в електронній формі.

2.2. Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів унормовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі – Закон № 851).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII (далі – Закон № 675).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 675 електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5); електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору

(пункт 6).

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього

(частина п`ята статті 11 Закону № 675).

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675 електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тож укладення договору в електронній формі шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитодавця та його підписання одноразовим ідентифікатором відповідає передбаченому законом порядку укладення електронного правочину та за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі.

2.3. У статті 526 ЦК України вказано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (частина перша).

У зв`язку з цим Конституційний Суд України зазначив, що одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є «pacta sunt servanda» (договорів слід додержувати), який входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях ЦК України, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629) (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня

2022 року № 6-р(II)/2022).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (стаття 1046

ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержання такої форми має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються в кредитному договорі.

Судом встановлено, що між первинним кредитором та відповідачем було укладено Договір з погодженням всіх істотних умов з дотриманням відповідної форми. Утім, суд зауважує, що власне укладення Договору, так само як і включення відомостей про заборгованість відповідача до Реєстру боржників при подальшому відступленні права вимоги, не підтверджує фактичного виконання первісним кредитором свого обов`язку з надання кредитних коштів відповідачу.

2.4. Як встановлено судом, між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року (справа № 753/20537/18) вказав, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі – Закон № 996) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 травня 2024 року, справа № 381/1647/21).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з вимогами пунктів 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій; бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації; виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року (справа № 554/4300/16) зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій; тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами існування заборгованості за кредитним договором.

На підтвердження факту видачі кредитних коштів за Договором позивачем надано Договір, Договір факторингу та додатки до нього (Додаткову угоду № 2, Реєстр боржників № 4, Акт прийому-передачі Реєстру боржників № 4), а також розрахунок заборгованості.

Утім до матеріалів справи позивачем не додано жодного належного доказу на підтвердження перерахування грошових коштів у сумі 8 000,00 грн за Договором на банківський рахунок відповідача, а також не надано будь-яких документів, оформлених відповідно до вимог Закону № 996, які підтверджували б здійснення первісним кредитором господарських операцій з надання кредиту відповідачу. Позивач не надав суду, зокрема, ні платіжного доручення, ні меморіального ордеру, ні листа платіжної системи чи надавача платіжних послуг, ні виписки з банківського рахунку відповідача, які б підтверджували факт зарахування коштів на його рахунок. Наявні в матеріалах справи документи (Договір, Договір факторингу з додатками, розрахунок заборгованості) не є належними доказами факту перерахування коштів.

Суд зауважує, що будь-яких посилань на такі докази не містить і позовна заява.

В позовній заяві не зазначено про неможливість позивачем подати такі докази та не заявлено клопотання про витребування їх у інших осіб.

2.5. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині першій статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

За статтями 77, 79, 80 ЦПК України докази мають бути належними, достовірними та достатніми для встановлення обставин, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 83 ЦПК України сторони подають докази безпосередньо до суду, а позивач повинен подати їх разом із позовною заявою. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа обґрунтувала неможливість їх подання у цей строк з причин, що не залежали від неї.

За частинами першою – третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім установлених законом випадків.

Звертаючись до суду, ТОВ «ФК «ЄАПБ» виклало обставини, якими обґрунтовувало свої вимоги, та подало докази на їх підтвердження, однак не зазначало про наявність доказів, які не може подати разом із позовною заявою з об`єктивних причин, і не заявляло клопотань про їх витребування чи забезпечення. Представник позивача також просив розглянути справу за відсутності сторони позивача та протягом розгляду справи додаткових доказів не подав.

Отже, позивач як новий кредитор, звертаючись до суду з вимогою про стягнення заборгованості, повинен був отримати від первісного кредитора та надати суду документи, які підтверджують як факт надання відповідачу кредитних коштів, так і виникнення та розмір заборгованості за Договором. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року (справа № 904/5726/19) виснувала, що у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини (підпункти 6.6 та 6.7).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року (справа № 757/37126/18), загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Надані позивачем розрахунки заборгованості за кредитними договорами не є первинними документами, що підтверджують факт перерахування відповідачу кредитних коштів. Вони складені первісним кредитором та відображають здійснений ними розрахунок заявленої заборгованості, однак самі по собі не підтверджують фактичного надання кредитних коштів, а відтак – виникнення та розміру відповідного грошового зобов`язання.

Суд також враховує, що відповідно до статті 83 ЦПК України саме на учасника справи покладено обов`язок своєчасно подати докази або повідомити суд про об`єктивну неможливість їх подання. Позивач необхідних доказів протягом розгляду справи не надав, про неможливість їх подання суд не повідомляв та з клопотанням про їх витребування не звертався, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин позивач не довів належними та достатніми доказами факту надання відповідачу кредитних коштів та, відповідно, виникнення у нього перед первісним кредитором грошового зобов`язання у заявленому розмірі. Відтак відсутні достатні підстави для висновку про існування відповідного права вимоги, яке могло бути відступлене позивачу.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи вищенаведене, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором слід відмовити.

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові – на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати позивача слід покласти на нього в межах ним понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76–78, 141, 223, 244, 247, 258–268, 273, 274,

280–289, 352–355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором надання коштів у кредит № 73664496 від 17 грудня 2024 року відмовити.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.

3. Копію заочного рішення суду надіслати відповідачу.

4. Відповідач має право подати до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву про перегляд заочного рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

5. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

6. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

7. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У такому випадку строк на апеляційне оскарження починає обчислюватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

8. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

9. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення виготовлено 03 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ: 35625014, адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець