Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №607/25357/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.08.2026 Справа №607/25357/25 Провадження №2/607/2599/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами кредиту

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі – ТОВ «Коллект Центр») звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами кредиту у загальному розмірі 50 046 (п`ятдесят тисяч сорок шість) грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» (далі – ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс») та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 3547504716-135958 (далі – Договір № 1) на суму 2 500 грн строком користування 14 днів, з кінцевим терміном повернення 31 жовтня 2021 року, а 08 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі – ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 укладено Договір № 4184759 (далі – Договір № 2) на суму 6 000 грн строком кредитування 30 днів, з кінцевим терміном повернення 07 листопада 2021 року.

Представник позивача зазначив, що право вимоги за Договором № 1 відступлено

15 лютого 2022 року ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» за Договором факторингу № 15-02/22, а право вимоги за Договором № 2 – 26 січня 2022 року ТОВ «Мілоан» на користь ТОВ «Вердикт Капітал» за Договором факторингу № 26-01/2022-83; 10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги за обома договорами на користь ТОВ «Коллект Центр» за Договором №10-01/2023 про відступлення права вимоги.

Позивач вказав, що станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача становить: за Договором № 1 – 14 496 грн (2 500 грн – заборгованість за основним зобов`язанням; 11 996 грн – заборгованість за процентами, нарахованими на дату відступлення права вимоги 15 лютого 2022 року); за Договором № 2 – 35 550 грн (6 000 грн – заборгованість за основним зобов`язанням; 28 950 грн – заборгованість за процентами, нарахованими на дату відступлення права вимоги 26 січня 2022 року; 600 грн – заборгованість за комісією за надання кредиту), а всього – 50 046 грн. Позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість, а також судові витрати – судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 16 000 грн.

2. Стислий зміст відзиву

Відповідач – ОСОБА_1 – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористався.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 грудня 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача у належній процесуальній формі висловив позицію про розгляд справи без участі сторони позивача та не заперечив щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами вручення (надсилання) поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання відповідача, повторно в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив та відзиву не подав.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року (справа № 760/25978/13-ц) зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання дає підстави вважати судову повістку врученою в день проставлення такої відмітки у поштовому повідомленні.

Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті, що узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року (справа № 361/8331/18), відповідно до якого підставою для відкладення розгляду справи є не відсутність її учасників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин відповідно до статей 223, 280 ЦПК України суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів. У зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу технічними засобами відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом

Як вбачається з матеріалів справи, 17 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» у електронній формі укладено Договір № 1, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 2 500 грн строком користування 14 днів, з кінцевим терміном повернення

31 жовтня 2021 року (а.с. 32–35).

Пунктом 2.3 Договору № 1 та додатком № 1 до нього (Графік розрахунків) погоджено такі умови: процентна ставка за належного виконання Договору № 1 – 1,95 % за один день користування кредитом (702 % річних); загальна сума нарахованих у межах погодженого

14-денного строку процентів – 686 грн, а загальна сума, що підлягає поверненню у визначений строк, – 3 186 грн. Договір № 1 підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, надісланим 17 жовтня 2021 року на номер телефону позичальника, зазначений у Договорі № 1.

Кредитні кошти за Договором № 1 у розмірі 2 500 грн перераховано 17 жовтня

2021 року на платіжну картку, емітовану на ім`я держателя АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується інформаційною довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Платежі Онлайн» (технологічний оператор платіжних послуг платіжного сервісу «Platon») про успішне проведення транзакції на суму 2 500 грн з призначенням платежу «Переказ для позики 3547504716-135958».

15 лютого 2022 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (фактор) укладено Договір факторингу № 15-02/22, за яким право грошової вимоги до боржників, у тому числі до ОСОБА_1 за Договором №1, передано фактору, що підтверджується витягом з Реєстру боржників та розрахунком заборгованості, згідно з яким станом на дату відступлення заборгованість ОСОБА_1 становила 2 500 грн за основним зобов`язанням та 686 грн за процентами

(а.с. 48–52, 56–60).

08 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» у електронній формі, за допомогою одноразового ідентифікатора «V37126» укладено Договір № 2, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі

6 000 грн строком кредитування 30 днів, з кінцевим терміном повернення (сплати кредиту, комісії за надання кредиту та процентів) 07 листопада 2021 року (а.с. 100– 102).

Пунктами 1.5.1, 1.5.2 та 1.6 Договору № 2 погоджено: комісію за надання кредиту в розмірі 600 грн (10 % від суми кредиту, одноразово); проценти за користування кредитом у межах погодженого 30-денного строку кредитування в розмірі 2 250 грн, що нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартну (базову) процентну ставку в розмірі 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, яка застосовується після завершення погодженого строку кредитування. Договір № 2 підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, надісланим 08 жовтня 2021 року на номер телефону позичальника, що підтверджується довідкою про ідентифікацію ТОВ «Мілоан».

Кредитні кошти за Договором № 2 у розмірі 6 000 грн перераховано 08 жовтня

2021 року на платіжну картку відповідача, що підтверджується квитанцією платіжної системи «LiqPay» про проведення операції з призначенням платежу «Кошти згідно договору 4184759» та довідкою про ідентифікацію ТОВ «Мілоан» (а.с. 25, 26). Згідно з детальним розрахунком заборгованості (відомістю про щоденні нарахування та погашення) комісія за надання кредиту в розмірі 600 грн нарахована 08 жовтня 2021 року (в день видачі кредиту), проценти протягом погодженого 30-денного строку кредитування (з 09 жовтня по 07 листопада

2021 року) нараховувались за ставкою 1,25 % на день у розмірі 75 грн на день, що в сумі

за 30 днів становить 2 250 грн, а з 08 листопада 2021 року нарахування процентів здійснювалось за стандартною (базовою) ставкою 5,00 % на день у розмірі 300 грн на день (а.с. 27).

26 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» (клієнт) та ТОВ «Вердикт Капітал» (фактор) укладено Договір факторингу № 26-01/2022-83, за яким право грошової вимоги до боржників, у тому числі до ОСОБА_1 за Договором № 2, передано фактору, що підтверджується витягом з Реєстру боржників (а.с. 36–46).

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» (клієнт) та ТОВ «Коллект Центр» (фактор) укладено Договір № 10-01/2023 про відступлення права вимоги, за реєстром боржників до якого позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 1 у розмірі 3 186 грн (2 500 грн за основним зобов`язанням, 686 грн за процентами) та за Договором № 2 у розмірі 35 550 грн (6 000 грн за основним зобов`язанням, 28 950 грн за процентами, 600 грн за комісією) (а.с. 61–84).

Відповідачем заборгованість за жодним з Договорів не погашена, доказів протилежного матеріали справи не містять.

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3

статті 3 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його зміст становлять погоджені сторонами умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов, шляхом пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття такої пропозиції (акцепту).

За змістом статей 207, 639 ЦК України письмова форма правочину може бути дотримана шляхом фіксації його змісту та волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів, а договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне в електронній формі.

2.2. Основні засади використання електронних документів визначені Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року

№ 851-IV (далі – Закон № 851), а порядок вчинення електронних правочинів – Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі – Закон

№ 675).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно до статті 3 Закону № 675 електронний договір – домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором – алфавітно-цифрова послідовність, що додається особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, до інших електронних даних.

За статтею 11 Закону № 675 електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята); відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста); електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тож укладення договору в електронній формі шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитодавця та його підписання одноразовим ідентифікатором відповідає передбаченому законом порядку укладення електронного правочину та за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі.

2.3. За статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі, недодержання якої має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України). Розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються у кредитному договорі (стаття 1056-1 ЦК України).

За змістом статей 633, 634 ЦК України публічним є договір, за яким підприємець взяв на себе обов`язок надавати товари, роботи чи послуги кожному, хто до нього звернеться, а договором приєднання – договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і який укладається шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 зазначив, що загальновизнаний принцип pacta sunt servanda (договорів слід додержувати) є складовою системи цивільного права та відображений, зокрема, у статтях 526, 629

ЦК України (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини).

Як було зазначено, судом встановлено, що між первісними кредиторами та відповідачем було укладено Договір № 1 та Договір № 2, які підписані у відповідності до приписів Закону № 675, тож сторонами було дотримано письмової форми правочинів з погодженням усіх істотних умов.

Факт перерахування відповідачу кредитних коштів за кожним з договорів підтверджується сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи: щодо Договору № 1 – інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» про перерахування 17 жовтня 2021 року коштів у розмірі 2 500 грн; щодо Договору № 2 – квитанцією платіжної системи «LiqPay» та довідкою про ідентифікацію ТОВ «Мілоан» про перерахування 08 жовтня 2021 року коштів у розмірі 6 000 грн. Належних і допустимих доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять.

2.4. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року (справа № 910/1755/19) зазначив, що внаслідок заміни кредитора саме зобов`язання зберігається, а змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року (справа № 905/306/17) вказав, що для підтвердження відступлення права вимоги фінансова компанія повинна надати докази переходу такого права від первісного до нового кредитора на кожному етапі його передачі. Належними доказами набуття права вимоги можуть бути відповідні договори, реєстри переданих вимог, які дають змогу ідентифікувати кредитний договір, а також докази оплати за договором.

Як було зазначено, на підтвердження переходу до позивача права вимоги за Договором № 1 матеріали справи містять Договір факторингу № 15-02/22 від 15 лютого 2022 року, укладений між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» (клієнт) та ТОВ «Вердикт Капітал» (фактор), за яким право грошової вимоги до боржників, у тому числі до ОСОБА_1 , передано фактору, що підтверджує витяг з Реєстру боржників. На підтвердження переходу права вимоги за Договором № 2 матеріали справи містять Договір факторингу № 26-01/2022-83 від 26 січня 2022 року, укладений між ТОВ «Мілоан» (клієнт) та ТОВ «Вердикт Капітал» (фактор), за аналогічними умовами. Надалі, за Договором № 10-01/2023 про відступлення права вимоги від 10 січня 2023 року, укладеним між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр», право грошової вимоги до боржників, у тому числі до ОСОБА_1 за обома договорами, передано позивачу, що підтверджується відповідними реєстрами боржників та розрахунками заборгованості, а також доказами оплати за договорами факторингу.

Таким чином, необхідно констатувати, що ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача за Договором № 1 та Договором № 2.

2.5. У частині вирішення вимог про стягнення процентів за Договором № 1 та Договором № 2 суд виходить із такого.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12-ц) зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Після цього права кредитодавця забезпечуються охоронними правовідносинами, врегульованими, зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, для вирішення заявлених вимог необхідно розмежовувати проценти як плату за правомірне користування кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування та проценти, які можуть бути встановлені договором відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як наслідок прострочення грошового зобов`язання.

Строк користування кредитом за Договором № 1 становив 14 днів – з 17 жовтня

до 31 жовтня 2021 року. Відповідно до умов цього Договору та Графіка розрахунків проценти за зазначений період становлять 686 грн (2 500 грн ? 1,95 % ? 14 днів). Тому вимога про їх стягнення у розмірі 686 грн є обґрунтованою.

Водночас заявлена позивачем сума процентів за Договором № 1 у розмірі 11 996 грн включає нарахування, здійснені поза межами погодженого сторонами 14-денного строку кредитування. Належних доказів зміни чи продовження цього строку, а також погодження сторонами відповідного розміру процентів як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у розумінні частини другої статті 625 ЦК України матеріали справи не містять. Саме лише відображення таких нарахувань у розрахунках заборгованості та документах про відступлення права вимоги не створює обов`язку відповідача щодо їх сплати. Тому проценти за Договором № 1 підлягають стягненню лише у розмірі 686 грн.

За Договором № 2 сторони погодили строк кредитування 30 днів – до 07 листопада 2021 року включно та проценти за користування кредитом протягом цього строку у розмірі

2 250 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування. Наданий позивачем детальний розрахунок підтверджує нарахування протягом зазначених 30 днів по 75 грн щоденно, а тому вимога про стягнення 2 250 грн процентів є обґрунтованою.

Водночас умовами Договору № 2 передбачено можливість продовження строку кредитування та застосування стандартної (базової) процентної ставки у розмірі 5 % на день. Крім того, договором передбачена можливість нарахування після спливу строку кредитування процентів за стандартною ставкою як іншого розміру процентів у розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

Проте наявність такої умови договору сама по собі не є достатньою підставою для стягнення заявленої позивачем суми. Позивач повинен довести фактичні та правові підстави конкретного нарахування, його період, розмір та відповідність умовам договору.

З наданого розрахунку вбачається, що після 07 листопада 2021 року кредитор продовжив щоденно нараховувати по 300 грн, застосувавши ставку 5 % до суми кредиту 6 000 грн. Водночас позивач не розмежував, яка частина цих нарахувань здійснена як плата за користування кредитом у межах належним чином продовженого строку кредитування, а яка – як проценти за прострочення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, та не навів відповідного розрахунку заявленої до стягнення суми за кожною із цих правових підстав.

Крім того, наведені умови Договору № 2 у їх сукупності не дають змоги однозначно встановити підставу нарахування процентів за ставкою 5 % на день після спливу первісно погодженого строку кредитування, оскільки передбачають застосування цієї ставки як у зв`язку з продовженням строку кредитування, так і після його спливу як іншого розміру процентів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Наданий позивачем розрахунок такого розмежування також не містить.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII нечіткі або неоднозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року (справа № 352/1950/15-ц) зауважено, що тлумачення правочину – це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін), потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року (справа № 944/3046/20), вказано, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Конституційний Суд України свого часу зазначав, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення

від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013).

Застосовуючи правило contra proferentem та враховуючи, що умови Договору № 2 сформульовані кредитодавцем, суд виходить із того, що неоднозначність умов щодо підстав застосування після 07 листопада 2021 року ставки 5 % на день не може тлумачитися на користь кредитодавця як така, що безумовно надає йому право на стягнення заявлених

28 950 грн процентів.

За таких обставин саме по собі зазначення у Договорі № 2 стандартної ставки 5 % на день та включення нарахованих за цією ставкою сум до розрахунку заборгованості не доводить обґрунтованості стягнення заявлених 28 950 грн процентів. Тому вимога в цій частині підлягає задоволенню лише щодо 2 250 грн процентів, нарахованих у межах первісно погодженого сторонами строку кредитування.

Перехід права вимоги за договорами факторингу не змінює змісту первісного зобов`язання та не надає новому кредитору права вимагати виконання в більшому обсязі, ніж належало первісному кредитору.

2.6. Щодо вимоги про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 600 грн за Договором № 2, суд зазначає таке.

Пунктом 1.5.1 Договору № 2 погоджено комісію за надання кредиту в розмірі 600 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово. Згідно з детальним розрахунком заборгованості зазначена комісія нарахована 08 жовтня 2021 року, тобто в день видачі кредиту, і не залежить від тривалості користування кредитними коштами, наявності чи відсутності прострочення виконання зобов`язання або продовження строку кредитування.

Оскільки зазначена комісія є одноразовою платою за надання кредиту, погодженою сторонами при укладенні Договору № 2 як складова загальної вартості кредиту, а не платою за користування кредитними коштами понад погоджений строк кредитування, наведені вище висновки щодо обмеження стягнення процентів межами строку кредитування на цю комісію не поширюються. Відповідачем ця умова Договору № 2 не оспорена, доказів на підтвердження її нікчемності, недійсності чи невідповідності вимогам законодавства про захист прав споживачів матеріали справи не містять, а тому вимога про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 600 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи вищенаведене, суд констатує, що відповідач узятих на себе зобов`язань за Договором № 1 та Договором № 2 не виконав, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, а тому вимоги позивача про стягнення заборгованості є частково підставовими. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: за Договором № 1 – заборгованість у розмірі 3 186 (три тисячі сто вісімдесят шість) грн, з яких: 2 500 грн – заборгованість за основним зобов`язанням, 686 грн – заборгованість за процентами, нарахованими в межах погодженого сторонами строку кредитування; за Договором № 2 – заборгованість у розмірі 8 850 (вісім тисяч вісімсот п`ятдесят) грн,

з яких: 6 000 грн – заборгованість за основним зобов`язанням, 2 250 грн – заборгованість за процентами, нарахованими в межах погодженого сторонами строку кредитування, 600 грн – заборгованість за комісією за надання кредиту, а всього – 12 036 (дванадцять тисяч тридцять шість) грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

3.2. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою із заявленою ціною позову у розмірі

50 046 грн; за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 0580310055 від 26 листопада 2025 року (а.с. 105). Оскільки позовні вимоги задоволено частково – на суму 12 036 грн, пропорційна частка судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить

582,58 грн (2 422,40 грн ? 12 036 грн / 50 046 грн).

3.3. Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу та є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2

ЦПК України).

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а розмір витрат на оплату його послуг має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року

(справа № 751/3840/15-ц) зазначила, що розмір витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом на підставі поданих стороною доказів, зокрема договорів, розрахунків та інших документів, які підтверджують надання правничої допомоги та її вартість.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року (справа № 755/9215/15-ц) вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат, їх необхідності та розумності розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Для стягнення витрат на правничу допомогу ТОВ «Коллект Центр» долучено Договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року та Заявку на надання юридичної допомоги № 2078 від 01 жовтня 2025 року, якими підтверджується надання позивачу усної консультації з вивченням документів (2 години ? 2 000 грн) та складення позовної заяви (4 години ? 3 000 грн), а загалом – 16 000 грн.

Відповідач із клопотанням про зменшення таких витрат у зв`язку з їх неспівмірністю не звертався. Враховуючи характер і складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову та результати його розгляду, суд вважає заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу обґрунтованим та співмірним. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню такі витрати пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 3 847,98 грн (16 000 грн ? 12 036 грн / 50 046 грн) витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76–78, 141, 223, 244, 247, 258–268, 273, 274,

280–289, 352–355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами кредиту – задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором позики

№ 3547504716-135958 від 17 жовтня 2021 року у розмірі 3 186 (три тисячі сто вісімдесят шість) гривень.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором № 4184759 від 08 жовтня 2021 року у розмірі 8 850 (вісім тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень.

4. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

5. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 582 (п`ятсот вісімдесят дві) гривні 58 копійок.

6. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 3 847 (три тисячі вісімсот сорок сім) гривень

98 копійок – витрат на професійну (правничу) допомогу.

7. Копію заочного рішення суду надіслати відповідачу.

8. Відповідач має право подати до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву про перегляд заочного рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

9. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

10. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

11. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У такому випадку строк на апеляційне оскарження починає обчислюватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

12. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

13. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 03 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код

ЄДРПОУ: 44276926, адреса місцезнаходження: вул. Мечнікова, 3, офіс 306, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець