Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №420/11818/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11818/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо ненадання відповіді на адвокатський запит та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання відповіді на адвокатський запит адвоката Михалишиної Ганни Володимирівни №3/26 від 22.01.2026 року, направлений в інтересах ОСОБА_1 , у відповідності ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути адвокатський запит №3/26 від 22.01.2026 року адвоката Михайлишиної Ганни Володимирівни, який дії в інтересах ОСОБА_1 , і надати відповідь за результатом їх розгляду.

Ухвалою від 27.04.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

18.05.2026 року (вх. №ЕС/54272/26) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.01.2026 року представником позивача було оформлено адвокатський запит №3/26 відповідно до ст.24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо витребування інформації та документів стосовно ОСОБА_1 .

Зазначенй адвокатський запит 23.01.2026 року було направлено на офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та засобами поштового зв`язку через АТ «Укрпошта», рекомендованим відправленням. Однак, станом на день звернення до суду, відповіді отримано не було.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, 22.01.2026 року представником позивача було оформлено адвокатський запит №3/26 відповідно до ст.24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо витребування інформації та документів стосовно ОСОБА_1 .

Зазначенй адвокатський запит 23.01.2026 року було направлено на офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та засобами поштового зв`язку через АТ «Укрпошта», рекомендованим відправленням. Однак, станом на день звернення до суду, відповіді отримано не було.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

гідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За приписами пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних та юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, нормативно-правових актів чи індивідуальних актів, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, визначальним для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є не лише формальна участь у ньому суб`єкта владних повноважень, а характер спірних правовідносин, зміст прав та обов`язків сторін, характер порушеного права та обставини, у зв`язку з якими виник спір.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої при визначенні юрисдикції необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Сам факт участі суб`єкта владних повноважень не є достатнім для віднесення спору до адміністративної юрисдикції, однак таким є спір, що виник у зв`язку із здійсненням цим суб`єктом владних управлінських функцій.

Відтак, позивач запитував інформацію, яка стосується публічно-правових відносин, а отже, цей спір повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Дійсно, отримання інформації адвокатами, незважаючи на схожість у регулюванні адвокатських запитів та запитів на публічну інформацію, суд повинен застосовувати Закон №5076-VI, який містить спеціальні вимоги до адвокатського запиту. Проте, якщо в адвокатському запиті, який оформлений відповідно до вимог Закону №5076-VI міститься запит щодо іншої інформації, яка підпадає під ознаки публічної, незалежно від наявності посилання на конкретний порядок отримання такої інформації з вказівкою на Закон №2939-VI, така інформація є доступною для адвоката і суд має застосовувати загальні правила доступності до інформації, визначені цим Законом.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Отже, діяльність територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо перевірки підстав для надання відстрочки, розгляду відповідних заяв, оформлення та обліку відстрочок є виконанням визначених законом публічних повноважень, а не здійсненням відповідачем приватноправової діяльності.

Зазначене також відповідає Положенню про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, відповідно до якого територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Крім того, відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, перевірка підстав у військовозобов`язаного щодо надання або переоформлення відстрочки здійснюється посадовими особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до їх функціональних обов`язків.

Таким чином, запитувана позивачем інформація стосується саме діяльності відповідача як органу, наділеного владними повноваженнями у сфері мобілізації та оформлення відстрочки, а не його діяльності як звичайної юридичної особи у приватноправових відносинах.

За таких обставин спір виник безпосередньо у зв`язку з невиконанням відповідачем публічно-владних повноважень, а тому має публічно-правовий характер.

Щодо права позивача на отримання відповіді на адвокатський запит суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та інших визначених законом суб`єктів.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський запит є письмовим зверненням адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.

До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордера або відповідного доручення. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Судом встановлено, що до адвокатського запиту від 22.01.2026 року позивачем було додано передбачені законом документи, що підтверджують його статус адвоката та повноваження на надання правничої допомоги.

Також встановлено, що зазначений адвокатський запит був направлений відповідачу як поштовим відправленням, так і на офіційну електронну адресу відповідача, а отже, відповідач був належним чином повідомлений про його направлення та мав можливість ознайомитися з його змістом.

Доказів того, що адвокатський запит не відповідав вимогам статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», матеріали справи не містять.

Відповідно до частини другої статті 24 цього Закону орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня його отримання надати адвокату відповідну інформацію та копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, у яких міститься інформація з обмеженим доступом.

У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк його розгляду може бути продовжено до двадцяти робочих днів із обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

Отже, законодавець встановив для адресата адвокатського запиту імперативний обов`язок не просто зареєструвати такий запит, а розглянути його та у визначений законом строк надати адвокату відповідну інформацію і копії документів або повідомити про наявність передбачених законом підстав для ненадання відповідної інформації.

При цьому положення статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачають можливості залишення належним чином оформленого адвокатського запиту без відповіді.

Навіть у випадку, якщо частина запитуваної інформації має обмежений доступ, це не звільняє адресата адвокатського запиту від обов`язку його розглянути. У такому випадку відповідач повинен надати мотивовану відповідь щодо неможливості надання відповідної інформації із зазначенням конкретної правової підстави для такого обмеження.

Частиною третьою статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прямо передбачено, що відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне її надання, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, установлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Отже, законодавець прямо пов`язує обов`язок адресата адвокатського запиту з фактом його отримання та не ставить виконання цього обов`язку в залежність від бажання відповідного суб`єкта владних повноважень надати відповідь.

Судом встановлено, що після отримання адвокатського запиту від 31.07.2025 року відповідач взагалі не надав позивачу відповіді по суті запиту, не надав запитуваних документів, а також не повідомив позивача про продовження строку розгляду адвокатського запиту з підстав, передбачених частиною другою статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відтак відповідач не виконав встановлений законом обов`язок щодо належного розгляду адвокатського запиту та надання на нього відповіді.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що ненадання відповідачем відповіді на адвокатський запит від 22.01.2026 року є протиправною бездіяльністю.

При цьому суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.04.2020 у справі № 826/7244/18, у якій предметом розгляду був спір щодо неналежного розгляду органом державної влади адвокатських запитів та зобов`язання надати запитувану інформацію. Велика Палата Верховного Суду визнала протиправною бездіяльність органу державної влади щодо неналежного розгляду адвокатських запитів та зобов`язала надати відповідну інформацію.

Разом з тим суд враховує і правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.05.2025 у справі № 580/4827/24.

У справі № 580/4827/24 Верховний Суд дійсно виходив із того, що сам по собі адвокатський запит не є тотожним запиту на отримання публічної інформації, а для визначення юрисдикції необхідно досліджувати характер запитуваної інформації. У зазначеній справі суди встановили, що запитувана інформація стосувалася приватноправових відносин, а адвокатський запит був адресований органу місцевого самоврядування саме з метою отримання інформації для надання правничої допомоги клієнту. За таких обставин Верховний Суд погодився з висновком про відсутність підстав для розгляду спору в адміністративному судочинстві.

Проте правовідносини у справі № 580/4827/24 не є тотожними правовідносинам, які є предметом розгляду у цій справі.

На відміну від справи № 580/4827/24, у цій справі запитувана інформація безпосередньо стосується здійснення відповідачем публічних повноважень у сфері мобілізації, а саме розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Більше того, такий підхід отримав безпосереднє підтвердження у постанові Верховного Суду від 07.04.2026 у справі № 520/27910/25.

У зазначеній справі Верховний Суд переглядав рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було відмовлено у відкритті адміністративного провадження за позовом щодо неналежного розгляду адвокатських запитів військовою частиною Національної гвардії України. Верховний Суд зазначив, що ключовим при визначенні юрисдикції є характер запитуваної інформації, а у випадку, коли інформація перебуває у володінні військового органу та безпосередньо пов`язана з проходженням військової служби і виконанням державних функцій, бездіяльність такого органу при розгляді адвокатського запиту є проявом владних управлінських дій чи бездіяльності.

Верховний Суд прямо зазначив, що у такому випадку спірні правовідносини не мають цивільно-правового компонента, оскільки спір виник виключно у площині публічно-правових відносин. У зв`язку з цим Верховний Суд визнав передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вимога щодо надання відповіді на адвокатський запит не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, скасував відповідні судові рішення та направив справу для продовження розгляду.

Правовий висновок Верховного Суду у справі № 520/27910/25 є релевантним до спірних правовідносин у цій справі з огляду на характер відповідача та предмет запитуваної інформації.

Відповідач є органом, діяльність якого у спірних правовідносинах полягає у реалізації публічних повноважень у сфері військового обліку та мобілізації, а запитувана інформація стосується розгляду заяви про відстрочку від призову, тобто безпосередньо пов`язана з виконанням відповідачем покладених на нього державою функцій.

Таким чином, цей спір не є спором про захист приватного майнового чи немайнового права позивача або його клієнта від іншої приватної особи.

Позивач оскаржує не наслідки реалізації відповідачем цивільних чи інших приватноправових відносин, а саме невиконання відповідачем установленого законом обов`язку щодо розгляду адвокатського запиту, направленого до нього як до органу, що здійснює публічно-владні функції.

Тому цивільно-правовий компонент у спірних правовідносинах відсутній.

Суд також відхиляє можливі посилання на судову практику, у якій спори щодо адвокатських запитів не відносилися до адміністративної юрисдикції, оскільки сама по собі наявність адвокатського запиту не є єдиною та достатньою підставою для визначення юрисдикції. Вирішальне значення має характер інформації та правовідносин, у яких виник обов`язок відповідача надати таку інформацію.

У цій справі таким визначальним чинником є те, що запит стосується інформації про здійснення відповідачем публічних повноважень щодо розгляду питання про відстрочку від призову під час мобілізації.

Відтак суд дійшов висновку, що спір є публічно-правовим та відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України належить до юрисдикції адміністративного суду.

Отже, за своїм фактичним змістом спірні правовідносини полягають не у вчиненні відповідачем певних активних дій, правомірність яких підлягала б судовій оцінці, а саме у невчиненні відповідачем дій, які він був зобов`язаний вчинити відповідно до закону, а саме - у ненаданні відповіді на адвокатський запит.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновок про задоволенню позовних вимог.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 75-78, 90, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо ненадання відповіді на адвокатський запит та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання відповіді на адвокатський запит адвоката Михалишиної Ганни Володимирівни №3/26 від 22.01.2026 року, направлений в інтересах ОСОБА_1 , у відповідності ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути адвокатський запит №3/26 від 22.01.2026 року адвоката Михайлишиної Ганни Володимирівни, який дії в інтересах ОСОБА_1 , і надати відповідь за результатом їх розгляду.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна грн. 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили у строк і порядок визначені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 25.09.2026 р.

Суддя О.М. Тарасишина