Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №420/19107/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19107/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 25 червня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі-відповідач), в якому позивачка просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії за віком згідно частини 2 статті 40 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021, 2022, 2023 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 03.01.2024 року на умовах та порядку, передбаченому частини 2 статті 40 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії 2021-2023 роки;

- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1064.96 грн. судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивачка обґрунтовує позовні вимоги тим, що з 01.09.2009 року отримувала пенсію за вислугу років, а з 03.01.2024 їй призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При обчисленні пенсії за віком відповідач застосував показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, з чим позивачка не погоджується. Вважає, що при призначенні пенсії за віком мав бути застосований показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2021-2023 роки.

У зв`язку з цим вважає дії відповідача протиправними та просить зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області здійснити відповідний перерахунок пенсії.

Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують право позивача на належний рівень пенсійного забезпечення.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що позивачка з 01.09.2009 отримувала пенсію за вислугу років, а тому призначення їй пенсії за віком розцінює як переведення з одного виду пенсії на інший.

Посилаючись на частину третю статті 45 Закону №1058-IV, відповідач вважає правомірним застосування показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки у розмірі 9992,40 грн, проіндексованого відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV, та заперечує наявність підстав для застосування показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки.

Крім того, відповідач зазначає, що визначення розміру та здійснення перерахунку пенсії належить до повноважень органів Пенсійного фонду, а заявлений позивачкою спосіб захисту вважає втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

З огляду на викладене ГУ ПФУ в Одеській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху, та надано позивачу 5-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

Заявою від 30 червня 2026 року позивач усунула недоліки та ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

13 липня 2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшли копії електронної пенсійної справи (вхід. №78566/26).

14 липня 2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву з додатками (вхід. №ЕС/79667/26).

Станом на 25 вересня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 з 01.09.2009 перебувала на пенсійному забезпеченні та отримувала пенсію за вислугу років.

З 03.01.2024 позивачці призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

При обчисленні пенсії за віком відповідачем застосовано показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки у розмірі 9992,40 грн, проіндексований відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

06.05.2026 позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду щодо застосування при обчисленні пенсії показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки.

Головне управління пенсійного фонду в Одеській області листом від 03.06.2026 року за результатами розгляду звернення відповідач відмовив у застосуванні зазначеного показника, посилаючись на те, що у спірному випадку мало місце переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, а тому підлягає застосуванню показник середньої заробітної плати, врахований при попередньому пенсійному забезпеченні.

Не погоджуючись із такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною першою статті 5 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі – Закон №1058-ІV) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 2 статті 40 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп – заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 вищевказаного Закону регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Однак, якщо мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема у постанові від 31.10.2018 по справі №876/5312/17, які в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Зокрема, у межах вказаної справи №876/5312/17 Верховним Судом встановлено, що позивачу первинно було призначено пенсію за вислугу років відповідно та Закону України “Про пенсійне забезпечення”. У подальшому, позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. У цій справі Суд дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з частиною третьою статті 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на інший вид пенсії у межах одного закону, а тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і в постанові від 31.01.2025 по справі №200/1478/24, в якій, враховуючи вже сформовану практику Верховного Суду, суд виходив з того, що: у разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV після того, як вона вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII, такий перехід не може вважатися “переведенням на інший вид пенсії” в розумінні частини третьої статті 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Це є “призначенням нового виду пенсії”, оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення.

Таким чином, при зверненні особи у порядку, встановленому Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV, за призначенням пенсії за віком, після отримання пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII, відбувається призначення нового виду пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.

У зв`язку з цим, для визначення розміру пенсії за віком, що призначається відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV, слід застосовувати показник середньої заробітної плати (доходу), з якого сплачувалися страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 цього Закону.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 01.09.2009 перебувала на пенсійному забезпеченні та отримувала пенсію за вислугу років.

У подальшому, з 03.01.2024 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

При обчисленні розміру пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки у розмірі 9992,40 грн, проіндексований відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Як слідує з матеріалів справи, при обчисленні розміру пенсії за віком Головним управлінням в розрахунок узятий показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії, а саме 2014-2016 роки.

В обґрунтування правомірності дій пенсійним органом у відзиві зазначено про те, що в даному випадку має місце переведення з одного виду пенсії на інший, а не призначення нового виду пенсії, а тому показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, цілком правомірно враховано за 2014, 2015, 2016 роки.

Водночас, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач з 08.09.2014 отримувала пенсію за вислугу років.

Відтак судом встановлено, що у даному випадку також мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, оскільки позивачу було первинно призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, який передбачав інші підстави та порядок призначення пенсії, а призначення пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 18.10.2024 відбулося вперше.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач мав призначити позивачу з 18.10.2024 пенсію за віком згідно із Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, тобто за 2021-2023 роки, і відповідно показник середньої заробітної плати має враховуватись за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31.10.2018 у справі №876/5312/17 погодилась з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини третьої статті 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що позивачу пенсія за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 18.102024 була призначена вперше, а тому відповідач мав керуватися, у даному випадку, положеннями частини другої статті 40, а саме застосувати середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а за таких обставин відповідачем при розрахунку пенсії позивача неправомірно застосовано розмір середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014-2016 роки.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування правомірності вчинення оскаржуваних дій відповідачем суду не наведено та не надано.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії, та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У прохальній частині позовної заяви позивачка просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на її користь судовий збір у розмірі 1064,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на відсутність детального опису робіт (наданих послуг), а також необхідність документального підтвердження таких витрат та доведення їх реальності, необхідності і співмірності.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд, відповідно до положень ч. 5, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Так, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 20.05.2022 у справі №540/56/20, від 20.09.2021 у справі №815/390/18, від 19.09.2019 у справі №826/8890/18, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також значенням справи для сторони.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене судове рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входять до предмета доказування у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачкою надано договір про надання правничої допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Жмурко Світланою Леонідівною.

Аналіз положень статті 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягають доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка бажає компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо неспівмірності їх розміру. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а їх необхідність та вплив на результат розгляду справи мають оцінюватися судом.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, зазначену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи вони тільки мають бути сплачені.

Крім того, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критеріями реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Разом з тим суд доходить висновку, що заявлена позивачкою сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн підлягає зменшенню, виходячи з принципу співмірності.

Суд вважає, що заявлена сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу не є належним чином співмірною з обсягом фактично наданих адвокатом послуг, складністю справи, кількістю витраченого на надання таких послуг часу та характером спірних правовідносин.

Крім того, суд враховує, що дана справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а відтак участь представника позивачки у судових засіданнях не здійснювалася.

Таким чином, з огляду на те, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, враховуючи обсяг фактично наданих адвокатом послуг, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а також зважаючи на те, що заявлена сума таких витрат є неспівмірною зі складністю справи та заявленими вимогами немайнового характеру, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню в сумі 2000,00 грн.

Отже, відповідно до ст. 139 КАС України, на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області підлягає стягненню 1064,96 грн судового збору та 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо застосування при призначенні ОСОБА_1 з 03 січня 2024 року пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки замість показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 з 03 січня 2024 року перерахунок пенсії за віком відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021, 2022 та 2023 роки, та здійснити виплату пенсії у перерахованому розмірі з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

В решті вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя С.О. Cтефанов