Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №420/228/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/228/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 12.01.2026 року позовну заяву було залишено без руху (суддя Іванов Е.А)

Згідно розпорядження №365 від 13.05.2026 року призначено повторний автоматизований розподіл справи, визначено головуючого суддю Тарасишину О.М.

Ухвалою суду від 18 травня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

В обґрунтування позову зазначено, що з метою вирішення питання про нарахування належного позивачу грошового забезпечення його представником адвокатом Чернегою Інною Федорівною було направлено адвокатський запит із проханням надати копії документів. У відповідь на адвокатський запит було надано лист, яким фактично відмовлено у наданні запитуваної інформації та документів з підстав наявності у ній інформації з обмеженим доступом. Позивач із такою відмовою не погоджується та зазначає, що у разі реальної наявності у запитуваних документах інформації з обмеженим доступом копії документів мають бути надані із вилученням такої інформації у порядку ч.8 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Однак сама по собі наявність інформації з обмеженим доступом не може слугувати підставою для відмови у наданні документів.

Представник відповідача Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України заперечив проти позову, наголосивши, що:

по-перше, бездіяльність - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій. Натомість, у даному випадку відповідь на адвокатський запит була надана;

по-друге, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає винятки, при яких надання документів за запитом не здійснюється, а саме щодо інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність даної позовної заяви Одеському окружному адміністративному суду.

Згідно наявних матеріалів справи судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Представник позивача в інтересах ОСОБА_1 з метою захисту прав та інтересів довірителя звернувся з Адвокатський запитом до Військової частини НОМЕР_2 НГУ з проханням:

надати Витяги з бойових донесень, бойових журналів, оперативних завдань (не менше як за 6 міс.).

надати Накази про залучення до бойових завдань, а також накази про прибуття/вибуття до районів бойових дій не менше як за 6 міс.).

25.10.2025 року та 28.11.2025 року відповідачем було надано відповідь, згідно якої повідомлено, що запитувані документи, а саме бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій є відомості з обмеженим доступом, розголошення (надання копій) яких заборонено відповідно до статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки вони містять дані планів командувань, хід виконання бойових завдань, результати ведення бойових дій, що може негативно вплинути на виконання завдань під час воєнного стану.

Вважаючи отриману відповідь протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

За статтею 40 Конституції України держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина перша статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина четверта статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Одночасно, цей Закон містить чіткі гарантії захисту прав заявника при розгляді розпорядником публічної інформації запиту на отримання публічної інформації та унеможливлює зловживання розпорядником публічної інформації своїм правом на обмеження у доступі до такої інформації.

Так, згідно зі статтею 22 цього Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

За змістом статті 6 Закону інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатський запит це – письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Згідно фактичних обставин справи, представник позивача у адвокатському запиті просив надати Витяги з бойових донесень, бойових журналів, оперативних завдань (не менше як за 6 міс.) та Накази про залучення до бойових завдань, а також накази про прибуття/вибуття до районів бойових дій (не менше як за 6 міс).

Пунктом 5 Розділу XX Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.2023 № 573 «Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Міністерстві внутрішніх справ України» визначено, що у сфері бойової готовності та застосування військ (сил) службовою інформацією є інформація, що розкриває відомості про:

- зміст завдань органів військового управління, військових частин щодо бойової готовності та застосування військ (сил), крім відомостей, що підпадають під дію зводу відомостей, що становлять державну таємницю (далі - ЗВДТ);

- окремі показники про склад, укомплектованість, забезпеченість, бойові можливості, положення і дії (характер діяльності) військ (сил) до батальйону (батальйонної тактичної групи, батальйонної групи, дивізіону, ескадрильї, ротного, взводного опорного пункту) включно в районі ведення антитерористичної операції або іншого збройного конфлікту;

- інформацію, яка міститься в наказах, директивах і розпорядженнях (їх проєктах) командувача Національної гвардії України, щодо бойової готовності та застосування військ (сил), крім відомостей, що підпадають під дію ЗВДТ;

- склад, укомплектованість, забезпеченість, бойові можливості, положення і дії (характер діяльності) військ (сил) до роти (батареї) включно, крім відомостей, що підпадають під дію ЗВДТ.

Отже, судом встановлено, а сторони не заперечували, правовий характер запитуваної інформації та документів як такої, що має обмежений доступ.

Представник позивача наполягає, що у відповідності до ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» у разі наявності у запитуваних документах інформації з обмеженим доступом копії документів мають бути надані із вилученням такої інформації, однак сам документ має надаватись з особливостями, передбаченими Законом.

Натомість, на переконання суду, особливість спірних правовідносин полягає у тому, що представник позивача звертався до відповідача саме в порядку Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Дійсно, Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок поводження з інформацією, яка надається за запитом. Однак у даному випадку звернення здійснювалось однозначно у порядку Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ч.2 ст.24 якої чітко визначає надання інформації та документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Тобто, у контексті відповіді на адвокатський запит відповідач чітко слідував вказівці частини 2 статті 24, яка прямо обмежує надання документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Разом із цим, звернення в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» позивачем не здійснювалось.

Посилання ж представника позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.11.2019 року у справі №813/2654/15, суд не приймає, оскільки у вказаній справі спір стосувався звернення в порядку доступу до публічної інформації, а не адвокатського запиту.

З огляду на це, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, стягнення судових витрат з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 25.09.2026 року.

Суддя О.М. Тарасишина

.