Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №420/9461/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9461/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 155350027453 від 19.03.2026 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 20.07.1982 р. по 13.12.1990 р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11.03.2026 р. з урахуванням страхового стажу з 20.07.1982 р. по 13.11.1990 р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.03.2026 р. позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком через портал Електронних послуг Пенсійного фонду України. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідачем не зараховано до страхового стажу період роботи з 20.07.1982 р. по 13.12.1990 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1982 р. з підстав того, що трудова книжка заповнена з порушенням вимог п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутня печатка на титульній сторінці трудової книжки; періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1982 р. потребують уточнення, зокрема: період роботи з 20.07.1982 р. по 01.11.1982 р., оскільки запис про звільнення не завірений печаткою; період роботи з 01.11.1982 р. по 13.12.1990 р., оскільки виправлення в даті на звільнення та не завірене належним чином. Зазначає, що у спірні періоди позивач працювала у Першому одеському тресті столових 20.07.1982 р. по 01.11.1982 р., у Постійно діючих курсах "Центрсоветкурортов" у період з 01.11.1982 р. по 13.12.1990 р. Позивач не має можливості отримати додаткові відомості для підтвердження свого стажу, а тому вимушена звернутись до суду за захистом порушеного права на отримання пенсії за віком.

Ухвалою від 06.04.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі 07.04.2026 р. вручено відповідачу.

Станом на 24.09.2026 р. відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Згідно ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами

З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.03.2026 р. звернулась із заявою про призначення пенсії за віком через портал Електронних послуг Пенсійного фонду України.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області розглянуто заяву від 11.03.2026 р. та рішенням № 155350027453 від 19.03.2026 р. відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні, зокрема, зазначено: "Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 32 роки. Страховий стаж особи становить 31 рік 3 місяці 2 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1982 року, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням вимог пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутня печатка на титульній сторінці трудової книжки; періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1982 року потребують уточнення, а саме: період роботи з 20.07.1982 р. по 01.11.1982 р., оскільки запис про звільнення не завірений печаткою; період роботи з 01.11.1982 по 13.12.1990, оскільки виправлення в даті на звільнення та не завірене належним чином".

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 р. містить наступні відомості про спірний період трудової діяльності:

- запис №1 від 20.07.1982 р. позивач зарахована "в столовую кухработницей" (мовою оригіналу;

- запис №2 від 01.11.1982 р. звільнена із займаної посади за власним бажанням;

- запис №3 від 01.11.1982 р. зарахована на посаду техніка-лаборанта;

- запис № 4 від 12.01.1987 р. переведена на посаду методиста навчальної частини;

- запис №6 від 01.10.1988 р. переведена на посаду "мастера продводственного обучения" (мовою оригіналу";

- запис №7 від 13.12.1990 р. звільнена по переводу в ПТУ-18.

В матеріалах містяться листи Департаменту архівної справи та діловодства від 10.01.2025 р. за вих.№3164-П-11.1-21, листи Головного управління статистики в Одеській області від 17.02.2025 р. за вих.№03.4-11/84-25 та від 24.03.2025 р. за вих 03.4-11/93-25, в яких зазначено про відсутність у бази даних ЄДРПОУ по території Одеської області станом на 24.02.2025 р. "Филиал Учебно-методического центра "Центрсоветкурорт", "Постоянно действующие курсы "Центрсоветкурорт"; відсутність особових карток фоми Т-2 звільнених працівників та особові рахунки з нарахування заробітної працівників.

Вважаючи вказане рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернулася до суду з позовною заявою про його скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Згідно ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років.

Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, в Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

За змістом ст.56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Також за приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Суд вказує, що відповідне положення міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №588/647/17.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 11.03.2026 р. позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

На момент звернення вік позивача становив 61 рік.

За результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 19.03.2026 р. прийнято рішення № 155350027453 про відмову у призначенні пенсії відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1982 р., оскільки відсутня печатка на титульній сторінці трудової книжки, що свідчить про порушення вимог Інструкції № 58.

Надаючи оцінку наведеним вище підставам прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, суд заважає на наступне.

Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. № 162 була затверджена "Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", яка діяла на момент оформлення трудової книжки позивача (далі - Інструкція № 162).

Згідно із пунктами 2.2, 2.12 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше недільного терміну з дня прийому на роботу.

У трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім`я, по батькові, дата народження та записуються нові дані.

Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 10 Інструкції № 162 визначено, що відповідальність за організацію ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства.

Безпосередньо відповідає за своєчасне заповнення, зберігання, облік і видачу працівникам трудових книжок, начальник відділу кадрів, або особа яка призначається наказом керівника підприємства.

Вказана Інструкція № 162 перестала застосовуватися відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Однак, пунктом 2.13 Інструкції № 58 викладено в аналогічній за змістом редакції що і пункт 2.12 Інструкції № 162.

Зокрема, зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

З аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що як на момент оформлення трудової книжки позивача, так і на момент виникнення спірних правовідносин законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств.

Суд не бере до уваги твердження пенсійного органу про те, що "запис про звільнення не завірений печаткою" та "виправлення в даті на звільнення та не завірене належним чином", оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.

Відтак, неналежне оформлення даних трудової книжки не може позбавити позивача права на включення періодів роботи, зазначених в такій трудовій книжці, до її страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням вказаних періодів.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 р. "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, з наведеного слідує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку особи здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем/іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Відповідач не врахував, що недоліки щодо печатки не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі № 754/14898/15-а.

Крім того, згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, аналіз зазначених норм чинного законодавства дає підстави вважати, що відповідач наділений значним обсягом повноважень під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися, чого відповідачем вчинено не було.

Суд зауважує, для того щоб орган, що призначає пенсію, мав можливість всебічно, повно і об`єктивно установити право особи на одержання пенсії він наділений повноваженнями:

1. вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії;

2. в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість видачі таких документів та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію (ч.3 ст.44 Закону № 1058);

3. повідомляти заявника про те, які документи необхідно подати додатково (п.1.7 Порядку № 22-1).

Також відповідач не довів, що, перш ніж прийняти рішення про призначення пенсії, для перевірки періодів роботи позивача, ним використані повноваження, надані ч.3 ст.44 Закону № 1058.

Відтак, відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення.

Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 23.04.2019 р. (справа №593/1452/16-а), від 30.09.2021 р. (справа №300/860/17), висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України.

Крім того, щодо недоліків заповнення трудової книжки суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 р. у справі № 370/541/17, в якій суд звернув увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Отже, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки й неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

З огляду на вищенаведене, підлягають зарахуванню позивачу до страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 р., а саме з 20.07.1982 р. по 01.11.1982 р. та з 01.11.1982 р. по 13.12.1990 р., а тому позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.

За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19.03.2026 р. № 155350027453 про відмову в призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) і "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, керуючись ч.2 ст.9 КАС належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 11.03.2026 р. та зарахувати до страхового стажу періоди роботи з роботи з 20.07.1982 р. по 13.12.1990 р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 р., й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд-

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028,м.Рівне, вул.Борисенка Олександра, буд.7, ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.Борисенка Олександра, буд.7, ЄДРПОУ 21084076) № 155350027453 від 19.03.2026 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.Борисенка Олександра, буд.7, ЄДРПОУ 21084076) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) період роботи з 20.07.1982 р. по 13.12.1990 р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.Борисенка Олександра, буд.7, ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) про призначення пенсії від 11.03.2026 р. з урахуванням страхового стажу з 20.07.1982 р. по 13.11.1990 р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 р., й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м.Рівне, вул.Борисенка Олександра, буд.7, ЄДРПОУ 21084076) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко