Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №340/3951/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3951/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом: Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Військова частина звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини надмірно виплачені кошти грошового забезпечення в сумі 81 256,73 грн.

Ухвалою суду від 17.06.2026 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) (а.с.27).

09.07.2026 відповідачем подано до суду зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати протиправними та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 25.04.2026 №990/нод "Про результати службового розслідування за фактом переплати військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину", в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 10.07.2026 року зустрічну позовну заяву залишено без руху з підстав необхідності подання суду: заяви про поновлення строку на звернення до суду.

Ухвалою суду від 24.09.2026 повернуто зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 .

Від відповідача до суду надійшов відзив, в якому останній заперечив проти позовних вимог, вказавши на порушення, які були допущені під час проведення службового розслідування (а.с.35-42).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що, відповідно до наказу від 01.03.2022 за №50, ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с.10).

З матеріалів справи судом встановлено, що під час службового розслідування за фактом нез`явлення солдата ОСОБА_1 на військову службу встановлено, що останній під час перебування у відпустці був госпіталізований до КНП "Новомиргородська міська лікарня" Новомиргородської міської лікарні 23.01.2023, де перебував на стаціонарному лікуванні до 13.02.2023. Після завершення лікування, солдат ОСОБА_1 до місця проходження служби не прибув. Службовим розслідуванням встановлено, що на момент його проведення (03.09.2023) солдат ОСОБА_1 з 14.02.2023 відсутній на військовій службі без поважних причин (а.с. 16).

Згідно з довідкою загальна сума надмірно виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за лютий – червень 2023 року становить 81 256,73 грн.

14.05.2026 військова частина направила відповідачу повідомлення про відшкодування коштів у сумі 81256,73 грн. (а.с.18)

Зазначені кошти відповідачем добровільно не відшкодовані, у зв`язку з чим військова частина звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у відповідний період визначалися, зокрема, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Відповідно до пункту 15 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше, а військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, його виплата призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Таким чином, право військовослужбовця на отримання грошового забезпечення пов`язане, зокрема, з проходженням ним військової служби та виконанням обов`язків військової служби.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що у спірний період відповідач фактично не перебував у військовій частині, не виконував обов`язків військової служби та після закінчення відпустки за станом здоров`я до місця проходження служби не прибув.

Разом з тим, вирішуючи питання про можливість стягнення зазначених коштів, суд враховує положення статей 1212 та 1215 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула або зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Такий обов`язок виникає також у випадку, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала.

Водночас відповідно до пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника і недобросовісності з боку набувача.

Зазначена норма підлягає застосуванню з урахуванням усталеної практики Верховного Суду.

Так, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22 зазначено, що стаття 1215 ЦК України встановлює загальне правило щодо неповернення відповідних виплат та передбачає винятки з нього, зокрема у разі рахункової помилки платника або недобросовісності набувача. Верховний Суд також наголосив, що правильність здійснених розрахунків та добросовісність набувача презюмуються, а тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 501/2500/15-ц, відповідно до якого саме по собі отримання особою грошових коштів у вигляді заробітної плати за відсутності достатньої правової підстави не є безумовною підставою для їх повернення. При цьому рахункова помилка полягає саме у неправильності обчислення, а помилки, пов`язані із застосуванням норм законодавства, самі по собі рахунковими помилками не є.

Отже, з урахуванням наведеної судової практики для вирішення цього спору суд має встановити не лише факт відсутності у відповідача права на відповідні виплати, але й наявність обставин, які відповідно до статті 1215 ЦК України дають підстави для їх повернення.

Судом встановлено, що відповідач був обізнаний із визначеним йому строком відпустки за станом здоров`я до 13.02.2023 включно. Відповідно, з 14.02.2023 він мав обов`язок прибути до місця проходження військової служби.

Водночас відповідач після закінчення відпустки до військової частини не прибув, службові обов`язки не виконував, а отримання ним грошового забезпечення продовжувалося.

Таким чином, на відміну від випадків, коли особа об`єктивно не могла знати про факт помилкової виплати, у цій справі відповідач самостійно не виконував обов`язку щодо проходження військової служби після закінчення відпустки та був обізнаний про обставини, які виключали його право на отримання грошового забезпечення за відповідний період.

При цьому відповідач не надав суду доказів наявності об`єктивних причин, які б перешкоджали йому прибути до місця служби після закінчення відпустки, а також доказів того, що після припинення проходження служби він повідомляв командування про обставини, які могли бути підставою для подальшої виплати йому грошового забезпечення.

Суд також враховує, що після встановлення факту надмірної виплати позивач направив відповідачу повідомлення про повернення коштів у сумі 81 256,73 грн. Однак відповідач вимогу не виконав та кошти не повернув.

За таких обставин суд вважає доведеним, що відповідач не лише не мав права на отримання спірних коштів, але й, з огляду на конкретні обставини їх отримання та власну поведінку щодо проходження військової служби, не може вважатися добросовісним набувачем цих коштів.

При цьому суд враховує, що добросовісність набувача за змістом статті 1215 ЦК України презюмується. Однак зазначена презумпція може бути спростована належними та допустимими доказами. У цій справі такими доказами в сукупності є накази командування, матеріали службових розслідувань, документи щодо строку відпустки відповідача, відомості про його фактичну відсутність на службі, документи щодо нарахування йому грошового забезпечення за період відсутності, а також факт невиконання ним вимоги про добровільне повернення надмірно виплачених коштів.

Суд також бере до уваги, що спірні кошти були виплачені відповідачу не за фактично виконану ним військову службу у відповідному періоді, а внаслідок продовження їх нарахування за час, коли він фактично не виконував обов`язків військової служби.

Оскільки відповідач з 14.02.2023 самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 та був відсутній на військовій службі, суд вважає, що ОСОБА_1 діяв недобросовісно та безпідставно отримав грошове забезпечення на суму 81 256,73 грн.

Враховуючи наведене, позовні вимоги військової частини про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.72-76 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) вартість завданої державі шкоди у формі безпідставно набутих ним грошових коштів в сумі 81 256, 73 грн. під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО