Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №280/5480/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 вересня 2026 року (16:05)Справа № 280/5480/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

03.06.2026 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якій позивач просить:

визнати протиправними рішення відповідача про відмову у перерахунку пенсії в замін рішення про перерахунок пенсії від 20.03.2026 №923010153765;

зобов`язати відповідача прийняти рішення про поновлення позивачу виплати пенсії за віком з дати припинення, а саме з 01.01.2026.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії в замін рішення про перерахунок пенсії від 20.03.2026 №923010153765 у якому зазначено про необхідність особистого звернення до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) для поновлення виплати пенсії. Позивач вказує на те, що через вебпортал Пенсійного фонду нею подано заяву про поновлення виплати пенсії, до якої додавались необхідні документи та заява в довільній формі про неотримання пенсійних виплат від російської федерації. Тобто, позивачем дотримано умови для поновлення виплати пенсії, визначені Порядком №299, тому вважає, що рішення відповідача про відмову у поновленні виплати пенсії є протиправним. При цьому вказує, що посилання відповідача на те, що з метою належного розгляду та прийняття рішення за заявою позивач мала особисто подати заяву у приміщенні Пенсійного фонду України про поновлення виплати пенсії та документи, є безпідставними, оскільки заява та документи були подані позивачем особисто через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, що не суперечить вимогам чинного законодавства. Також зазначає, що позивач понесла витрати на професійну правничу допомогу в суді у сумі 10000 гривень, які просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 08.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

24.06.2026 засобами підсистеми «Електронний суд» до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який містив клопотання про залучення співвідповідача – ГУ ПФУ в Запорізькій області, оскільки ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та питання виплати пенсії в даному випадку відноситься до компетенції ГУ ПФУ в Запорізькій області.

В обґрунтування відзиву представник відповідача посилається на те, що виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.01.2026 у зв`язку з наявністю в електронній пенсійній справі повідомлення про одержання пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації. За результатом розгляду заяви позивача від 12.03.2026 №1565, ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення про поновлення виплати пенсії. В подальшому, на виконання листа ГУ ПФУ в Запорізькій області від 07.05.2026 №0800-0304-9/39863 рішення про поновлення виплати пенсії від 20.03.2026 було переглянуто та прийнято рішення про відмову в поновленні виплати пенсії від 13.05.2026 №923010153765. Вважає, що рішення прийнято законно та обґрунтовано. Також зазначає, що для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 може звернутись до органів Пенсійного Фонду України у спосіб, визначений пунктом 1.1 розділу І Порядку №22-1 із заявою про поновлення виплати пенсії та надати документи згідно вимог пунктів 2.9 та 2.23 Порядку №22-1. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 30.06.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі співвідповідача відмовлено.

Інших заяв (клопотань, відповідей, пояснень тощо) від учасників справи до суду не надходило.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20.03.2009 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Після проходження фізичної ідентифікації в режимі відеоконференції 03.12.2025 було прийнято рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2026.

В подальшому, 27.01.2026 позивачка повторно звернулась із заявою про проходження фізичної ідентифікації в режимі відеоконференції.

За результатами проходження ідентифікації прийнято рішення про встановлення особи від 27.01.2026 №1308896.

17.02.2026 проведено повторну фізичну ідентифікацію позивача.

16.03.2026 ОСОБА_1 звернулась засобами вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою за №1565 про поновлення виплати пенсії.

Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961, - ГУ ПФУ в Донецькій області.

За результатом розгляду заяви від 16.03.2026 №1565, ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 20.03.2026 за №923010153765 про поновлення виплати пенсії.

Проте, на виконання листа ГУ ПФУ в Запорізькій області №0800-0304-9/39863 від 07.05.2026 рішення про поновлення виплати пенсії від 20.03.2026 було переглянуто та прийнято рішення про відмову в поновленні виплати пенсії від 13.05.2026 №923010153765.

В обґрунтування рішення зазначено, що: «За результатами розгляду електронної пенсійної справи та наданих документів встановлено, що виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена з 01.01.2026 у зв`язку з повідомленням про отримання пенсії від органів російської федерації. ОСОБА_1 не є внутрішньо переміщеною особою, а також не відноситься до категорій осіб, які проживають на тимчасово окупованих російської федерацією територіях України, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією щодо яких не визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації, і виплату пенсій яким було припинено в період з 01.08.2022 відповідно до положень Постанови №162.

Для поновлення виплати пенсії заявниці необхідно звернутися особисто до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) із заявою про поновлення виплати та оригіналом паспорту громадянина України, оригіналом довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (при наявності).».

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 30.01.2020 у справі №489/5194/16-а.

Статтею 5 Закону №1058-ІV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.

За приписами частини 2 статті 49 Закону №1058-IV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону №1058-ІV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі №805/402/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018, висловлена правова позиція, згідно якої перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, виходячи з вищезазначених норм права, припинення (призупинення) виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення або на підставі рішення суду і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону №1058-ІV. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (поновлення, перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Суд звертає увагу на те, що жодних вимог щодо особистого з`явлення особи до територіального органу Пенсійного фонду України абз. 1 п. 1.1 Порядку №22-1 не містить.

Особистим зверненням пенсіонера є, насамперед, особисте підписання пенсіонером відповідної заяви та подання цієї заяви особисто пенсіонером, а не фізичне переміщення пенсіонера до пенсійного органу для подання відповідної заяви.

Протилежне тлумачення норм права звужують право позивача на отримання належної особі пенсії у порівнянні з нормами, викладеними у спеціальному Законі №1058-IV, що має вищу юридичну силу.

При цьому суд зазначає, що, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника, а тому посилання відповідача на те, що позивач повинен особисто звернутися із заявою про поновлення пенсії є помилковими.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 812/564/18, від 1 жовтня 2019 року у справі №826/3943/16, від 31 жовтня 2019 року у справі №160/7699/18, від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а, від 5 лютого 2020 року у справі №501/28/17, від 31 березня 2020 року у справі №826/14837/16, від 18 травня 2022 року у справі №160/5259/20 та інших.

Більш того, Верховним Судом у постанові від 20 січня 2022 року у справі №280/4551/21 сформовано правовий висновок, відповідно до якого:

«подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку №22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку №22-1».

Також вказаний висновок розповсюджується і на порядок виплати грошових коштів на карткові рахунки пенсіонерів, які фактично перебувають за кордоном (постанова Верховного Суду від 24 липня 2023 року по справі №280/6637/22).

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що «колегія суддів вважає за можливе проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. При цьому, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається.».

Таким чином суд вважає, що заява позивача про поновлення виплати пенсії подана у спосіб, що передбачений абз. 1 п. 1.1 Порядку №22-1.

Разом з тим, пунктом 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV визначено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №299 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території (далі - Порядок №299).

Відповідно до пункту 8 Порядку №299 поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України:

після проходження фізичної ідентифікації протягом року з дати припинення виплати;

за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису "Дія.Підпис" ("Дія ID"), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) та страхові виплати, виплату яких припинено до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. №299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у зв`язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, поновлюються за заявами про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до органів Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису "Дія.Підпис" ("Дія ID"), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Одержувачі, які тимчасово проживають за межами України або отримали тимчасовий захист або статус біженця, заяву про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат можуть надіслати поштою в порядку, передбаченому абзацом восьмим пункту 6 цього Порядку.

Під час поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та частиною четвертою статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно із пунктом 10 Порядку №299 особам, які проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України або які виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих російською федерацією територій України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться за умови неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат.

Отже, основними умовами для поновлення виплати пенсії у випадку позивача відповідно до Порядку №299 є:

1) встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв`язку;

2) повідомлення органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат про неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

Так з матеріалів справи судом встановлено, що позивачем неодноразово пройдено ідентифікацію за допомогою відеоконференцзв`язку, за наслідками яких особу встановлено, натомість, з невідомих причин не зазначено про відповідь на питання: «Чи отримуєте пенсію в іншій державі (від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації)».

Також позивачем через вебпортал Пенсійного фонду надано заяву про поновлення виплати пенсії, до якої додавались необхідні документи та заява в довільній формі про неотримання пенсійних виплат від російської федерації.

Тобто, позивачем дотримано умови для поновлення виплати пенсії, визначені Порядком №299, тому рішення відповідача про відмову у поновленні виплати пенсії не може вважатись правомірним.

У позовній заяві представник позивача зазначив, що на теперішній час позивач проживає за кордоном, а саме у Швеції.

Отже, подавши відповідну заяву з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, пройшовши фізичну ідентифікацію, а саме шляхом авторизації в особистому електронному кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду позивач дотрималась встановленої законодавством процедури та мала право на поновлення виплати пенсії.

Посилання відповідача на те, що з метою належного розгляду та прийняття рішення за заявою позивач мала особисто подати заяву у приміщенні Пенсійного фонду України про поновлення виплати пенсії та документи, є безпідставними, оскільки заява та документи були подані позивачем особисто. Водночас обраний позивачем спосіб їх подання (через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України) не суперечить вимогам законодавства. Крім того, такий спосіб подання заяви прямо передбачений п. 8 Порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №299, а особиста явка заявника до територіального органу Пенсійного фонду України для подання заяви про поновлення виплати пенсії законодавством не передбачена.

Інші доводи відповідача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Підсумовуючи викладене суд вважає рішення відповідача від 13.05.2026 №923010153765 про відмову у перерахунку пенсії в замін рішення про перерахунок пенсії від 20.03.2026 №923010153765 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено; що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Подібний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №227/3208/16-а.

При розгляді даної справи суд також враховує правову позицію викладену Верховним Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі №160/6762/21, відповідно до якої ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах КАС України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень).

Важливим є те, що КАС України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову.

З цього слідує, що ефективно працююча система суб`єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов`язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження.

При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов`язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю.

Крім того важливо, що завданням суду у спорах, що виникають із публічно-правових відносин, в яких індивідуальне право особи (можливість реалізації майнових прав, зокрема права на соціальний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безперешкодну підприємницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (публічними) інтересами, є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами; ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов`язково враховується суспільний (публічний) інтерес.

Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21.

Отже, для належного та ефективного захисту права позивача на пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з дати припинення її виплати, а саме з 01.01.2026.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у сумі 1064,96 грн, який слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн, то суд зазначає наступне.

Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Статтею 30 Закону №5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень пунктів 1, 5 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, від 13.05.2022 у справі №320/11366/20 та інших.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, враховуючи те, що дана справа є справою незначної складності та не потребує значних зусиль для підготовки позовної заяви, розумним розміром витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню, є 3000,00 грн.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.05.2026 за №923010153765 про відмову у перерахунку пенсії в замін рішення про перерахунок пенсії від 20.03.2026 №923010153765.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з дати її припинення, а саме з 01.01.2026.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в сумі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 3000 грн (три тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

В решті вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.09.2026.

Суддя Ю.В. Калашник