Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №260/5774/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 вересня 2026 року м. Ужгород№ 260/5774/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Мандрик Владислав Володимирович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 , яким просить суд: 1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на таціонарному лікуванні з 11.03.2025 по 21.04.2024. 2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні з 11.03.2025 по 21.04.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час проходження військової служби, він 09 березня 2025 року отримав поранення (травму) під час захисту Батьківщини, що підтверджується Довідкою про обставини травми (поранення контузії, каліцтва) №282 від 07.04.2025 року, виданою військовою частиною НОМЕР_2 . Позивач вважає, що за періоди стаціонарного лікування за наслідками травми позивач набув права на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022, проте відповідачем протиправно не здійснено виплату вказаної допомоги.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху, оскільки вона подана без додержання вимог, встановлених статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, із зазначенням способу їх усунення.

Для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно було надати до суду позовну заяву в новій редакції із уточненням прохальної частини, а також клопотання про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення позивача з даним позовом, та належних доводів для поновлення строку звернення з вказаним позовом до суду.

У встановлений строк до суду, 20 серпня 2026 року, від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви у якій представник позивача просить визнати поважними причини пропуску строку звернення з цим позовом до суду. Однак, на виконання вимог ухвали від 13.08.2026 року представником позивача не було надано до суду позовну заяву в новій редакції із уточненням прохальної частини, а саме уточненням періоду, протягом якого позивач вважає, що йому не виплачувалась додаткова грошова винагорода.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги ухвали від 13 серпня 2026 року про залишення позовної заяви без руху позивачем не виконано в повному обсязі та недоліки позовної заяви не усунуто у належний спосіб.

Ухвалою суду від 21 серпня 2026 року було продовжено позивачу строк, встановлений ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.08.2026 року про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви - на 5 днів з дня вручення копії ухвали.

У встановлений строк до суду 26 серпня 2026 року від позивача надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої позивач уточнює прохальну частину позовних вимог та викладає їх у наступній редакції:

1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні з 11.03.2025 по 21.04.2025.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні з 11.03.2025 по 21.04.2025.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.09.2026 заяву представника позивача про уточнення позовних вимог від 10.09.2026 року повернуто позивачу без розгляду.

28 серпня 2026 року представником відповідача, через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , отримав поранення 09.03.2025 року, а згодом був переведений до іншої військової частини та виключений зі списків особового складу. Відповідач зазначає, що відповідно до Порядку №260 підставою для виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. у зв`язку з пораненням є, зокрема, належним чином оформлена довідка про обставини травми за формою, визначеною додатком №5 та документи, що підтверджують ступінь тяжкості поранення і його зв`язок із захистом Батьківщини. Водночас надана позивачем довідка ВЛК від 21.04.2026 № 2025-0421-1533-5103-0 таких відомостей не містила, а виписка з медичної карти, за твердженням відповідача, військовою частиною не отримувалась та також не підтверджує відповідних обставин.

Крім того, відповідач посилається на відсутність належних доказів отримання ним документів, які б підтверджували ступінь тяжкості поранення та його зв`язок із захистом Батьківщини саме за спірний період. Довідку про обставини травми від 07.04.2025 №282 відповідач також не вважає підставою для виплати, оскільки позовні вимоги стосуються іншого, більш пізнього періоду, у зв`язку з чим просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

09 березня 2025 року під час проходження військової служби позивач отримав поранення під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 282 від 07.04.2025 року, виданою військовою частиною НОМЕР_2 . Згідно з довідкою, позивач отримав вибухову травму, ВОСП ділянки лівого ліктьового суглобу, проникаюче поранення лівого ліктьового суглобу, ВОСП правої сідниці, лівого стегна та правої гомілки.

У зв`язку з отриманим пораненням позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 11.03.2025 року по 13.03.2025 року відповідно до виписки № 5291 та з 13.03.2025 року по 21.04.2025 року відповідно до виписки № 1448. Позивач зазначає, що під час лікування йому було встановлено, зокрема, діагноз «ВОСП м`яких тканин лівого ліктьового суглобу, правої сідниці з наявністю стороннього тіла правої гомілки», у зв`язку з чим він вважає, що за період стаціонарного лікування набув право на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

21 січня 2026 року представник позивача, адвокат Мандрик В.В., звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату додаткової винагороди за періоди стаціонарного лікування з 11.03.2025 року по 13.03.2025 року та з 13.03.2025 року по 21.04.2024 року.

У зв`язку з ненаданням відповіді 23.03.2026 року до військової частини було направлено адвокатський запит, а 07.05.2026 року - скаргу до Міністерства оборони України на бездіяльність командира військової частини НОМЕР_2 . 10.07.2026 року представник позивача звернувся до Міністерства оборони України із запитом щодо стану розгляду скарги.

Листом від 18 травня 2026 року №3266 військова частина НОМЕР_2 повідомила про необхідність надання довідки форми №027/о із визначеними періодами стаціонарного лікування, а також запропонувала подати відповідні документи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для їх подальшого направлення до військової частини.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди за період стаціонарного лікування з 11.03.2025 року по 21.04.2025 року, зазначаючи, що обставини отримання поранення, його зв`язок із захистом Батьківщини та факт стаціонарного лікування підтверджуються поданими документами до заяви, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадянин України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII).

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022 року.

Постанова №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів військовослужбовцями права на отримання збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. За інші періоди несення служби військовослужбовці Збройних Сил передбачала отримання додаткової винагороду в розмірі 30000,00 гривень.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Тобто, суд наголошує на тому, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях є достатньою підставою для нарахування такому військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. Позбавлення такої виплати можливе, зокрема, у разі невиконання бойового наказу.

Як встановив суд, позивач 09 березня 2025 року отримав поранення (травму) під час захисту Батьківщини, що підтверджується Довідкою про обставини травми (поранення контузії, каліцтва) №282 від 07.04.2025, виданою військовою частиною НОМЕР_2 . Внаслідок зазначеної травми та її наслідків Позивач перебував на стаціонарному лікуванні протягом наступних періодів:

1. відповідно до Виписки №5291: з 11.03.2025 року по 13.03.2025 року;

2. відповідно до Виписки №1448: з 13.03.2025 року по 21.04.2025 року.

01.04.2022 постановою Кабінету Міністрів України №400 внесено зміни до вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України №168, відповідно до якої, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:

- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Пунктом 2-1 зазначеної постанови установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Отже, виходячи із змісту згаданих постанов Кабінету Міністрів України додаткова винагорода у розмірі 100000,00 грн. на місяць виплачується, зокрема, військовослужбовцям, які отримали поранення (контузію, травму, каліцтво), пов`язані із захистом Батьківщини, та у період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), та за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення (за висновком ВЛК).

Відповідно до пункту 17 Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, 25.03.2022 року Міністр оборони України прийняв рішення про врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, яке того ж дня телеграмою №248/1298 доведено до відома, в тому числі, командирів (начальників) військових частин, установ.

Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що після отриманого поранення позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку із отриманням 09.03.2025 року травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується копією виписки №5291: (період лікування з 11.03.2025 по 13.03.2025); копією виписки №1448: (період лікування з 13.03.2025 по 21.04.2025).

Діагноз позивача безпосередньо пов`язаний з отриманою 09.03.2025 мінно-вибуховою травмою та вогнепальними осколковими пораненнями, які були отримані ним під час безпосередньої участі у бойових діях при захисті Батьківщини. Зазначені ушкодження є наслідком поранення (травми, контузії, каліцтва), отриманого позивачем під час захисту Батьківщини, у зв`язку з чим період стаціонарного лікування позивача був зумовлений саме отриманим пораненням.

Відтак, враховуючи згадані положення нормативно-правових актів та фактичні обставини справи, суд погоджується з доводами позивача про наявність у нього права на нарахування і виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. на місяць, як такий, що отримав поранення 09.03.2025 року, пов`язане із захистом Батьківщини, та за всі періоди перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме з 11.03.2025 по 13.03.2025 та з 13.03.2025 по 21.04.2025.

З таких підстав, суд висновує про протиправну бездіяльність відповідача щодо неналежного нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, після отримання травми та весь час перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я.

Отже, позивач має право на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100000 грн. за періоди перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме з 11.03.2025 по 13.03.2025 та з 13.03.2025 по 21.04.2025, внаслідок травми (поранення, контузії), отриманої 09.03.2025 року під час виконання бойових дій щодо захисту Батьківщини пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні з 11 березня 2025 року по 21 квітня 2025 року.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні з 11 березня 2025 року по 21 квітня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич