Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №240/29258/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/29258/26

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, В/ч НОМЕР_1 ) щодо відмови у звільненні з військової служби, визнання протиправним та скасування рішення командира про відмову у задоволенні рапорту від 03 серпня 2026 року про звільнення з військової служби, оформлене листом від 17 серпня 2026 рок №812/31728, та зобов`язати звільнити зі служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що має право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII, згідно якого військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Відповідач протиправно, на переконання позивача, відмовив у задоволенні рапорту про звільнення.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.

Ухвалами суду від 04 вересня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено, а позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

10 вересня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що позивач із рапортом про звільнення за визначеною Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 531 від 06 серпня 2024 року (далі – Порядок №531) процедурою не звертався. За результатами розгляду поданих позивачем документів, листом від 17 серпня 2026 року №812/31728, позивача було повідомлено, що відсутні документи, які підтверджують наявність потреби доньки та онуків у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Також, ні рапорт ні позовна заява не містить обґрунтування неможливості онуків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які проживають та працюють в м.Житомирі, здійснювати постійний догляд за дідом ОСОБА_4 . На підставі зазначеного, Військовою частиною НОМЕР_1 було повідомлено позивача про необхідність звернення до безпосереднього командира, у підпорядкуванні якого він знаходиться (для курсанту навчального взводу, яким є позивач, таким командиром є командир навчальної роти – старший викладач), для прийняття правового рішення про звільнення з військової служби, за умови підтвердження законності підстав.

14 вересня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на задоволенні позову. Зауважує, що онуки працюють в ТОВ «КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ», яке має статус критично важливого підприємства для економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а тому не можуть здійснювати постійний догляд за дідусем. Сестра є опікуном та доглядає за братом, який має статус інваліда ІІ групи. Отже всі члени сім`ї не можуть здійснювати постійний догляд за батьком позивача. Покликаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24, від 07 травня 2025 року у справі № 420/30227/24 та від 29 квітня 2026 року у справі № 520/14746/25, стверджує, що під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальної можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує.

15 вересня 2026 року надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач наполягає, що позивач не надав повний перелік документів, які б підтверджували його право на звільнення.

17 вересня 2026 року відповідач подав додаткові пояснення, в яких зауважив, що позивач за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 не перебував у статусі особи, що самовільно залишила військову частину, а перебував у відпустці за станом здоров`я з 11 серпня 2026 року по 09 вересня 2026 року, що підтверджується наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11 серпня 2026 року №235.

22 вересня 2026 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких зазначає, що статус критично важливого підприємства для економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період ТОВ «КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ» підтверджується листом Житомирської ОДА №5717/2-26/11 від 18 вересня 2026 року та розпорядженнями №822 від 30 червня 2026 року та №1323 від 02 грудня 2025 року.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що ОСОБА_1 проходить службу у В/ч НОМЕР_1 .

03 серпня 2026 року позивачем до командира В/ч НОМЕР_1 направлений рапорт на звільнення з військової служби засобами поштового зв`язку, в якому просить звільнити його з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за батьком, який є особою з ІІ групою інвалідності та потребує постійного стороннього догляду.

Листом від 17 серпня 2026 року №812/31728 командир В/ч НОМЕР_1 повідомив позивача про те, що зі змісту Акта ІНФОРМАЦІЯ_1 перевірки сімейного стану військовослужбовця від 28 липня 2026 року, який доданий до рапорту позивача, вбачається наявність у батька позивача інший членів сім`ї першого та другого ступеня спорідненості, зокрема, доньки та двох онуків. Однак, до рапорту не додані документи, які підтверджують наявність потреби названих осіб у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорону здоров`я або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Враховуючи зазначене, запропоновано звернутися у встановленому порядку («по команді») з клопотаннями безпосередніх та прямих командирів у підпорядкуванні яких знаходиться позивача з додаванням усіх передбачених документів згаданої підстави для прийняття правового рішення щодо звільнення з військової служби.

Уважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правовідносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 2232-ХІІ).

Згідно із частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Приписами частини 2 названої правової норми закріплено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України – у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац 3 частини 6 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ).

Як передбачено частиною 14 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1931-ХІІ з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.

Окрім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ.

У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на час розгляду цієї справи.

Порядок звільнення з військової служби унормовано статтею 26 Закону України № 2232-ХІІ.

Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану – через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-ХІІ.

Зокрема, згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Положення), визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ, подаються, серед іншого:

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Ураховуючи, що підставою для звільнення з військової служби позивач у своєму рапорті зазначив саме абзац 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ, для правильного вирішення цього спору суд має з`ясувати:

по-перше, чи звертався позивач з рапортом про звільнення з військової служби та чи додав до рапорту визначені документи;

по-друге, чи підтверджують подані документи наявність особи, яка потребує постійного догляду, тобто один із батьків військовослужбовця або батьків його дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

по-третє, чи підтверджують подані документи відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд.

Суд установили, що згідно з поданим рапортом та доданими до нього документами батько позивача є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 31 жовтня 2014 року серії 12 ААА № 076182.

Відповідно до медичного висновку про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або обслуговуватися і потребують постійного стороннього догляду, від 10 лютого 2026 року ОСОБА_4 потребує стороннього догляду.

Отже, наявність особи, яка потребує постійного догляду, у цій справі є встановленою та сторонами у не оспорюється.

Натомість проблемним питанням у спірних правовідносинах є з`ясування наявності чи відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.

Щодо вказаного питання Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24, від 07 травня 2025 року у справі № 420/30227/27 та від 29 квітня 2026 року у справі №520/14746/25 сформував такі висновки.

Для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ.

Отже, у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи суд має перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів.

Досліджуючи питання наявності у сестри та синів позивача реальної можливості здійснювати постійний догляд за його батьком, суд зауважує на таке.

Як установлено судом та підтверджується долученими до рапорту позивача документами, ОСОБА_5 , сестра позивача, проживає окремо від батька, за адресою АДРЕСА_1 , має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та здійснює догляд за братом, який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду внаслідок психічного захворювання.

Сини позивача, родичі другого ступеня спорідненості, проживають у місті Житомирі, тобто окремо від дідуся, працюють повний робочий тиждень на підприємстві, яке має статус критично важливого підприємства для економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Також суд зауважує, що у провадженні Пулинського районного суду Житомирської області перебуває справа за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Орган опіки та піклування Курненської сільської ради Житомирського району Житомирської області, про визнання фізичної особи ОСОБА_4 недієздатним, встановлення опіки та призначення опікуна.

Наведене у сукупності, на переконання суду, спростовує твердження відповідача про ненадання позивачем документів, які підтверджують неможливість здійснення догляду за батьком позивача його сестрою та синами.

Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.

Відповідно до приписів частини 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен довести суду правомірність своїх рішень, дій, бездіяльності з урахуванням критеріїв правомірності поведінки, визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

За встановлених обставин справи в їх сукупності, суд, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї першого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, та прийняти за наслідками його розгляду мотивоване рішення, з врахуванням висновків суду в цій справі.

Таким чином, ураховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.

Суд зауважує, що позивачем у цій справі сплачено судовий збір в загальній сумі 1065,00 грн згідно з платіжним документом № 52 від 03 вересня 2026 року.

Відповідно до приписів підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 названого Закону за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року №4695-ІХ станом на 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб установлений у розмірі 3328,00 грн.

Отже, 0,04 грн, сплачені позивачем за подання позову до суду, є надмірно сплаченими (1065,00 - (3328 х 0,4 х 0,8) і не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зауважує, що надмірно сплачені суми судового збору можуть бути повернуті відповідним судом на підставі клопотання позивача в Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 з наступними змінами та доповненнями.

Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позову ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та прийняти за наслідками його розгляду мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду в цьому судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 1064 (одну тисячу шістдесят чотири) гривні 96 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

25.09.26