Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №160/13815/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 рокуСправа №160/13815/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Дяченка В`ячеслава Васильовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій службових осіб протиправними, визнання незаконною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

22.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Дяченка В`ячеслава Васильовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій представник позивача з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:

- визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині здійснення процедури проходження Позивачем військово-лікарської комісії та здійснення призову гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час мобілізації - протиправними;

- постанову (висновок) військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , винесену 30.04.2026 року стосовно гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - визнати незаконною та скасувати.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що, на думку позивача, 30.04.2026 року посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 було порушено встановлений законодавством порядок проведення військово-лікарської експертизи та призову на військову службу під час мобілізації. Позивач стверджує, що після його доставлення до ТЦК та СП фактичного медичного огляду проведено не було, він не проходив обстеження у лікарів-спеціалістів, передбачених Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, а висновок про придатність до військової служби було прийнято формально та без належного дослідження стану його здоров`я. Крім того, позивач зазначає, що під час здійснення заходів, пов`язаних із його доставленням до ТЦК та СП та подальшим призовом на військову службу, були допущені порушення його прав, зокрема щодо свободи пересування та належного документального оформлення відповідних дій посадових осіб. Також позивач посилається на наявність у нього хронічних захворювань та обставин, пов`язаних із здійсненням догляду за хворою матір`ю, які, на його переконання, підлягали врахуванню під час проведення медичного огляду та вирішення питання щодо його мобілізації. У зв`язку із наведеним позивач вважає протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 під час проведення військово-лікарської комісії та призову на військову службу, а також просить суд визнати незаконною та скасувати постанову (висновок) військово-лікарської комісії від 30.04.2026 року про його придатність до військової служби.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Конєвій С.О.

25.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя Конєва С.О.) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови від 30.04.2026 року - передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

09.06.2026 року за вих. №37302/26-01 листом Дніпропетровський окружний адміністративний суд на виконання вимог ухвали суду від 25.05.2026 року (суддя Конєва С.О.) на адресу Луганського окружного адміністративного суду направив матеріали справи №160/13815/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування індивідуального акта на розгляд (за підсудністю). Додатково повідомлено, що судовий збір сплачено на рахунок Дніпропетровського окружного адміністративного суду, що підтверджується платіжним дорученням №5442-3429-7884 від 19.05.2026 року. Подання про повернення судового збору не видавалося.

10.06.2026 року за вих. №01-05/18/2026 листом Луганський окружний адміністративний суд на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду повідомив, що відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 року №960/0/15-26 “Про зміну територіальної підсудності судових справ Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, Донецького окружного адміністративного суду, Луганського окружного адміністративного суду, Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 року №814, у зв`язку зі зміною територіальної підсудності судових справ та припиненням здійснення судочинства Луганським окружним адміністративним судом та направив за належністю адміністративну справу №160/13815/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови.

Варто зазначити, що рішенням Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 року №960/0/15-26 змінено із 01.06.2026 року територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

10.06.2026 року зазначена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на супровідному листі, та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями остання передана для розгляду судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 15.06.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

30.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено. Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 : засвідчену належним чином копію постанови (висновку) військово-лікарської комісії стосовно гр. ОСОБА_1 від 30.04.2026 року та матеріали проходження останнім ВЛК, включаючи медичну документацію, яка стала підставою для винесення військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 постанови відповідно до якої ОСОБА_1 було визнано придатним до військової служби, а також, інформацію про дійсне місце несення служби ОСОБА_1 , актуальну на теперішній час. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 28.07.2026 року. Судом попереджено ІНФОРМАЦІЯ_5 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

28.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовозобов`язаним та перебував на військовому обліку.

30 квітня 2026 року позивач був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де, за твердженням позивача, щодо нього було здійснено процедуру військово-лікарського огляду та за результатами такого огляду прийнято постанову (висновок) ВЛК від 30.04.2026 року, відповідно до якої позивача визнано придатним до військової служби.

Разом із тим, як зазначає позивач, фактичного повноцінного медичного огляду лікарями відповідних спеціальностей він не проходив, до спеціалізованої медичної установи для проходження ВЛК не направлявся, медичні документи щодо стану його здоров`я належним чином не досліджувалися, а копію постанови (висновку) ВЛК від 30.04.2026 року йому не вручено.

Позивач також зазначає, що направлення на проходження військово-лікарської комісії та повістку йому не вручали, а його переміщення до ТЦК та СП відбулося всупереч його волі.

У зв`язку з неврученням позивачу копії оскаржуваної постанови (висновку) ВЛК та відсутністю у нього матеріалів медичного огляду представником позивача було заявлено клопотання про витребування у відповідача належним чином засвідчених копій постанови (висновку) ВЛК від 30.04.2026 року та матеріалів проходження позивачем військово-лікарської комісії, у тому числі медичної документації, яка стала підставою для прийняття відповідного рішення.

Також матеріалами справи підтверджується звернення представника позивача до Генерального штабу Збройних Сил України з адвокатським запитом від 05.05.2026 року щодо встановлення факту проходження позивачем військової служби, дати та підстав його мобілізації, а також військової частини, якій він підпорядковується. Водночас доказів отримання відповіді на зазначений адвокатський запит матеріали справи не містять.

Таким чином, предметом судового розгляду у цій справі є, зокрема, правомірність проведення щодо позивача військово-лікарського огляду та прийняття за його результатами постанови (висновку) ВЛК від 30.04.2026 року, а також дій службових осіб відповідача, пов`язаних із проведенням зазначеної процедури та призовом позивача на військову службу під час мобілізації.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас частиною другою цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, у справах цієї категорії суд має встановити не лише факт прийняття оскаржуваного рішення, а й перевірити дотримання суб`єктом владних повноважень визначеної законом процедури його прийняття, наявність у нього відповідних повноважень, а також відповідність такого рішення встановленим законом критеріям.

Правові засади проведення військово-лікарської експертизи визначаються, зокрема, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі – Положення № 402).

За змістом Положення № 402 медичний огляд проводиться з метою визначення ступеня придатності особи до військової служби та завершується винесенням відповідної постанови військово-лікарської комісії.

При цьому питання встановлення стану здоров`я особи, визначення наявності чи відсутності у неї відповідних захворювань, їх ступеня тяжкості, відповідності встановлених діагнозів положенням Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, а також визначення ступеня придатності до військової служби належать до спеціальних медичних знань та компетенції військово-лікарської комісії.

Зазначений підхід узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.

Так, у постанові від 13.06.2018 у справі № 806/526/16 Верховний Суд зазначив, що в межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів - членів ВЛК під час застосування ними відповідних методів огляду, дослідження медичної документації, встановлення діагнозів та визначення їх відповідності конкретним статтям Розкладу хвороб, оскільки такі питання потребують спеціальних знань у медичній галузі.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18, відповідно до якого надання судом оцінки діагнозу особи з метою визначення того, чи підпадає такий діагноз під дію відповідної статті Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

У подальшій практиці Верховний Суд неодноразово підтверджував, що питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу та придатності (непридатності) особи до військової служби за результатами медичного обстеження належить до компетенції ВЛК, а суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу. Разом із тим суд вправі перевірити законність рішення ВЛК у межах дотримання встановленої процедури його прийняття. Такий висновок, зокрема, наведено у постанові Верховного Суду від 25.04.2025 у справі № 620/11008/24.

Таким чином, судовий контроль у спорах щодо постанов ВЛК не передбачає повторного проведення судом медичного огляду позивача, встановлення йому діагнозів, визначення ступеня тяжкості захворювань або самостійного вирішення питання щодо його придатності до військової служби. Предметом судової перевірки є, насамперед, дотримання компетентним органом встановленої законодавством процедури, наявність передбачених законом повноважень та відсутність очевидних порушень прав особи під час прийняття відповідного рішення.

Судом установлено, що позивач оскаржує постанову (висновок) військово-лікарської комісії від 30.04.2026 року, посилаючись переважно на те, що фактичного медичного огляду він не проходив, до спеціалізованої медичної установи не доставлявся, його стан здоров`я належним чином не досліджувався, а також на те, що йому не було вручено направлення на проходження ВЛК та копію відповідної постанови.

Разом із тим самі по собі наведені позивачем твердження не є достатніми для висновку про протиправність оскаржуваної постанови ВЛК.

За правилами адміністративного судочинства обставини, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог, повинні бути підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. При цьому суд оцінює докази в їх сукупності, виходячи з фактичних обставин конкретної справи.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б достовірно підтверджували, що членами ВЛК не здійснювався медичний огляд, що відповідна комісія діяла поза межами наданих їй повноважень, що до прийняття постанови не було проведено необхідних медичних досліджень або що при прийнятті постанови не було дотримано обов`язкової процедури, встановленої Положенням № 402.

Сам факт незгоди позивача з результатом медичного огляду або його суб`єктивне сприйняття обставин проходження ВЛК не свідчить про незаконність постанови ВЛК та не може замінювати доказування конкретного порушення встановленої процедури.

При цьому посилання позивача на наявність у нього хронічних захворювань також не може саме по собі бути підставою для скасування постанови ВЛК. Встановлення того, чи мають відповідні захворювання місце, який їх ступінь тяжкості, чи відповідають вони певним статтям Розкладу хвороб та який ступінь придатності до військової служби обумовлюють, потребує спеціальних медичних знань і належить до компетенції ВЛК.

Отже, за відсутності належних доказів конкретного порушення процедури проведення медичного огляду суд не має правових підстав визнавати постанову ВЛК протиправною виключно виходячи з тверджень позивача про незгоду з результатом медичного огляду.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2025 у справі № 620/11008/24 також звернув увагу на те, що невтручання суду в оцінку медичних питань не звільняє суд від обов`язку перевірити дотримання процедури прийняття відповідного рішення ВЛК. Водночас за відсутності встановлених порушень такої процедури правові підстави для скасування рішення ВЛК відсутні.

Суд також бере до уваги, що Положенням № 402 передбачено спеціальний механізм перегляду постанов ВЛК у системі військово-лікарської експертизи. Зокрема, рішення позаштатних ВЛК можуть бути предметом перевірки вищою за підпорядкованістю штатною ВЛК, яка у разі встановлення обґрунтованості скарги має можливість переглянути постанову або направити особу на контрольний чи повторний медичний огляд. У судовій практиці Верховного Суду цей механізм розглядається як один із передбачених Положенням № 402 способів перевірки правильності висновків ВЛК.

Водночас право особи на судовий захист не означає, що адміністративний суд може безпосередньо визначати придатність особи до військової служби замість компетентного медичного органу. Завданням суду є перевірка дотримання суб`єктом владних повноважень вимог закону, а не здійснення медичної експертизи.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 у частині здійснення процедури проходження позивачем ВЛК та його призову на військову службу під час мобілізації суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації підлягають, зокрема, військовозобов`язані, які визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку ВЛК.

Отже, висновок ВЛК щодо придатності особи до військової служби є юридично значущою передумовою реалізації відповідного повноваження під час мобілізації. Однак із цього не випливає, що сам факт призову може бути визнаний протиправним лише на тій підставі, що позивач не погоджується з медичним висновком.

Оскільки судом не встановлено протиправності постанови ВЛК від 30.04.2026 року, а позивачем не доведено конкретних порушень законодавчо визначеної процедури проведення військово-лікарської експертизи, відсутні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо реалізації результатів такого медичного огляду.

Не можуть бути самостійною підставою для задоволення позову й посилання позивача на обставини його затримання працівниками поліції, переміщення до ТЦК та СП, вилучення мобільного телефону, перебування у підвальному приміщенні, а також на інші обставини, які, на його думку, передували проходженню ВЛК.

Такі обставини можуть бути предметом перевірки компетентних органів у межах відповідних правовідносин, однак самі по собі вони не доводять незаконності медичного висновку ВЛК та не свідчать про недотримання членами ВЛК вимог Положення № 402 під час прийняття постанови від 30.04.2026 року.

Суд також не бере до уваги посилання позивача на необхідність постійного догляду за матір`ю як на безумовну підставу для скасування постанови ВЛК, оскільки питання наявності у військовозобов`язаного відповідних сімейних обставин та питання його придатності до військової служби є різними за своїм правовим змістом та регулюються різними нормами законодавства.

Крім того, наведені позивачем обставини щодо відсутності у нього можливості пройти ВЛК саме 30.04.2026 року не свідчать самі по собі про незаконність прийнятої постанови, якщо не встановлено порушення конкретної норми Положення № 402, яка зумовлює недійсність або необхідність скасування відповідної постанови.

Щодо доводів позивача про невручення йому копії постанови ВЛК суд зазначає, що саме по собі невручення копії відповідного документа не свідчить автоматично про незаконність медичного висновку по суті. Такі обставини можуть мати значення для визначення моменту, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про прийняте рішення, а також для забезпечення можливості його оскарження, проте не є достатньою самостійною підставою для скасування постанови за відсутності встановлення порушень самої процедури медичного огляду.

Суд враховує, що адміністративне судочинство спрямоване на ефективний захист порушених прав особи, проте такий захист має здійснюватися в межах повноважень адміністративного суду та належного способу судового захисту.

За встановлених у цій справі обставин суд не встановив таких порушень з боку відповідача, які б свідчили про незаконність постанови (висновку) ВЛК від 30.04.2026 року або обумовлювали необхідність її скасування.

Таким чином, доводи позивача фактично зводяться до заперечення правильності результату військово-лікарського огляду та твердження про неналежне проведення медичного огляду, однак належними та допустимими доказами конкретних процедурних порушень, які могли б поставити під сумнів законність оскаржуваної постанови, такі доводи не підтверджені.

При цьому суд не вправі підміняти військово-лікарську комісію та самостійно визначати ступінь придатності позивача до військової служби, оскільки це потребує спеціальних медичних знань і належить до компетенції відповідного медичного органу. Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, сформульованим, зокрема, у постановах від 13.06.2018 у справі № 806/526/16, від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 та від 25.04.2025 у справі № 620/11008/24.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивачем не доведено протиправності дій службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо проведення військово-лікарського огляду та реалізації його результатів, а також не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання незаконною та скасування постанови (висновку) військово-лікарської комісії від 30.04.2026 року.

Відтак заявлені позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача та скасування постанови (висновку) ВЛК задоволенню не підлягають.

Ураховуючи наведене, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та скасування постанови (висновку) військово-лікарської комісії слід відмовити повністю.

Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень було вчинено владне правоохоронне волевиявлення у формі включення відомостей про порушення заявником правил військового обліку.

Діяння суб`єкта владних повноважень з приводу відображення в інформаційному ресурсі "Резерв+" власної правової позиції органу військового управління - райТЦКта СП в аспекті виявлення ознак вчинення громадянином адміністративного правопорушення за ст.ст.210 і 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зокрема, у формі порушення правил військового обліку) (рівно як і реалізація правоохоронної компетенції на ініціювання процедури примусового доставлення працівниками Національної поліції України громадянина до райТЦКтаСП з метою вирішення питання про складання протоколу про адміністративне правопорушення у порядку ст.255-258 Кодексу України про адміністративні правопорушення або винесення постанови у справі до адміністративне правопорушення у порядку ст.ст.247, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення у спосіб оголошення у розшук) згідно з ч.1 ст.2 КАС України не є предметом судової перевірки за правилами адміністративного судочинства, позаяк не створює жодних самостійних правових наслідків і є невід`ємним технічним елементом процедури провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Тож, оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відсутні належні та допустимі докази, котрі б засвідчували порушення суб`єктом владних повноважень - відповідачем публічних прав (публічних інтересів) заявника як військовозобов`язаного у сфері військового обліку, адже причиною внесення до додатку «Резерв+» відомостей про порушення правил військового обліку є - подія неприбуття громадянина до райТЦКтаСП згідно з направленою поштою повісткою; в матеріалах справи відсутнє, прийняте порядку ст.286 КАС України рішення суду (котре набрало законної сили) про скасування постанови районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки стосовно притягнення заявника до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

У ході розгляду справи судом не відшукано судових актів, котрі б підлягали урахуванню згідно з ч.4 ст.78 КАС України або згідно з ч.5 ст.242 КАС України.

Враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в особі представника адвоката Дяченка В`ячеслава Васильовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій службових осіб протиправними, визнання незаконною та скасування постанови ОСОБА_1 в особі представника адвоката Дяченка В`ячеслава Васильовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій службових осіб протиправними, визнання незаконною та скасування постанови– відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник