Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №160/17455/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 рокуСправа №160/17455/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Макеєва Дмитра Вячеславовича до військової частини НОМЕР_1 про бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 19.06.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Макеєва Дмитра Вячеславовича до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в повному розмірі;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок, нарахування та невиплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні виходячи із 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров`я;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 01.05.2023 року до 16.12.2025 року (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія, грошової допомоги для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2023 - 2026 роки, ОГД при звільненні та компенсації не використаних відпусток) в повному розмірі;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 :

місячного грошового забезпечення за період з 01.05.2023 року до 16.12.2025 року (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія та грошової допомоги для оздоровлення та вирішення соціально – побутових питань за 2023-2026 роки), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 року за період з 01.05.2023 року до 31.12.2023 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” станом на 01.01.2024 року за період з 01.01.2024 року до 31.12.2024 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01.01.2025 року за період з 01.01.2025 року до 16.12.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум;

грошової компенсації за не використані дні відпусток, як учасник бойових дій за 2024-2025 роки (28 днів) та не використані дні щорічної основної відпустки за 2023-2025 роки (65 днів) станом на 16.12.2025 року виходячи з перерахованого грошового забезпечення із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб за відповідний календарний рік;

одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров`я, виходячи із перерахованого грошового забезпечення за період з 01.05.2023 року до 16.12.2025 року із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб за відповідний календарний рік.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що у період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення у занижених розмірах у зв`язку з неправомірним застосуванням при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини 1762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. У зв`язку з цим, як зазначає представник позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягала у не нарахуванні та невиплаті у повному обсязі щомісячного грошового забезпечення, а також у неналежному визначенні розміру складових грошового забезпечення, що безпосередньо вплинуло на розмір усіх похідних виплат, зокрема компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні. Крім того, представник позивача вказує, що при звільненні позивача зі служби за станом здоров`я відповідачем не було здійснено належного перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому статтею 15 Закону України №2011-ХІІ, оскільки її обчислення було проведено без урахування фактично належного розміру місячного грошового забезпечення. Також зазначається, що компенсація за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток була нарахована без урахування всіх складових грошового забезпечення, які підлягають включенню до розрахунку середньоденного забезпечення відповідно до Порядку №260, що призвело до її зменшення. На думку представника позивача, вказані дії відповідача суперечать вимогам Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, положенням постанови Кабінету Міністрів України №704, а також правовим позиціям Верховного Суду щодо необхідності застосування при розрахунку грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, як базової розрахункової величини у спірних правовідносинах. У зв`язку з викладеним представник позивача вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 23.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження вказану позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача за період з 01.05.2023 по 16.12.2025 із обов`язковою деталізацією всіх складових (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, доплати, премії, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, винагороди та інші виплати); розрахункові відомості щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача із зазначенням застосованого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відповідних тарифних коефіцієнтів, використаних при обчисленні; документи, що підтверджують підстави та порядок призупинення виплати грошового забезпечення позивачу за період з 01.09.2025 року по 02.12.2025 року, включаючи копію наказу від 08.10.2025 року №285 та підтвердження його доведення до відома позивача; документи щодо поновлення виплати грошового забезпечення з 03.12.2025 року, зокрема наказ від 03.12.2025 року №341 та відповідні розрахунки; розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток (у тому числі як учаснику бойових дій) із зазначенням кількості днів, що підлягають компенсації, та періодів їх нарахування; розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні із зазначенням періоду служби, який враховано для обчислення, та застосованого розміру місячного грошового забезпечення; відомості про фактичне здійснення виплати одноразової грошової допомоги при звільненні (дата, сума, підстава виплати або невиплати); копії всіх наказів щодо проходження служби, звільнення, виключення зі списків особового складу, а також про встановлення/зміну умов грошового забезпечення позивача; розрахункові листи (або інші документи, що їх замінюють), які містять щомісячну деталізацію нарахувань та утримань за весь спірний період; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) ОСОБА_1 : грошової допомоги при звільненні виходячи із 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров`я; місячного грошового забезпечення за період з 01.05.2023 року до 16.12.2025 року (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія та грошової допомоги для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2023-2026 роки), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 року за період з 01.05.2023 року до 31.12.2023 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” станом на 01.01.2024 року за період з 01.01.2024 року до 31.12.2024 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01.01.2025 року за період з 01.01.2025 року до 16.12.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум; грошової компенсації за не використані дні відпусток, як учасник бойових дій за 2024-2025 роки (28 днів) та не використані дні щорічної основної відпустки за 2023-2025 роки (65 днів) станом на 16.12.2025 року виходячи з перерахованого грошового забезпечення із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб за відповідний календарний рік; одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров`я, виходячи із перерахованого грошового забезпечення за період з 01.05.2023 року до 16.12.2025 року із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб за відповідний календарний рік. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 28.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

04.08.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що відсутні правові підстави для проведення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.05.2023 року по 16.12.2025 року виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, оскільки, на думку відповідача, позивачем неправильно застосовано положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”. Представник відповідача послався на те, що після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 до пункту 4 постанови №704 розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначаються виходячи з розміру 1762 грн та шляхом множення цієї величини на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови №704. Також представник відповідача зазначив, що застосування позивачем як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023, 2024 та 2025 років, є вибірковим застосуванням положень пункту 4 постанови №704, оскільки позивач, на думку відповідача, не враховує положення щодо застосування 50 відсотків мінімальної заробітної плати. Крім того, відповідач послався на положення Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.09.2021 року у справі №480/5496/20 та від 27.05.2021 року у справі №520/5794/2020. Водночас представник відповідача зазначив, що питання застосування постанови Кабінету Міністрів України №481 є предметом судового розгляду у справі №240/401/26, яка була передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а також послався на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою було скасовано рішення судів попередніх інстанцій щодо визнання протиправними положень постанови №481. Також відповідач заперечив проти вимог позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані відпустки та інших складових грошового забезпечення, оскільки вважає, що відсутні підстави для проведення такого перерахунку внаслідок відсутності підстав для зміни розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Окрім цього, представник військової частини НОМЕР_1 просив суд поновити строк на подання відзиву, посилаючись на обставини проходження військової служби в умовах воєнного стану, виконання бойових завдань, нестачу особового складу, складність організації документообігу та неможливість своєчасного користування підсистемою “Електронний суд”. У зв`язку з викладеним відповідач просив суд: залишити позовну заяву без розгляду; поновити строк для подання відзиву; долучити відзив до матеріалів справи; відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

В період з 03.08.2026 року по 16.08.2026 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці.

17.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду клопотання представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про поновлення строку для подання відзиву задоволено. Поновлено військовій частині НОМЕР_1 строк для подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Макеєва Дмитра Вячеславовича у справі №160/17455/26. Відзив військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву - долучено до матеріалів адміністративної справи №160/17455/26. У задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено повністю.

24.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України та був призваний на військову службу під час мобілізації 26 березня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022.

У період з 26 березня 2022 року по 01 квітня 2023 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , перебуваючи на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У період з 17 квітня 2023 року по 29 квітня 2023 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01 травня 2023 року №90 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 01 травня 2023 року після прибуття з військової частини НОМЕР_3 . Вказаним наказом позивача призначено на відповідну військову посаду із встановленням посадового окладу у розмірі 2820,00 грн, надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 65 відсотків та щомісячної премії у розмірі 534 відсотків.

Надалі наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29 червня 2023 року №152 позивача призначено на посаду командира 3-го снайперського відділення із посадовим окладом у розмірі 3170,00 грн, щомісячною премією у розмірі 489 відсотків та надбавкою за особливості проходження військової служби у розмірі 65 відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01 грудня 2023 року №310 позивача призначено на посаду снайпера 2 категорії 3-го снайперського відділення із посадовим окладом у розмірі 2820,00 грн, щомісячною премією у розмірі 534 відсотків та надбавкою за особливості проходження військової служби у розмірі 65 відсотків.

Матеріалами справи також підтверджено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_4 , виданим у лютому 2024 року Управлінням персоналу військової частини НОМЕР_5 . Зазначене посвідчення є безтерміновим та дійсним на всій території України.

Крім того, відповідно до посвідчення про участь у бойових діях від 12 червня 2026 року №4698/1420 підтверджено безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у періоди: з 04 липня 2023 року по 17 січня 2024 року; з 17 квітня 2024 року по 30 квітня 2024 року; з 13 травня 2024 року по 16 червня 2024 року; з 30 червня 2024 року по 07 липня 2024 року; з 22 липня 2024 року по 24 липня 2024 року; з 30 липня 2024 року по 09 жовтня 2024 року; з 25 жовтня 2024 року по 11 січня 2025 року; з 21 січня 2025 року по 01 лютого 2025 року; з 03 грудня 2025 року по 16 грудня 2025 року.

У 2024 році позивач продовжував проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді снайпера 2 категорії. Згідно з карткою особового рахунку за 2024 рік позивачу нараховувалися та виплачувалися відповідні складові грошового забезпечення, у тому числі посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження військової служби, щомісячна премія, додаткові винагороди та індексація грошового забезпечення.

У 2025 році позивач продовжував проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08 жовтня 2025 року №285 виплату грошового забезпечення позивачу було призупинено з 01 вересня 2025 року по 02 грудня 2025 року включно у зв`язку з ненаданням документа військово-лікарської комісії про необхідність продовження лікування понад чотири місяці.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03 грудня 2025 року №341 у зв`язку з поверненням позивача після лікування та відновленням виконання обов`язків військової служби виплату грошового забезпечення поновлено з 03 грудня 2025 року. Цим же наказом позивача визначено на посаді кулеметника 2-го снайперського відділення із посадовим окладом 2820,00 грн, надбавкою за особливості проходження військової служби у розмірі 65 відсотків та щомісячною премією у розмірі 523 відсотків.

14 червня 2026 року військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на адвокатський запит представника позивача №4698/23/30/1503, у якій повідомила відомості щодо проходження позивачем військової служби, нарахування та виплати йому грошового забезпечення.

Зі змісту зазначеної відповіді вбачається, що військова частина НОМЕР_1 підтвердила зарахування позивача до списків особового складу з 01 травня 2023 року на підставі наказу №90 від 01 травня 2023 року та виключення його зі списків особового складу з 16 грудня 2025 року на підставі наказу №355 від 16 грудня 2025 року.

Водночас відповідач зазначив, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення посадовий оклад та оклад за військовим званням визначалися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.

До відповіді на адвокатський запит відповідачем долучено картки особового рахунку позивача за 2023, 2024 та 2025 роки, копії наказів командира військової частини та інші документи щодо проходження позивачем військової служби, визначення складових його грошового забезпечення та здійснення відповідних виплат.

Таким чином, відповідь військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит підтверджує фактичний порядок нарахування позивачу грошового забезпечення та, зокрема, застосування відповідачем при визначенні його складових величини 1762,00 грн.

Разом із тим зазначені відповідачем у відповіді на адвокатський запит обставини підлягають оцінці судом з точки зору їх відповідності вимогам законодавства, чинного у відповідні періоди. Саме по собі посилання відповідача на застосування певного порядку розрахунку не свідчить про правомірність такого порядку, оскільки суд зобов`язаний перевірити відповідність дій суб`єкта владних повноважень вимогам законодавства.

16 грудня 2025 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №355 позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я у зв`язку з визнанням його військово-лікарською комісією непридатним до військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини.

Згідно із зазначеним наказом позивачу визначено компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки: за 2023 рік - 30 календарних днів, за 2024 рік - 5 календарних днів, за 2025 рік - 30 календарних днів, а також компенсацію за 28 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2024-2025 роки.

Крім того, наказом №355 від 16 грудня 2025 року визначено належні позивачу виплати при звільненні, у тому числі одноразову грошову допомогу при звільненні, а також зазначено про отримання позивачем у 2025 році допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Станом на дату виключення позивача зі списків особового складу його вислуга становила: календарна - 3 роки 9 місяців 19 днів, пільгова - 2 роки 7 місяців 12 днів, загальна - 6 років 7 місяців 1 день.

Отже, судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01 травня 2023 року по 16 грудня 2025 року, у цей період обіймав різні військові посади, мав статус учасника бойових дій, у визначені періоди брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, перебував на лікуванні, а 16 грудня 2025 року був звільнений з військової служби за станом здоров`я та виключений зі списків особового складу.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення, розміри якого встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинні відповідати характеру, умовам служби, кваліфікації військовослужбовців, займаній посаді, військовому званню та іншим умовам.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначаються відповідними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 затверджено тарифну сітку розрядів і тарифних коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів та додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 2 постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається, зокрема, з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

При цьому пунктом 4 постанови № 704 у редакції, чинній до 20 травня 2023 року, було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 01 травня 2023 року по 16 грудня 2025 року. Відповідно до наказу військової частини НОМЕР_1 від 01 травня 2023 року № 90 позивача зараховано до списків особового складу військової частини з 01 травня 2023 року.

Водночас із листа військової частини НОМЕР_1 від 14 червня 2026 року № 4698/23/30/1503 та наданих відповідачем розрахункових документів убачається, що при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача відповідач застосовував розрахункову величину 1762,00 грн.

Таким чином, нарахування грошового забезпечення позивача у період з 01 травня 2023 року здійснювалося відповідачем із застосуванням однакової розрахункової величини 1762,00 грн, незважаючи на зміну правового регулювання з 20 травня 2023 року.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» були внесені зміни до пункту 4 постанови № 704.

Постанова № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року. Саме з цієї дати правове регулювання порядку визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями було змінено, а тому положення пункту 4 постанови № 704 у попередній редакції не можуть застосовуватися після набрання чинності відповідними змінами.

Разом із тим за період з 01 травня 2023 року по 19 травня 2023 року включно постанова № 481 чинності ще не набрала.

Отже, протягом зазначеного періоду при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача підлягав застосуванню пункт 4 постанови № 704 у редакції, чинній до 20 травня 2023 року, тобто з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

На 01 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2684,00 грн.

Відтак за період з 01 травня 2023 року по 19 травня 2023 року при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача відповідач повинен був застосовувати розрахункову величину 2684,00 грн, а не 1762,00 грн.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що в цій частині бездіяльність відповідача, яка полягає у неналежному нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 01 травня 2023 року по 19 травня 2023 року включно із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн, є протиправною.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24.

У зазначеній справі Верховний Суд переглянув питання правомірності внесення постановою Кабінету Міністрів України № 481 змін до пункту 4 постанови № 704 та скасував рішення судів попередніх інстанцій, якими відповідні вимоги були задоволені, ухваливши нове рішення про відмову в позові. Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що після внесення постановою № 481 змін до пункту 4 постанови № 704 саме змінений пункт 4 є чинним нормативним регулюванням, а положення пункту 2 постанови № 481, яким передбачалося внесення відповідних змін, вичерпало свою дію з моменту внесення таких змін до постанови № 704.

Зазначений правовий висновок має істотне значення для розгляду цієї справи, оскільки підтверджує необхідність розмежування періодів до та після 20 травня 2023 року.

Таким чином, якщо за період до 20 травня 2023 року відповідач не мав правових підстав застосовувати розрахункову величину 1762,00 грн, то після 20 травня 2023 року застосування положень пункту 4 постанови № 704 у редакції після внесення змін постановою № 481 відповідає чинному на цей час нормативному регулюванню.

Отже, вимоги позивача про перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня кожного календарного року, за період з 20 травня 2023 року по 16 грудня 2025 року задоволенню не підлягають.

При цьому суд зазначає, що здійснення перерахунку за період з 01 травня 2023 року по 19 травня 2023 року має охоплювати не лише посадовий оклад та оклад за військовим званням як первинні складові грошового забезпечення, а й ті щомісячні додаткові види грошового забезпечення та інші виплати, розмір яких безпосередньо визначається або залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням.

Такий підхід відповідає загальній структурі грошового забезпечення, визначеній Законом № 2011-XII та постановою № 704. Верховний Суд також виходить із того, що посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавки, доплати та премії є складовими грошового забезпечення, а питання їх розрахунку має вирішуватися з урахуванням нормативної бази, чинної на відповідний період. Такий підхід, зокрема, відображений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 року у справі № 280/8933/24.

Водночас суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача в частині перерахунку всіх похідних виплат за весь період проходження військової служби до 16 грудня 2025 року лише з тієї підстави, що в окремому короткому періоді з 01 травня 2023 року по 19 травня 2023 року відповідачем було застосовано неправильну розрахункову величину.

Щодо вимог про перерахунок та виплату компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток суд зазначає, що право на таку компенсацію та її розмір визначаються на момент звільнення військовослужбовця з урахуванням кількості невикористаних днів відпусток та складу грошового забезпечення, який підлягає врахуванню відповідно до законодавства на момент проведення відповідної виплати.

З матеріалів справи встановлено, що наказом військової частини НОМЕР_1 від 16 грудня 2025 року № 355 позивачу було визначено компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік у кількості 30 днів, за 2024 рік – 5 днів, за 2025 рік – 30 днів, а також компенсацію за 28 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024–2025 роки.

Таким чином, саме право позивача на відповідну компенсацію відповідачем не заперечувалося та було враховане при його звільненні.

Разом із тим позивач пов`язує необхідність перерахунку зазначених виплат із необхідністю застосування іншої розрахункової величини за весь період проходження служби. Проте, з огляду на висновок суду щодо чинності розрахункової величини 1762,00 грн з 20 травня 2023 року та відсутність доказів неправильного визначення відповідачем бази для обчислення відповідних компенсацій саме на дату звільнення, підстави для задоволення цієї частини позову відсутні.

Щодо одноразової грошової допомоги при звільненні суд зазначає, що позивач просить зобов`язати відповідача здійснити її перерахунок та виплату виходячи з 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Однак такий спосіб визначення розміру одноразової грошової допомоги не може бути застосований до позивача без урахування його статусу військовослужбовця, призваного на військову службу під час мобілізації.

Як убачається з наказу військової частини НОМЕР_1 від 16 грудня 2025 року № 355, позивач був призваний на військову службу під час мобілізації 26 березня 2022 року та звільнений з військової служби за станом здоров`я.

Особливості виплати одноразової грошової допомоги при звільненні для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.

Відповідно до спеціального порядку, встановленого постановою № 460, таким військовослужбовцям одноразова грошова допомога при звільненні виплачується у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивача відповідачем у наказі № 355 визначено одноразову грошову допомогу саме за спеціальним порядком, встановленим для військовослужбовців, призваних під час мобілізації.

За таких обставин сама по собі обставина звільнення позивача за станом здоров`я не є підставою для застосування розміру 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування спеціального правового регулювання.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 серпня 2026 року у справі № 240/24918/23, у якій суд розглядав, зокрема, питання складових грошового забезпечення, що підлягають врахуванню при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні. Верховний Суд виходив із необхідності визначення складу грошового забезпечення відповідно до спеціального нормативного регулювання, а не шляхом механічного включення до розрахунку будь-яких виплат.

Отже, вимога позивача про перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні саме виходячи з 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби є необґрунтованою.

Разом із тим суд враховує, що наявність у наказі про звільнення розпорядження про виплату відповідної допомоги сама по собі не підтверджує факту її фактичної виплати. Водночас для покладення на відповідача обов`язку здійснити додаткове нарахування необхідно встановити саме неправильність визначення розміру допомоги або невиконання відповідачем обов`язку щодо її виплати. Таких належних та достатніх доказів у матеріалах справи судом не встановлено.

Відтак підстав для задоволення позовних вимог у цій частині суд не вбачає.

Суд також бере до уваги, що наказом військової частини НОМЕР_1 від 16 грудня 2025 року № 355 позивачу були визначені та належні до виплати інші виплати, пов`язані із припиненням військової служби, а матеріалами справи підтверджується проведення відповідачем відповідних нарахувань.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виключно в частині, що стосується правильності визначення розміру грошового забезпечення позивача за період з 01 травня 2023 року по 19 травня 2023 року.

У цій частині відповідач повинен здійснити перерахунок грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, – 2684,00 грн, замість застосованої ним розрахункової величини 1762,00 грн, з урахуванням усіх складових грошового забезпечення, розмір яких залежить від відповідних базових величин, та виплатити позивачу належну різницю з урахуванням раніше проведених виплат.

У решті позовних вимог, зокрема щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 16 грудня 2025 року, а також щодо перерахунку похідних виплат та одноразової грошової допомоги при звільненні виходячи з 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, належить відмовити.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем-2, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Макеєва Дмитра Вячеславовича до військової частини НОМЕР_1 про бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 травня 2023 року по 19 травня 2023 року включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 травня 2023 року по 19 травня 2023 року включно із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, у розмірі 2684,00 грн, для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник