Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №160/15883/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокуСправа №160/15883/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 08.06.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за періоди проходження військової служби з 27.07.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 08.06.2026 згідно з вимогами абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за періоди з 27.07.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 08.06.2026 року, виходячи з щомісячної фіксованої величини, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів відповідно до вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) щомісячного грошового забезпечення за періоди служби з 27.07.2022 року по 15.11.2023 року та з 23.12.2023 року по 08.06.2026 року (включно), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2026 рр. та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі №320/29450/24 із застосуванням розміру 1762 грн. для визначення розмірів складових грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) щомісячного грошового забезпечення за періоди служби з 27.07.2022 року по 15.11.2023 року та з 23.12.2023 року по 08.06.2026 року (включно), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2026 рр. та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі № 320/29450/24) за періоди: з 27.07.2022 року по 31.12.2022 року - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року; з 01.01.2023 року по 15.11.2023 року та з 23.12.2023 року по 31.12.2023 року - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 року; з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 року; з 01.01.2026 року по 08.06.2026 року - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026 року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що військова частина НОМЕР_1 при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань застосовувала розрахункові величини, які, на думку позивача, не відповідають вимогам чинного законодавства. Зокрема, позивач зазначає, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач у відповідні періоди застосовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, а після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 - фіксований розмір 1762 грн. На переконання позивача, такі дії не відповідають положенням постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та правовим висновкам, сформованим судами у справах № 826/6453/18, № 320/29450/24 та № 520/5814/24. Позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано відповідний пункт постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, унаслідок чого, на його думку, під час обчислення розмірів складових грошового забезпечення має застосовуватися положення пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Крім того, позивач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 у частині внесення змін до пункту 4 постанови № 704 щодо встановлення фіксованої розрахункової величини у розмірі 1762 грн. У зв`язку з цим позивач вважає, що для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року. Також позивач посилається на постанову Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, у якій, за його твердженням, сформовано правовий висновок щодо застосування пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції під час визначення розмірів складових грошового забезпечення станом на 01 січня 2024 року. На підставі наведеного позивач вважає, що відповідач протиправно здійснював нарахування та виплату йому щомісячного грошового забезпечення у періоди з 27 липня 2022 року по 15 листопада 2023 року та з 23 грудня 2023 року по 08 червня 2026 року, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2026 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік із застосуванням неналежних розрахункових величин. Крім того, позивач зазначає, що відповідач не здійснив належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за періоди з 27 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 08 червня 2026 року відповідно до абзаців третього–шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці), визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати складових грошового забезпечення із застосуванням, на думку позивача, неправильної розрахункової величини, а також зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити відповідні перерахунки та виплатити належні суми грошового забезпечення і індексації.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 19.02.2026 року передана судді Пруднику С.В.

15.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : належним чином засвідчені копії наказів (витягів з наказів) про зарахування та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення (індексацію-різницю) за періоди з 27.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 08.06.2026, виходячи з щомісячної фіксованої величини, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів відповідно до вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за періоди служби з 27.07.2022 по 15.11.2023 та з 23.12.2023 по 08.06.2026 (включно), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2026 рр. та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 р. в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24) за періоди: з 27.07.2022 по 31.12.2022 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 15.11.2023 та з 23.12.2023 по 31.12.2023 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025; з 01.01.2026 по 08.06.2026 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 09.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

23.06.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення позивачу нараховувалося та виплачувалося відповідно до вимог чинного законодавства України. Щодо вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, індексація грошових доходів здійснюється у разі перевищення індексом споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому відповідач послався на положення пункту 5 Порядку №1078, якими врегульовано порядок визначення суми індексації у місяці підвищення грошового доходу та подальшої її виплати. Відповідач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з 01.03.2018 року було змінено розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців, у зв`язку з чим березень 2018 року є місяцем підвищення грошового доходу, від якого відповідно до пунктів 5, 10-2 Порядку №1078 здійснюється обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації. Разом з тим відповідач фактично заперечив наявність у позивача права на виплату індексації-різниці, зазначаючи, що її нарахування залежить від встановлення у конкретному місяці підвищення тарифних ставок (окладів) співвідношення між сумою індексації, що склалася в такому місяці, та розміром підвищення грошового доходу. На думку відповідача, підстав для здійснення додаткових нарахувань на користь позивача не встановлено. Щодо вимог про перерахунок грошового забезпечення відповідач зазначив, що посадові оклади та оклади за військовими званнями позивача визначалися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018 року, тобто 1762 грн, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів, передбачених постановою №704. Відповідач послався на постанову Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, якою пункт 4 постанови №704 було викладено в редакції щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року, а також на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року та якою до пункту 4 постанови №704 внесено зміни щодо визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з фіксованого розміру 1762 грн. У зв`язку з цим відповідач вважає, що підстави для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлених законами України про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, відсутні. Щодо вимог про перерахунок грошової допомоги для оздоровлення відповідач послався на положення статті 9 та частини третьої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови №704 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260. Відповідач зазначив, що відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку №260 грошова допомога для оздоровлення виплачується один раз на рік у розмірі місячного грошового забезпечення, а позивачу відповідні виплати здійснювалися виходячи з розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до чинного законодавства. Стосовно матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач зазначив, що така допомога виплачується за заявою військовослужбовця та на підставі відповідного наказу командира військової частини. На думку відповідача, позивач не набув права на отримання зазначеної допомоги у 2023-2026 роках, оскільки із відповідними рапортами із зазначенням передбачених законодавством підстав та документами, що їх підтверджують, до військової частини НОМЕР_1 не звертався. За твердженням відповідача, фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 відповідно до наявних розрахункових документів позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення у встановленому законодавством розмірі, а будь-яких протиправних дій чи бездіяльності з боку військової частини НОМЕР_1 щодо позивача не допущено. З огляду на викладене відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

24.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 липня 2022 року №210 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення з 27 липня 2022 року. На момент зарахування позивача призначено на посаду солдата резерву 7-ї резервної роти, за якою встановлено посадовий оклад у розмірі 2470,00 грн, надбавку за особливі умови проходження служби у розмірі 65 відсотків та премію у розмірі 284 відсотків посадового окладу.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09 серпня 2022 року №223 позивача призначено на посаду електрика-моториста з посадовим окладом у розмірі 2550,00 грн, при цьому встановлено надбавку за особливі умови проходження служби у розмірі 65 відсотків та премію у розмірі 270 відсотків посадового окладу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02 березня 2023 року №61 позивача призначено на посаду начальника радіостанції 2, за якою встановлено 6-й тарифний розряд. Позивачу встановлено надбавку за особливі умови проходження служби у розмірі 65 відсотків та премію у розмірі 523 відсотків посадового окладу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03 червня 2023 року №154 позивачу присвоєно військове звання молодшого сержанта.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07 липня 2023 року №188 позивача призначено на посаду командира 2-го евакуаційного відділення, за якою встановлено 7-й тарифний розряд та премію у розмірі 505 відсотків посадового окладу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31 жовтня 2023 року №304 позивача, молодшого сержанта, повернуто з розпорядження та призначено на посаду командира 2-го евакуаційного відділення 3-го евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 . Позивача вважалося таким, що приступив до виконання обов`язків за посадою з 31 жовтня 2023 року. За вказаною посадою визначено 7-й тарифний розряд, надбавку за особливі умови проходження служби у розмірі 65 відсотків грошового забезпечення та щомісячну премію у розмірі 505 відсотків посадового окладу.

У подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19 листопада 2023 року №323 позивача, молодшого сержанта, командира 2-го евакуаційного відділення, призначеного наказом Військової академії від 15 листопада 2023 року №895 на навчання до навчального батальйону резерву офіцерського складу, виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Відповідно до зазначеного наказу виключення зі списків здійснено з 15 листопада 2023 року.

Цим же наказом зафіксовано, що станом на 15 листопада 2023 року вислуга років позивача становила 18 років 02 місяці 26 днів. Позивачу виплачено щомісячну премію у розмірі 505 відсотків посадового окладу та надбавку за особливі умови проходження служби за відповідний період. Також у наказі зазначено, що грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік позивачу виплачено, тоді як матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не виплачено.

Крім того, наказом №323 зазначено, що позивачу нараховано додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за період з 01 по 12 листопада 2023 року з розрахунку 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у відповідних заходах. Також зазначено про невикористання позивачем щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки.

Надалі, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23 грудня 2023 року №357, позивача, який на той час прибув з Військової академії, зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення з 23 грудня 2023 року. Позивача призначено на посаду командира 1-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29 грудня 2023 року №363 позивача визнано таким, що прийняв посаду та приступив до виконання обов`язків з 29 грудня 2023 року. За вказаною посадою визначено 12-й тарифний розряд, надбавку за особливі умови проходження служби у розмірі 65 відсотків та щомісячну премію у розмірі 480 відсотків посадового окладу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23 січня 2024 року №23 позивача звільнено від посади командира 1-го механізованого взводу та призначено на посаду заступника командира евакуаційної роти з озброєння ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 . Для прийняття посади позивачу визначено строк з 23 по 25 січня 2024 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07 лютого 2024 року №38 позивача визнано таким, що прийняв зазначену посаду та приступив до виконання обов`язків з 07 лютого 2024 року. За посадою заступника командира евакуаційної роти з озброєння визначено 18-й тарифний розряд, надбавку за особливі умови проходження служби у розмірі 65 відсотків та щомісячну премію у розмірі 412 відсотків посадового окладу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09 квітня 2025 року №103 оголошено вислугу років позивача станом на 04 квітня 2025 року: календарну - 11 років 00 місяців 00 днів, у пільговому обчисленні - 12 років 03 місяці 02 дні, загальну - 23 роки 03 місяці 02 дні. Цим же наказом визначено здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача.

Надалі, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 квітня 2025 року №121, позивача звільнено від посади заступника командира евакуаційної роти з озброєння та призначено на посаду заступника командира 1-ї ремонтної роти з озброєння ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 . Для прийняття посади визначено строк з 27 по 30 квітня 2025 року.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02 травня 2025 року №126 позивача визнано таким, що прийняв зазначену посаду та приступив до виконання обов`язків з 30 квітня 2025 року. За цією посадою встановлено 18-й тарифний розряд, надбавку за особливі умови проходження служби у розмірі 65 відсотків та щомісячну премію у розмірі 412 відсотків посадового окладу.

У подальшому наказом кадрового органу від 11 вересня 2025 року №177 позивача призначено на посаду заступника командира ремонтно-відновлювального батальйону з озброєння військової частини НОМЕР_1 .

На виконання зазначеного наказу наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 вересня 2025 року №266 позивачу визначено строк з 17 по 19 вересня 2025 року для прийняття посади заступника командира ремонтно-відновлювального батальйону з озброєння.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18 вересня 2025 року №267 позивача звільнено від посади заступника командира 1-ї ремонтної роти з озброєння та призначено на посаду заступника командира ремонтно-відновлювального батальйону з озброєння військової частини НОМЕР_1 , військово-облікова спеціальність НОМЕР_5 , індекс посади НОМЕР_6 . Позивача визнано таким, що прийняв посаду та приступив до виконання обов`язків з 18 вересня 2025 року. За зазначеною посадою визначено 23-й тарифний розряд, надбавку за особливі умови проходження служби у розмірі 65 відсотків та щомісячну премію у розмірі 390 відсотків посадового окладу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24 грудня 2025 року №368 позивачу присвоєно чергове військове звання старшого лейтенанта. На момент присвоєння звання позивач обіймав посаду заступника командира ремонтно-відновлювального батальйону з озброєння військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, з наведених наказів та інших матеріалів справи вбачається, що протягом періоду проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач неодноразово переміщувався на інші військові посади, у зв`язку з чим змінювалися визначені для відповідних посад тарифні розряди та розміри щомісячної премії, а також змінювалося його військове звання. При цьому у період з 15 листопада 2023 року до 23 грудня 2023 року позивач був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з направленням для подальшого проходження військової служби до Військової академії, після чого 23 грудня 2023 року повторно зарахований до списків особового складу військової частини.

21 травня 2026 року між позивачем - ОСОБА_1 та адвокатом Берзіним Сергієм Людвіговичем укладено договір про надання професійної правничої допомоги.

На підтвердження повноважень адвоката видано ордер серії АН №1986390 від 22 травня 2026 року.

22 травня 2026 року адвокатом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 направлено адвокатський запит №774-с, у якому з метою надання правової допомоги позивачу запитано інформацію та належним чином засвідчені копії документів щодо проходження останнім військової служби та нарахування і виплати йому грошового забезпечення.

Зокрема, у запиті порушено питання щодо дати зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , займаних ним військових посад та відповідних наказів; розміру грошового забезпечення за весь період проходження військової служби; застосованих при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням розмірів прожиткового мінімуму та тарифних коефіцієнтів; проведення індексації грошового забезпечення за відповідні періоди, у тому числі щодо визначення та виплати індексації-різниці.

Також адвокатом запитано інформацію щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022–2026 роки, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, допомоги для переїзду на нове місце служби та надбавки за вислугу років.

На адвокатський запит військовою частиною НОМЕР_1 29 травня 2026 року надано відповідь за вих. №1/1080.

У зазначеній відповіді відповідач повідомив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 липня 2022 року №210 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення з 27 липня 2022 року.

Також відповідач повідомив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19 листопада 2023 року №323 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби, а наказом від 23 грудня 2023 року №357 позивача повторно зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.

Щодо порядку обчислення грошового забезпечення відповідач зазначив, що посадові оклади та оклади за військовими званнями позивача визначалися із застосуванням тарифних коефіцієнтів та величини 1762 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у редакції, яка застосовувалася відповідачем. При цьому відповідач послався також на постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 та від 12 травня 2023 року №481.

Щодо індексації грошового забезпечення відповідач у відповіді зазначив, що за період з 27 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року базовим місяцем для проведення індексації визначено березень 2018 року, за 2024 рік - грудень 2023 року, за 2025 рік - січень 2025 року, а за 2026 рік - січень 2026 року.

Відповідач також зазначив, що у 2023 році індексація грошового забезпечення не проводилася у зв`язку із положеннями законодавства, якими на відповідний період було зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в частині проведення індексації.

Разом із відповіддю військовою частиною надано довідку від 29 травня 2026 року №3032 про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення.

Згідно з указаною довідкою, за липень 2022 року позивачу нараховано індексацію у розмірі 171,94 грн, за серпень, вересень та жовтень 2022 року - по 1281,80 грн, за листопад 2022 року – 1424,80 грн, за грудень 2022 року - 1470,83 грн.

За 2023 рік у довідці зазначено відсутність нарахувань індексації.

За 2024 рік зазначено нарахування індексації у серпні, вересні, жовтні та листопаді по 130,20 грн, а у грудні - 254,35 грн.

За 2025 рік позивачу нараховано індексацію у липні, серпні, вересні, листопаді та грудні по 133,23 грн, а у жовтні - 133,33 грн.

За січень - квітень 2026 року, відповідно до зазначеної довідки, індексація грошового забезпечення не нараховувалася.

19 червня 2026 року військовою частиною НОМЕР_1 надано уточнену довідку №3455 щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, у якій також зазначено, що за період з 27 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року місяцем підвищення доходу для цілей індексації визначено березень 2018 року, за 2024 рік - грудень 2023 року, за 2025 рік - січень 2025 року, а за 2026 рік - січень 2026 року.

Крім того, 19 червня 2026 року військовою частиною НОМЕР_1 надано довідку №3459 щодо виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідно до цієї довідки, грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, за 2023 рік виплачена у розмірі 22 167,68 грн, за 2024 рік - 29 080,50 грн, за 2025 рік - 29 716,80 грн, за 2026 рік - 33 893,03 грн.

Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань була виплачена позивачу за 2022 рік у розмірі 7 118,98 грн, тоді як за 2023-2026 роки, згідно з інформацією відповідача, не нараховувалася та не виплачувалася.

Таким чином, наданими відповідачем на адвокатський запит документами підтверджено факт проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , періоди його зарахування та виключення зі списків особового складу, займані посади та відповідні зміни умов грошового забезпечення, а також фактичні суми проведених позивачу виплат індексації, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів та має забезпечувати належні матеріальні умови для виконання ними обов`язків військової служби.

Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців установлено, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704).

Пунктом 4 постанови №704 у первісній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до цієї постанови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 до пункту 4 постанови №704 було внесено зміни, внаслідок чого розрахунковою величиною було визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Разом із тим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, яке набрало законної сили, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, яким, зокрема, було внесено зміни до пункту 4 постанови №704, визнано протиправним та скасовано.

У зв`язку із цим з 29 січня 2020 року пункт 4 постанови №704 підлягав застосуванню у редакції, яка діяла до внесення змін постановою №103, тобто із визначенням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Верховний Суд у постанові від 2 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, аналізуючи положення постанови №704 та наслідки скасування пункту 6 постанови №103, дійшов висновку, що з 1 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає актам вищої юридичної сили. Верховний Суд зазначив, що через збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, виникають правові підстави для визначення складових грошового забезпечення із застосуванням актуального на відповідний рік розміру прожиткового мінімуму. Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом також у постановах від 31 серпня 2022 року у справі №120/8603/21-а, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 6 лютого 2023 року у справі №160/2775/22, від 15 лютого 2023 року у справі №120/6288/21-а та від 27 лютого 2023 року у справі №640/11131/21.

При цьому Верховний Суд у постанові від 6 лютого 2023 року у справі №160/2775/22 повторно зазначив, що після скасування відповідних змін до постанови №704 розміри складових грошового забезпечення мають визначатися із застосуванням пункту 4 постанови №704 у редакції, яка передбачає використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що у спірний період з 27 липня 2022 року по 19 травня 2023 року при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача підлягав застосуванню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, з множенням на відповідний тарифний коефіцієнт.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наказом військової частини НОМЕР_1 від 27 липня 2022 року №210 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 27 липня 2022 року.

Надалі позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , неодноразово переміщувався на інші військові посади, у зв`язку з чим змінювалися його посадові оклади та відповідні тарифні коефіцієнти.

Зокрема, наказом від 9 серпня 2022 року №223 позивача призначено на посаду електрика-моториста із посадовим окладом 2550 грн; наказом від 2 березня 2023 року №61 - на посаду начальника радіостанції 2; наказом від 7 липня 2023 року №188 - на посаду командира 2 евакуаційного відділення.

Водночас сам факт зміни позивачем військових посад у період проходження служби не змінює встановленого законодавством механізму визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, оскільки відповідні складові мають визначатися виходячи з тарифного коефіцієнта, встановленого для відповідної посади, та розрахункової величини, передбаченої пунктом 4 постанови №704.

Матеріалами справи підтверджується, що військова частина НОМЕР_1 при нарахуванні позивачу грошового забезпечення застосовувала розрахункову величину у розмірі 1762 грн, посилаючись на положення постанови №704 та постанови №481.

Разом із тим за період з 27 липня 2022 року по 19 травня 2023 року постанова №481 не могла бути застосована, оскільки пункт 2 цієї постанови набрав чинності лише з 20 травня 2023 року. Отже, визначаючи розмір грошового забезпечення позивача за період до 20 травня 2023 року, відповідач мав застосовувати правове регулювання, чинне на відповідний час.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановив прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року у розмірі 2481 грн, а Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - у розмірі 2684 грн.

Таким чином, за період з 27 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача мали визначатися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2481 грн, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, а за період з 1 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2684 грн, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.

При цьому зміна розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює необхідність відповідного перерахунку тих складових грошового забезпечення, які обчислюються у процентному або кратному відношенні до посадового окладу, окладу за військовим званням, у тому числі надбавок, доплат, підвищень та премій, якщо їх розмір визначається з урахуванням зазначених складових.

Відповідач, надаючи відповідь на адвокатський запит, фактично підтвердив застосування при обчисленні грошового забезпечення позивача розрахункової величини 1762 грн. Отже, нарахування грошового забезпечення за період з 27 липня 2022 року по 19 травня 2023 року здійснювалося без належного врахування чинного на той час порядку визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

За таких обставин суд доходить висновку про протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не проведенні належного перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 27 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.

Водночас суд звертає увагу, що предметом розгляду у цій справі є правомірність нарахування грошового забезпечення саме за визначений позивачем період. Тому суд не вбачає підстав для поширення зазначеного висновку на періоди, які не охоплені відповідною позовною вимогою або щодо яких діяло інше нормативне регулювання.

Зокрема, з 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, якою пункт 4 постанови №704 було викладено в новій редакції та визначено фіксовану розрахункову величину 1762 грн.

Суд також враховує актуальну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24, якою за результатами перегляду судових рішень у спорі щодо пункту 2 постанови №481 у задоволенні позовних вимог про його скасування відмовлено. Вказане судове рішення набрало законної сили та є остаточним.

Відтак суд не вбачає правових підстав для застосування до спірних правовідносин за період після 20 травня 2023 року підходу, відповідно до якого пункт 2 постанови №481 має бути визнаний нечинним або таким, що не підлягає застосуванню. Разом із тим це питання не впливає на висновок суду щодо періоду з 27 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, оскільки на цей час постанова №481 ще не набрала чинності.

Суд при цьому виходить із принципу дії нормативно-правових актів у часі та не застосовує до правовідносин, які виникли та реалізовувалися до 20 травня 2023 року, нормативне регулювання, яке набрало чинності лише з цієї дати.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного визначення розміру грошового забезпечення позивача за період з 27 липня 2022 року по 19 травня 2023 року та зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо інших заявлених позовних вимог суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 19 червня 2026 року №3459 грошова допомога для оздоровлення позивачу за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки була нарахована та виплачена. Отже, вимоги у цій частині не можуть бути задоволені повторно, оскільки відповідачем підтверджено факт проведення відповідних виплат.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік суд враховує, що матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження виникнення у позивача права на таку виплату саме у заявленому порядку та її невиплати всупереч поданій ним заяві або рапорту. Сам по собі факт проходження військової служби у відповідному календарному році не є достатнім для висновку про протиправність бездіяльності відповідача без встановлення інших передбачених законодавством умов її виплати.

Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань судом встановлено, що за 2022 рік така допомога позивачу була нарахована у розмірі 7118,98 грн, тоді як за 2023-2026 роки вона не нараховувалась та не виплачувалась.

Разом із тим відповідно до нормативного регулювання зазначена допомога виплачується за наявності відповідного рапорту (заяви) військовослужбовця та наказу командира, а позивачем не надано належних і допустимих доказів подання таких рапортів за кожен із відповідних років та прийняття командиром рішення про її виплату. За таких обставин сам факт невиплати зазначеної допомоги не свідчить про протиправність бездіяльності відповідача.

Таким чином, у цій частині позовних вимог відсутні належні правові та доказові підстави для їх задоволення.

Аналогічно не підлягають задоволенню вимоги щодо виплати інших видів грошового забезпечення, право на які позивач пов`язує із наявністю додаткових юридичних фактів, якщо такі факти не підтверджені належними доказами або відповідні виплати вже проведені відповідачем.

При цьому суд наголошує, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи вчинені вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

У цій справі суд встановив, що саме в частині визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 27 липня 2022 року по 19 травня 2023 року відповідачем не було забезпечено належного застосування приписів пункту 4 постанови №704 у редакції, чинній у відповідний період.

Водночас щодо решти заявлених вимог позивачем не доведено наявності протиправної бездіяльності відповідача або факту невиконання останнім передбаченого законом обов`язку.

Відтак, слід визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного визначення та нарахування грошового забезпечення позивача за період з 27 липня 2022 року по 19 травня 2023 року та зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Окрім того, вирішуючи питання щодо правомірності нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 27 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» індексація доходів населення є однією з основних державних соціальних гарантій.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру. До таких доходів належить, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Пунктом 2 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають, зокрема, грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.

За змістом пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається таке підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення відповідних грошових доходів.

Абзацом третім пункту 5 Порядку №1078 встановлено, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу та розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Абзацом шостим пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, визначеного пунктом 1-1 цього Порядку.

Отже, положення пункту 5 Порядку №1078 передбачають не лише виплату поточної індексації, а й механізм визначення суми індексації у разі підвищення грошового доходу, якщо розмір такого підвищення не перевищує суму індексації, що склалася на відповідний момент.

Усталена практика Верховного Суду виходить із того, що у разі підвищення посадових окладів військовослужбовців у березні 2018 року саме цей місяць є місяцем підвищення доходу, з якого визначається індекс споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення. Такий правовий підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 9 листопада 2023 року у справі №420/3131/22 та від 27 червня 2024 року у справі №580/602/22.

Верховний Суд у постанові від 9 листопада 2023 року у справі №420/3131/22 окремо наголосив, що військовослужбовець має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. У такому випадку розмір індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу. При цьому така сума має щомісячний фіксований характер і підлягає виплаті до наступного підвищення тарифних ставок (окладів).

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27 червня 2024 року у справі №580/602/22, в якій Суд зазначив, що застосування абзаців третього, четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078 передбачає необхідність порівняння розміру підвищення грошового доходу із сумою індексації, яка склалася у місяці підвищення доходу. За наявності відповідних умов сума індексації-різниці підлягає виплаті до наступного підвищення тарифних ставок (окладів).

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що визначення права на індексацію-різницю потребує встановлення конкретних складових грошового забезпечення військовослужбовця, розміру його доходу до та після підвищення, а також суми можливої індексації. Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити не лише місяць підвищення доходу, а й фактичний розмір такого підвищення.

Судом встановлено, що військова частина НОМЕР_1 у довідці про індексацію грошового забезпечення від 19 червня 2026 року №3455 зазначила березень 2018 року як місяць підвищення доходу при проведенні розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 27 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Таким чином, сам відповідач при здійсненні розрахунку індексації фактично виходив із того, що березень 2018 року є місяцем підвищення доходу, який має враховуватися для визначення розміру індексації грошового забезпечення позивача у спірному періоді.

Водночас із наданої відповідачем довідки не вбачається проведення розрахунку відповідно до абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку №1078 із визначенням розміру підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року та його порівнянням із сумою можливої індексації, що склалася у зазначеному місяці.

Відповідачем також не надано суду належного розрахунку, який би дозволив встановити, яким саме чином визначено відсутність у позивача права на індексацію-різницю за спірний період.

Натомість у довідці від 19 червня 2026 року №3455 зазначено лише суми поточної індексації, нарахованої позивачу за відповідні місяці 2022 року, а саме: за липень 2022 року - 171,94 грн, за серпень - листопад 2022 року - 1281,80 грн щомісячно, за грудень 2022 року - 1470,83 грн.

Отже, наданий відповідачем розрахунок не свідчить про виконання вимог пункту 5 Порядку №1078 у повному обсязі, оскільки сам по собі розрахунок поточної індексації не замінює визначення наявності або відсутності суми індексації-різниці, якщо для її виникнення наявні передбачені законодавством умови.

Суд також враховує, що Верховний Суд у постановах від 9 листопада 2023 року у справі №420/3131/22 та від 27 червня 2024 року у справі №580/602/22 наголосив на тому, що повноваження військової частини щодо виплати належної суми індексації не є дискреційними, а недостатність фінансування не впливає на право військовослужбовця на отримання передбаченої законом індексації.

За таких обставин суд доходить висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного проведення розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 27 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року не відповідає вимогам законодавства та порушує право позивача на отримання належного йому грошового забезпечення.

Разом із тим суд не вбачає підстав для безпосереднього визначення у цьому судовому рішенні конкретного розміру індексації-різниці, що підлягає виплаті позивачу, оскільки матеріали справи не містять повного розрахунку складових грошового забезпечення позивача у березні 2018 року та розміру його підвищення, необхідного для проведення порівняння відповідно до абзаців третього та четвертого пункту 5 Порядку №1078.

З огляду на наведене належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 27 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням положень абзаців третього – шостого пункту 5 Порядку №1078, визначити розмір належної позивачу індексації з урахуванням установленого механізму визначення індексації-різниці, врахувати фактично виплачені суми та виплатити позивачу суму, яка буде визначена за результатами такого перерахунку.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому суд звертає увагу, що зобов`язання відповідача провести відповідний розрахунок не означає автоматичного встановлення судом права позивача на конкретну суму індексації-різниці без попереднього встановлення всіх необхідних для її обчислення показників. Остаточний розмір належної до виплати суми має бути визначений відповідачем за результатами перерахунку з дотриманням положень пункту 5 Порядку №1078 та з урахуванням правових висновків Верховного Суду.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем-2, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на її репутацію або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, а також інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 21.05.2026, квитанцію до прибуткового касового ордеру б/н від 21.05.2026 року, ордер адвоката серії АН №1986390 від 22.05.2026, акт наданих послуг від 21.05.2026, відповідно до якого вартість послуг визначена у розмірі 8000,00 грн із розрахунку 1000,00 грн за одну годину роботи адвоката, а загальний обсяг зазначених у акті послуг становить 8 годин.

Водночас, вирішуючи питання щодо розміру витрат, які підлягають компенсації за рахунок відповідача, суд враховує не лише факт їх документального підтвердження, а й критерії їх реальності, необхідності, обґрунтованості та співмірності з обсягом фактично виконаної роботи та результатом розгляду справи.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо з огляду на конкретні обставини справи заявлений розмір витрат не відповідає критеріям розумності та співмірності. Зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі №340/1498/22 та від 29.08.2024 у справі №560/10132/21 звернуто увагу на необхідність оцінки співмірності заявлених витрат із складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, витраченим часом та значенням справи для сторони.

Верховний Суд також послідовно виходить із того, що при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат, тобто встановити їх дійсність та необхідність, а також критерій розумності їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Оцінюючи заявлений позивачем розмір витрат у сумі 8000,00 грн, суд враховує характер спірних правовідносин, предмет та обсяг позовних вимог, кількість і характер досліджених судом обставин, обсяг доказів у справі, складність правового регулювання спірних правовідносин, а також те, що позов задоволено лише частково.

При цьому з наданого акту наданих послуг вбачається, що до складу заявлених витрат включено, зокрема, підготовку адміністративного позову та супровід справи, загальною тривалістю 8 годин. Разом із тим сам по собі зазначений у договорі або акті час роботи адвоката не є безумовною підставою для відшкодування всієї визначеної сторонами суми, оскільки при розподілі судових витрат суд повинен встановити, наскільки відповідний обсяг робіт був необхідним саме для розгляду цієї справи та відповідає її фактичній складності.

Суд також враховує, що за результатами розгляду справи позовні вимоги задоволено частково, при цьому в задоволенні частини заявлених вимог відмовлено. Отже, заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає оцінці з урахуванням результату розгляду справи та принципу пропорційності розподілу судових витрат.

З огляду на наведене, враховуючи предмет спору, фактичний обсяг виконаної адвокатом роботи, характер правовідносин, часткове задоволення позовних вимог, а також критерії розумності, необхідності, реальності та співмірності витрат, суд дійшов висновку, що обґрунтованою та пропорційною сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, є 2000,00 грн.

У зв`язку з цим вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 2000,00 грн. У решті заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо неналежного визначення, нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період проходження військової служби з 27 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення за період проходження військової служби з 27 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення відповідних тарифних коефіцієнтів, установлених додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 27 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року в частині нездійснення розрахунку суми індексації відповідно до абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 27 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням положень абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням фактично виплачених сум індексації та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) суму індексації, визначену за результатами такого перерахунку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник