Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №160/1801/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокуСправа №160/1801/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 047350007534 від 03.11.2025, щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 : з 01.06.1995 по 06.07.1995 на посаді санітарки бак лабораторії Біловодської районної СЕС; з 01.01.2004 по 31.05.2004 на посаді патронажного робітника Луганського обласного благочинного фонду «Хесед Нер»; з 23.06.2004 по 10.05.2005 на посаді буфетника Біловодського комбінату громадського харчування;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з дня подання заяви про призначення пенсії, а саме з 18.09.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.09.2024 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком, проте рішенням № 047350007534 від 26.09.2024 їй було відмовлено у призначенні пенсії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі № 160/27002/24 це рішення визнано протиправним та скасовано, а відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву від 18.09.2024 та вирішити питання щодо зарахування періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 до стажу позивача з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні. За наслідками повторного розгляду відповідач 03.11.2025 прийняв рішення за тим самим номером № 047350007534, яким знову відмовив позивачу у призначенні пенсії, визначивши страховий стаж у розмірі 30 років 10 місяців 2 дні.

Позивач зазначає, що у рішенні від 03.11.2025 відповідач вперше навів підстави, яких не було у скасованому судом рішенні від 26.09.2024: незарахування періоду роботи з 01.06.1995 по 06.07.1995 через те, що не зазначено дату звільнення з роботи, та зарахування не в повному обсязі періодів роботи з 01.01.2004 по 31.05.2004 і з 23.06.2004 по 10.05.2005 через те, що суми сплачених страхових внесків менші, ніж мінімальний страховий внесок. Позивач наполягає, що обов`язок правильного внесення записів до трудової книжки покладено на роботодавця, а недоліки таких записів не можуть позбавляти працівника права на пенсійне забезпечення, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Щодо періодів 2004-2005 років позивач посилається на дані форми ОК-5, якими підтверджується нарахування їй заробітної плати та сплата за неї страхових внесків. На підтвердження наведених обставин позивач долучила до позовної заяви копії рішення про відмову від 03.11.2025, форми РС-право, листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, форми ОК-5, трудової книжки, рішення суду у справі № 160/27002/24 та рішення про відмову від 26.09.2024.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Позиція відповідача зводиться до того, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №160/27002/24 виконано в повному обсязі: заяву позивача від 18.09.2024 повторно розглянуто з урахуванням висновків суду, за результатами розгляду страховий стаж визначено у розмірі 30 років 10 місяців 2 дні (зарахований по 25.02.2019), тоді як необхідний страховий стаж за ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік, а вік позивача становив 59 років 11 місяців. Відповідач зазначає, що на підставі записів трудової книжки до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.06.1995 по 06.07.1995, оскільки відсутня дата звільнення з роботи, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, а періоди роботи з 01.01.2004 по 31.05.2004 та з 01.06.2004 по 10.05.2005 зараховано пропорційно (2 місяці 4 дні та 8 місяців 11 днів відповідно), оскільки за даними системи персоніфікованого обліку суми сплачених страхових внесків менші, ніж мінімальний страховий внесок.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . 18.09.2024 вона звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. За принципом екстериторіальності, передбаченим Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), органом, що призначає пенсію за цією заявою, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Саме цей орган є належним відповідачем у справі.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26.09.2024 № 047350007534 у призначенні пенсії за віком відмовлено. У цьому рішенні зазначено, що вік заявниці становить 59 років 11 місяців, необхідний страховий стаж становить 31 рік, а страховий стаж заявниці становить 27 років 5 місяців 29 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано два періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 22.12.1980: з 19.09.1984 по 01.09.1989, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи, та з 01.09.1989 по 02.11.1989, оскільки не зазначено дату звільнення. Інших підстав незарахування періодів роботи це рішення не містить.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі № 160/27002/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 047350007534 від 26.09.2024 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 18.09.2024 та вирішити питання щодо зарахування періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 до її стажу, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення набрало законної сили.

У мотивувальній частині рішення від 12.12.2024 суд виходив з того, що обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів; позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, і ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її стажу; недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

За наслідками повторного розгляду заяви від 18.09.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 03.11.2025 прийняло рішення за тим самим номером № 047350007534, яким знову відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Саме це рішення є предметом оскарження у цій справі.

Зі змісту зазначених документів вбачається, що за результатами повторного розгляду періоди роботи, які були предметом спору у справі № 160/27002/24, до страхового стажу позивача зараховано, страховий стаж визначено у розмірі 30 років 10 місяців 2 дні (зарахований по 25.02.2019), і водночас вперше заявлено три нові підстави зменшення стажу: період роботи з 01.06.1995 по 06.07.1995 не зараховано, оскільки відсутня дата звільнення з роботи; період з 01.01.2004 по 31.05.2004 зараховано в розмірі 2 місяці 4 дні; період з 01.06.2004 по 10.05.2005 зараховано в розмірі 8 місяців 11 днів.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З наведених норм у їх сукупності випливає, що наявність необхідного страхового стажу визначається на дату досягнення особою відповідного пенсійного віку, а не на дату звернення із заявою, тоді як сама пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Застосовуючи ці норми до обставин справи, суд установлює, що заяву про призначення пенсії за віком позивач подала 18 вересня 2024 року, тоді як пенсійного віку 60 років вона досягла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже, на день подання заяви позивачу було 59 років 11 місяців, що прямо зафіксовано і в рішенні відповідача від 26.09.2024, і у відзиві. Твердження позовної заяви про те, що станом на 18.09.2024 позивач уже досягла пенсійного віку і саме з цієї дати набула право на пенсію за віком, дійсним обставинам не відповідає.

Відповідно наявність необхідного страхового стажу підлягає визначенню станом на 21 вересня 2024 року, а пенсія за віком за наявності такого стажу може бути призначена з 22 вересня 2024 року, оскільки звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку. Вимога позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком саме з 18.09.2024, тобто з дня подання заяви, суперечить п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV і в такому формулюванні задоволенню не підлягає.

Щодо підтвердження страхового стажу суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку, роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, а порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. У редакції, чинній на час внесення спірного запису, ця стаття визначала трудову книжку основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.2022 № 1058) (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка; за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Пунктом 23 Порядку № 637 передбачено, що документи, які подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Згідно з п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Пунктом 4.1 Інструкції № 58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації; за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язок належного оформлення записів у трудовій книжці покладено законодавством на роботодавця, а не на працівника. Недоліки оформлення записів, допущені роботодавцем, не можуть погіршувати правове становище працівника та позбавляти його права на пенсійне забезпечення, гарантоване ст. 46 Конституції України. Інше тлумачення означало б перекладення на особу негативних наслідків поведінки, на яку вона не мала і не могла мати впливу, і ставило б реалізацію конституційного права в залежність від якості виконання своїх обов`язків працівником, відповідальним за ведення трудової книжки.

Щодо періоду роботи з 01.06.1995 по 06.07.1995 суд встановлює таке. У трудовій книжці серії НОМЕР_1 наявний запис № 15 про прийняття позивача 01.06.1995 на посаду санітарки бактеріологічної лабораторії Біловодської районної санітарно-епідеміологічної станції на підставі наказу № 5 від 01.06.95, а також подальший запис про звільнення з роботи за власним бажанням за ст. 38 Кодексу законів про працю України на підставі наказу № 14 від 06.07.95. Записи скріплено печаткою санітарно-епідеміологічної станції. Дату у графі 2 трудової книжки щодо звільнення дійсно не проставлено, проте вона однозначно встановлюється з наведених у графі 4 реквізитів наказу про звільнення - наказу № 14 від 06.07.95, які самі по собі є відомостями про період роботи у розумінні п. 3 Порядку № 637.

Отже, наявність у трудовій книжці відповідних записів, скріплених печаткою роботодавця, із зазначенням номерів і дат наказів про прийняття на роботу та про звільнення є достатнім підтвердженням періоду роботи позивача з 01.06.1995 по 06.07.1995, а відсутність дати у графі 2 є недоліком оформлення, допущеним роботодавцем, який не може бути підставою для виключення цього періоду зі страхового стажу позивача. Період роботи з 01.06.1995 по 06.07.1995 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Окремої правової оцінки потребує сама поява цієї підстави відмови.

Між прийняттям рішення від 26.09.2024 та прийняттям рішення від 03.11.2025 до пенсійної справи позивача не надійшло жодного нового документа, а зміни до законодавства, які стосувалися б порядку підтвердження стажу роботи трудовою книжкою, не вносилися. Обидва рішення ухвалені за результатами розгляду однієї і тієї самої заяви від 18.09.2024 та одного і того самого комплекту документів - трудової книжки серії НОМЕР_1 , даних форми ОК-5 та даних системи персоніфікованого обліку. На жодні нові докази чи нові нормативні підстави відповідач не посилається.

Відповідно до п. 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Абзацом другим цього пункту передбачено, що орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Аналогічний строк установлено п. 4.3 Порядку № 22-1, який також передбачає, що цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Наведені норми не передбачають поетапного, почергового виявлення органом, що призначає пенсію, підстав для відмови. Законодавець установив стислий строк розгляду заяви саме тому, що такий розгляд має бути одноразовим, всебічним, повним і об`єктивним, а особі мають бути повідомлені всі причини відмови. Поява у рішенні від 03.11.2025 трьох нових підстав зменшення страхового стажу, яких не було у рішенні від 26.09.2024, за незмінності доказової бази означає, що перший розгляд заяви позивача не був ані всебічним, ані повним, ані об`єктивним. Це є дефектом здійснення відповідачем власних владних повноважень, наслідки якого не можуть бути покладені на заявницю: особа, яка одного разу вже добилася в судовому порядку скасування відмови, не повинна кожного наступного разу долати нову підставу відмови, яку той самий орган з тих самих документів міг і мав виявити ще під час першого розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Учасниками справи № 160/27002/24 були ті самі особи, що й у цій справі, а тому обставини, встановлені рішенням від 12.12.2024, повторному доказуванню не підлягають.

Водночас за ч. 7 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Отже, суд у цій справі не пов`язаний правовою оцінкою, наданою у справі №160/27002/24, і надає власну правову оцінку спірним правовідносинам, доходячи при цьому тих самих висновків. Разом з тим зазначене правило стосується виключно суду і не поширюється на відповідача: обов`язок урахувати правову оцінку, надану судом у рішенні від 12.12.2024, покладено на відповідача прямою вказівкою резолютивної частини цього рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно з ч. 1 ст. 370 цього Кодексу судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Отже, резолютивною частиною рішення від 12.12.2024 відповідача зобов`язано не просто повторно розглянути заяву, а вирішити питання щодо зарахування періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 до стажу позивача з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Окремо суд перевірив обґрунтованість визначеного відповідачем розміру страхового стажу.

Суд перевірив також співвідношення між двома рішеннями відповідача. Страховий стаж, визначений рішенням від 26.09.2024, становив 27 років 5 місяців 29 днів. За формою РС-право періоди, які були предметом спору у справі № 160/27002/24 і які за наслідками повторного розгляду мало бути зараховано, становлять 4 роки 11 місяців 13 днів та 2 місяці 2 дні, разом 5 років 1 місяць 15 днів. Три нові підстави зменшення стажу, заявлені у рішенні від 03.11.2025, у сукупності становлять 7 місяців 1 день, а саме: 1 місяць 6 днів за періодом роботи з 01.06.1995 по 06.07.1995, 2 місяці 26 днів за періодом з 01.01.2004 по 31.05.2004 та 2 місяці 29 днів за періодом з 01.06.2004 по 10.05.2005. Отже, за наслідками повторного розгляду страховий стаж позивача мав би становити 32 роки 0 місяців 13 днів, тоді як відповідач визначив його у розмірі 30 років 10 місяців 2 дні. Різниця становить 1 рік 2 місяці 11 днів не на користь позивача.

За розрахунком суду страховий стаж позивача, обчислений за самими лише рядками форми РС-право з додаванням періоду роботи з 01.06.1995 по 06.07.1995 тривалістю 1 місяць 6 днів, становить 31 рік 0 місяців 24 дні. Цей розрахунок є мінімальним, оскільки він усуває лише арифметичну розбіжність усередині форми РС-право (1 місяць 16 днів) і не враховує решти невмотивованого зменшення стажу, що становить 1 рік 0 місяців 25 днів.

Оскільки необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком особам, які досягли 60 років у 2024 році, становить 31 рік, а обчислений судом мінімальний розмір страхового стажу позивача станом на дату досягнення нею пенсійного віку 21 вересня 2024 року цю величину перевищує, висновок відповідача про відсутність у позивача необхідного страхового стажу є передчасним. Рішення від 03.11.2025 № 047350007534 прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення, а отже, необґрунтовано у розумінні п. 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, і підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004 по 31.05.2004 та з 23.06.2004 по 10.05.2005 суд зазначає таке.

Частиною 3 ст. 24 Закону № 1058-IV установлено, що страховий стаж обчислюється в місяцях; неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою ТП = Св : В, де ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях; Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати; В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

Наведена норма є імперативною і не залишає органу, що призначає пенсію, свободи вибору: якщо сума сплачених за місяць страхових внесків менша за мінімальний страховий внесок і доплату не здійснено, такий місяць зараховується до страхового стажу не повністю, а пропорційно.

Крім того, за п. 1 Порядку № 637 трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, лише за період до впровадження персоніфікованого обліку. Систему персоніфікованого обліку впроваджено з 01.01.2004, і починаючи з цієї дати страховий стаж, за ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Отже, стосовно періодів після 01.01.2004 трудова книжка джерелом обчислення страхового стажу не є, і посилання позивача на записи трудової книжки щодо періодів 2004-2005 років правового значення для вирішення цього питання не мають.

Дані форми ОК-5 доводів позивача не підтверджують. За звітний 2004 рік за позивача відображено заробіток для нарахування пенсії у розмірі 89 грн 00 коп. щомісяця за січень - травень при встановленому законом про Державний бюджет України на 2004 рік розмірі мінімальної заробітної плати 205 грн 00 коп. Оскільки співвідношення суми фактично сплачених страхових внесків до мінімального страхового внеску за відповідний місяць дорівнює співвідношенню відображеного заробітку до мінімальної заробітної плати, застосування формули, наведеної у ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV, дає 13 днів за січень, 12 днів за лютий, 13 днів за березень, 13 днів за квітень та 13 днів за травень, разом 64 дні, тобто 2 місяці 4 дні. Цей результат точно збігається з розміром стажу, зарахованим відповідачем за вказаний період. Аналогічним чином визначено і тривалість стажу за періодом з 01.06.2004 по 10.05.2005 - 8 місяців 11 днів. Сам по собі факт нарахування заробітної плати та сплати за позивача страхових внесків, на який вона посилається, не спростовує того, що сплачені суми були меншими за мінімальний страховий внесок, а отже, не дає підстав для зарахування цих періодів у повному календарному обсязі.

За таких обставин зарахування відповідачем періодів роботи з 01.01.2004 по 31.05.2004 та з 23.06.2004 по 10.05.2005 не в повному календарному обсязі, а пропорційно розміру сплачених страхових внесків, відповідає вимогам ч. 1 і ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 18.09.2024 суд, крім наведеного вище щодо п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV, зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Частиною 4 цієї статті передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Призначення пенсії за віком належить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України. Остаточне обчислення страхового стажу, визначення дати, з якої призначається пенсія, та обчислення розміру пенсійної виплати здійснюються органом, що призначає пенсію, у порядку, встановленому Законом № 1058-IV і Порядком № 22-1, з використанням даних системи персоніфікованого обліку, повний доступ до яких має саме цей орган. Суд не підміняє собою орган, що призначає пенсію, і не здійснює замість нього розрахунку пенсійної виплати; наведений вище розрахунок страхового стажу зроблено судом виключно для перевірки обґрунтованості оскаржуваного рішення.

З огляду на це належним і достатнім способом захисту порушеного права позивача є скасування протиправного рішення, зарахування до страхового стажу періоду роботи, підтвердженого трудовою книжкою і безпідставно виключеного відповідачем, та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 18.09.2024 з урахуванням висновків та правової оцінки суду, наданих у цьому рішенні. Такий спосіб захисту є ефективним, оскільки усуває встановлені судом порушення, і водночас не втручається у дискреційні повноваження відповідача щодо остаточного обчислення стажу та розміру пенсійної виплати. Відповідно позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 18.09.2024 задоволенню не підлягає.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Оскаржуване рішення від 03.11.2025 цьому критерію не відповідає.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень правомірності оскаржуваного рішення в частині незарахування періоду роботи з 01.06.1995 по 06.07.1995 та в частині визначеного розміру страхового стажу не довів.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням часткового задоволення позову на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 665 грн 60 коп.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03 листопада 2025 року № 047350007534 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 червня 1995 року по 06 липня 1995 року на посаді санітарки бактеріологічної лабораторії Біловодської районної санітарно-епідеміологічної станції згідно із записом № 15 трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 18 вересня 2024 року з урахуванням висновків та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665 грн 60 коп. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова