Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №160/4287/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокуСправа №160/4287/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо обмеження розміру належної позивачу до отримання пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими на 01 січня відповідного року, та виплати індексації пенсії в розмірі меншому ніж 1500 гривень в рік за 2024 та 2025 роки;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо здійснення позивачу з 01.02.2021 року перерахунку належної до виплати пенсії на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 у справі № 160/32323/24 у розмірі 70 відсотків від належним чином розрахованого грошового забезпечення;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу пенсію без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, встановленими на 01 січня відповідного року для осіб, які втратили працездатність, та без застосування понижувальних коефіцієнтів, а також індексацію пенсії в розмірі не меншому ніж 1500 гривень в рік;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу з 01.02.2021 року пенсію на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 у справі №160/32323/24 у розмірі 94 відсотки від належним чином розрахованого грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», основний розмір якої при призначенні обчислено у розмірі 94 відсотки відповідних сум грошового забезпечення. На виконання судового рішення відповідач отримав оновлені довідки про розмір грошового забезпечення, проте провів перерахунок пенсії із застосуванням основного розміру 70 відсотків і обмежив виплату десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, унаслідок чого заборгованість з недоотриманої пенсії не нарахована. Позивач наполягає, що відсоткове значення розміру основної пенсії, обчислене при її призначенні, є незмінним, а при перерахунку змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення. Обмеження максимального розміру пенсії позивач вважає протиправним з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а запровадження такого обмеження і понижувальних коефіцієнтів законом про Державний бюджет України та підзаконним актом - таким, що суперечить спеціальному закону, зміна умов і норм пенсійного забезпечення за яким здійснюється виключно шляхом внесення змін до нього. На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копії пенсійного посвідчення, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, листування з відповідачем та витяги з протоколів за пенсійною справою.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовує тим, що перерахунок пенсії позивачу проведено в порядку, встановленому судовим рішенням у справі № 160/32323/24: з 01.02.2021 в розмірі 70 відсотків від грошового забезпечення 24262,50 грн, з 01.02.2022 - 70 відсотків від 26515,00 грн і з 01.02.2023 - 70 відсотків від 28685,00 грн згідно з довідками Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 05.11.2024 № 4002, № 4003 і № 4004. Відповідач посилається на статтю 43 Закону №2262-XII, за якою максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, зазначаючи, що Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 розглядалися положення другого речення частини сьомої статті 43 цього Закону. Обмеження максимального розміру пенсії відповідач додатково обґрунтовує статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», вважаючи, що Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 на позивача не поширюється. Крім того, відповідач посилається на статтю 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постанову Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, якими передбачено виплату пенсій із застосуванням коефіцієнтів до сум перевищення, та зазначає, що індексацію пенсії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 і від 25 лютого 2025 року № 209 проведено, однак вона не призвела до збільшення розміру пенсійної виплати, оскільки пенсію вже обчислено в максимальному розмірі.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 24.03.2015 отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), і перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (пенсійна справа № 0404014953).

Зі служби позивача звільнено 23.03.2015 у відставку за віком або за станом здоров`я з посади начальника 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області у спеціальному званні полковник служби цивільного захисту. Вислуга років становить 33,6 року (у календарному обчисленні - 31 рік), а основний розмір пенсії при її призначенні визначено у розмірі 94 відсотки грошового забезпечення, що прямо зазначено в умовах призначення пенсії за пенсійною справою.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, а також особою з інвалідністю внаслідок війни III групи.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі №160/22359/24 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області зобов`язано підготувати та направити до відповідача оновлені довідки про розміри грошового забезпечення позивача. На виконання цього рішення листом від 06.11.2024 № 4901-10333/4909 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено довідки від 05.11.2024 №4002, №4003 і № 4004.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 у справі № 160/32323/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати і виплатити позивачу з 01.02.2021 пенсію на підставі довідки від 05.11.2024 № 4002, з 01.02.2022 - на підставі довідки від 05.11.2024 № 4003, з 01.02.2023 - на підставі довідки від 05.11.2024 №4004. Наведені обставини встановлені судом із пояснень сторін та листування відповідача; повних текстів зазначених судових рішень матеріали цієї справи не містять.

Листом від 26.11.2025 № 67033-46903/Х-01/8-0400/25 відповідач повідомив позивача, що на виконання рішення у справі № 160/32323/24 йому проведено перерахунок пенсії з 01.02.2021 в розмірі 70 відсотків від грошового забезпечення 24262,50 грн, з 01.02.2022 - в розмірі 70 відсотків від грошового забезпечення 26515,00 грн і з 01.02.2023 - в розмірі 70 відсотків від грошового забезпечення 28685,00 грн, зазначених у довідках від 05.11.2024 №4002, №4003 і №4004. У цьому ж листі відповідач указав, що розмір пенсії обчислено з урахуванням обмеження, передбаченого статтею 43 Закону № 2262-XII, загальний розмір пенсійної виплати складає 23610,00 грн, а доплата пенсії на виконання рішення суду відсутня, оскільки перерахунок не призвів до збільшення розміру пенсійної виплати.

Разом з відповіддю позивачу надано витяг з протоколу за пенсійною справою від 13.11.2025, згідно з яким до складу грошового забезпечення для обчислення пенсії входять: посадовий оклад - 8590,00 грн, оклад за військове звання - 2250,00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50 відсотків - 5420,00 грн, середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці, у тому числі премія 40 відсотків, - 12425,00 грн; сума грошового забезпечення для обчислення пенсії становить 28685,00 грн. Основний розмір пенсії обчислено як 94 відсотки грошового забезпечення (вислуга років 33) у розмірі 26963,90 грн, з урахуванням індексації - 29963,90 грн; збільшення основного розміру пенсії (25 відсотків) - 7490,98 грн; індексація базового основного розміру пенсії 2024 - 1500,00 грн; індексація базового основного розміру пенсії 2025 - 1500,00 грн; підвищення та надбавка як особі з інвалідністю внаслідок війни III групи - 708,30 грн і 50,00 грн. Усього призначено 38213,18 грн, тоді як загальний розмір пенсії за справою щомісячно становить 23610,00 грн.

Суд відзначає розбіжність у документах відповідача: протокол за пенсійною справою від 13.11.2025 обчислює основний розмір пенсії позивача саме за ставкою 94 відсотки грошового забезпечення, тоді як лист від 26.11.2025 і відзив стверджують, що перерахунок пенсії проведено в розмірі 70 відсотків. Доки діяло обмеження виплати десятьма прожитковими мінімумами, ця розбіжність на суму, фактично належну до виплати, не впливала: за прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розмірі 2361,00 грн, установленого на 01.01.2025, розмір виплати становив рівно 23610,00 грн (2361,00 х 10) незалежно від того, який відсоток покладено в основу обчислення.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо визначення розміру пенсії та обмеження її виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Попри використане позивачем формулювання про бездіяльність, оспорювана поведінка відповідача за своїм змістом є активними діями: відповідач обчислив основний розмір пенсії за певною відсотковою ставкою та обмежив виплату пенсії граничною сумою, тобто вчинив дії, а не утримався від вчинення дій, які був зобов`язаний учинити. З огляду на це суд вирішує спір за фактичним змістом заявлених вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, в органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються Законом №2262-XII.

Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-XII пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», звільненим зі служби у Службі судової охорони, Державному бюро розслідувань та звільненим зі служби у Національному антикорупційному бюро України за віком чи через хворобу, звільненим зі служби в органах та підрозділах цивільного захисту за віком чи за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Частиною другою статті 13 Закону № 2262-XII встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Судом установлено, що позивача звільнено зі служби у відставку за віком або за станом здоров`я, а його вислуга років становить 33 повні роки. За наведеними правилами основний розмір пенсії позивача складається з 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення за вислугу 20 років та з 3 процентів за кожний рік вислуги понад 20 років, тобто 55 + (33 - 20) х 3 = 94 проценти. Саме такий основний розмір - 94 відсотки - зафіксовано в умовах призначення пенсії позивачу та застосовано у протоколі за пенсійною справою від 13.11.2025, де основний розмір пенсії обчислено в сумі 26963,90 грн (28685,00 х 0,94).

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним у встановленому законом порядку до категорії 1, а тому граничне значення загального розміру його пенсії за частиною другою статті 13 Закону № 2262-XII становить 100 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а не 70 процентів. Обчислений за вислугою років основний розмір 94 проценти цього граничного значення не перевищує, у зв`язку з чим підстав для його зменшення до 70 процентів немає.

Обґрунтовуючи застосування ставки 70 відсотків, відповідач відтворив лише першу частину речення частини другої статті 13 Закону № 2262-XII і залишив поза увагою прямо передбачений цією ж нормою виняток для осіб, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені до категорії 1. Неповне відтворення норми не є її тлумаченням і не може бути підставою для зменшення відсоткового значення розміру пенсії, набутого позивачем при її призначенні.

Щодо обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, суд зазначає таке.

Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з 20 грудня 2016 року частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII втратила чинність, а тому в цьому Законі відсутня норма, яка обмежувала б максимальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Як у пункті 1, так і в пункті 2 резолютивної частини Рішення № 7-рп/2016 ідеться про частину сьому статті 43 Закону № 2262-XII у цілому, без застереження про окреме її речення, тому звужувальне тлумачення наслідків цього Рішення є безпідставним. Показово, що і сам відповідач у відзиві визнає, що згідно з пунктом другим резолютивної частини Рішення № 7-рп/2016 частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Пунктом 2 резолютивної частини зазначеного Рішення встановлено, що приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пункт 2 резолютивної частини Рішення № 7-р(II)/2022 не обмежує втрату чинності приписами статті 2 Закону № 3668-VI жодною категорією осіб і жодною датою призначення пенсії: визнані неконституційними приписи втратили чинність через шість місяців з дня ухвалення Рішення, тобто з 12.04.2023.

Водночас положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII і положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII) були прийняті для регулювання одних і тих самих правовідносин - обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, - та є тотожними за своїм змістом. Закон № 2262-XII є спеціальним щодо спірних правовідносин, а тому саме його норми підлягають першочерговому застосуванню. Оскільки питання обмеження максимального розміру таких пенсій уже було врегульоване частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII, яка втратила чинність як неконституційна, застосування до пенсій, призначених за цим Законом, положень Закону № 3668-VI фактично нівелювало б правові наслідки Рішення № 7-рп/2016. З наведеного випливає, що й у період з 01.02.2021 по 11.04.2023 правових підстав для обмеження розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами не було.

Крім того, обмеження розміру пенсії позивача відповідач обґрунтовує статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, тобто актами, які не є ані Законом № 2262-XII, ані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Це прямо суперечить статті 1-1 Закону № 2262-XII, на яку відповідач сам посилається у відзиві.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

За таких обставин дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та щодо визначення з 01.02.2021 основного розміру його пенсії у розмірі 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення є протиправними, а належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 01.02.2021 пенсію за вислугу років виходячи з основного розміру 94 відсотки відповідних сум грошового забезпечення, зазначених у довідках від 05.11.2024 №4002, №4003 і № 4004, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Разом з тим позовні вимоги, що стосуються виплати індексації пенсії в розмірі не меншому ніж 1500 гривень на рік за 2024 та 2025 роки, задоволенню не підлягають.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» установлено, що у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії; розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.

Тотожний припис закріплено в пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», за яким розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.

З протоколу за пенсійною справою від 13.11.2025 убачається, що індексацію базового основного розміру пенсії позивача нараховано у сумі 1500,00 грн за 2024 рік і 1500,00 грн за 2025 рік, тобто саме в тому розмірі, про який заявлено в позові, і в найбільшому розмірі, який допускають наведені постанови. Відтак ця вимога позбавлена предмета: відповідні суми нараховано, а їх фактичне неотримання позивачем зумовлене не розміром індексації, а обмеженням загальної суми пенсійної виплати, протиправність якого встановлена цим рішенням і усувається задоволенням вимоги про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.

Не підлягає задоволенню і вимога про зобов`язання виплачувати пенсію без застосування понижувальних коефіцієнтів. З протоколів за пенсійною справою та листа відповідача від 26.11.2025 убачається, що загальний розмір пенсійної виплати позивача становив 23610,00 грн, тобто рівно десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, установлених статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у розмірі 2361,00 грн (2361,00 х 10). Це свідчить про застосування граничної суми виплати, а не шкали коефіцієнтів до сум перевищення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»: у разі застосування таких коефіцієнтів розмір виплати перевищував би десять прожиткових мінімумів на відповідну частку суми перевищення. До того ж зазначена постанова визначала порядок виплати пенсій у 2025 році у період воєнного стану і втратила чинність з 01 січня 2026 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, а стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», на якій вона ґрунтувалася, за своїм змістом поширювалася виключно на 2025 рік. Резолютивна частина судового рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язують його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій щодо обмеження розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та щодо визначення з 01.02.2021 основного розміру його пенсії у розмірі 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. Відтак позовна заява підлягає частковому задоволенню: вимоги про визнання протиправними зазначених дій і про зобов`язання нарахувати та виплатити пенсію виходячи з основного розміру 94 відсотки без обмеження максимальним розміром є обґрунтованими, а в решті позовних вимог належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) щодо визначення з 01.02.2021 основного розміру пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у розмірі 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 01.02.2021 пенсію за вислугу років виходячи з основного розміру 94 відсотки відповідних сум грошового забезпечення, зазначених у довідках Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 05.11.2024 № 4002, № 4003 і № 4004, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова