Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №160/11824/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 24 вересня 2026 р.

Справа: №160/11824/26

Суддя: Олійник Віктор Миколайович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 рокуСправа №160/11824/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 40108866) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 40108866) нарахувати та виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за шість місяців.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він проходив службу в органах внутрішніх справ України з 28.08.2005 по 06.11.2015 року та в Національній поліції України з 07.11.2015 по 30.11.2024 року.

Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 28.11.2024 №1364 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 30.11.2024.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року в справі №160/6263/25, яке набрало законної сили 10.03.2026 року:

зобов`язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби та грошову компенсацію за невикористані щорічні чергові оплачувані відпустки з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно Постанови № 168 та з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу у нічний час за фактично виконані службові обов`язки в нічний час за період 07.11.2015 по 30.11.2024 року з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 до 01.11.2017 року.

Станом на дату звернення рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року в справі №160/6263/25 не виконано.

ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у зв`язку з чим позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 травня 2026 року для розгляду адміністративної справи №160/11824/26 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

15.05.2026 року на адресу відповідача направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.

16.05.2026 року відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

29.05.2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

12.03.2026 за реєстраційним №47169-2026 до ГУНП надійшла постанова Третього апеляційного адміністративного суду, якою апеляційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року залишено без задоволення, а вищезазначене рішення - без змін.

Після набрання законної сили рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі №160/6263/25, ОСОБА_1 , з урахуванням наданої підрозділами поліції ГУНП інформації, було додатково нараховано 143 961,86 грн., з них:

- 101 301,00 грн. - сума донарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно Постанови № 168 та з урахуванням раніше виплачених сум;

- 34 442,34 грн. - сума донарахованої грошової компенсації за невикористані щорічні чергові оплачувані відпустки, з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно постанови № 168, та з урахуванням раніше виплачених сум;

- 4 843,35 грн. - сума доплати за службу в нічний час;

- 3 375,17 грн. - сума нарахованої індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 07.11.2015 року по 01.11.2017 року.

З нарахованих на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі №160/6263/25 у загальній сумі 143 961,86 грн. утримано податки та збори у загальній сумі:

1. Податок на доходи фізичних осіб 18% - 25 913,13 грн.;

2. Військовий збір 5% - 7198,10 грн.

Сума, що підлягає виплаті ОСОБА_1 після утримання податків і зборів на виконання судового рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 160/6263/25, становить 143 961,86 грн. - 25 913,13 грн. - 7 198,10 грн. = 110 850,63 грн.

Одночасно підлягає виплаті компенсація податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, загальна сума якої складає 25 913,13 грн.

Станом на 25 травня 2026 року ОСОБА_1 до ГУНП не надано реквізитів банківського рахунку для виплати належних йому коштів.

Після надходження до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області коштів на рахунки з цільовим призначенням «для виконання судових рішень» та реквізитів банківського рахунку ОСОБА_1 , суми, що належать останньому до виплати на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 160/6263/25, будуть перераховані на наданий ОСОБА_1 банківський рахунок, з одночасною сплатою відповідних податків і зборів.

Представник відповідача додатково зазначив, що згідно інформації, наданої УФЗБО ГУНП середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 (за один календарний день служби) станом на 30.11.2024 становить: 28 715,77 грн. / 30 календарних днів = 957,19 грн.

ГУНП вважає, що по відношенню до позивача діяло в межах чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з ГУНП на користь ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за шість місяців.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

03.06.2026 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, вважає їх необґрунтованими та помилковими, враховуючи наступне.

Працівники ГУНП умисно спрямовують свої зусилля на порушення моїх прав, оскільки ними, всупереч норм діючого законодавства, невірно визначені суми належні мені при звільненні.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУНП про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, повністю задоволені. Судове рішення набрало законної сили 10.03.2026. Проте умисно не виконується відповідачем.

Зміни в трудовому законодавстві, які відбулися в липні 2022 року і обмежують відповідальність роботодавця у виплаті середнього заробітку 6 місяцями, дозволяють відповідачеві понад цей строк безміри зловживати невиплатами належних мені при звільненні сум, які з часом нівелюються інфляцією.

Таким чином, остаточний розрахунок зі мною при звільненні у обсягах та у строках передбачених Кодексом законів про працю України та спеціальними нормами, що регулюють проходження служби в Національній поліції України, розтягнувся більше ніж на 1,5 роки, відтак зволікання із вирішенням спору про відповідальність за затримку розрахунку при звільненні призведе до порушення моїх прав ще в більшій мірі.

Крім того, відповідачем умисно невірно визначено середньоденне грошове забезпечення (довідка УФЗБО ГУНП від 28.05.2026 №205, яка надійшла разом з відзивом).

ГУНП протиправно (протиправність доведена попереднім рішенням Суду від 12.05.2025 у справі №160/6263/25) не включено до розрахунку такі, отримані мною, складові грошового забезпечення, як індексація грошового забезпечення та додаткова винагорода згідно постанови №168.

Середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 (за один календарний день служби) має виглядати наступним чином: 37 233,05 грн. (грошове забезпечення за листопад 2024 року / 30 календарних днів = 1 241,10 грн.)

З урахуванням викладеного, позивач просить задовольнити його позовні вимоги.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 28.08.2005 по 06.11.2015 року та в Національній поліції України з 07.11.2015 по 30.11.2024 року.

Відповідно до наказу невикористана частина щорічної відпустки за 2022 рік складає: основної – 2 доби, додаткової – 13 діб; невикористана частина щорічної відпустки за 2023 рік складає: основної – 30 діб, додаткової – 15 діб; невикористана частина щорічної відпустки за 2024 рік за фактично відпрацьований час складає: основної – 28 діб, додаткової – 14 діб.

06 грудня 2024 року ОСОБА_1 за частину невикористаних відпусток (102 доби) Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області нараховано та виплачено компенсацію у повному обсязі, що підтверджується довідкою УФЗБО ГУНП від 24.03.2025 № 99. ОСОБА_1 нараховано та виплачено 23 грудня 2024 року одноразову грошову допомогу при звільненні у повному обсязі, що підтверджується довідкою УФЗБО ГУНП від 24.03.2025 № 99.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року в справі №160/6263/25 позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено повністю та вирішено:

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за невикористанні чергові оплачувані відпустки без урахування індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно із Постанови № 168.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби та грошову компенсацію за невикористанні щорічні чергові оплачувані відпустки з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно Постанови № 168 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу у нічний час за фактично виконані службові обов`язки в нічний час за період 07.11.2015 по 30.11.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу у нічний час за фактично виконані службові обов`язки в нічний час за період 07.11.2015 по 30.11.2024 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо відмови у нарахуванні і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 до 01.11.2017 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 до 01.11.2017 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 915,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.03.2026 року в справі №160/6263/25 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року в адміністративній справі №160/6263/25 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року в адміністративній справі №160/6263/25 залишено без змін.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року в справі №160/6263/25 ОСОБА_1 додатково нараховано 143 961,86 грн., з них:

101 301,00 грн. - сума донарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно Постанови № 168 та з урахуванням раніше виплачених сум;

34 442,34 грн. - сума донарахованої грошової компенсації за невикористані щорічні чергові оплачувані відпустки, з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди згідно постанови № 168, та з урахуванням раніше виплачених сум;

4843,35 грн. - сума доплати за службу в нічний час;

3375,17 грн. - сума нарахованої індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 07.11.2015 року по 01.11.2017 року.

1. Податок на доходи фізичних осіб 18% - 25 913,13 грн.;

2. Військовий збір 5% - 7198,10 грн.

Станом на 25.05.2026 року ОСОБА_1 до ГУНП не надано реквізитів банківського рахунку для виплати належних йому коштів.

Суд також враховує, що згідно інформації, наданої УФЗБО ГУНП, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 (за один календарний день служби) станом на 30.11.2024 становить: 28 715,77 грн. / 30 календарних днів = 957,19 грн.

ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Великої Палати Верховного Суду також зауважила, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Отже, частина 1 статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) передбачає:

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас встановлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути, безумовно, стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи.

При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, визначив правило, яке необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Суд враховує, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 28.08.2005 по 06.11.2015 року та в Національній поліції України з 07.11.2015 по 30.11.2024 року.

У межах справи належить враховувати чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року по дату остаточного розрахунку при звільненні, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.

Суд враховує, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року в справі №160/6263/25 ОСОБА_1 додатково нараховано 143 961,86 грн., з них:

4843,35 грн. - сума доплати за службу в нічний час;

1. Податок на доходи фізичних осіб 18% - 25 913,13 грн.;

2. Військовий збір 5% - 7198,10 грн.

Однак, станом на 25.05.2026 року ОСОБА_1 до ГУНП не надано реквізитів банківського рахунку для виплати належних йому коштів.

Відтак, за відсутності встановлення наведених обставин висновок про розмір відшкодування, що підлягає стягненню, є передчасним.

Це зумовлено тим, що при визначенні розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд має виходити з принципів співмірності, справедливості, розумності та пропорційності й оцінювати, зокрема, розмір простроченої заборгованості, період затримки, причини її виникнення, ймовірні майнові втрати працівника та поведінку сторін.

Аналогічні правовідносини досліджені в постанові Верховного Суду від 06.04.2026 року в справі №560/17619/24.

З урахуванням викладеного, оскільки рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року в справі №160/6263/25, яке набрало законної сили 10.03.2026 року, є фактично не виконаним, відповідно відсутня дата остаточного розрахунку з позивачем та точна сума виплачених йому коштів, суд вважає передчасними позовні вимоги позивача щодо нарахування та виплатити середнього заробітку ОСОБА_1 за шість місяців за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1331,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" від 11.05.2026 року.

З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua