Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №718/1677/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Чернівці

справа № 718/1677/26

провадження 822/1759/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

відповідач ОСОБА_1 ,

апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 липня 2026 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Скорейко В.В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2026 року ТзОВ «Споживчий центр» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Посилались на те, що ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 27 липня 2025 року укладено кредитний договір (оферти) № 27.07.2025-100000151. Відповідно до умов даного кредитного договору: сума кредиту 2 000 гривень строком - 168 днів. Розмір відсотків - Ставка «Економ» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «Економ». Ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ».

30 липня 2025 року та 12 серпня 2025 року між сторонами укладено додаткові угоди до кредитного договору (кредитної лінії) № 27.07.2025-100000151, якими збільшено тіло кредиту до 4 000 гривень.

Вказані кошти переказано на платіжний інструмент, який відповідачем зазначено у кредитному договорі та додаткових угодах, - № 4441-11XX-XXXX-0283.

Вказує, що ТзОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. В свою чергу, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на день звернення до суду з позовом утворилася заборгованість у розмірі 17 325 гривень, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 000 гривень, за відсотками в розмірі 4 740 гривень, за відсотками, на підставі ст.625 ЦК України 7 955 гривень, комісії 630 гривень, чим порушуються права та інтереси ТзОВ «Споживчий центр».

На підставі наведеного, просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором № 27.07.2025-100000151 від 27 липня 2025 року у розмірі 17 325 гривень. Вирішити питання про судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 липня 2026 року у задоволення позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання обов`язку щодо переказу кредитних коштів відповідачу на його рахунок, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТзОВ «Споживчий центр» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норма матеріального права, а також неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що між сторонами було погоджено у визначеній законом формі істотні умови договору, оскільки боржник, підписуючи доданий до позову кредитний договір, розумів, погодився і був ознайомлений з його умовами.

На підтвердження своїх вимог ним надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, який є належним і допустимим доказом. Переказ кредитних коштів здійснювався на банківську картку відповідача № 4441-11XX-XXXX-0283, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ТзОВ «Споживчий центр» не надано доказів про перерахування коштів на рахунок відповідача.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

27 липня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) № 27.07.2025-100000151, шляхом підписання заявки про прийняття (акцепт) пропозиції про укладення кредитного договору, що є невід`ємною частиною даного договору, предметом якого стало надання кредиту на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною діяльністю або виконання обов`язків найманого працівника, безготівковим шляхом. Відповідно до умов договору - дата надання/видачі кредиту 27 липня 2025 року; 2.Сума Кредиту: 2 000 гривень; 3.Строк, на який надається кредит -168 днів з дати його надання; 4.Дата повернення (виплати) кредиту -10 січня 2026 року.

Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е417 .

30 липня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору (кредитної лінії) № 27.07.2025-100000151, яку підписано одноразовим ідентифікатором К448. Збільшено тіло кредиту на 1 000 гривень. Решту умов договору залишено без змін.

12 серпня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору (кредитної лінії) № 27.07.2025-100000151, яку підписано одноразовим ідентифікатором К818. Збільшено тіло кредиту на 1 000 гривень. Решту умов договору залишено без змін.

З довідки № 1-1405 від 14 травня 2026 року, яка надана ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» встановлено, що відповідно до договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року, було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта:

27 липня 2025 року 04:42:06 на суму 2000 гривень, номер картки 4441-11XX-XXXX-0283, номер транзакції в системі iPay.ua 815053900, призначення платежу: Видача за договором кредиту №27.07.2025-100000151;

30 липня 2025 року 23:16:44 на суму 1000 гривень, номер картки 4441-11XX-XXXX-0283, номер транзакції в системі iPay.ua 818674137, призначення платежу: Видача за договором кредиту №27.07.2025-100000151;

12 серпня 2025 року 14:46:32 на суму 1000 гривень, номер картки 4441-11XX-XXXX-0283, номер транзакції в системі iPay.ua 830836277, призначення платежу: Видача за договором кредиту №27.07.2025-100000151.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У позовній заяві ТзОВ «Споживчий центр» вказувало на те, що кредитний договір був укладений з ОСОБА_1 , з використанням підписання електронним підписом позичальника, відтвореним, шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить п. 9 кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.

Судом першої інстанції дані обставини були належним чином враховані.

З матеріалів справи вбачається і судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно був укладений кредитний договір з ТзОВ «Споживчий центр» про надання кредитних коштів.

Апеляційний суд погоджується з даними висновками, оскільки законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряється апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а відповідач рішення суду першої інстанції щодо обставин укладення договорів не оскаржувала.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В апеляційній скарзі ТзОВ «Споживчий центр» зауважено, що у матеріалах справи є докази на підтвердження переказу коштів ОСОБА_1 по договору, розрахунок заборгованості договору про надання фінансового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

У ч. 2 ст. 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Суд першої інстанції вірно виходив із того, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що надані позивачем розрахунки заборгованості за кредитним договорами не містять даних про суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, а також процентну ставку обрахунку заборгованості.

З урахуванням того, що надані позивачем розрахунки суми боргу за кредитним договором не є зведеними документами, які не були погоджені з відповідачем і не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаними договорами кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунках.

Розрахунки заборгованості, на які посилався позивач у позові і які досліджувалися судом першої інстанції, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначені розрахунки з зазначенням конкретних розмірів заборгованості, є документами, що створені самим позивачем та первісними кредиторами, а, відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Доводи апеляційної скарги щодо перерахування коштів на платіжну карту позичальника, є безпідставним, оскільки в матеріалах справи відсутні первинні документів, із яких вбачається зарахування коштів на рахунок відповідача, рух коштів на його рахунку, витрачання коштів та погашення заборгованості.

Викладення в апеляційній скарзі доводів про чинність кредитних договорів, умови яких не були оскаржені позичальником, враховуються апеляційним судом, однак висновків суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову не спростовують.

Відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, матеріали справи не містять.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема первинного документу, який підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів, стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.

У постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 сформульовано висновки про те, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Отже, встановивши відсутність законних підстав для задоволення позову, не підтвердженого належними та допустимими доказами, суд першої інстанції правильно врахував наведені правові висновки Верховного Суду, та відмовив у задоволенні позову як недоведеного та необґрунтованого.

Повторне викладення позивачем в апеляційній скарзі обставин, на які він посилався в позовній заяві, не становить підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не був позбавлений можливості доводити перед судом переконливість своїх доводів, надавши до позовної заяви відповідні докази, однак зазначеною процесуальною можливістю не скористався.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухилення суду від вирішення спору по суті.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Суд зауважує, що розрахунок заборгованості за договором є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.

Довідка про розмір простроченої заборгованості та довідки ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» надана позивачем, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначені розрахунки із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документами, що створені самим позивачем та первісними кредиторами, а відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Суд враховує, що підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку, проте таких документів матеріали справи не містять.

При цьому, суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, в той час, клопотань про витребування таких доказів, як це передбачено ЦПК України, до суду не подавалось.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18).

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ураховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: Н.К. Височанської

І.М. Литвинюк