Вирок від 22 вересня 2026 р. у справі №629/4229/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 629/4229/26 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/1904/25 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.1 ст.309, ч.1 ст.317,

ч.5 ст.407 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 03 липня 2026 року стосовно ОСОБА_7 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лозова Харківської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, військовослужбовця, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -

визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 317, ч. 5 ст. 407 КК України та йому призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 309 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 2 роки 6 місяців;

- за ч. 1 ст. 317 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки;

- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_7 зараховано строк попереднього ув`язнення із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день тримання під вартою, а саме з 24 березня 2026 року до дня набрання цим вироком законної сили.

Запобіжний захід, до вступу вироку в законну силу ОСОБА_7 залишено раніше обраний – тримання під вартою.

Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.

Як встановив суд, згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 9 від 09 січня 2025 року, солдата ОСОБА_7 , призначеного наказом командувача Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 грудня 2024 року № 1830-РС, до військової частини НОМЕР_2 , який прибув для подальшого проходження служби із військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , з 09 січня 2025 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення (окрім котлового), на відповідну посаду призначений не був. 3 09 січня 2025 року солдат ОСОБА_7 приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно з ст. 68 Конституції України ОСОБА_7 зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції країни покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності. Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його майна та навколишнього середовища. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці несуть відповідальність згідно з законом. Права і обов`язки військовослужбовців, які залучаються до здійснення заходів, передбачених частиною четвертою цієї статті, визначаються законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_7 був зобов`язаний додержуватись Конституції і Законів України, бути прикладом високої культури, скромності та витримки, з повагою відноситися до спів службовців, поважати чужу гідність, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від їх вчинення інших, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; берегти державне майно, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання та виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, досконало володіти зброєю і технікою, тримати їх справними, чистими та готовими до бою, неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї.

Порушуючи вимоги вказаних вище нормативно-правових актів, ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, став на шлях злочинної діяльності.

Так, ОСОБА_7 30 січня 2026 року знаходився в приміщені квартири АДРЕСА_1 , яка належить останньому.

Цього дня, приблизно о 17-00 годині, до нього, за вищевказаною адресою, прийшли знайомі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , у яких із собою була особливо небезпечна психотропна речовина «PVP».

Перебуваючи за вищевказаною адресою, у ОСОБА_7 виник умисел, направлений на надання приміщення квартири ОСОБА_9 та ОСОБА_10 для незаконного вживання вказаної психотропної речовини.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, у період часу з 17-00 години до 18-30 години, перебуваючи в вищезазначеному приміщенні, надав ОСОБА_9 та ОСОБА_10 приміщення квартири АДРЕСА_1 для вживання психотропної речовини «PVP».

У подальшому ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , перебуваючи у вказаній квартирі, вжили, шляхом куріння через саморобний пристрій, особливо небезпечну психотропну речовину «PVP».

Крім того, ОСОБА_7 у невстановлений в ході судового розгляду час, місці та обставинах, але не пізніше 30 січня 2026 року, у порушення «Порядку провадження діяльності, пов`язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів та контролю за їх обігом», затвердженого Постановою КМУ № 589 від 03 червня 2009 року, придбав особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, з метою її вживання, яку зберігав за місцем свого фактичного мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , до 30 січня 2026 року.

30 січня 2026 року, в період часу з 18-12 години до 19-02 години, за адресою: АДРЕСА_1 , проведено обшук, в ході якого виявлено і вилучено кристалічну речовину масою 1,1980 г та 0,0309 г, яка відповідно до висновку експерта № СЕ-19/121-26/3669-НЗПРАП від 12 лютого 2026 року, є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено - PVP, масою в складі наданої речовини 0,9176 г, 0,0245 г (загальна маса PVP: 0,9421 г).

Крім того, солдат за призовом ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16 ,49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-ХІV, які зобов`язують його свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Однак, солдат ОСОБА_7 під час проходження військової служби за призовом, перебуваючи у пункті розташування військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_3 , у порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, незаконно ухилився від проходження військової служби та проводив час на власний розсуд.

Так, солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем за призовом, не призначеним на посаду, перебуваючи у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою незаконного, тимчасового ухилення від неї, маючи об`єктивні можливості проходити військову службу, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 31 січня 2025 року залишив місце несення військової служби 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , який розташовувався поблизу населеного пункту АДРЕСА_3 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану) та до 24 березня 2026 року, а саме до обрання йому Лозівським міськрайонним судом Харківської області запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до місця дислокації 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв та був незаконно відсутній на військовій службі.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначення покарання за ч.1 ст.309 КК України з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування судом закону, який підлягав застосуванню – ст.59-1 КК України, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.317 КК України у виді 3 років позбавлення волі, за ч.5 ст.407 КК України у виді 5 років позбавлення волі, за ч.1 ст.309 КК України у виді 2 років 6 місяців пробаційного нагляду, із покладенням обов`язків, передбачених п.1-3 ч.2 ст.59-1 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.

В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.309 КК України покарання у виді пробаційного нагляду, не зазначив про покладення на винну особу обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України, що є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, що потягло за собою призначення покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та, відповідно до п.4 ч.1 ст.409, п.1 ст.413, ст.414 КПК України, є підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання.

У судове засідання Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2026 року захисник ОСОБА_8 не з`явилася, у зв`язку із технічною неможливістю приймати участь у режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку «ВКЗ» з використанням власних технічних засобів, приймала участь у судовому засіданні шляхом телефонного зв`язку, проти чого не заперечували учасники кримінального провадження.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також думку обвинуваченого та його захисника, які не заперечували щодо поданої апеляційної скарги прокурором, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.309, ч.1 ст.317, ч.5 ст.407 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, ніким із учасників судового провадження не оспорюються, а тому колегією суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряються.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому покарання, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань» №3342-ІХ від 23 серпня 2023 року запроваджено новий вид покарання за вчинення кримінального правопорушення пробаційний нагляд.

Так, згідно ч. 1 ст. 59-1 КК України, покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.

При цьому, ч. 2 ст. 59-1 КК України визначено, що суд покладає на засудженого до пробаційного нагляду такі обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Частина 3 цієї статті також визначає перелік обов`язків, які суд може покласти на засудженого до пробаційного нагляду.

При цьому, з аналізу вищевказаних вимог кримінального закону вбачається, що положення, передбачені ч. 2 ст. 59-1 КК України, є імперативною нормою.

Таким чином, при призначенні покарання у виді пробаційного нагляду на обвинуваченого в обов`язковому порядку мають бути покладені обов`язки, передбачені п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України. Застосування ж обов`язків, визначених у ч. 3 ст. 59-1 КК України, віднесено до дискреційних повноважень суду.

Разом з цим, суд першої інстанції, призначив ОСОБА_7 основне покарання за ч.1 ст.309 КК України у виді пробаційного нагляду та безпідставно не поклав на нього обов`язки, передбачені ч.2 ст.59-1 КК України, що є обов`язковим у разі призначення такого виду покарання за кожне кримінальне правопорушення.

Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема, викладеного в ухвалі Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 березня 2025 року у справі № 182/5470/24.

Згідно зі ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість (ст.414 КПК України).

Згідно з п.2 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику постановлення судами вироків при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» № 1 від 15 травня 2006 року, у разі коли в апеляційній скарзі ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого шляхом призначення йому більш суворого покарання, то у разі задоволення апеляційної скарги, вирок суду першої інстанції скасовується та ухвалюється новий вирок.

Враховуючи, що застосування обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України, фактично погіршує становище обвинуваченого ОСОБА_7 та вказує на необхідність застосування більш суворого покарання, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, у зв`язку з чим апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

За таких обставин, колегія суддів, з урахуванням вимог статей 50, 65 КК України та фактичних обставин вчинення кримінального провадження, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, відомостей про особу ОСОБА_7 , дійшла висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.317 КК України та ч.5 ст.407 КК України, та у виді пробаційного нагляду в межах санкції ч.1 ст.309 КК України з покладенням обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України, із застосуванням положень ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, що повною мірою відповідатиме скоєному, достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.

Поряд з цим належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – задовольнити.

Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 03 липня 2026 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Вважати ОСОБА_7 засудженим:

- за ч.1 ст.317 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки;

- за ч.5 ст.407 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.309 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки 6 (шість) місяців, з покладенням обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України, а саме: - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи; - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

В решті вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 03 липня 2026 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий –

Судді: