Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №635/3704/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 635/3704/25

провадження 22ц/818/2423/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М.

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, -

за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 грудня 2025 року, постановлене суддею Бобко Т.В.

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 800 000 гривень.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 244 000 гривень на відшкодування завданої моральної шкоди. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок держави.

В апеляційній скарзі Харківська обласна прокуратура просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. п. 3, 4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом 15.01.2026 5 Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

Суд помилково дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди на користь позивача, оскільки у останнього не виникло право на відшкодування шкоди у зв`язку із відсутністю фактів незаконного засудження або тримання під вартою.

Рішення суду переглядається лише в частині задоволених вимог. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що визначаючи остаточно розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, який буде справедливим та достатнім для розумного задоволення потреб позивача, суд також виходить з того, що судовий розгляд кримінального провадження стосовно позивача завершений 24 листопада 2022 року (вирок набрав законної сили), на той час мінімальний розмір заробітної плати становив 6 700 гривень, що є значно меншим від мінімального розміру заробітної плати у 2025 році, коли позивач звернувся до суду з вимогою про відшкодування завданої йому моральної шкоди, а тому суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди в сумі 244 000 гривень.

Разом з тим із вказаними висновками суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що в провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова перебувало кримінальне провадження, у якому ОСОБА_1 обвинувачувався в вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.127, ч.2 ст.146 КК України.

За результатами судового розгляду даного кримінального провадження вироком Орджонікідзевського районного суду м.Харкова дії ОСОБА_1 були перекваліфіковані судом з ч. 2 ст. 127 КК України на ч. 1 ст. 125 КК України; ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин. Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.146 КК України та виправдано в цій частині обвинувачення за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року апеляційну скаргу прокурора на вирок Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2022 року повернуто апелянту.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2022 року набрав законної сили 24 листопада 2022 року.

У даному кримінальному провадженні під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 травня 2020 року стосовно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», фактично ОСОБА_1 було затримано 09 травня 2020 року в порядку статті 208 КПК України.

В подальшому строк тримання ОСОБА_1 неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 травня 2021 року стосовно ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та звільнено з-під варто в залі суду.

Отже, загальний строк тримання ОСОБА_1 під вартою у зазначеному кримінальному провадженні складає період з 09 травня 2020 року по 28 травня 2021 року.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 23 грудня 2024 року засудженому вироком Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2022 року за ч.1 ст.125 КК України до 150 годин громадських робіт ОСОБА_1 у строк призначеного покарання зарахований строк його попереднього ув`язнення у відповідності до пункту «г» ч.1 ст.72 КК України із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає 8 годин громадських робіт. Зазначеною ухвалою ОСОБА_1 від призначеного Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2022 року покарання звільнено у зв`язку із його повним відбуттям. Ухвала набрала законної сили 21 грудня 2024 року.

ОСОБА_1 у період з 18 вересня 2024 року по 25 вересня 2024 року, з 16 грудня 2024 року по 26 грудня 2024 року, з 14 березня 2025 року по 27 березня 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Міська студентська лікарня» Харківської міської ради з діагнозом: у тому числі: гіпертонічна хвороба, резидуальна енцифолопатія, вегетативна дистензія, дрібна кіста шишкоподібної залози, «порожнє» турецьке сідло, викривлення носової перетинки з порушенням функції носового дихання, дакріоцистит праворуч, гіпертензивне серце, додаткова хорда лівого шлуночка, хронічний холецестит, стеатогепатоз, ангіопатія сітківки обох очей.

ОСОБА_1 у період з 03 вересня 2024 року по 17 вересня 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Міська клінічна лікарня № 30» харківської міської ради з діагнозом викривлення носової перетинки з порушенням функції носового дихання, дакріоцистит праворуч.

ОСОБА_1 у період з 30 січня 2025 року по 26 лютого 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні в державній установі «Інститут неврології психіатрії та наркології ім. П.В. Волошина» з діагнозом: тривожний розлад органічного походження, гіпертонічна хвороба, дисциркуляторна гіпертонічна енцефалопатія, поперекова дорсопатія у вигляді протрузії міжхребцевих дисків, двобічна люмбалгія, правостороння ішіалгія, гіпертензивне серце, дилатація лівих відділів серця, додаткова хорда лівого шлуночка, ангіопатія сітківки за гіпертонічним типом.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що його незаконно було притягнуто до кримінальної відповідальності та затримано, в подальшому він перебував в СІЗО, що є порушенням його прав, в зв`язку з чим просив стягнути на його користь моральну шкоду.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У свою чергу відповідно до частини другої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Також пунктом 3 статті 5 Конвенції встановлено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Пункт 5 статті 5 Конвенції гарантує, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. При цьому згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) для визнання ним арешту або тримання під вартою таким, що здійснене всупереч статті 5 Конвенції, та призначення відповідного відшкодування не вимагається визнання незаконним такого арешту або тримання під вартою на національному рівні.

У справі «Шульгін проти України» ЄСПЛ визнав, що мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції у зв`язку з відмовою національними судами у присудженні заявнику компенсації за незаконне позбавлення його свободи протягом двох років. Підставою для звернення заявника до національних судів з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та суду, стало рішення Верховного Суду України, яким було частково скасовано вирок щодо заявника, що мало наслідком зменшення строку його покарання на більш як два роки. При цьому на час постановлення цього рішення заявник уже відбув призначене йому раніше покарання.

У рішеннях національних судів вказано, що засудження заявника було визнано лише частково, а не в повному обсязі, тоді як національне законодавство передбачало, що скасування вироку як незаконного є підставою для отримання відповідної компенсації.

Здійснюючи оцінку рішень національних судів у цій справі ЄСПЛ визнав застосований ними підхід надмірно формальним, а спосіб, у який національні суди витлумачили та застосували національне законодавство щодо права особи на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, таким, що не відповідав вимогам пункту 5 статті 5 Конвенції.

У справі, яка переглядається, встановлено, що вироком Орджонікідзевського районного суду м.Харкова дії ОСОБА_1 були перекваліфіковані судом з ч. 2 ст. 127 КК України на ч. 1 ст. 125 КК України; ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин. Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.146 КК України та виправдано в цій частині обвинувачення зва відсутністю в його діях складу злочину.

Незважаючи на це, позивач перебував під вартою з моменту фактичного затримання 09 травня 2021 року по 28 травня 2022 року, що складає 384 календарних днів, тобто 1 рік 19 днів.

При цьому колегія суддів зазначає, що санкцією статті 125 КК України, за якою засуджено позивача, не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає в особи у випадку повної реабілітації, і законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Однак, суд першої інстанції, при визначенні розміру морального відшкодування невірно встановив період, протягом якого ОСОБА_1 незаконно перебував під судом та слідством.

Враховуючи вищевикладене, внаслідок неправильної кваліфікації органами досудового розслідування, прокуратури дій ОСОБА_1 він незаконно перебував під вартою 1 рік 19 днів, що свідчить про порушення його прав, гарантованих статтею 5 Конвенції та дає право на відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань ОСОБА_1 , тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках позивача, а також вимоги розумності та справедливості, наявні підстави для стягнення на його користь 100903,22 грн (8000*12місяці 19 днів).

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не був повністю виправданий підстав для стягнення моральної шкоди за весь час перебування під слідством та судом не вбачається.

Тому рішення суду підлягає зміні, а позовні вимоги частковому задоволенню в сумі 100903,22 грн.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином Харківській обласній прокуратурі належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1210 ,72 грн. пропорційно задоволеним вимогам.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду підлягає зміні, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури – задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 грудня 2025 року в частині задоволених позовних вимог змінити.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 100903,22 грн гривень на відшкодування моральної шкоди.

Компенсувати Харківській обласній прокуратурі судові витрати у розмірі 1210,72 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Ю.М. Мальований

О.Ю.Тичкова