Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №646/13069/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 646/13069/25

провадження № 22-ц/818/4487/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2026 року постановлене під головуванням судді Іщенко О.В., -

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання права власності.

Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову помилково дійшов висновку про неналежного відповідача, оскільки відповідачем за позовом про визнання права власності є сільська, селищна або міська рада.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 , як особою, яка мала намір зареєструвати своє право власності на нерухоме майно, у визначений законом спосіб, та Департаментом реєстрації Харківської міської ради, посадова особа якого відмовила позивачу у реєстрації права власності на нерухоме майно. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту порушення права власності позивача саме Куп`янською міською військовою адміністрацією Куп`янського району Харківської області.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що 16 серпня 1978 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 жилий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв.м., жилою площею 20,4 кв.м., розташованого на земельній ділянці 400 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Куп`янської міської ради Харківської області від 22 вересня 2005 року дозволено ОСОБА_1 розробку проекту на газифікацію, прибудувати топкову розміром 1,8х1,8, розширити існуючі стіни літ. 1-П за рахунок комори літ. 1-Ш у існуючому житловому будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку про можливість перебудови будинку, будівництва прибудов, господарчих будівель від 22 вересня 2005 року, інженером архітектурного бюро м. Куп`янська на підставі замовлення № 446 від 15 вересня 2005 року проведено обстеження домоволодіння на можливість розробки проекту на газифікацію, прибудувати топкову розміром 1,8х1,8, розширити існуючі стіни літ. 1-П за рахунок комори літ. 1-Ш у існуючому житловому будинку по АДРЕСА_1 .

З інформаційної довідки № 252 від 21 жовтня 2025 року Управління містобудування, архітектури та земельних відносин Куп`янської міської ради вбачається, що згідно додатку до розпорядження Куп`янського міського голови № 17 від 22 січня 2016 року про перейменування вулиць та інших географічних назв міста Куп`янська та смт Куп`янськ-Вузловий, відповідно до якого провулок Чапаєва перейменований на АДРЕСА_2 без зміни поштових номерів житлових будинків, установ та споруд.

Відповідно до рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 80504927 від 22 серпня 2025 року, державний реєстратор прав на нерухоме майно Перебоєва Тетяна Іванівна, розглянувши заяву від 13 серпня 2025 року за реєстровим № 68390520 встановив наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій - подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки зберігачем інвентаризаційних справ на об`єкти нерухомого майна, розташовані на території Куп`янської громади, було визначено КП «Куп`янське БТІ». Вказане підприємство здійснювало державну реєстрацію прав на нерухоме майно до 01.01.2013 року. На даний час адміністративне приміщення комунального підприємства «Куп`янське БТІ» внаслідок обстрілів та пожежі повністю знищено, інвентаризаційні справи, службова документація, комп`ютерна техніка та бази даних також знищені, працівники на вказаному підприємстві відсутні.

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16 серпня 1978 року Куп`янською державною нотаріальною конторою, належить житловий будинок АДРЕСА_1 . 18 серпня 1978 року Куп`янським бюро технічної інвентаризації за ним було зареєстровано право особистої власності на вказаний вище житловий будинок, однак, право власності не було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 22 січня 2026 року пров. Чапаєва було перейменовано на пров. Пляжний, що підтверджується інформаційною довідкою Куп`янської міської ради. 13 серпня 2025 року позивач звернувся до Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок. 22 серпня 2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно було прийнято рішення № 80504927 про відмову у проведенні реєстраційних дій за вказаною заявою, оскільки подані для реєстрації документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Інформація про реєстрацію права власності за позивачем на житловий будинок у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня. Зберігачем інвентаризаційних справ на об`єкти нерухомого майна, розташовані на території Куп`янської громади, було визначено Комунальне підприємство «Куп`янське бюро технічної інвентаризації». Вказане підприємство здійснювало реєстрацію прав на нерухоме майно до 01 січня 2013 року. На даний час адміністративне приміщення підприємства внаслідок ворожих обстрілів та пожежі повністю знищено, інвентаризаційні справи, службова документація, комп`ютерна техніка та бази даних знищені, підприємство господарську діяльність не здійснює. Ураховуючи викладене вище, позивач просив визнати за ним право власності на житловий будинок з належними йому господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який має загальну площу 48,2 кв. м, житлову площу 20,4 кв. м.

Стаття 392 ЦК України визначає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У цій справі позивач був вимушений звернутися до суду з позовом, оскільки держава фактично не визнає за ними права власності на нерухоме майно, про що свідчить відмова державного реєстратора у проведенні реєстраційних дій.

Так, згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч.4 ст.3 цього Закону).

Положення п.3 ч.3 ст.10 Закону передбачають, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

На момент набуття позивачем право власності на спірне нерухоме майно у 16 серпня 1978 року діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації такого права.

Так, правова норма статті 128 Цивільного кодексу Української РСР визначала, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Укладення угод як одну з підстав набуття права власності передбачалося і статтею 12 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII «Про власність».

В подальшому з 2002 року по 1 січня 2013 року державна реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснювалася відповідними бюро технічної інвентаризації згідно з нормами Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002.

Пунктом 1.3 цього Тимчасового положення передбачалося, що реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації.

Пункт 1.4 положення визначав реєстрацію прав власності на нерухоме майно як внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів особи, що звернулася до БТІ.

У вказаний період часу був прийнятий Цивільний кодекс України, який введений в дію з 01.01.2004 року.

Так, відповідно до ч.1, 2, 4 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Крім того, 03.08.2004 року набрав чинності Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сферою регулювання якого є відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Вказаний Закон № 1952-IV надав визначення державній реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону).

Нормами ст.4 Закону № 1952-IV було встановлено принцип обов`язковості державної реєстрації прав, за яким обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Згідно з п.5 Прикінцевих положень Закону № 1952-IV реєстрація об`єктів нерухомості проводилася комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації до створення єдиної системи органів реєстрації прав, до якої за ст.5 Закону входять місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, районі, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру.

У цій справі державний реєстратор позбавлений можливості перевірити інформацію щодо фактів оформлення та/або реєстрації права власності на спірне майно за період з серпня 1978 року, коли позивач набув право власності на спірне майно, до 01.01.2013 року, коли повноваження з державної реєстрації прав власності на нерухоме майно були передані місцевими органами державної реєстрації прав.

Проте, відсутність об`єктивної можливості підтвердити факт оформлення та/або реєстрації права власності за позивачем на спірне майно у зв`язку зі знищенням будівлі, бази даних та документації КП «Куп`янське БТІ», а також відмова (незалежно від її правомірності) державного реєстратора провести реєстрацію права власності на спірне майно за позивачем, створили ситуацію, при якій позивач не може реалізовувати свої правомочності як власник майна, зокрема, щодо розпорядження цим майном, отримання передбаченої законом компенсації за знищення або пошкодження майна внаслідок збройної агресії російської федерації проти України тощо.

В той же час, Конституція України у статті 41 гарантує непорушність права власності та усі три правомочності власника: володіти, користуватися та розпоряджатися.

Невизнання державою права власності позивача на спірне майно є втручанням у це право, яке не переслідує легітимну мету та не є необхідним у демократичному суспільстві, а отже порушує гарантії, закріплені у статті 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові від 19.05.2020 року у справі №916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

У вищевказаній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правило за аналогією закону (а саме, статті 392 ЦК України) має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.

У справі за позовом ОСОБА_1 не було встановлено обставин, які б свідчили про наявність реєстрації права власності на спірне майно за будь-якою іншою особою.

При цьому у позивача наявний оригінал договору купівлі-продажу від 16 серпня 1978 року, відповідно до умов якого позивачем набуто право власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв.м., жилою площею 20,4 кв.м., розташованого на земельній ділянці 400 кв.м. та рішення виконавчого комітету Куп`янської міської ради Харківської області від 22 вересня 2005 року про надання дозволу ОСОБА_1 розробку на прибудову топкової розміром 1,8х1,8, розширити існуючі стіни літ. 1-П за рахунок комори літ. 1-Ш у існуючому житловому будинку АДРЕСА_1 .

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки під час розгляду справи були частково підтверджені обставини, на які позивач посилається як на підставу свого позову.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з належними йому господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 46,54 кв.м, житловою площею 20,4 кв.м.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

Ю.М. Мальований