Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №344/22297/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/22297/25

Провадження № 22-ц/4808/1727/26

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» до до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» на рішення Івано-Франківського міського суду від 08 липня 2026 року під головуванням судді Атаманюка Т.М. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В листопаді 2025 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.06.2021 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 184276-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» 07.06.2021 року направило відповідачці, пропозицію (оферту) укласти договір № 184276-КС-001 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-3820, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржницею було введено/відправлено. Відповідачка, прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 184276-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

Таким чином, 07.06.2021 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 184276-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 10 000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0,91358938 процентів за кожен день користування кредитом.

Пунктом 2 кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.

Пунктом 3 кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.

ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).

Позивач зазначає, що до теперішнього часу боржниця свої зобов`язання за кредитним договором № 184276-КС-001 про надання кредиту належним чином не виконала, а лише часткового сплатила кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у розрахунку заборгованості, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором.

Відповідачка, на виконання умов договору, здійснила часткову оплату за договором № 184276-КС-001 на загальну суму 4673,28 грн. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Зазначено, що відповідачка належним чином не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, тому у неї станом на 30.10.2025 року утворилась заборгованість за договором № 184276-КС-001 про надання кредиту в розмірі 16 628,10 грн, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 9 359,75 грн; суми прострочених платежів по процентах - 7 268,35 грн, яку позивач просив стягнути з відповідачки у судовому порядку, а також понесені судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 липня 2026 року у позові відмовлено в повному обсязі у зв`язку зі спливом позовної давності.

У апеляційній скарзі представник ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА»посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Вказує, що суд першої інстанції в основу рішення про повну відмову у задоволенні позовних вимог позивача поклав виключно відсутність виписки по рахункам, при цьому безпідставно відмовивши у клопотанні про витребування доказів, у якій було зазначено, що банківська картка не була випущена (емітована) банком на ім`я відповідаки, а була випущена (емітована) на ім`я іншої особи. Крім того, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції повністю проігнорував та не надав належну оцінку іншим обставинам справи.

Апелянт вважає, що оскільки сплив строку позовної давності при пред`явленні позову до відповідачки припав на період дії воєнного стану в України, такий строк підлягає продовженню та зупиненню до закінчення або скасування воєнного стану в Україні.

Як вбачається з матеріалів справи у ЄСІТС «Електронний суд», позовна заява подана ТОВ «Бізнес Позика» до суду через ЄСІТС «Електронний суд» 26.11.2025 року.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (№64/2022) в Україні було запроваджено воєнний стан з 24 лютого 2022 строком на 30 діб. У подальшому його було неодноразово продовжено.

Законом України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2120-20/ed20240903), який набрав чинності 17.03.2022, Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19.

Пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції вищезазначеного Закону був викладений у наступним чином: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Зазначає, що всі істотні умови кредитного договору тип кредиту, процентна ставка, комісія за надання кредиту, зокрема, строк дії кредиту, графік платежів за кредитним договором тощо - встановлені не у правилах надання кредитів, паспорті споживчого кредиту (за споживчими кредитами) чи якихось «тарифах та умовах» , а саме у кредитному договорі, який позичальник уклав з ТОВ «Бізнес Позика» шляхом обміну електронними повідомленнями, та підписав за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора.

Звертає увагу суду на те, що позивач не нараховував та не заявляв до стягнення у позовних вимогах жодну неустойку відповідно до ст. 549 ЦК України (у вигляді пені чи штрафів). Не нараховував та не заявляв до стягнення у позовних вимогах жодну форму відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України. Також не нараховував проценти поза межами строку дії кредитного договору (як вбачається розрахунку заборгованості, розмір заборгованості позичальниці після останнього дня строку дії кредитного договору не змінювався, тобто жодних процентів після закінчення строку дії кредитного договору не нараховувалися. Оскільки розрахунок заборгованості у ТОВ «Бізнес Позика» формується автоматично у відповідній програмі, ця програма «протягнула» дати після закінчення строку дії кредитного договору до дати створення цього розрахунку заборгованості).

Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідачки адвокат Шургот О.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Вказує, що 07.06.2021 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 184276-КС-001 шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме «одноразовим ідентифікатором G-3820». Проте у пункті 12 тексту договору міститься лише текстова вказівка про те, що договір підписано «одноразовим ідентифікатором G-3820».Саме по собі зазначення в роздрукованому (або сформованому в PDF) тексті договору буквено-цифрової комбінації «G-3820» не є електронним підписом і не є доказом того, що саме ОСОБА_1 здійснювала будь-які електронні дії, проходила ідентифікацію чи замовляла кредитні кошти.

Таким чином, апелянт вважає, що в суду першої інстанції були відсутні підстави вважати кредитний договір укладеним у встановленому законом порядку.

Стосовно строку кредитування представник апелянта зазначає, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» не обґрунтувало поважність причин пропуску позовної давності, які виникли внаслідок воєнного стану, що спричинило неможливість у зверненні до суду у визначений законом строк.

Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Встановлено, що 07.06.2021 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 184276-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Зі своєї сторони ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направило відповідачці, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-3820, на номер телефону НОМЕР_1 , котрий нею було введено/відправлено. Таким чином, 07.06.2021 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА та ОСОБА_1 було укладено договір № 184276-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 10 000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0,91358938 процентів за кожен день користування кредитом.

Пунктом 2 кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.

Пунктом 3 кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору. ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується платіжним дорученням №28725 від 07.06.2021.

Встановлено, що боржниця свої зобов`язання за кредитним договором № 184276-КС-001 про надання кредиту належним чином не виконала, а лише часткового сплатила кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у розрахунку заборгованості, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором.

Відповідачка на виконання умов договору здійснила часткову оплату за договором № 184276-КС-001 на загальну суму 4 673,28 грн. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Згідно з розрахунком кредитна заборгованість відповідачки станом на 30.10.2025 за договором № 184276-КС-001 становить, 16 628,10 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 9 359,75 грн; суми прострочених платежів по процентах - 7 268,35 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову через сплив позовної давності в цьому спорі, суд дійшов висновку, що позивач не зміг спростувати, що поновлення пропущених процесуальних строків можливе тільки за наявності обставин, які виникли внаслідок запровадження карантину і воєнного стану та унеможливили своєчасне виконання процесуальної дії. Вважає, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» таких обставин не навело та не обґрунтувало поважність причин пропуску терміну позовної давності, які виникли внаслідок воєнного стану, що спричинило неможливість у зверненні до суду у визначений законом строк.

Колегія суддів, перевіривши доводи та матеріали справи не може погодитися з позицією суду першої інстанції, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Статтею 3 вказаного Закону України «Про електронну комерцію» (надалі за текстом - Закону) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положеннями статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, укладення кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов`язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення позики за електронним договором є обов`язковим.

Щодо висновку суду першої інстанції про сплив позовної давності, апеляційний суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Так, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» набрав чинності 02 квітня 2020 року.

За наслідками розгляду справи № 910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у пункті 100 постанови від 06 вересня 2023 року зробила висновок, що саме з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Апеляційний суд також зазначає, що 04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX.

Закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким в Україні запроваджений з 12 березня 2020 року загальнодержавний карантин, який тривав до 30 червня 2023 року, а з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 26 листопада 2025 року (дата звернення ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» до суду з цим позовом) діяв на усій території України, тому позивач звернувся із вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності, яка не пропущена.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, дійшов неправильного висновку про відмову у позові з підстав пропуску позивачем позовної давності.

Перевіряючи правильність нарахування заборгованості, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п. 1. кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та правилами надання споживчих кредитів. Відповідно до п. 1. кредитного договору, процента ставка: в день 0,91358938, фіксована. Відповідно до п. 2 кредитного договору, протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів. Відповідно до п. 3 кредитного договору, сторони на момент укладення договору встановили орієнтований графік платежів, припускаючи, що позичальник буде його дотримуватись. Встановлений цим пунктом кредитного договору графік платежів передбачає сплату відповідачем платежів на погашення заборгованості за тілом, процентами та комісією за надання кредиту. Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Встановлено, що позивач, пред`являючи позов, крім заборгованості за основною сумою боргу, просив стягнути з відповідачки проценти за користування кредитом в розмірі 7 268,35 грн, які відповідно до розрахунку заборгованості нараховані в межах строку дії кредитного договору

Порядок нарахування процентів за користування кредитом залежить від належного виконання позичальником своїх договірних зобов`язань.

Відповідно до п. 1 договору кредиту ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 10 000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0,91358938 процентів за кожен день користування кредитом.

Пунктом 2 кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.

Пунктом 3 кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.

Тому розмір процентної ставки безпосередньо залежить від належного виконання умов кредитного договору позичальником.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі №552/672/23 зазначила, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних вимог про оспорення умов договору або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Отже, розмір заборгованості по відсотках узгоджується із нормами закону та не спростований відповідачкою.

Враховуючи зазначене та беручи до уваги, що відповідачкою здійснено часткову оплату на загальну суму 4 673,28 грн, колегія суддів вважає, що загальна сума заборгованості за кредитним договором розрахована правильно,не підлягає перерахунку і таку слід стягнути з відповідачки на користь позивача.

Заперечення представника відповідачки у відзиві на апеляційну скаргу, що факт запровадження на території України карантину чи воєнного стану не є обов`язковою підставою для поновлення у справі процесуального строку не заслуговують на увагу, оскільки не відповідають діючим на час розгляду спору по суті вимогам законодавства, яке зупиняє позовну давність і поширюється на спірні правовідносини.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наведеними в рішенні судом першої інстанції доводами, яким останній дав належну правову оцінку і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного суду приходить переконання, що у цій справі судове рішення про відмову у задоволенні позову постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, що у відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн і позовні вимоги задоволено, тому понесені судові витрати по сплаті судового збору в суді першої інстанції підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційним судом також задоволено апеляційну скаргу ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» за подання якої апелянт сплачив судовий збір у розмірі 3 993,60 грн, тому з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути понесені витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги у зазначеному розмірі. Загальна сума судових витрат становить 6 416 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 липня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БІЗНЕС ПОЗИКА" (01133, Україна, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411, ЄДРПОУ 41084239) заборгованість за договором № 184276-КС-001 від 07.06.2021 року, у розмірі 16 628,10 грн (шістнадцять тисяч шістсот двадцять вісім гривень десять коп.), та понесені витрати по оплаті судового збору в суді першої та апеляційної інстанцій у сумі 6 416 грн (шість тисяч чотириста шістнадцять гривень).

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 25 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин