Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №204/1644/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4175/26 Справа № 204/1644/25 Суддя у 1-й інстанції - Чапала Г.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду м.Дніпра від 26 грудня 2025 року, у складі судді Чапала Г.В., по справі № 204/1644/25 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільної сумісної власністю подружжя та припинення права відповідача на частку у спільному майні, –

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася через суд з позовом, пред`явленим до ОСОБА_1 , змінивши 01 травня 2025 року предмет позову, де просила визнати право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3063938512020), припинити право власності відповідача на 1/2 зазначеної квартири, стягнувши з позивача на користь відповідача грошову компенсацію вартості відповідної частки.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що 03 червня 1983 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб. У період шлюбу, за спільні заощадження, 22 жовтня 1997 року за договором купівлі-продажу, виданий Товарною біржою «Велика міська біржа нерухомості», в інтересах сім`ї було придбано спірну квартиру, яка, за згодою подружжя, зареєстрована на ім`я відповідача.

Рішенням Красногвардійського районного суду від 04 лютого 2000 року шлюб між сторонами розірвано, натомість, фактично шлюбні відносини не було припинено, позивач та відповідач залишились мешкати разом у спірній квартирі. При цьому, починаючи з 2024 року відповідач систематично почав зловживати міцними напоями, наносити тілесні ушкодження позивачці, та погрожувати фізичною розправою, якщо вона не залишить йому спірну квартиру, яка придбана у період шлюбу, що підтверджується висновком судово-медичного експерта за № 3125, витягом з ЄРДР та вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2024 року у справі № 204/11315/24, терміновим заборонним приписом стосовно ОСОБА_1 серії АА № 532001, який складений 19 січня 2025 року щодо вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_2 . Також в провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває справа № 204/1255/25 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 щодо вчинення домашнього насильства.

Наприкінці січня 2025 року, коли позивачка перебувала на роботі, відповідач змінив дверний замок у вказаній квартирі та не пускає її до квартири, навіть не дав зібрати речі, у зв`язку із чим позивачка звернулась до приватного нотаріуса ДМНО Батрак Є.В. щодо продажу 1/2 частки спірної квартири. Натомість, 06 лютого 2025 року приватний нотаріус ДМНО Батрак Є.В. листом повідомила про неможливість вчинення нотаріальної дії, оскільки позивач не є власником нерухомого майна, та повідомила, що необхідно звернутись до суду із позовною заявою про виділ 1/2 частки спірної квартири в праві спільної сумісної власності подружжя. Позивач вважає порушеними її майнові права з боку відповідача, захисту яких відшукує по суду.

Рішенням Чечелівського районного суду м.Дніпра від 26 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та припинення права відповідача на частку у спільному майні задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3063938512020), загальною площею 45,1 кв.м. об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .

В порядку компенсації вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3063938512020) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 719 943,48 грн, які внесені нею на депозитний рахунок суду згідно платіжних інструкцій на переказ готівки № ПН145 від 01 травня 2025 року (сума 321 000 грн) та №0037510006 від 01 травня 2025 року (сума 399 000 грн).

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3063938512020), та визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3063938512020), загальною площею 45,1 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір у розмірі 7199,43 грн (а.с.167-173).

Рішення суду мотивовано доведеністю позивачем статусу спірного майна як спільна сумісна власність подружжя ОСОБА_4 , що придбана в період шлюбу та підлягає поділу в рівних частках між сторонами, як і доведено неможливість Волошиним спільно проживати у спірній квартирі як її співвласникам, внаслідок чого право власності ОСОБА_1 припиняється з присудженням грошової компенсації та з припиненням його права власності на його часту у майні, враховуючи при цьому, що спірна квартира є річчю неподільною. Суд першої інстанції вважав встановленим, що такий поділ майна не завдасть шкоди ОСОБА_1 , оскільки він має інше житло. Судом першої інстанції враховано оціночну ринкову вартість спірної квартири, внесення грошової суми на депозитний рахунок позивачкою, що складає вартість 1/2 частини цієї квартири.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 у січні 2026 року подав апеляційну скаргу безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що питання розподілу цього майна вже було предметом розгляду ще у 2000 році, на підтвердження чого скаржником надано заперечення на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про розподіл майна від 18 жовтня 2000 року, де її позов було залишено без розгляду. Повторно в межах встановленого законом трирічного строку ОСОБА_2 з таким позовом не зверталась. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності у даній справі, оскільки за положеннями ст. 72 СК України цей позов заявлено вже після розірвання шлюбу. При цьому скаржник наголошує на тому, що строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права власності. Також скаржник зазначив, що суд першої інстанції помилково та необ`єктивно узяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_5 , який є заінтересованою особою та має образу на ОСОБА_5 , який є його батьком. Хоча цей свідок відзначив, що його батьки, сторони у справі, за весь цей час неодноразово підіймали питання розподілу спірної квартири, що, на думку скаржника, свідчить про достеменну обізнаність позивачем факту відсутності володіння нею квартирою. Крім цього скаржник наголосив на тому, що позивач навмисно вчиняє сварки, провокує та відразу це фіксує зверненням до поліції, хоча за останні 20 років жодного її звернення з цього приводу до поліції не було. Вважає, що така поведінка позивача є запланованою саме для поділу спірної квартири. Просить застосувати до спірних правовідносин строк позовною давності (а.с.187-182).

Позивач ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у березні 2026 року подала відзив на апеляційну скаргу безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду, де просила відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне, мотивоване та обґрунтоване. Послалась на те, що скаржником не підтверджено розгляд питання поділу спірного майна у 2000 році судом, а суд першої інстанції правомірно не зайшов підстав для застосування строку позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, 03 червня 1983 року між позивачем ОСОБА_6 (дівоче прізвище - ОСОБА_7 ) та відповідачем ОСОБА_1 укладено шлюб, (актовий запис №663 від 03 червня 1983 року), що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 03 червня 1983 року (а.с.12).

Рішенням Красногвардійського районного суду від 04 лютого 2000 року у справі № 2-579/2000 вказаний шлюб розірвано (а.с.16,53).

У період шлюбу, 22 жовтня 1997 року на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 2-123, укладеного на Товарній біржі «Велика міська біржа нерухомості», між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , останнім було придбано квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 22 жовтня 1997 року (а.с.13-14), а також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.15), з якої слідує, що вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .

В суді першої інстанції відповідач заперечував факт того, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, вважає її своєю особистою власністю, в обґрунтування чого посилався на те, що, працюючи на заводі «Південмаш» з 1984 року по 2000 рік, він отримав житло від підприємства в гуртожитку в 1989 року, а потім через його аварійність, його сім`ю виселили. В подальшому через аварійність квартири йому особисто під розписку було виплачено грошові кошти у розмірі, що на той період часу було еквівалентно 8 000 доларів США на придбання іншої нерухомості, і він придбав за власні особисті кошти зазначену квартиру на підставі Договору купівлі-продажу від 22 жовтня 1997 року, укладеного Товарною біржою «Велика міська біржа нерухомості» який у подальшому було зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР.

З метою підтвердження або спростування вказаних обставин за клопотанням представника відповідача ухвалою суду першої інстанції витребувано вказані відомості від АТ КБ «Приватбанк» щодо надходження грошових коштів (компенсації за аварійне житло) в період з січня 1997 року по жовтень 1997 року ОСОБА_1 , та від ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова щодо підтвердження особисто відпрацьованих годин у розмірі 1935 годин за період з 1989 року по 1991 рік у відділі №159 та в подальшому виплати грошових коштів (компенсація за аварійне житло – квартиру АДРЕСА_2 ) в період з січня 1997 року по жовтень 1997 року ОСОБА_1 .

На виконання вказаної ухвали суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшла відповідь, згідно якої інформація щодо виписок або зарахувань (компенсації за аварійне житло) на рахунки ОСОБА_1 у період з січня 1997 року по жовтень 1997 року за терміном давності відсутня (а.с.139).

Окрім того, згідно відповіді від ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова щодо підтвердження особисто відпрацьованих годин за період з 1989 року по 1991 рік у відділі №159 та в подальшому виплати грошових коштів (компенсація за аварійне житло - квартиру АДРЕСА_2 ) в період з січня 1997 року по жовтень 1997 року ОСОБА_1 зазначено, що ОСОБА_1 у період з 1989 року по 1991 рік у відділі №159 не працював. В управлінні № 151 (відділ кадрів) та КІ №289 (відділ №159) дані відсутні, документального підтвердження роботи та компенсації майна немає (а.с.143).

Як встановлено судом першої інстанції з наданої позивачем копії та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2024 року у справі № 204/11315/24 за результатами розгляду кримінального провадження № 12024047140000010 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 жовтня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , уродженця с. Хуторське Царичанського району Дніпропетровської області, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, пенсіонера, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, встановлено, що 12 жовтня 2024 року у ОСОБА_1 , який перебував за місцем свого проживання за адресою АДРЕСА_3 , приблизно о 19 годині 30 хвилин, в ході словесного конфлікту зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_2 , яка є потерпілою в кримінальному провадженні, раптово виник злочинний умисел, направлений на заподіяння потерпілій легкого тілесного ушкодження. Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , знаходячись в зазначений час та у зазначеному місці, з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на спричинення легкого тілесного ушкодження, діючи умисно, перебуваючи у приміщенні кухні вищезазначеної квартири, знаходячись навпроти потерпілої, наблизившись до останньої, наніс не менше двох ударів кулаком лівої руки в область обличчя потерпілої ОСОБА_2 .

В результаті протиправних дій ОСОБА_1 , відповідно до висновку судово-медичного експерта відділу комісійних судово-медичних експертиз та експертиз потерпілих, обвинувачених та інших осіб ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 3458е від 20 листопада 2024 року, потерпілій ОСОБА_2 спричинено тілесне ушкодження у вигляді: крововиливу на червоній каймі нижньої губи справа з розповсюдженням на слизову оболонку, на спинці носу по центру. За своїм характером, виявлені тілесні ушкодження на обличчі відносяться до легких тілесних ушкоджень.

До обвинувального акту, який надісланий до суду разом із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, додана письмова заява ОСОБА_1 , складена в присутності його захисника Корягіної В.М., щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, зазначеними вище, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою статті 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні.

За результатами розгляду вказаного провадження ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (а.с.22-23).

Згідно наданої позивачем копії термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА № 532001 від 19 січня 2025 року, складеного 19 січня 2025 року інспектором УПП в Дніпропетровській області старшим лейтенантом поліції Наврузовим А.М. до ОСОБА_1 , який вчинив відносно постраждалої особи ОСОБА_2 факт домашнього насильства психологічного характеру, застосовано заходи термінового заборонного припису у вигляді зобов`язання залишити місце проживання постраждалої особи, заборони на вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи та заборони в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою (а.с.24).

Крім цього судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 15 жовтня 2024 року був змушений звертатись до Відділу поліції № 6 із заявою про те, що «12 жовтня 2024 року приблизно о 20 годині 00 хвилин дружина заявника ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків нанесла заявнику тілесні ушкодження», про що свідчить копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.59). На підтвердження вказаних обставин відповідачем також долучено копію Висновку спеціаліста судово-медичного експерта №3119 від 14 жовтня 2024 року, згідно якого у відповідача виявлено легкі тілесні ушкодження (а.с.60-62).

Згідно витягу з реєстру територіальної громади щодо позивача ОСОБА_2 , адресою її зареєстрованого місця проживання у період часу з 18 березня 1999 року по 22 січня 2025 року значиться: АДРЕСА_3 (а.с.28).

Згідно копії довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, згідно електронної картотеки за адресою АДРЕСА_3 , до складу зареєстрованих входять: уповноважений власник ОСОБА_1 (зареєстрований 18 лютого 1999 року) та ОСОБА_2 (зареєстрована 18 березня 1999 року, знято з реєстрації 22 січня 2025 року) (а.с.52).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, відомості про право власності відносно спірної квартири за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано 30 жовтня 2024 року (а.с.15).

Також за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідач окрім квартири: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3063938512020), загальною площею 45,1 кв.м. ОСОБА_1 є також власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1985889212237) (а.с.75).

Також судом першої інстанції встановлено з наданих ОСОБА_2 копій квитанцій АТ КБ «ПриватБанк» за період з січня 2021 року по грудень 2024 року, що саме вона здійснювала оплату комунальних послуг (електропостачання, ОСББ, водопостачання, опалення) за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.77-103).

З наведених доказів судом першої інстанції встановлено, що не зважаючи на розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем, згідно рішення Красногвардійського районного суду від 04 лютого 2000 року у справі № 2-579/2000, що набрало законної сили 14 лютого 2000 року, позивач ОСОБА_2 продовжила проживати та користуватись набутою за час шлюбу спірною квартирою до січня 2025 року.

Рішенням Красногвардійського районного суду від 04 лютого 2000 року у справі № 2-579/2000 про розірвання шлюбу між сторонами встановлено факт припинення сторонами шлюбних відносин та ведення спільного господарства з жовтня 1999 року, адже означені обставини жодним чином не впливають на обставини моменту виникнення між сторонами спору стосовно використання спільного майна.

Також відносно наданої відповідачем копії заперечень на зустрічну позовну заяву «Про поділ майна» ОСОБА_2 від ОСОБА_1 судді ОСОБА_9 до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2000 року (а.с.106), яку представником відповідача надано на підтвердження того, що між сторонами вже раніше виникав спір щодо поділу спільного майна, суд не вважав це належним доказом виникнення спору між сторонами у 2000 році та підставу для застосування позовної давності саме від того часу, адже сама по собі копія заперечень ОСОБА_1 від 18 жовтня 2000 року містить лише підпис самого ОСОБА_1 , факт подання цього документа до суду у 2000 році нічим не підтверджено, так само як і не підтверджено факт наявності у провадженні суду такої цивільної справи, або ж результатів її розгляду, номер справи або інші реквізити у вказаній копії заяви відсутні. Вказаний документ також жодним чином не спростовує обставин того, що згодом сторони могли узгодити конфліктну ситуацію та продовжити спільне користування майном аж до початку 2025 року.

Відтак, суд не встановив підстав для застосування строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, а отже предметом спору у цій справі є поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Судом першої інстанції також встановлено, що предметом спору є поділ спільного майна подружжя, тому в порядку компенсації вартості 1/2 частини майна також просила стягнути з неї на користь відповідача кошти у сумі 719 943,48 грн, які внесені нею на депозитний рахунок суду, що підтверджується копіями платіжних інструкцій на переказ готівки № ПН145 від 01 травня 2025 року (сума 321 000 грн) та №0037510006 від 01 травня 2025 року (сума 399 000 грн)(а.с. 68-69).

Згідно Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості квартири в малоповерховій житловій будівлі загальною площею 45,9 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м., рік введення в експлуатацію 1980, у п`ятиповерховому будинку, за адресою: АДРЕСА_3 , судом першої інстанції встановлено, що оціночна вартість зазначеного об`єкта нерухомості складає 1 439 886,96 грн (а.с.6-8).

Відповідно внесені позивачем на депозитний рахунок суду грошові кошти в сумі 719 943,48 грн складають 1/2 частину вартості спірного майна. Факт внесення коштів підтверджено наявними у матеріалах справи.

Задовольняючи позовні вимоги та з`ясовуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції та застосовуючи норми ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, норми ст. 183, 317, 321, 364, 365, 370 ЦК України, прийшов до вірного висновку про те, що спірну квартира є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 , що придбана в період шлюбу та сторони мають рівні частки у спільній сумісній власності. Враховуючи, що спірна квартира є річчю неподільною, а сумісно проживати сторони у ній не можуть з підстав неприязних стосунків між ними, спірна квартира підлягає поділу у вигляді сплати грошової компенсації позивачем на користь відповідача у розмірі 1/2 частини ринкової вартості спірної квартири, розмір якої нею внесений на депозитний рахунок суду з припиненням на цю частку у майні права власності ОСОБА_1 та визнання за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру в цілому.

З такими встановленими фактичними обставинами та висновками суду першої інстанції повністю погоджується і колегія суддів.

Доводи скаржника щодо пропуску позивачем строку позовної давності колегія суддів відкидає, оскільки ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2026 року витребувано від Чечелівського районного суду м. Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, яка знаходилась у провадженні судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Осіяна А.Н. у період 1999-2001 років (а.с.229-231).

У червні 2026 року Чечелівський районний суд м. Дніпра надіслав на адресу Дніпровського апеляційного суду належним чином завірену копію ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2001 року про закриття провадження у справі № 2-240/2001 (№2-41/02) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна.

З мотивувальної частини цієї ухвали суду колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 щодо поділу спірної квартири, тоді як ОСОБА_2 просила поділити зустрічним позовом трактор та автомобіль.

З цього колегія суддів доходить висновку, що саме ОСОБА_1 порушував питання поділу квартири з ОСОБА_2 , тоді як остання не порушувала такого питання, не піддаючи сумніву належність їй 1/2 частини квартири, як сумісної власності подружжя.

Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, якщо шлюб розірвано, обчислюється не з дати реєстрації відповідних змін у акті цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними. Означене відповідає сталій практиці Верховного Суду, що знайшла відображення зокрема у постановах від 12 травня 2022 року у справі № 126/1737/20, від 28 червня 2022 року у справі № 331/3589/20, від 15 травня 2023 року у справі № 200/26797/15-ц, від 16 жовтня 2023 року у справі № 759/12245/20.

Доводи скаржника щодо пропуску строку ОСОБА_2 для подання позову, рішення суду першої інстанції за яким переглядається колегією суддів, з підстав того, що такий строк обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, колегія суддів відкидає, оскільки ОСОБА_2 не зверталась у 2000-2001 роках до ОСОБА_1 з позовом про розподіл саме спірної квартири, а саме ОСОБА_1 порушував це питання, однак, як встановлюється з наданої копії ухвали суду від 2001 року, сторони вирішили спір, зокрема, і за позовом ОСОБА_1 , у добровільному порядку.

Такі встановлені обставини підтверджуються відсутність підстав для застосування строку позовної давності, адже спір між сторонами щодо спірної квартири виник саме з поданням ОСОБА_2 у лютому 2025 року даного позову, а тому ОСОБА_2 це строк, визначений ст. 257 ЦК України, ст.72 СК України, пропущений не був.

Разом з цим, доводи скаржника щодо взяття судом першої інстанції до уваги пояснень свідка сина сторін — ОСОБА_5 , не врахувавши його заінтересованість у даній справі та конфлікт з батьком, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі доводи не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та не впливають на поділ майна, яке набуто за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Крім того, доводи про те, що за останні 20 років ОСОБА_2 не викликала поліцію та не фіксувала сварки, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, адже з даним позовом ОСОБА_2 звернулась лише у лютому 2025 року з наміром поділу спірної квартири, зокрема, з підстав неможливості спільно проживати у квартирі, тоді як останні 20 років життя Волошиних в одній квартирі жодним чином не впливає на предмет доказування у даній справі.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку при визначенні порядку розподілу спільного майна подружжя, а інші доводи скаржника в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини даної справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, оскільки висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами наявними в матеріалах справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому, в силу ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду м.Дніпра від 26 грудня 2025 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “15” вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено “25” вересня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О.Макаров