Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №175/948/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3647/26 Справа № 175/948/25 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Ткаченко І.Ю., Городничої В.С.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» звернулося до суду з позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що між фізичною особою — підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено два договори про отримання товарів у системі «Плати Пізніше» на умовах лізингу: № 60200359471 від 04 липня 2024 року (вартість товару «Піч конвекційна» становить 34 880,00 грн) та № 60200362186 від 30 липня 2024 року (загальна вартість обладнання — 68 212,50 грн). Також між фізичною особою — підприємцем ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір № 60200364915 від 27 серпня 2024 року про отримання на умовах прямого лізингу товару «Сироварня» вартістю 74 000,00 грн. На забезпечення виконання цього договору 27 серпня 2024 року між ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 60200364915, за яким остання взяла на себе зобов`язання нести солідарну відповідальність за виконання боржником своїх зобов`язань, що виникають за договором № 60200364915. Умовами вказаних договорів передбачено обов`язок відповідача сплачувати лізингові платежі щомісяця рівними частинами до 20 числа. Проте станом на 14 січня 2025 року ОСОБА_1 не виконав взятих на себе відповідно до положень умов Пакету фінансування та п. 10.4.2. договору зобов`язань щодо своєчасної, повної та належної оплати вартості отриманих товарів, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за договорами у загальній сумі 147 526,50 грн. На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідачів суму боргу та судові витрати у справ.

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фангарант Груп» заборгованість за Договором № 60200359471 у сумі 31 392,00 грн, заборгованість за Договором № 60200362186 у сумі 43 212,50 грн; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за Договором № 60200364915 у сумі 72 922,00 грн, а також судові витрати за сплачений судовий збір у сумі 2 422,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договорами лізингу № 60200359471 та № 60200362186, а також солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за договором № 60200364915 на користь позивача ТОВ «ФК «Фангарант Груп». Суд виходив з доведеності факту невиконання основним боржником зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманих товарів (обладнання). Водночас відповідачі не надали належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, апелянт просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Апелянт посилався на те, що суд безпідставно стягнув грошові кошти з ОСОБА_2 , яка взагалі не є стороною чи позичальником за основними договорами та не перебувала в безпосередніх договірних відносинах із ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 . Крім того, на адресу ОСОБА_2 не надходило жодних досудових претензій чи вимог. Скаржник також зазначає, що суд не встановив, яка саме сума боргу існувала перед кожним із ФОП на момент ухвалення рішення, а самі ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 в порушення процесуальних норм не були залучені до участі у справі як треті особи. Водночас позивач не представив належних первинних документів на підтвердження суми боргу, зокрема акта звірки взаєморозрахунків між сторонами. Натомість суд першої інстанції не з`ясував обставини щодо можливого повернення отриманого від ФОП товару, що взагалі виключало право на звернення до суду з такими вимогами.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фангарант Груп» повністю не погоджується з правовою позицією апелянта, його доводи вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що спрямовані на перекручування обставин справи з метою уникнення відповідальності.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 липня 2024 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір № 60200359471 про отримання товарів у системі «ПлатиПізніше». Відповідно до умов цього договору відповідачу передано в оренду на умовах лізингу товар — «Піч конвекційна 600х400 Vesta 0N0464M» встановленою вартістю 34 880,00 грн.

30 липня 2024 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено інший договір про отримання товарів у системі «ПлатиПізніше»™ № 60200362186, згідно з яким відповідач отримав на умовах прямого лізингу товар: «Тісторозкатка електрична (нержавіюча) посилена ТРМ-403ЕН одностороннє регулювання, Тістоміс FROSTY HS 20, Міксер planetary GoodFood PM-B7S металік» загальною вартістю 68 212,50 грн.

27 серпня 2024 року між відповідачем та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір про отримання товарів у системі «ПлатиПізніше»™ № 60200364915, відповідно до положень якого відповідач як клієнт системи отримав на умовах прямого лізингу товар — «Сироварня 65 літрів без візка» загальною вартістю 74 000,00 грн. Факт передачі та отримання товарів за всіма вказаними договорами в належній якості, кількості та комплектації засвідчений особистими підписами відповідача на договорах.

Згідно з п. 8.1 договорів Клієнт (відповідач) отримує товари (послуги) від Постачальника на умовах договору та відповідно до обраного Клієнтом Пакету фінансування, а Постачальник забезпечує надання товарів (послуг) Клієнту. В момент підписання договору всі існуючі та майбутні права Постачальника за договором відступаються на користь Процесинг-центра.

Відповідно до п. 8.2 договорів порядок отримання товарів (послуг) Клієнтом визначається договором та Правилами отримання товарів у системі «ПлатиПізніше»™ в редакції згідно з Наказом № 05/02-18 від 05.02.2018 р. (Правила), що є невід`ємною частиною договору. Клієнт ознайомлений з копією Правил в електронній формі, а також із порядком укладення договору за допомогою електронного підпису, що визначено в Розділі 5 Правил.

Пунктом 9.1 договорів визначено, що якщо за умовами Пакету фінансування не вказано інше, надання Клієнту товарів (послуг) відбувається в момент підписання цього договору Клієнтом та Постачальником. У разі якщо момент підписання договору не збігається в часі з моментом надання Клієнту товарів (послуг), Клієнт може отримати товари (послуги) на підставі іншого первинного документа (накладної або акта). При цьому датою отримання Клієнтом товарів (послуг) вважається дата підписання Клієнтом відповідного первинного документа. Підпис Клієнта на договорі та/або накладній (акті) свідчить про отримання товарів (послуг) у належній якості, кількості та комплектації.

Умовами Пакету фінансування, визначеними в договорі № 60200359471 від 04 липня 2024 року, встановлено розмір і порядок оплати місячних платежів: щомісяця рівними частинами до 20 числа кожного місяця. При цьому ОСОБА_1 мав здійснити сплату першого платежу за отримання товару в сумі 3 488,00 грн. Відповідно до визначеного графіка щомісячний платіж за цим договором становить 3 488,00 грн.

Відповідно до умов договору № 60200362186 від 30 липня 2024 року ОСОБА_1 передано в оренду на умовах лізингу товар: «Тісторозкатка електрична (нержавіюча) посилена ТРМ-403ЕН одностороннє регулювання, Тістоміс FROSTY HS 20, Міксер планетарний GoodFood PM-B7S металік» встановленою вартістю 68 212,50 грн. Передача товару відповідачу засвідчена його підписом на договорі. Умовами Пакету фінансування за цим договором визначено, що ОСОБА_1 мав здійснити сплату першого платежу в сумі 25 000,00 грн, а подальший щомісячний платіж згідно з графіком становить 4 801,39 грн.

Згідно з умовами договору № 60200364915 від 27 серпня 2024 року ОСОБА_1 передано в оренду на умовах лізингу товар — «Сироварня 65 літрів без візка» встановленою вартістю 74 000,00 грн, що підтверджується підписом відповідача. Відповідно до обраного Пакету фінансування розмір першого платежу становить 7 400,00 грн, а наступні щомісячні платежі визначені за графіком у розмірі 7 400,00 грн.

Крім того, 27 серпня 2024 року між ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки за клієнта в системі «ПлатиПізніше» № 60200364915, за умовами якого ОСОБА_2 прийняла на себе зобов`язання разом із ОСОБА_1 нести солідарну відповідальність за належне та у повному обсязі виконання останнім своїх зобов`язань, що виникають за договором № 60200364915.

Також відповідно до пунктів 1.1, 1.3 договору про участь постачальника в системі «ПлатиПізніше» № 2020071301 від 13 липня 2021 року та договору про участь постачальника в системі «ПлатиПізніше» № 2024072303 від 23 липня 2024 року всі права вимоги до відповідача, що випливають з умов договорів, були відступлені постачальниками на користь позивача — ТОВ «ФК «Фангарант Груп» у момент підписання договорів. Про відступлення прав вимоги за договорами відповідач був належним чином повідомлений у письмовій формі згідно з вимогами п. 8.1 договорів.

Станом на 15 січня 2025 року відповідач не виконав взятих на себе відповідно до умов Пакету фінансування та п. 10.4.2 договорів № 1, № 2 та № 3 зобов`язань щодо своєчасної, повної та належної оплати вартості отриманого товару.

За весь період дії вказаних договорів відповідач як оплату за отримане майно сплатив: за договором № 1 — усього 6 976,00 грн (3 488,00 грн при отриманні товару 06 липня 2024 року та 3 488,00 грн як щомісячний платіж 20 серпня 2024 року); за договором № 2 — усього 29 801,39 грн (25 000,00 грн при отриманні товару 30 липня 2024 року та 4 801,39 грн як щомісячний платіж 20 серпня 2024 року); за договором № 3 — усього 8 400,00 грн (7 400,00 грн при отриманні товару 30 серпня 2024 року та 1 000,00 грн як щомісячний платіж 20 жовтня 2024 року).

Положеннями п. 12.1 договорів визначено, що сторони несуть відповідальність, встановлену цим договором, Правилами та чинним законодавством України.

Відповідно до пунктів 12.2–12.3 договорів у разі прострочення сплати платежів на строк до 10 календарних днів відповідач сплачує неустойку в розмірі 5% від суми заборгованості за прострочення кожного платежу. Якщо строк прострочення перевищує 10 календарних днів, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу неустойку в розмірі 10 % від суми заборгованості за кожен місяць прострочення.

Крім того, згідно з п. 12.4 договорів у разі прострочення відповідачем сплати платежів на строк понад 30 календарних днів він зобов`язаний за першою вимогою позивача протягом 10 календарних днів достроково одноразово сплатити всі платежі, належні до сплати згідно з Пакетом фінансування. За змістом п. 12.5 договорів прострочення сплати платежу на строк більше 30 днів зобов`язує відповідача самостійно повернути товари за адресою Процесинг-центра, що не звільняє його від обов`язку сплатити наявну поточну заборгованість.

Станом на день звернення до суду з позовом загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить:

- за договором 1 – 31 392,00 грн, з яких: 27 904,00 грн - сума заборгованості з оплати вартості Товару 1; 3 488,00 грн - сума штрафних санкцій, нарахованих відповідно до положень п. 12.2-12.3 Договору 1;

- за Договором 2 – 43 212,50 грн, з яких: 38 411,11 грн - сума заборгованості з оплати вартості Товару 2; 4 801,39 грн - сума штрафних санкцій, нарахованих відповідно до положень п. 12.2-12.3 Договору 2;

- за Договором 3 – 72 922,00 грн, з яких: 66 340,00 грн - сума заборгованості з оплати вартості Товару 3; 6 582,00 грн. - сума штрафних санкцій, нарахованих відповідно до положень п. 12.2-12.3 Договору 3.

Задовольняючи позов ТОВ «ФК «Фангарант Груп», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення суми основного боргу та штрафних санкцій, оскільки матеріалами справи повністю підтверджено порушення ОСОБА_1 передбаченого договорами порядку погашення заборгованості, а також враховано наявність поруки ОСОБА_2 за третім договором.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в статтях 6 та 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснення в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Також у силу частин 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

За змістом статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом (ст. 806 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно зі ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Наявність вищевказаної заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком, який перевірений судом першої інстанції на предмет його правильності та повноти, з якими в повному обсязі погоджується колегія суддів.

Матеріалами справи встановлено, що укладені між сторонами договори не визнані недійсними та не є розірваними, проте зобов`язання за ними належним чином не виконано.

Доводи апеляційної скарги щодо статусу відповідача ОСОБА_2 та відсутності досудових претензій колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Згідно зі статтями 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель ручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Підписавши договір поруки № 60200364915 від 27 серпня 2024 року, ОСОБА_2 підтвердила добровільне прийняття на себе зобов`язань нести солідарну відповідальність за договором лізингу № 60200364915 від 27 серпня 2024 року. Відтак відсутність у неї статусу безпосереднього лізингоодержувача (позичальника) за основними договорами не звільняє її від обов`язку виконання умов договору поруки. Чинне цивільне законодавство та умови укладених договорів не містять вимог про обов`язкове досудове врегулювання спору чи направлення претензій поручителю перед зверненням до суду, оскільки солідарний обов`язок виникає безпосередньо з моменту порушення зобов`язання основним боржником.

Колегія суддів вважає безпідставними аргументи апелянта щодо незалучення первісних кредиторів - ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 . Відповідно до матеріалів справи та положень договору про участь постачальника в системі «ПлатиПізніше» № 2020072001 від 20 липня 2020 року, в момент підписання договорів відбулося повне відступлення права вимоги від ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ «ФК «Фангарант Груп». Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Оскільки первісні кредитори повністю вибули із зобов`язань, у суду першої інстанції не було правових підстав для залучення їх як третіх осіб, а загальний обсяг заборгованості правомірно визначений саме перед новим кредитором — позивачем у справі.

Доводи апелянта про відсутність акта звірки взаєморозрахунків колегія суддів вважає неспроможними, оскільки заборгованість відповідача підтверджується іншими належними та допустимими доказами: договорами про отримання товарів в системі «ПлатиПізніше», договором поруки, договорами про участь постачальника в системі «ПлатиПізніше» (факторингу), розрахунками заборгованості за договорами.

Відповідач, заперечуючи проти наданого позивачем розрахунку, власного контррозрахунку суду не надав. Посилання на те, що суд не з`ясував обставин щодо можливого повернення отриманого товару, не спростовують факту порушення грошового зобов`язання. Вказана обставина не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи в суді першої інстанції та не підтверджена скаржником під час апеляційного перегляду.

Також за умовами пункту 12.5 договорів, повернення лізингового майна боржником є його самостійним обов`язком у разі прострочення, який, до того ж, прямо не звільняє його від обов`язку сплатити наявну фактичну заборгованість, що утворилася за період користування цим майном.

Відтак колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та відповідно для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2025 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 15 вересня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 25 вересня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді І.Ю. Ткаченко

В.С. Городнича