Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №207/835/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7655/26 Справа № 207/835/26 Суддя у 1-й інстанції - Юрченко І.М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 14 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Юрченко І.М.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 16 400,00грн, яка складається з: 5 000,00грн - заборгованість за тілом кредиту; 11 400,00грн - заборгованість за процентами.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 28 вересня 2020року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 2987679, відповідно до умов якого відповідачці надано грошові кошти у розмірі 5 000,00грн, та вона зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором, проте позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.

26 травня 2021року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № ККАУ-26052021, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 2987679 від 28 вересня 2020року, який укладений між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Південного районного суду міста Кам`янського від 14 квітня 2026року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №2987679 від 28 вересня 2020року у розмірі 7 850,00грн з яких: 5 000,00грн - заборгованість за тілом кредиту; 2 850,00грн - заборгованість за відсотками. В решті вимог позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з доведеності укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем у кредит грошових коштів від позивача та порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість.

Водночас суд вважав, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами не є повністю обґрунтованою та дійшов висновку про необхідність часткового стягнення відсотків за користування кредитними коштами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

20 травня 2026року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на заочне рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 14 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі висловило вимогу про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано умови кредитного договору, не враховано легітимні очікування позивача та порушено принцип змагальності та повноти розгляду доказів.

Стверджував, що у кредитному договорі сторонами було обумовлено види процентних ставок та способи їх застосування, а також порядок продовження строку користування кредитом.

Вважав, що відмовляючи у стягненні повної заборгованості за відсотками, суд першої інстанції порушив принцип свободи договору, оскільки проігнорував умови договору, які є чітко встановленими та зрозумілими.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

21 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу №207/835/26 витребувано із суду першої інстанції; та 23 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

27 липня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі.

13 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

28 вересня 2020року між ТОВ «Авентус Україна» і відповідачкою ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А652781, було укладено договір про надання фінансового кредиту № 2987679 у сумі 5 000,00грн, строком на 30 днів.

Знижена процентна ставка 0,01% в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 цього договору (без пролонгацій), якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом 3 календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. Стандартна процентна ставка становить 1,90% в день від суми кредиту.

Додатком № 1 до договору є графік платежів (а.с. 8 зворот), згідно якого дата повернення кредиту 28 жовтня 2020року.

Виконання ТОВ «Авентус Україна» обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 5 000,00грн відповідачці підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», згідно якої повідомлено про успішність операції 28 вересня 2020року на суму 5000грн, маска картки НОМЕР_1 , код авторизації CARDRC, номер транзакції 11008319 /а.с. 9 зворот/.

Згідно довідки АТ «Універсал Банк», наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів, вбачається, що 28 вересня 2020року на платіжну картку № НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_1 було успішно здійснено транзакцію у сумі 5000,00грн /а.с. 30/.

26 травня 2021року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-26052021, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило позивачу право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 2987679 від 28 вересня 2020року, що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем /а.с. 10-11/.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимог №ККАУ-26052021 до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 2987679 від 28 вересня 2020року, що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем, в розмірі 16400,00грн.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2987679 від 28 вересня 2020року, заборгованість відповідачки за кредитним договором складає 16 400,00грн, з яких: 5 000,00грн - заборгованість за тілом кредиту; 11 400,00грн - заборгованість за процентами /а.с. 9 - 10/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У даній справі скаржник в апеляційному порядку фактично заперечує висновки суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення всієї заборгованості за відсотками – тож з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо решти вимог позову, які були задоволені, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку.

При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що позивачем для доведення факту пролонгації кредитного договору не надано суду належних та допустимих доказів вчинення Товариством конкретних акцептуючих дій, передбачених пунктом 4.4. Кредитного договору, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації по кредиту.

У зв`язку з цим суд першої інстанції виснував, що у позикодавця виникло право нарахування процентів за Договором тільки у межах строку його дії - до 28 жовтня 2020року, а підстави для нарахування та сплати процентів після 28 жовтня 2020року були відсутні.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Договір про надання фінансового кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ «Авентус Україна», отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено, 28 вересня 2020року між сторонами було укладено договір про надання фінансового кредиту № 2987679, за яким відповідачці надано кредитні кошти у загальному розмірі 5 000,00грн строком на 30 днів, з 28 вересня 2020року по 28 жовтня 2020року зі сплатою процентів у розмірі 0,01% в день від суми кредиту, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом 3 календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, в іншому разі застосовується стандартна процентна ставка, яка становить 1,90% в день.

Проте заборгованість за відсотками нараховувалась відповідачу протягом строку, на який надавалась позика — 30 днів, а також після закінчення цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018року в справі №310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення частини заборгованості за відсотками з причин їх безпідставності та з мотивів нарахування решти заборгованості за відсотками поза межами строку дії кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження умов щодо пролонгації кредитування та відповідно можливості нарахування відсотків і після передбаченого п 1.4. Договору строку, не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на таке.

Дійсно, відповідно до пункту 4.1 договору строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п. 1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп. 4.2 - 4.5 договору.

Згідно пункту 4.2 договору, споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400грн (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п. 4.3 договору.

Згідно пункту 4.3 договору Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем.

Згідно пункту 4.4 договору товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені споживачем товариству в особистому кабінеті/зазначені в договорі.

Згідно пункту 4.5 договору, у випадку акцептування товариством пропозиції (оферти) споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення споживачем дій, зазначених в п. 4.3 договору, та нова дата повернення кредиту відображається в особистому кабінеті. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою.

Крім того, згідно пункту 1.5.1 договору знижена процентна ставка 0,01% в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 цього договору (без пролонгацій), якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом 3 календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. Згідно пункту 1.5.2 стандартна процентна ставка становить 1,90% в день від суми кредиту.

Відповідно до пункту 3.3 договору розмір процентної ставки, встановлений в пункті 1.5 договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії договору.

Водночас, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами /стаття 629 ЦК України/.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Тож тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними /частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»/.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими /частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача /частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним /абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним /частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому /частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення /частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача /частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловленого у постанові від 07 вересня 2026року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо порядку його пролонгації та способів нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Враховуючи, що відповідачем заборгованість за кредитом не була погашена у строк, встановлений договором 28 жовтня 2020року та протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, (п. 1.5.1), то розрахунок відсотків необхідно здійснювати по стандартній процентній ставці 1,90 % (п. 1.5.2 договору).

Відсотки за користування кредитом в межах строку дії договору, тобто за 30 днів, починаючи з 28 вересня 2020року по 28 жовтня 2020року складають 2 850,00грн (5000грн х 1,90%= 95грн х 30 днів), які і підлягають стягненню з відповідача.

До такого висновку цілком правомірно дійшов суд першої інстанції.

Колегія суддів, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що первісний кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішень суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Заочне рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 14 квітня 2026року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026року.

Судді: