Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №185/15291/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8001/26 Справа № 185/15291/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Болдирєва У.М.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У грудні 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з вимогами про зменшення розміру аліментів, які стягуються з нього:

на користь ОСОБА_2 на підставі судового наказу від 01 жовтня 2024року, виданого Вільнянським районним судом Запорізької області у справі №314/3690/24, на утримання двох дітей — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/3 до 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно;

на користь ОСОБА_2 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 травня 2025року у справі №314/1212/25 на утримання дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 1/6 до 1/8 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно;

на користь ОСОБА_3 на підставі судового наказу від 26 вересня 2025року, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області у справі № 185/7663/25, на утримання дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 1/4 до 1/8 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно.

Існування таких вимог ОСОБА_1 пов`язував з тим, що від шлюбу з ОСОБА_2 сторони мають трьох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання яких з нього стягуються аліменти. Загальний розмір аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання дітей та самої ОСОБА_2 до досягнення дитиною ОСОБА_6 трьох років, становить 60% від доходу платника аліментів. Крім того, від шлюбу з ОСОБА_3 сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання якого з нього також стягуються аліменти. Загальний розмір аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_3 на утримання дитини та самої ОСОБА_3 до досягнення дитиною трьох років, становить 30% від доходу платника аліментів. Тож, після народження третьої та четвертої дитини матеріальне становище позивача погіршилось, загальний розмір аліментів, які має сплачувати позивач, становить 95% від його доходу. Водночас, частиною третьою статті 70 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено обмеження на відрахування аліментів та визначено, зокрема, що відрахування аліментів не може перевищувати 70 відсотків.

Вважав, що наявні правові підстави для зменшення розміру аліментів, які стягуються з нього на утримання чотирьох дітей, у розмірі по 1/8 частині від заробітку (доходу) платника аліментів на кожну дитину, що забезпечить рівність утримання всіх дітей та рівність батьків в утриманні дітей.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2026року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зменшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 згідно судового наказу від 26 вересня 2025року у справі №185/7663/25 на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 1/4 до 1/6 частки заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до повноліття дитини. В іншій частині позову відмовлено. Судові витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.

Суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на рівність дітей на утримання з боку батька слід зменшити розмір аліментів, що стягуються з позивача на користь ОСОБА_3 , на утримання сина ОСОБА_7 , з 1/4 до 1/6 частки заробітку (доходу) щомісячно, тобто на кожного з чотирьох дітей припадатиме 1/6 частка заробітку платника аліментів, що складатиме 2/3 частки заробітку (доходу) позивача щомісячно та не перевищуватиме 70 відсотків.

Суд також зазначав, що враховуючи матеріальний стан відповідача ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю третьої групи з дитинства і має обмеження у працевлаштуванні, також враховуючи перебування обох відповідачів у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, що не дає їм можливості працювати та отримувати власний дохід, суд вважає, що визначення розміру аліментів на кожну дитину у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) щомісячно максимально відповідатиме інтересам дітей.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

29 травня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_9 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення суду та просив про ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що загальний розмір відрахувань з доходу позивача не перевищує обмежень, встановлених частиною третьою статті 70 Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки сукупно з відповідача в рахунок оплати аліментів утримується 95% його заробітку.

Крім того зазначав, що судом не було враховано зміну матеріального становища позивача, а саме, що середній місячний заробіток позивача становить близько 13 000,00грн та після відрахування аліментів у нього залишається на своє забезпечення близько 850,00грн, що майже в чотири рази менше від прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2026рік.

Стверджував, що навіть з урахуванням оскаржуваного рішення суду, яким було зменшено розмір аліментів на утримання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 1/4 до 1/6 частки заробітку (доходу), загальний розмір стягнення аліментів становитиме 86,6% доходу позивача, що перевищує максимальний розмір відрахувань.

Наполягав, що суд першої інстанції неправильно застосував норму частини третьої статті 70 Закону України “Про виконавче провадження” та залишив поза увагою, що вказана норма встановлює обмеження щодо загального розміру всіх відрахувань із заробітної плати (доходу) боржника, а не лише відрахувань на утримання дітей.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідачі своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

01 червня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду справу №185/15291/25 витребувано із суду першої інстанції; та 12 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

15 червня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

13 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про призначення справи до розгляду та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 з 05 липня 2022року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 квітня 2025року у справі № 314/888/25.

ОСОБА_2 є матір`ю, а ОСОБА_1 - батьком трьох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

01 жовтня 2024року Вільнянським районним судом Запорізької області у справі №314/3690/24 видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого на одну дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 20 серпня 2024року, і до досягнення старшою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 травня 2025року у справі № 314/1212/25 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно у розмірі 1/6 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 березня 2025року, і до досягнення сином повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/10 частини від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно до досягнення дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , трьох років.

20 травня 2025року позивач ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_10 , прізвище якої після реєстрації шлюбу було змінено з “ ОСОБА_11 ” на “ ОСОБА_12 ”.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2025року у справі №185/7662/25 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі 1/10 частки заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 липня 2025року і до досягнення дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Крім того, 26 вересня 2025року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області у справі №185/7663/25 видано судовий наказ, яким стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04 липня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з довідками від 01 грудня 2025року та від 03 квітня 2025року, ОСОБА_1 працює у Виробничому структурному підрозділі “Шахтоуправління імені Героїв космосу ” ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”, дохід, що обліковується для розрахунку аліментів за період з травня по жовтень 2025року становив 242742,14грн, з яких податки склали 55830,69грн та сплачені аліменти на користь ОСОБА_2 у розмірі 104741,91грн, за період з жовтня 2024року по лютий 2025року на користь ОСОБА_2 сплачені аліменти у розмірі 58316,12грн.

Відповідачка ОСОБА_2 згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 458977 від 07 березня 2024року є інвалідом третьої групи, інвалідність з дитинства ЦНС, інвалідність встановлена на строк до 01 квітня 2026року, протипоказана праця з фізичними, статико-динамічними навантаженнями.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що інтересам дітей відповідатиме визначення розміру аліментів на кожну дитину у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням матеріального стану відповідачки ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю третьої групи і має обмеження в працевлаштуванні, та з урахуванням перебування відповідачів у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, у зв`язку з чим зменшив лише розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання малолітнього ОСОБА_7 згідно з судовим наказом від 26 вересня 2025року у справі №185/7663/25, з 1/4 до 1/6 частини від заробітку (доходу) платника аліментів.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

У частині третій статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Частиною першою та другою статті 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Статтею 192 Сімейного кодексу України /далі — СК України/ передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів. Так, за змістом вказаної норми, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, посилаючись на те, що після народження третьої та четвертої дитини матеріальне становище позивача погіршилось, загальний розмір аліментів, які має сплачувати позивач, становить 95% від його доходу, водночас, частиною третьою статті 70 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено обмеження на відрахування аліментів та визначено, зокрема, що відрахування аліментів не може перевищувати 70 відсотків.

Як встановлено судом, після винесення судового наказу від 01 жовтня 2024року у справі № 314/3690/24 та ухвалення рішення суду від 15 травня 2025року у справі №314/1212/25 сімейний стан позивача дійсно змінився, ним 20 травня 2025року було укладено інший шлюб та народилась ще одна дитина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , матір`ю якої є ОСОБА_3 . Крім того, змінився і майновий стан позивача, оскільки наразі судовими рішеннями з позивача стягнуто аліменти на утримання чотирьох малолітніх дітей та на утримання відповідачок (до досягнення їх дітьми трьох років).

Задовольняючи частково позовні вимоги та зменшуючи лише розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 згідно судового наказу від 26 вересня 2025року у справі №185/7663/25 з 1/4 до 1/6 частки заробітку (доходу) платника аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що інтересам дітей відповідатиме визначення розміру аліментів на кожну дитину саме у розмірі по 1/6 частині заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням того, що відповідачка ОСОБА_2 є особою з інвалідністю третьої групи і має обмеження в працевлаштуванні, та з урахуванням перебування відповідачів у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

Колегія суддів з такими висновками місцевого суду погоджується, оскільки таке судове рішення забезпечить рівність всіх дітей позивача, на утримання кожної малолітньої дитини відповідача буде стягуватись по 1/6 частині заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку.

Слід зазначити, що міжнародні норми закріплюють, що в кожному з питань, які стосуються дітей, всі органи мають керуватися принципом найкращих інтересів дитини. У питаннях щодо аліментів, майнового утримання дитини тощо цей принцип також є застосовним, тому суди зобов`язані його враховувати.

Так, у частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку /стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»/.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Враховуючи законодавчо встановлений обов`язок обох батьків утримувати дитину суд в першу чергу повинен враховувати необхідність задоволення інтересів дитини.

Проаналізувавши наявні у справі докази колегією суддів не встановлено підстав для зменшення розміру аліментів, що стягуються з позивача на користь відповідачки ОСОБА_2 та відповідачки ОСОБА_3 на утримання малолітніх дітей до 1/8 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів на кожну дитину, оскільки визначення аліментів в такому розмірі не відповідатиме інтересам малолітніх дітей та порушуватиме право дітей на рівень життя, достатній для їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Розмір аліментів по 1/6 частині від усіх видів заробітку (доходу) позивача на кожну дитину не є надмірним та відповідає принципам розумності та справедливості.

Щодо посилань скаржника на частину третю статті 70 Закону України “Про виконавче провадження” та неправильне її застосування судом першої інстанції апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказана норма лише встановлює граничні обмеження щодо загального розміру усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника, проте вона не є матеріально-правовою підставою для зменшення розміру аліментів, визначеного судом.

Більш того, Закон України “Про виконавче провадження” регулює саме порядок примусового виконання рішень органами та особами, які здійснюють примусове виконання рішень (органами державної виконавчої служби чи приватними виконавцями). Але водночас матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про те, що всі судові рішення, якими з відповідача на користь відповідачок стягуються аліменти, перебувають на примусовому виконанні.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи /частина перша статті 76 ЦПК України/.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /частина друга статті 78 ЦПК України/.

За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Надані позивачем довідки з місця роботи містять лише відомості щодо утримання з доходу позивача за місцем роботи аліментів на користь ОСОБА_2 , в той час як доказів на підтвердження утримання з доходу позивача аліментів на користь ОСОБА_3 позивач суду взагалі не надав.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Не підтверджені доказами і твердження скаржника про те, що середній місячний заробіток позивача становить близько 13 000,00грн та після відрахування аліментів у нього залишається на своє забезпечення близько 850,00грн. Навпаки, надані позивачем довідки з місця роботи спростовують такі доводи ОСОБА_1 , оскільки за змістом цих довідок дохід ОСОБА_1 , що обліковувався для розрахунку аліментів за період з травня по жовтень 2025року становив 242742,14грн (що в середньому на місяць складає 40457,02грн), з яких на користь ОСОБА_2 аліменти утримано у розмірі 104741,91грн, та за період з жовтня 2024року по лютий 2025року на користь ОСОБА_2 аліменти утримані у розмірі 58316,12грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що навіть при погіршенні матеріального стану платника аліментів у випадку, якщо аліменти стягуються у частці від його доходу, це не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки зважаючи на те, що його доходи зменшилися, частина доходу, з якої відраховуються розмір аліментів, що підлягають сплаті на утримання дитини, також зменшиться.

Отже, суд першої інстанції правильно застосував наведені вище положення Сімейного кодексу України, на підставі поданих сторонами доказів дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, зі зменшенням розміру аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 згідно судового наказу від 26 вересня 2025року у справі №185/7663/25 на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 1/4 до 1/6 частки заробітку (доходу).

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Доводи ОСОБА_1 не впливають на законність рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §41.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2026року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026року.

Судді: